01 травня 2025 року
м. Київ
справа № 554/5596/21
провадження № 61-13071св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
відповідачі: Міністерство оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави Міністерства оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України та касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року у складі судді Сініцина Е. М., додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року у складі судді Сініцина Е. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів Одринської Т. В., Абрамова П. С., Пікуля В. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МО України), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтави) про визнання права користування житловим приміщенням у будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України на умовах житлового найму.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як військовослужбовець згідно з витягом з протоколу від 03 грудня 2003 року № 90. ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї - дружиною ОСОБА_4 , дочкою ОСОБА_2 , вселилися в навчальні приміщення МО України в 2003 році, кімнати яких надавалися для заселення військовослужбовців, які потребували житла, на підставі дозволу командира військової частини.
Позивачі зареєстровані з 03 вересня 2003 року за адресою:
АДРЕСА_1 . На підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28 березня 2007 року № 74 будівлям і спорудам військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться на балансі КЕВ м. Полтави на АДРЕСА_1 , надано нову адресу згідно з додатком № 1, будівлі присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 разом із членами сім'ї 12 жовтня 2007 року знято з реєстрації з попереднього місця проживання та 12 жовтня 2007 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .
У період з 2007 року до 2009 року з дозволу КЕВ м. Полтави ОСОБА_1 з іншими мешканцями, власними силами та за власні кошти переобладнали будівлю в квартири.
Позивач вказував, що у зв'язку з переобладнанням (реконструкцією) будівлі в житловий будинок, що належить до фонду МО України, та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 27 червня 2012 року № ПТ14312107436, ОСОБА_1 видано спеціальний ордер від 14 грудня 2013 року № 27 на право реєстрації сім'ї з чотирьох осіб. Позивач зазначав, що вселення його та членів його сім'ї у квартиру здійснено на законних підставах, оскільки житлова будівля не мала і не має статусу гуртожитку. У квартирі, крім ОСОБА_1 , зареєстровані та фактично проживають його дружина, дочка та син.
У листі КЕВ м. Полтави від 14 лютого 2012 року № 523, направленому на адресу військового прокурора Полтавського гарнізону, вказано, що по Полтавському гарнізону нецільове використання службових приміщень та їх безпідставне утримання відсутнє.
Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_3, адресованим заступнику ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 від 14 березня 2016 року № 303/4/16/415, у період 2007-2009 років за рішенням керівництва та житлової комісії військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) без погодження з КЕВ м. Полтави військовослужбовцям Полтавського гарнізону виділені вивільнені нежитлові приміщення навчальних аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (на цей час - АДРЕСА_2 ) у АДРЕСА_1 для переобладнання за власні кошти з метою тимчасового проживання в них.
Відомості про нежитловий статус приміщень містяться в листі ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06 січня 2015 року, адресованого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8., в якому з метою приведення до належного стану проживання військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби Полтавського гарнізону та створення фонду службового житла МО України, відповідно до пункту 1.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 № 737, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 10 січня 2012 року за № 24/20337 (зі змінами), викладено клопотання щодо розподілу 27 квартир ( АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 під службові приміщення, а решту 38 квартир розподілити для постійного проживання.
Позивач вказував, що з листа від 06 січня 2015 року вбачається, що квартира
АДРЕСА_31 не є службовою, квартиру запропоновано використовувати для постійного проживання.
Позивач звертався до Київського районного суду м. Полтави з позовом до КЕВ м. Полтави про усунення перешкод у приватизації житла шляхом зобов'язання вчинити дії (справа № 552/1148/20), однак йому відмовлено у позові, при цьому однією з підстав відмови у позові була та обставина, що ОСОБА_1 не довів, що він проживає у спірній квартирі на умовах житлового найму (постійного користування).
На підставі викладеного позивач просив суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_32 на умовах житлового найму.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 право користування квартирою номер АДРЕСА_32 на умовах житлового найму.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення так.
01 березня 2011 року між КЕВ м. Полтави та ОСОБА_1 укладено договір № 19 про надання послуг з утримання гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги за адресою на АДРЕСА_2 , який виконується сторонами.
У зв'язку з переобладнанням (реконструкцією) будівлі в житловий будинок, що належить до фонду МО України та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ПТ14312107436 від 27 червня 2012 року, ОСОБА_1 видано КЕВ м. Полтави спеціальний ордер від 14 грудня 2013 року № 27 на право реєстрації сім'єю з чотирьох осіб жилої площі в житловому будинку на АДРЕСА_2 , розміром 28,00 кв. м. З того часу позивач та його сім'я зареєстровані за місцем проживання Октябрським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц за позовом КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення заяву ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2014 року скасовано. Ухвалено судове нове рішення, яким у задоволенні позову КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц встановлено, що будинок АДРЕСА_2 не мав статусу гуртожитку як на 2003 рік, тобто на момент заселення позивачів, так і на момент подання позову.
Таким чином, суд дійшов висновку, що житлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , не мала статусу гуртожитку на момент вселення позивачів і надалі будинок у порядку, визначеному законодавством, як гуртожиток не зареєстрований, а тому позивачі вселилися на законних підставах. Законність підстав вселення підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, згідно з якими будівля за адресою: АДРЕСА_2 , ніколи не мала статусу гуртожитку, позивачі зареєстровані в цьому будинку, уклали договір про надання послуг з утримання житлового приміщення та відшкодування витрат за надані комунальні послуги, що свідчить про те, що позивачі не є тимчасовими мешканцями в розумінні статті 98 ЖК України, а квартира АДРЕСА_34 , не належить до службового житлового приміщення та її відповідачем КЕВ м. Полтави запропоновано позивачам використовувати для постійного проживання.
Суд також зазначив, що позивачі проживають у спірному приміщенні з 2003 року, на відповідачів МО України та КЕВ м. Полтави покладений обов'язок контролювати, розподіляти та вселяти в приміщення військовослужбовців та їх сім'ї, але відповідачі не вказали, що їх права порушені незаконним вселенням чи проживанням позивачів, спір щодо квартири відсутній і доказів суду на спростування наведеного не надано.
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Процая В. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнено з МО України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Стягнено з КЕВ м. Полтави на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454,00 грн.
Стягнено з МО України на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Стягнено з КЕВ м. Полтави на користь ОСОБА_1 витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року та додаткове рішення Октябрського районного суду від 20 березня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що надані позивачем докази підтверджують, що будівля за адресою: АДРЕСА_2 ніколи не мала статусу гуртожитку, позивачі зареєстровані в будинку, уклали договір про надання послуг з утримання житлового приміщення та відшкодування витрат за надані комунальні послуги, що свідчить про те, що позивачі не є тимчасовими мешканцями в розумінні статті 98 ЖК України, крім того, квартира АДРЕСА_31 не відноситься до службовою, а її відповідачем КЕВ м. Полтави запропоновано використовувати для постійного проживання. Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї постійно проживають у квартирі АДРЕСА_35 та законно зареєстровані в ній. ОСОБА_1 утримує квартиру в належному стані, отримує комунальні послуги та сплачує всі комунальні платежі.
Також суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19, про те, що тривале проживання в житлі (незалежно від правового режиму) є достатньою підставою для того, щоб його вважати належним особі. Тривалий час проживання у спірній квартирі особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати таку квартиру житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що позивачі були вселені в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , на законних підставах та мають право на користування квартирою АДРЕСА_31 на умовах житлового найму, та вважав його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.
Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції від 20 березня
2023 року, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про обґрунтованість заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, оскільки під час ухвалення додаткового рішення суд правильно взяв до уваги подану представником позивача заяву від 06 липня 2022 року, до якої долучені докази понесених позивачем судових витрат у розмірі 6 000,00 грн, а саме: докази направлення відповідачам заяви про відшкодування понесених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу; квитанцію № 43 на суму 6 000,00 грн.; опис виконаних робіт; копія договору від 29 жовтня 2020 року № 43 про надання правової (правничої) допомоги.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
1. 29 серпня 2023 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави Міністерства оборони України, засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду
м. Полтави від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, постановивши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
2. 05 вересня 2023 року Міністерство оборони України, засобами поштового зв'язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року в указаній справі в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, постановивши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
1. У касаційній скарзі Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтави Міністерства оборони України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20, від 16 червня 2021 року у справі
№ 289/2299/18 та Верховного Суду України у справі № 6-60цс12.
2. Міністерство оборони України у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20,
від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 та Верховного Суду України
у справі № 6-60цс12.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
20 жовтня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У листопаді 2023 року справа надійшла на адресу Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як військовослужбовець згідно з копією витягу з протоколу від 03 грудня 2003 року № 90.
Позивач і його сім'я: дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , з 03 вересня 2003 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , (на час розгляду справи - АДРЕСА_2 .
Позивач разом з сім'єю проживає у будинку більше 15 років.
01 березня 2011 року між КЕВ м. Полтави та ОСОБА_1 укладений
договір № 19 про надання послуг з утримання гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 , який виконується сторонами.
У зв'язку з переобладнанням (реконструкцією) в житловий будинок, що належить до фонду Міністерства оборони України, та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 27 червня 2012 року № ПТ 14312107436 КЕВ м. Полтави ОСОБА_1. видано спеціальний ордер від 14 грудня 2013 року № 27 на право реєстрації сім'єю з чотирьох осіб в житловому будинку у квартирі АДРЕСА_36 , площею 28,00 кв. м. З того часу сім'я зареєстрована за місцем проживання Октябрським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц за позовом КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення заяву ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення про виселення відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц встановлено, що будинок АДРЕСА_2 не мав статусу гуртожитку як на 2003 рік, тобто на момент заселення позивачів, так і на момент подання позову.
Зі змісту листа КЕВ м. Полтави від 14 лютого 2012 року № 523, направленого на адресу військового прокурора Полтавського гарнізону, вбачається, що по Полтавському гарнізону нецільове використання службових приміщень та безпідставне їх утримання відсутнє.
З листа т.в.о. начальника головного ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10., адресованого заступнику ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5. від 14 березня 2016 року № 303/4/16/415, відомо, що у період з 2007 року до 2009 року за рішенням керівництва та житлової комісії військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) без погодження з КЕВ м. Полтави військовослужбовцям Полтавського гарнізону були виділені вивільнені нежитлові приміщення навчальних аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) у м. Полтаві для переобладнання за власні кошти з метою тимчасового проживання в них.
У листі від 06 січня 2015 року т.в.о. начальника головного ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9., адресованого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8., зазначено: «З метою приведення до належного стану проживання військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби Полтавського гарнізону та створення фонду службового житла Міністерства оборони України, відповідно до пункту 1.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України
від 30 листопада 2011 № 737, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
від 10 січня 2012 року за № 24/20337 (зі змінами), прошу підтримати клопотання вищезазначених посадових осіб щодо розподілу 27 квартир ( АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_37 ) у житловому будинку на АДРЕСА_2 під службові приміщення, а решту 38 квартир розподілити для постійного проживання».
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі
№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначено, що «процесуальний закон
у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин
на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити,
які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі
№ 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що «під судовими рішеннями
у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин
у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи».
У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку як військовослужбовець згідно з копією витягу з протоколу від 03 грудня 2003 року № 90. Позивач і його сім'я: дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_2 , син ОСОБА_3 , з 03 вересня 2003 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , (на час розгляду справи - АДРЕСА_2 ). Позивач разом із сім'єю проживає у будинку більше 15 років.
У зв'язку з переобладнанням (реконструкцією) в житловий будинок, що належить до фонду Міністерства оборони України, та згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 27 червня 2012 року № ПТ 14312107436 КЕВ м. Полтави ОСОБА_1. видано спеціальний ордер від 14 грудня 2013 року № 27 на право реєстрації сім'єю з чотирьох осіб в житловому будинку у квартирі АДРЕСА_36 , площею 28,00 кв. м. З того часу сім'я зареєстрована за місцем проживання Октябрським РВ у м. Полтаві УДМС України в Полтавській області.
01 березня 2011 року між КЕВ м. Полтави та ОСОБА_1 укладений
договір № 19 про надання послуг по утриманню гуртожитку та відшкодування витрат за надані комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 , який виконується сторонами.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц за позовом КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення заяву ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2014 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 жовтня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову КЕВ м. Полтави до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виселення з квартири АДРЕСА_33 без надання іншого житлового приміщення про виселення відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області 08 жовтня 2015 року у справі № 554/7986/14-ц встановлено, що будинок АДРЕСА_2 не мав статусу гуртожитку як на 2003 рік, тобто на момент заселення позивачів, так і на момент подання позову.
Зі змісту листа КЕВ м. Полтави від 14 лютого 2012 року № 523, направленого на адресу військового прокурора Полтавського гарнізону, вбачається, що по Полтавському гарнізону нецільове використання службових приміщень та безпідставне їх утримання відсутнє.
З листа т.в.о. начальника головного ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10., адресованого заступнику ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5. від 14 березня 2016 року № 303/4/16/415, відомо, що у період з 2007 року до 2009 року за рішенням керівництва та житлової комісії військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) без погодження з КЕВ м. Полтави військовослужбовцям Полтавського гарнізону були виділені вивільнені нежитлові приміщення навчальних аудиторій будівлі № НОМЕР_3 військового містечка № НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) у м. Полтаві для переобладнання за власні кошти з метою тимчасового проживання в них.
У листі від 06 січня 2015 року т.в.о. начальника головного ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9., адресованого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8., зазначено: «З метою приведення до належного стану проживання військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби Полтавського гарнізону та створення фонду службового житла Міністерства оборони України, відповідно до пункту 1.8 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України
від 30 листопада 2011 № 737, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
від 10 січня 2012 року за № 24/20337 (зі змінами), прошу підтримати клопотання вищезазначених посадових осіб щодо розподілу 27 квартир ( АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 під службові приміщення, а решту 38 квартир розподілити для постійного проживання».
У касаційній скарзі КЕВ м. Полтави посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, та, зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20, від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 та у постанові Верховного Суду України у справі № 6-60цс12.
МО України у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20, від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 та у постанові Верховного Суду України у справі № 6-60цс12.
Доводи касаційних скарг КЕВ м. Полтави та МО України є аналогічними.
У справі № 552/1148/20 (провадження 61-15582св20) ОСОБА_1 звернувся до КЕВ м. Полтави, в якому просив зобов'язати відповідача виконати передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 липня 2018 року № 380, дії, спрямовані на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1.
У справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) розглядався позов Макарівської КЕЧ району до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
У справі № 6-60цс12 розглядався позов Карадазького природного заповідника Національної академії наук України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Феодосійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, про припинення договору найму та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Карадазького природного заповідника Національної академії наук України, третя особа - відділ у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Феодосійського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, про визнання членами сім'ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням.
Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20, від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 та у постанові Верховного Суду України
у справі № 6-60цс12, та на які посилалися заявники у касаційних скаргах, не є подібними, а правовідносини є різними, що обумовлює і різність їх правового регулювання.
Інших доводів касаційні скарги не містять.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 v. Ukraine», заява № 19164/04, § 47).
Зважаючи на те, що наведена заявниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 396 цього Кодексу виснує про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами КЕВ м. Полтави та МО України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, оскільки колегія суддів встановила, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду та постанові Верховного Суду України, на які послалися заявники у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами, що виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду.
Під час розгляду цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг.
Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02).
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду
не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні
до обраних заявниками підстав касаційного оскарження, керується тим,
що КЕВ м. Полтави та МО України не аргументували і не довели у касаційних скаргах того, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи касаційної скарги зводяться лише до висловлення незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та викладення власного бачення у питанні застосування правових норм і фактично є проханням про повторний перегляд справи та встановлення судом касаційної інстанції фактичних обставин справи, що безумовно виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує, що незгода заявників із судовими рішеннями не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину як негативні наслідки для заявників у зв'язку з прийняттям оскаржених судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі
пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 552/1148/20, від 16 червня 2021 року у справі № 289/2299/18 та у постанові Верховного Суду України у справі № 6-60цс12, на які посилалися заявники у касаційних скаргах, викладені за інших фактичних обставин, а правовідносини не є подібними, порівняно зі справою, яка переглядається, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.
Щодо судових витрат
Оскільки Верховний Суд закриває касаційне провадження у зв'язку з тим, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася, то підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Закрити касаційне провадження у справі № 554/5596/21 за касаційними скаргами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України та Міністерства оборони України на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07 липня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави
від 20 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська