07 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/959/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційних скарг Одеської міської ради та заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025
з розгляду скарги Одеської міської ради
на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі
за позовом керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради
до Приватного підприємства «Люкс-КВ»
про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, припинення володіння правом приватної власності та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об'єкту будівництва,
18.04.2025 та 21.04.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного суду надійшли касаційні скарги Одеської міської ради та заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 про залишення без розгляду скарги Одеської міської ради на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у справі № 916/959/22.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень Одеська міська рада вважає незастосуванням судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норми матеріального права, а саме пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», а також порушенням норм процесуального права, а саме статей 86, 236 ГПК України, що свідчить про порушення прав Одеської міської ради як стягувача на оскарження рішень та дій старшого державного виконавця.
Скаржник зазначає, що строки для подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця визначені як статтею 341 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), так і статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження», однак судами не враховано вимоги спеціальної норми, закріпленої у підпункті 4 пункту 10.2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», відповідно до якої у період дії воєнного стану визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, з урахуванням зазначеного у Одеської міської ради відсутні процесуальні обмеження у строках оскарження дій старшого державного виконавця та відповідні строки взагалі не є пропущеними, на що не звернули увагу суди попередніх інстанцій.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури у поданій скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, викладеними в оскаржуваних рішеннях, про те, що скаржник (Одеська міська рада) мала доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, а відтак мала можливість слідкувати за винесенням державним виконавцем постанов в межах виконавчого провадження, зокрема, постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.10.2024, оскільки вони зроблені у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме пункту 5 частини першої статті 2, статті 19, частини першої статті 28 Закону «Про виконавче провадження», та неврахуванням положень статей 8, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відмовляючи у поновленні строку на подання Одеською міською радою скарги на дії державного виконавця та залишаючи її без розгляду, суди першої та апеляційної інстанції залишили поза увагою доводи міської ради про те, що винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.10.2024 зумовлене у т.ч. його бездіяльністю, що має триваючий характер, оскільки до винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець не вжив жодних заходів, спрямованих на примусове виконання судового рішення в повному обсязі, що є порушенням частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 129-1 Конституції України.
За результатами перевірки матеріалів поданих касаційних скарг Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі № 916/959/22 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі № 916/959/22, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025:
1) у задоволенні клопотання Одеської міської ради про поновлення строку на подачу скарги на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сульжика Валерія Вікторовича, вчинені під час примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 22.04.2024, відмовлено;
2) залишено без розгляду скаргу Одеської міської ради про:
- визнання неправомірною дію старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сульжика Валерія Вікторовича, яка полягає у винесенні постанови від 15.10.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- визнання неправомірною постанову від 15.10.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, прийняту старшим державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сульжиком Валерієм Вікторовичем при примусовому виконанні наказу Господарського суду Одеської області від 22.04.2024 у справі № 916/959/22, та скасувати її;
- зобов'язання Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження НОМЕР_1.
Як убачається із матеріалів касаційних скарг та змісту оскаржуваних судових рішень, судами встановлено, що:
22.04.2024 на виконання постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 у справі № 916/959/22 Господарським судом Одеської області видано наказ про зобов'язання ПП ,,Люкс-КВ'' звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 140,8 кв.м за адресою: м. Одеса, просп. Небесної Сотні (Маршала Жукова), 75/1 шляхом знесення розташованої на ній самочинно збудованої будівлі під літ. ,,Б'' площею 197,5 кв.м.
13.12.2024 до Господарського суду Одеської області надійшла скарга Одеської міської ради на дії державного виконавця, обґрунтована тим, що в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» та статті 129-1 Конституції України, прийнято постанову від 15.10.2024 про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, державний виконавець склав акти від 17.06.2024 та 23.08.2024, констатувавши, що вимоги виконавчого документа боржником не виконано, та прийняв рішення про накладення штрафів на боржника, що, враховуючи предмет цієї справи, не може сприйматися як вичерпне та належне вчинення усіх виконавчих дій, передбачених законодавством, зокрема не звернувся до суду із заявою про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення та не залучив до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, на платній основі, за рахунок стягувача, що призвело до порушення прав стягувача - територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Водночас, заявник вказав, що про постанову від 15.10.2024, якою закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України ,,Про виконавче провадження'', Одеська міська рада дізналась після її доставки до електронного кабінету у підсистемі ,,Електронний суд'' 03.12.2024 о 20:11, що підтверджується карткою руху документу, отже, стягувачем дотримано десятиденний строк, передбачений статтею 341 ГПК України, для звернення до суду зі скаргою на вищезазначені дії виконавця.
Крім цього, Одеська міська рада 31.12.2024 надіслала до суду пояснення у справі, в яких, зокрема, повідомила, що підсистема ,,Електронний суд" не дає можливості ознайомитись з постановою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з тієї причини, що у розділі ,,Документи ВП" означеної системи за пошуком виконавчого провадження № НОМЕР_1 зазначено ,,Документ в процесі завантаження. Спробуйте, будь ласка, пізніше", на підтвердження чого позивачем надано відповідний скріншот. У зв'язку з цим, Одеська міська рада знов наполягаючи на тому, що дізналась про оскаржувану постанову лише 03.12.2024, зауважила, що у разі, якщо суд дійде висновку, що позивачем пропущено процесуальний строк на звернення зі скаргою на дії державного виконавця, то Одеська міська рада просить поновити цей строк.
Ухвалою від 27.01.2025 суд першої інстанції у задоволенні клопотання Одеської міської ради про поновлення строку на подачу скарги на дії державного виконавця відмовив, а скаргу на дії старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сульжика Валерія Вікторовича, вчинені під час примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 22.04.2024 у справі № 916/959/22, залишено без розгляду за правилами частини другої статті 341 ГПК України, у зв'язку з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення
При цьому, суд погодився з доводами виконавця стосовно того, що, навіть якщо припустити незавантаження тексту оскаржуваної постанови в електронному кабінеті ЄСІТС з 15.10.2024, представлений Одеською міською радою скриншот беззаперечно доводить той факт, що вона ще в день прийняття постанови повинна була знати принаймні щодо її існування та закінчення у зв'язку з цим виконавчого провадження № НОМЕР_1. На підставі наведеної інформації стягувач міг ознайомитись з постановою про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 як в паперовому вигляді, так і в електронному вигляді за допомогою ідентифікатора доступу до АСВП.
За результатами перегляду в апеляційному порядку вищевказаного судового рішення суд дійшов висновку про таке.
Одеська міська рада з моменту відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (постанова державного виконавця від 31.05.2024) мала доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) за ідентифікатором ВП.
У матеріалах справи міститься повідомлення ЄСІТС №335247 на підтвердження отримання 31.05.2024 о 20:35:05 год позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. Водночас, постанова про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 також була надіслана державним виконавцем Одеській міській раді в електронний кабінет останньої, відповідно до вимог частини другої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються виключно в електронній формі.
Матеріали даної справи містять повідомлення №2720034 про доставку документу з АСВП до електронного кабінету ЄСІТС, яке свідчить про те, що 15.10.2024 об 11:25:18 документ «Постанова про закінчення виконавчого провадження» від 15.10.2024 виконавчого провадження АСВП НОМЕР_1 доставлена до електронного кабінету ЄСІТС Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 26597691) (т. 6 а.с. 151 зворотн. стор.).
Разом з цим, у матеріалах справи міститься наданий позивачем "скриншот" сторінки електронного кабінету ЄСІТС, з якого вбачається, що до електронного кабінету Одеської міської ради 15.10.2024 об 11:25 год. надійшов документ з назвою: «Постанова про закінчення виконавчого провадження №10 від 15.10.2024». Також, містяться відомості щодо стягувача - ОМР, боржника - ПП «Люкс-КВ», №ВП - НОМЕР_1, дати відкриття ВП - 31.05.2024. Проте, безпосередньо текст постанови державного виконавця не відобразився (т. 6 а.с. 166).
Посилаючись саме на відсутність відображення тексту оскаржуваної постанови державного виконавця (внаслідок хакерської атаки на сайти Національних інформаційних систем України (НАІС) та Міністерства юстиції України не працювала АСВП, яка інтегрована в ЄСІТС), Одеська міська рада стверджує, що їй стало відомо про постанову державного виконавця від 15.10.2024 тільки 03.12.2024, оскільки до цього часу в електронному кабінеті замість текста постанови державного виконавця було зазначено «Документ в процесі завантаження. Спробуйте будь-ласка, пізніше».
Згідно з частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ГПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 339 ГПК України (в редакції чинній на момент звернення зі скаргою Одеської міської ради) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Строки для подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця визначені статтею 341 ГПК України та статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження".
Зокрема, пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що строком подачі скарги є 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною другою статті 341 ГПК України встановлено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Відповідно до вимог статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно з частиною першою статті 116 ГПК України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За приписами статті 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, передумовою для розгляду скарги на дії/бездіяльність державного (приватного) виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.
Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу.
Аналогічний правий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 у справі №920/149/18 (провадження №12-297гс18).
Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Поняття поважності причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Відтак, вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Апеляційна колегія, враховуючи вищенаведені норми законодавства та усталену позицію Верховного Суду, погодилась із висновком суду першої інстанції, що з огляду на встановлені обставини отримання/неотримання скаржником повного тексту оскаржуваної постанови державного виконавця, Одеська міська рада у будь-якому випадку саме 15.10.2024 мала об'єктивну можливість дізнатись про її зміст, зокрема, шляхом подання відповідного запиту та/або ознайомлення з паперовими матеріалами або шляхом ознайомлення з відповідною постановою в електронному вигляді - за допомогою ідентифікатора доступу до АСВП.
Отже, у даному випадку, попри те, що текст оскаржуваної постанови в електронному кабінеті ЄСІТС з 15.10.2024 не завантажувався, позивач мав реальну можливість (і повинен був) дізнатися про оскаржувані ним дії державного виконавця Сульжика Валерія Вікторовича.
У даному контексті судова колегія керувалась тим, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленій в постанові від 18.02.2021 у справі №640/25034/19.
Також Об'єднана Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2022 в справі №925/308/13-г наголосила, що за порівняльним аналізом змісту термінів "дізнався", або "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, слід зробити висновок про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку суд врахував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні, незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.
Стосовно презумпції обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.08.2019 у справі №910/7221/17, від 12.01.2021 у справі №910/8794/17, від 12.10.2021 у справі №918/333/13-г, від 07.06.2023 у справі №1622/16530/2012 та ін.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
У даному контексті судова колегія апеляційного суду правильно зауважила, що враховуючи, що день реалізації стягувачем свого права на ознайомлення з оскаржуваною постановою визначається нею довільно, то день, коли позивач повинен був дізнатися про стверджене ним порушення діями державного виконавця свого права, а також початок перебігу передбаченого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України десятиденного строку на подання скарги на такі дії не може залежати від довільно визначеного скаржником дня реалізації ним вказаного права, оскільки поняття "повинен був дізнатися" і "дізнався" мають різне юридичне значення.
З урахуванням вищезазначеного положення частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", суд апеляційної інстанції правильно констатував, що стягувачем не було надано до суду жодних доказів безпосереднього ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження НОМЕР_1 чи шляхом доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, у тому числі, - одразу після отримання повідомлення про винесену державним виконавцем оскаржувану постанову щодо закриття виконавчого провадження.
Отже, з огляду на наведене, апеляційна колегія дійшла правильного висновку, що скаржником, який є стягувачем у виконавчому провадженні НОМЕР_1, не спростовано наявності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Інших об'єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на дії державного виконавця, стягувачем не наведено.
Таким чином, з урахуванням зазначених обставин справи, є необґрунтованими доводи скаржника, що процесуальний строк звернення до суду із скаргою ним було порушено з об'єктивних та поважних причин, оскільки знаючи з 15.10.2024 про закінчення виконавчого провадження, мав можливість звернутись до господарського суду з відповідною скаргою в межах строків, встановлених пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України.
Зважаючи на вказане, є правильними висновки, що встановлені судом обставини, у їх сукупності, свідчать про відсутність правових підстав для поновлення пропущеного строку на подання скарги 13.12.2024.
Скаржники не наводять будь-яких інших правових позицій, в розріз з якими прийняті оскаржувані рішення, навпаки зміст касаційних скарг зводиться лише до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами щодо подання скарги з порушенням встановленого пунктом "а" частини першої статті 341 ГПК України строку без поважних причин його пропуску.
Доводи Одеської міської ради щодо неврахування вимоги спеціальної норми, закріпленої у підпункті 4 пункту 10.2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення», відповідно до якої у період дії воєнного стану визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану, а отже відсутні процесуальні обмеження у строках оскарження дій старшого державного виконавця та відповідні строки взагалі не є пропущеними спростовуються наступним.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем.
Із початку запровадження в Україні воєнного стану відділи ДВС працювали у штатному режимі.
Ні запровадження в Україні воєнного стану, ні приписи пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не скасовують і не відтерміновують на невизначений та необґрунтований строк розгляд скарг стягувачів у виконавчому провадженні. Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2023 у справі №34/231.
Отже, обґрунтування поданих скарг зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України.
Вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційних скарг Одеської міської ради та заступника керівника Одеської обласної прокуратури, оскільки правильне застосування судом першої інстанції норми частини другої статті 341 ГПК України та судом апеляційної інстанції норм статті 2 ГПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому відповідно до частини другої статті 293 ГПК України Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись нормами статей 234, 287, 290, частини другої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Одеської міської ради та заступника керівника Одеської обласної прокуратури на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.01.2025 у справі № 916/959/22.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ