30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 761/13101/21
провадження № 61-16652св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними та встановлення іпотеки
за касаційними скаргами представника ОСОБА_3 - адвоката Гаращука Сергія Вікторовича, представника ОСОБА_4 - адвоката Лисича Юрія Володимировича, представника ОСОБА_5 - адвоката Приймачука Сергія Івановича на постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» (далі - ТОВ «Девелоп Фінанс») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 09 жовтня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Ярощук В. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 1096;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_6 , посвідчений 13 січня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Турчак С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 102;
визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений між громадянином ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений 30 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 149;
визнати недійсним договір дарування вказаної квартири, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 31 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 151; скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 19750065, дата, час державної реєстрації - 31 березня 2017 року, 12:37:48 за ОСОБА_5 ) на квартиру АДРЕСА_1 , з одночасним визнанням за ОСОБА_1 права власності на цю квартиру, яке було зареєстровано за ним 16 липня 2010 року у Реєстрі прав власності на нерухоме майно;
відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 ;
встановити іпотеку на квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 511/П/99/2008-840, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра», банк) та ОСОБА_1 , іпотекодавець - ОСОБА_1 , іпотекодержатель - ТОВ «Девелоп Фінанс».
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Девелоп Фінанс» посилалося на те, що 06 серпня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 511/П/99/2008-840, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 358 616,28 дол. США для придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 13 980,00 шт., емітованих Закритим акціонерним товариством «Центрбудінвест» (далі - ЗАТ «Центрбудінвест»), з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18 та договором про резервування/бронювання нерухомості та порядок погашення облігацій від 01 серпня 2008 року № 379/1-3В18, на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , індекс об'єкта нерухомості 1-3В18, поверх 18, загальною площею 139,80 кв. м.
06 серпня 2008 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 був укладений договір застави майнових прав за договором від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18, за яким ОСОБА_1 передав у заставу ВАТ «КБ «Надра» майнові права за цінними паперами, придбаними за договором купівлі-продажу цінних паперів від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18, а також цього ж дня між ВАТ «КБ «Надра» і ОСОБА_1 було укладено договір застави цінних паперів від 06 серпня 2008 року № 187, за умовами якого ОСОБА_1 передав у заставу ВАТ «КБ «Надра» цінні папери, придбані ним за договором купівлі-продажу від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18.
Попередньо 01 серпня 2008 року ОСОБА_1 і ЗАТ «Центрбудінвест» уклали договір № 379/1-3В18 про резервування об'єкта нерухомості та порядок погашення облігацій, за яким ЗАТ «Центрбудінвест» зобов'язалось забронювати за ОСОБА_1 об'єкт будівництва і передати його у власність ОСОБА_1 шляхом погашення лота облігацій, що належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу облігацій.
Крім того, 31 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КУА «Краур» (далі - ТОВ «КУА «Краур») і ОСОБА_1 було укладено договір № 775Б-1-3В18, за умовами якого ОСОБА_1 придбав лот звичайних безпроцентних (цільових) іменних облігацій у бездокументарній формі серії А, міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , емітованих ЗАТ «Центрбудінвест», номінальною вартістю однієї облігації 73,73 грн, у загальній кількості 13 980,00 шт, загальною договірною вартістю 2 400 366,00 грн. Цим лотом облігацій посвідчувався об'єкт будівництва.
29 жовтня 2009 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення м. Києва від 29 жовтня 2009 року № 1668-С/КІ ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 і того ж дня проведено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 143,50 кв. м, майнові права, щодо отримання у власність якої були передані ОСОБА_1 у заставу ВАТ «КБ «Надра» та яку він зобов'язувався протягом трьох робочих днів з моменту проведення реєстрації права власності на неї передати в іпотеку ВАТ «КБ «Надра».
Водночас після реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_1 не вчинив дій з передання майна в іпотеку для подальшого забезпечення виконання боржником зобов'язання за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2010 року задоволено позовні вимоги ВАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 471 053,33 грн. На підставі вказаного рішення місцевий суд видав виконавчий лист, і відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі № 761/1001/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 134 174,16 дол. США та заборгованість і пеню в розмірі 521 800,40 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 761/1001/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року в частині стягнення пені у розмірі 521 800,40 грн скасовано, а в частині стягнення 134 174,16 дол. США залишено без змін.
У подальшому ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 09 жовтня 2015 року відчужив спірну квартиру на користь своєї матері ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, відчужила квартиру громадянину ОСОБА_6 шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири від 13 січня 2017 року.
Водночас ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2017 року відчужив квартиру на користь ОСОБА_4 .
31 березня 2017 року ОСОБА_4 подарувала вказану квартиру ОСОБА_5 .
Позивач є правонаступником ВАТ «КБ «Надра» на підставі договору про відступлення права вимоги від 18 травня 2020 року № GL3N017514, за умовами якого він як новий кредитор набув права вимоги до позичальників та поручителів згідно з додатком № 1 до цього договору, включаючи вимоги за договором застави майнових прав за договором від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18, договором застави цінних паперів від 06 серпня 2008 року № 187.
Позивач вважає, що перехід права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відбувся на підставі договору дарування, який має ознаки фраудаторного правочину, оскільки вчинявся за наявності значного розміру непогашеної заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, а тому цей договір слід визнати недійсним, і відповідно, всі подальші правочини також є недійсними. З урахуванням наведеного право власності на спірну квартиру знову належить ОСОБА_1 .
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 15 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що, враховуючи умови кредитного договору, ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки квартира після отримання позичальником свідоцтва про право власності на це майно вважалася обтяженою іпотекою, договір щодо якої він зобов'язувався оформити у передбачені пунктом 2.1.3 строки. Однак, отримавши свідоцтво про право власності на спірну квартиру, ОСОБА_1 відчужив спірне нерухоме майно на користь своєї матері ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з власності боржника всупереч правилам ділового обороту та нормам закону, у зв'язку з чим суд першої інстанції встановив недійсність договору дарування квартири та вважав, що подальший договір купівлі-продажу спірної квартири, вчинений обдарованим на підставі фраудаторного правочину, також підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що продавець не мала необхідного обсягу дієздатності на момент вчинення правочину. Крім того, суд вважав, що підлягають визнанню недійсними всі подальші правочини, на підставі яких відчужувалася квартира.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача може бути поновлене шляхом задоволення його вимоги про встановлення іпотеки на спірну квартиру відповідно до пункту 2.1.3 кредитного договору.
Водночас суд відмовив у задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2024 року, з урахуванням ухвали від 14 листопада 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ТОВ «Девелоп Фінанс» задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 09 жовтня 2015 року приватним нотаріусом КМНО Ярощук В. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 1096.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та громадянином ОСОБА_6 , посвідчений 13 січня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Турчак С. М. та зареєстрований в реєстрі за № 102.
Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між громадянином ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений 30 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрований в реєстрі за № 149.
Визнав недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений 31 березня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрований в реєстрі за 151.
Відновив становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
В іншій частині позову відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ТОВ «Девелоп Фінанс» з кожного судовий збір у розмірі 5 902,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 31 080,00 грн.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд правильно виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Водночас апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про пропуск позивачем позовної давності з посиланням на те, що про застосування позовної давності заявили лише двоє відповідачів - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , проте у заяві про застосування позовної давності від 06 липня 2022 року, а також у відзиві на апеляційну скаргу вони не надали жодного доказу, який підтвердив би, що ПАТ «КБ «Надра» та позивач могли б дізнатись про набуття ними права власності на спірну квартиру. Всі наведені ними доводи стосуються презумпції обізнаності ПАТ «КБ «Надра» про те, що житловий комплекс на АДРЕСА_2 є побудованим, і що за інвесторами будівництва, в тому числі за ОСОБА_1 , зареєстроване право власності на квартири в указаному житловому комплексі. Однак такі доводи жодним чином не стосуються подальшого відчуження спірної квартири, зокрема, на користь ОСОБА_4 30 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, а в подальшому на користь ОСОБА_5 31 березня 2017 року на підставі договору дарування. З огляду на те що інші відповідачі про застосування позовної давності не заявляли, апеляційний суд вважав, що у суду першої інстанції не було підстав для відмови в позові в частині звернених до них позовних вимог у зв'язку з пропуском позовної давності.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У грудні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Лисич Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 910/7606/17, від 11 липня 2018 року у справі № 910/8955/16, від 08 липня 2020 року у справі № 757/57019/17-ц, від 24 червня 2021 року у справі № 331/4782/18, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17;
зазначав про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 139) від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 140) та застосованих апеляційним судом.
Касаційна скарга мотивована неврахування апеляційним судом того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права. Більше того, частково задовольняючи позов, апеляційний суд не врахував, що вимога щодо відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на спірну квартиру є вимогою речово-правового захисту, що визначений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, а не правовий наслідок недійсності правочину - реституцію, який застосовується в порядку статті 216 ЦК України.
Таким чином, апеляційний суд не розглянув одну з позовних вимог речово-правового захисту, яка заявлена у цій справі, та не зробив щодо неї відповідних висновків, у тому числі і з приводу спливу строку позовної давності на звернення до суду, водночас помилково застосував реституцію як наслідок недійсності правочину, яка не може бути застосованою у цих правовідносинах.
Крім того, реституція не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки не можливе відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для врахування заяв ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про застосування позовної давності з посиланням на те, що до вказаних відповідачів як до сторін відповідних правочинів та власника спірної квартири звернуто вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності, а тому у суду не було підстав для відмови в позові в частині звернутих не до них позовних вимог через пропуск позовної давності.
Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що інтереси відповідачів у цій справі, зокрема щодо визнання правочинів недійсними та відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 права власності на квартиру, є пов'язаними і залежними один від одного. А тому будь-який із відповідачів може звернутися до суду із заявою про застосування позовної давності.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тільки недобросовісністю ОСОБА_1 і не посилався на недобросовісність наступних набувачів квартири: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , і відповідно, суди не встановили недобросовісність ОСОБА_4 або ОСОБА_5 як особи, у власності якої перебувала квартира станом на час звернення позивача до суду. Водночас повернення спірної квартири у власність ОСОБА_1 покладає на ОСОБА_5 як добросовісного набувача спірної квартири індивідуальний та надмірний тягар, що відповідно до усталеної та наведеної в цій скарзі практики Верховного Суду є неприйнятним.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_5 - адвокат Приймачук С. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року в частині задоволених позовних вимог, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 24 червня 2024 року у справі № 922/2406/17, від 24 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 14 травня 2024 року у справі № 638/18822/13-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц та постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 911/926/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 390/669/17, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20; від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011;
відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 256 та частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України у їх взаємозв'язку з нормами частини першої статті 188 ЦПК України щодо застосування позовної давності до цих правовідносин, коли порушується право на житло добросовісного набувача та його малолітніх дітей, виражене у втраті їхнього єдиного житла, яке залежить від волі відповідача-1, відповідача-2, які не беруть участі в судовому розгляді справи, а позов подано особою, яка ніколи не була та не є власником спірної квартири та якій достеменно відомо про пропуск нею позовної давності.
Касаційна скарга мотивована тим, що, задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку, що договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є недійсним, оскільки такий договір відповідає ознакам фраудаторності. Зазначений висновок суду ґрунтується на тому, що цей правочин укладений ОСОБА_1 на шкоду кредитору - банку, а тому такі дії є недобросовісними. При цьому наступні правочини є недійсними з огляду на те, що продавці квартири не мали достатнього обсягу дієздатності на момент вчинення правочину. Водночас суд апеляційної інстанції не дослідив обставин добросовісності або недобросовісності наступних набувачів цієї квартири, зокрема ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 набула право власності на квартиру від своєї матері ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 31 березня 2017 року. При цьому ОСОБА_4 набула право власності на підставі відплатного договору купівлі-продажу від 30 березня 2017 року, укладеного з громадянином ОСОБА_6 .
Перед укладенням договору купівлі-продажу було здійснено перевірку відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири. Зокрема, було здійснено пошук відомостей за адресою квартири, а також за РНОКПП продавця - громадянина ОСОБА_6 . З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2017 року відомо, що відомості про реєстрацію права власності на квартиру за громадянином ОСОБА_6 збігаються, а в реєстрі не було зареєстровано жодних обтяжень спірної квартири, у тому числі припинених, зокрема іпотеки, а також інших речових прав третіх осіб.
Лише після цього та огляду квартири було вирішено здійснити її придбання на ОСОБА_4 з подальшим її даруванням доньці ОСОБА_5 . Придбання квартири на матір з подальшим дарування доньці пов'язане з сімейними обставинами ОСОБА_5 , що, у свою чергу, жодним чином не може свідчити про її недобросовісність як набувача.
Таким чином, ОСОБА_4 та, відповідно, ОСОБА_5 не могли знати про те, що спірна квартира може бути в майбутньому обтяжена (арештована) у зв'язку з наявністю боргу у попереднього власника, а саме ОСОБА_1 , оскільки на момент придбання квартири вона жодного разу не була передана в іпотеку. Більше того, не можливо дізнатися з відкритих джерел, що на придбання квартири брався кредит. Такої інформації не містить жоден державний реєстр. Відповідно, про цей факт ніяким чином не могли дізнатися ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_5 .
Позивач вимоги обґрунтовував суто недобросовісністю ОСОБА_1 та навіть не зазначав про недобросовісність наступних набувачів квартири: громадянина Йорданії ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , і відповідно, суди не встановили недобросовісності ОСОБА_4 або ОСОБА_5 як особи, у власності якої перебувала квартира станом на час звернення позивача до суду.
Також скарга містить доводи про те, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав іпотекодержателя, а позовні вимоги направлені саме на відновлення порушеного права іпотекодержателя з метою забезпечення виконання боржником зобов'язання за кредитним договором за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, за фактичних обставин справи належним способом захисту права ТОВ «Девелоп Фінанс» як іпотекодержателя є позовна вимога про визнання права іпотеки.
Апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні заяв про застосування позовної давності з посиланням на те, що у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. У спірному випадку всі вимоги є взаємопов'язаними (похідними) від вимоги про визнання недійсним договору дарування, а тому за заявою будь-кого з відповідачів необхідно застосувати позовну давність, як це і зробив суд першої інстанції.
Також скарга містить доводи про необґрунтованість висновків апеляційного суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
У грудні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Гаращук С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 та постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 522/1552/19, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Гаращука С. В. аналогічні доводам, наведеним в попередніх касаційних скаргах.
У січні 2025 року ТОВ «Девелоп Фінанс» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Лисича Ю. В., у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
У лютому 2025 року ТОВ «Девелоп Фінанс» подало відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Гаращука С. В., у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, оскільки це судове рішення є законним і обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - адвоката Приймачука С. І. та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Лисича Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Гаращука С. В.
16 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 31 липня 2008 року між ОСОБА_1 і ТОВ «КУА «Краур» був укладений договір № 775Б-1-3В18, за умовами якого ОСОБА_1 придбав лот звичайних безпроцентних (цільових) іменних облігацій у бездокументарній формі серії А, міжнародний ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , емітованих ЗАТ «Центрбудінвест», номінальною вартістю однієї облігації 73,73 грн, у загальній кількості 13 980,00 шт, загальною договірною вартістю 2 400 366,00 грн. Цим лотом облігацій посвідчувався спірний об'єкт будівництва. Згідно з пунктом 3.5 договору покупець зобов'язаний сплатити 100 % договірної вартості лоту облігацій не пізніше 07 серпня 2008 року включно.
01 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «Центрбудінвест» був укладений договір № 379/1-3В18 про резервування об'єкта нерухомості та порядок погашення облігацій, за яким ЗАТ «Центрбудінвест» зобов'язалось забронювати за ОСОБА_1 об'єкт будівництва та передати його у власність ОСОБА_1 шляхом погашення лота облігацій, що належить ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу облігацій. Згідно з пунктом 2.5 договору забудовник планує завершити будівництво об'єкту будівництва та здійснити введення його в експлуатацію згідно з діючими нормативно-правовими актами України у ІІІ кварталі 2008 року. Протягом 30 календарних днів з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію забудовник письмово повідомляє інвестора про необхідність прийняти об'єкт нерухомості і можливість висловити свої зауваження щодо його недоліків. Згідно з пунктом 3.5 договору, після підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта інвестор самостійно здійснює оформлення права власності на об'єкт нерухомості з метою отримання відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно та забезпечення його державної реєстрації в порядку, встановленому чинним законодавством України.
06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і ВАТ КБ «Надра» був укладений кредитний договір № 511/П/99/2008-840, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти на суму 358 616,28 дол. США для придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 13 980 шт., емітованих ЗАТ «Центрбудінвест» з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18 та згідно з договором про резервування/бронювання нерухомості та порядок погашення облігацій від 01 серпня 2008 року № 379/1-3В18, на підставі якого за позичальником резервується/бронюється об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , індекс об'єкта нерухомості 1-3В18, поверх 18, загальною площею 139,80 кв. м. За користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати 14,19 % річних. Грошові кошти надані позичальнику до 06 серпня 2028 року.
Також 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і ВАТ «КБ «Надра» був укладений договір застави майнових прав по договору купівлі-продажу цінних паперів від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18, за умовами якого ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов'язань з повернення до 06 серпня 2028 року кредитних коштів на суму 358 616,28 дол. США та щомісячної сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 14,19 % річних, сплати інших платежів, передбачених кредитним договором, пені, штрафів у розмірах та випадках, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків, передбачених законодавством, дострокового повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, передав у заставу належні йому майнові права. Вартість предмета застави сторони погодили у розмірі 358 616,28 дол. США.
Також 06 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і ВАТ «КБ «Надра» був укладений договір застави цінних паперів № 187, за умовами якого ОСОБА_1 передав ВАТ КБ «Надра» в заставу цінні папери, випущені у бездокументарній формі, що належать заставодавцю на праві власності, а саме: іменні безпроцентні облігації підприємства ЗАТ «Центрбудінвест» у кількості 13 980,00 шт., загальною номінальною вартістю 1 030 745,40 грн.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 16 липня 2010 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 04 листопада 2009 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва відповідно до наказу від 29 жовтня 2009 року № 1668-С/КІ. У вказаному свідоцтві є реєстраційний напис Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10 листопада 2009 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2010 року задоволено позовні вимоги ВАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 471 053,33 грн.
На підставі цього рішення місцевий суд видав виконавчий лист; відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3, у подальшому 10 травня 2017 року виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна, на яке можливо звернути стягнення).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі № 761/1001/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за відсотками у розмірі 134 174,16 дол. США та за пенею у розмірі 521 800,40 грн.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 761/1001/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року в частині стягнення пені у розмірі 521 800,40 грн скасовано, а в частині стягнення 134 174,16 дол. США залишено без змін.
На підставі договору дарування від 09 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Ярощук В. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 1096, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 143,50 кв. м.
13 січня 2017 року ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Турчак С. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 102.
30 березня 2017 року ОСОБА_3 відчужив квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 149.
ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 31 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Занудіною О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 151, відчужила ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
Такі само відомості зазначені в отриманій позивачем 14 вересня 2020 року інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 223898118.
За договором про відступлення права вимоги від 18 травня 2020 року № GL3N017514 ТОВ «Девелоп Фінанс» набуло від ПАТ КБ «Надра» права вимоги за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 511/П/99/2008-840, договором застави майнових прав по договору від 31 липня 2008 року № 775Б-1-3В18, договором застави цінних паперів від 06 серпня 2008 року № 187, договорами поруки від 06 серпня 2008 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2020 року замінено стягувача ВАТ «КБ «Надра» на ТОВ «Девелоп Фінанс» у виконавчому листі, виданому на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі № 761/1001/15-ц.
19 листопада 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центрбудінвест» видало ОСОБА_5 довідку про те, що квартира, яка заразперебуває у її власності, розташована за адресою: АДРЕСА_2 у період з жовтня 2015 року до січня 2017 року була у власності ОСОБА_2 , яка у зазначений період користувалася цією квартирою та здійснювала її утримання шляхом щомісячної сплати комунальних платежів.
ОСОБА_5 до матеріалів справи надала свідоцтво про шлюб, укладений нею 09 серпня 2014 року з ОСОБА_8 , копії свідоцтва про народження дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копію витягу із щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, копію довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, згідно з якою вартість квартири становить 16 157 308,01 грн, копії квитанцій витрат на ремонт квартири.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційних скарг з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині задоволених вимог позову, а тому переглядається лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивача як нового кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок спірної квартири, яку позичальник усупереч умовам кредитного договору не передав в іпотеку після реєстрації права власності на це майно, і в подальшому на підставі цивільно-правових угод це майно неодноразово відчужувалося.
Позивач заявив вимоги про визнання недійсними цивільно-правових угод із переходу права власності, з одночасним визнанням за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру, яке було зареєстровано за ним 16 липня 2010 року у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно; відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 квартири; встановлення іпотеки на квартиру з метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 06 серпня 2008 року № 511/П/99/2008-840, укладеним між ВАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_1 .
Згідно з частинами першою і третьою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави (частина друга статті 583 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 16-1 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності або спеціального майнового права на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного об'єкта незавершеного будівництва/майбутнього об'єкта нерухомості навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження об'єкта іпотекою.
Частиною першою статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
У рішенні Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) зазначено, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) застосувала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що, враховуючи обов'язкові для виконання умови кредитного договору, ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірне нерухоме майно, оскільки квартира після отримання боржником свідоцтва про право власності на це майно вважалася обтяженою іпотекою, договір щодо якої боржник зобов'язувався оформити у передбачені пунктом 2.1.3 строки. Однак, отримавши свідоцтво про право власності на спірну квартиру, ОСОБА_1 відчужив спірне нерухоме майно на користь своєї матері ОСОБА_2 на підставі договору дарування.
Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з власності боржника всупереч правилам ділового обороту та вимогам закону, місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що перший правочин з відчуження спірної квартири вчинений на шкоду кредитору, а тому є недійсний, як і всі наступні договори, адже продавець не мала необхідного обсягу дієздатності на момент вчинення правочину.
У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що порушене право позивача може бути поновлене шляхом задоволення його вимоги про встановлення іпотеки на спірну квартиру відповідно до пункту 2.1.3 кредитного договору.
Водночас апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову через пропуск позовної давності, вказавши, що заяву про застосування позовної давності зробили лише два з п'ятьох відповідачів, а також недоведеності того, що позивач дізнався (міг дізнатися) про порушене право поза межами позовної давності.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та встановлення іпотеки на квартиру є неналежними, оскільки не забезпечують відновлення порушених прав позивача. Ефективним способом захисту є визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування реституції (відновлення становища, яке існувало до порушення), шляхом повернення права власності на спірну квартиру.
Тому, в задоволенні вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та встановлення іпотеки на квартиру апеляційний суд відмовив саме з цих підстав (відмова в задоволенні цих вимог не є предметом касаційного перегляду за касаційними скаргами відповідачів).
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду щодо позовної давності з огляду на таке.
Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.
У цій справі суди встановили, що пунктом 2.1.3 кредитного договору від 06 серпня 2008 року № 511/П/99/2008-840 передбачено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, інших платежів, передбачених цим договором, а також можливих штрафних санкцій, позичальник укладає з банком у зазначені нижче строки договори, зокрема, протягом 3 робочих днів з моменту повідомлення позичальника про факт реєстрації прав власності на нерухоме майно, у порядку, передбаченому законодавством, діючим на момент реєстрації, але не пізніше 30 днів з моменту здійснення операції по списанню цінних паперів, зазначених у пункті 1.2 цього договору, з рахунку, відкритому у ВАТ «КБ «Надра», з метою погашення цінних паперів, зазначених у пункті 1.2 цього договору, з рахунку, відкритому у ВАТ «КБ «Надра» з метою погашення цінних паперів в обмін на документ, що підтверджує право власності позичальника на нерухоме майно, нотаріально оформлений договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , індекс об'єкта будівництва 1-3В18, загальною площею 139,80 кв. м, яка складається з 3 кімнат, на 18 поверсі.
Згідно з пунктом 4.3.5 кредитного договору позичальник зобов'язаний протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно укласти з банком договір, передбачений пунктом 2.1.3 цього договору.
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 16 липня 2010 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 04 листопада 2009 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення м. Києва відповідно до наказу від 29 жовтня 2009 року № 1668-С/КІ. У вказаному свідоцтві є реєстраційний напис, зроблений Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 10 листопада 2009 року.
Невиконання ОСОБА_1 зобов'язання, передбаченого пунктом 2.1.3 кредитного договору, щодо укладення договору іпотеки після набуття права власності у 2009 році, а також відчуженням спірної квартири на користь ОСОБА_2 09 жовтня 2015 року позивач вважає порушенням свого права іпотекодержателя. При цьому позивач вказував, що про порушення свого права він дізнався лише після отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 вересня 2020 року № 223898118.
ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в суді першої інстанцій заявили про застосування позовної даності з посиланням на те, що ВАТ «КБ «Надра» як первісний кредитор та іпотекодержатель мав можливість дізнатись про порушення свого права. Це підтверджується введенням будинку в експлуатацію, а також здійсненням операції зі списання цінних паперів з рахунка, відкритого у ВАТ «КБ «Надра», з метою погашення цінних паперів в обмін на документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 на квартиру у 2009 році. Банк зобов'язаний був цікавитись станом виконання обов'язків ОСОБА_1 , зокрема в частині реєстрації права власності на квартиру та укладення з банком договору іпотеки.
У позовній заяві позивач посилався на те, що ОСОБА_1 неналежно виконував свої обов'язки за кредитним договором, у зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 червня 2010 року задоволено позовні вимоги ВАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 471 053,33 грн. Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року у справі № 761/1001/15-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором за відсотками у розмірі 134 174,16 дол. США та за пенею у розмірі 521 800,40 грн. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 березня 2016 року у справі № 761/1001/15-ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року в частині стягнення пені у розмірі 521 800,40 грн скасовано, а в частині стягнення 134 174,16 дол. США відсотків залишено без змін.
Знаючи з 2010 року про порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, банк мав об'єктивну можливість встановити невиконання умов кредитного договору в частині укладення договору іпотеки, однак доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій щодо цього позивач не надав, як і не надав доказів того, що намагався встановити факт реєстрації права власності на квартиру спочатку за ОСОБА_1 , а в подальшому у 2015 році за ОСОБА_2 .
Обставини заміни кредитора у зобов'язанні, а також зміни власників квартири не впливають на перебіг позовної давності.
За таких обставин висновки апеляційного суду про те, що позивачу стало відомо про невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором в частині неукладення договору іпотеки та про відчуження ним квартири на користь своєї матері лише після набуття права вимоги та отримання інформаційної довідки є необґрунтованими, водночас доводи відповідачів про те, що банк міг довідатися про це раніше, ніж зазначає позивач, є слушними.
Помилковими є і висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 , яка набула права власності на спірну квартиру 31 березня 2017 року, не може заявляти про застосування позовної давності щодо інших позовних вимог, зокрема, щодо вимог про визнання недійсним договору дарування від 09 жовтня 2015 року та про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру ОСОБА_1 , адже від задоволення першої вимоги у цій справі залежить і похідна вимога, задоволенням якої спірну квартиру повернуто у власність позичальника, а ОСОБА_5 як останній власник фактично позбавляється права власності.
Тобто за конструкцією заявлених вимог у цій справі кінцевий набувач може заявити про застосування позовної давності щодо вимог, які спрямовані на позбавлення його власності. Протилежний підхід свідчить про неправомірне втручання у право власності, яке гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.
Місцевий суд вважав за можливе застосувати позовну давність за заявою ОСОБА_4 щодо всіх заявлених вимог позову.
Апеляційний суд, не погодившись з висновками місцевого суду в цій частині, загалом дійшов правильного висновку про те, що у спірних правовідносинах заява ОСОБА_4 про застосування позовної давності стосується лише вимог, які звернені до неї безпосередньо.
Водночас зазначене порушення не вплинило на правовий результат вирішення спору, оскільки, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд посилався на пропуск позивачем строку на звернення до суду, зокрема за заявою ОСОБА_5 .
З огляду на це, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду в частині задоволених вимог позову та ухвала про виправлення описки, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду в частині вирішення цих вимог.
Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 сплатили судовий збір у розмірі по 22 700,00 грн кожний, а тому ці витрати підлягають стягненню з ТОВ «Девелоп Фінанс» на їх користь.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Гаращука Сергія Вікторовича, представника ОСОБА_4 - адвоката Лисича Юрія Володимировича, представника ОСОБА_5 - адвоката Приймачука Сергія Івановича задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року та ухвалу від 14 листопада 2024 року про виправлення описки в частині задоволених вимог позову скасувати, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 квітня 2024 року в частині вирішення цих вимог залишити в силі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоп Фінанс» на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 по 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) гривень 00 копійок кожному судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов