28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 760/12567/24
провадження № 61-4366ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Незвіський Дмитро Ярославович, на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду
від 20 березня 2025 року за заявою ОСОБА_2
про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька
у вихованні дитини шляхом встановлення графіку спілкування,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення графіку спілкування.
Позов мотивовано тим, що від шлюбу із ОСОБА_1 вони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 з сином проживають на території Королівства Бельгії, а він в Україні. З вини ОСОБА_1
він обмежений у спілкуванні зі сином.
Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо участі батька у житті сина, позивач просив:
- зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні
та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 надати йому інформацію про засоби зв'язку
для спілкування з дитиною;
- зобов'язати ОСОБА_1 розблокувати телефонний номер сина для подальшого спілкування;
- на час воєнного стану в Україні та перебування дитини за кордоном зобов'язати ОСОБА_1 організовувати його спілкування з сином особисто засобами телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет
за допомогою програмних застосунків Skype, Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, Signal щоденно у період часу з 18 год до 22 год (за місцевим часом, по Україні) протягом 30 хвилин одноразово на день;
- після повернення ОСОБА_1 з сином на територію України визначити для нього наступний графік спілкування та виховання сина:
щовівторка, щочетверга та щоп'ятниці з 18 год до 21 год у першу та третю суботу місяця з 12 год суботи до 15 год неділі;
у день народження сина з 15 год до 19 год щороку за адресою проживання батька та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дітей;
щороку спільний відпочинок влітку під час літніх канікул тривалістю
20 календарних днів та під час зимових канікул тривалістю 5 календарних днів для оздоровлення дитини.
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення його позову шляхом встановлення обов'язку для ОСОБА_1 забезпечити можливість його спілкування з малолітнім сином засобами відео-зв'язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків та додатків Skype, Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, Signal щоденно у період часу з 18 год до 22 год (за місцевим часом
по Україні) протягом 30 хвилин одноразово на день до набрання рішенням у справі № 760/12567/24 законної сили.
Заяву про забезпечення позову мотивовано тим, що заборона матері
у спілкуванні сина з батьком може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів батька з сином, та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі.
Позивач наголошував на тому, що задоволення заяви та забезпечення позову вказаним вище шляхом не несе будь-яких негативних наслідків як для сторін спору, так і для дитини, а навпаки відповідає його найкращим інтересам.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня
2025 року, заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі забезпечити спілкування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 за допомогою відео-зв'язку (а у разі неможливості - телефонного зв'язку) з використанням технічних засобів
та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Watsapp, Telegram, Skype тощо) кожної середи та неділі тижня протягом 60 хвилин з 19 год до 20 год за київським часом.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції,
з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що зволікання
із відновленням спілкування ОСОБА_2 із сином може призвести до втрати сталого емоційного зв'язку між ними. Однак, організація щоденних зустрічей
за допомогою відеозв'язку у визначений час може бути обтяжливою, а тому розумним і достатнім з урахуванням мети забезпечення позову є спілкування батька з сином двічі на тиждень у середу та у вихідний день (неділю)
з 19 год до 20 год за київським часом.
04 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Незвіський Д. Я., засобами поштового зв'язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року,
у якій представник заявниці, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року і ухвалити нове рішення про відмову
в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що задовольняючи частково заяву
про забезпечення позову, судами попередніх інстанцій вирішено по суті спір між сторонами, що у свою чергу є не допустимим на стадії відкриття провадження
у справі та без аналізу всіх обставин справи.
Також представник заявниці зазначає, що судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосовано статті 149, 150 ЦПК України
без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня
2021 року у справі № 754/16432/20 (провадження № 61-11597св21), від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 47464св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зі змісту касаційної скарги Верховний Суд встановив, що зазначена скарга
є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та необґрунтованості оскаржуваних судових рішень, виходячи
з такого.
Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Частиною другою статті 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених
чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся
або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 -1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності
на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам,
які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними
для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених
чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення
не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача,
в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того,
чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє
від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України (стаття 141 СК України).
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (частина перша статті 153 СК України).
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь
у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини друга
та третя статті 157 СК України).
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (абзац другий частини другої статті 159 СК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII,
всі дії стосовно дітей органів соціального забезпечення, судів, адміністративних
чи законодавчих органів повинні бути спрямовані на якнайкраще забезпечення інтересів дитини.
Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування,
які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права і обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно
від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків
із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною
або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,
що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ,
від 16 липня 2015 року).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути
до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HANT v. UKRAINЕ, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ,
від 07 грудня 2006 року).
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права
та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга та третя статті 11 Закону про охорону дитинства).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право
на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування
не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки
не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо,
у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки
та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (частини перша, друга та третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання
про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача,
а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14, п.п. 29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один
з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції
з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того
з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла
про ситуацію, коли є об'єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути приділена найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі Хант проти України (Hant v. Ukrainе, заява № 31111/04, п. 54).
Згідно практики ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими
є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку
у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, п. 100), від 11 липня 2017 року у справі
«М. С. проти України» (M. S. v. Ukraine, заява № 2091/13, п. 76).
У постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 02 листопада 2022 року у справі
№ 686/8535/20, Верховний Суд вказав про можливість забезпечення позову шляхом установлення порядку спілкування позивача із дитиною на час вирішення спору. Такий захід забезпечення позову має тимчасовий характер і не стосується усунення перешкод спілкування з дитиною та визначення способу участі
у вихованні дитини.
Відповідно до заявлених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд:
- зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні
та вільному спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 надати йому інформацію про засоби зв'язку для спілкування з дитиною;
- зобов'язати ОСОБА_1 розблокувати телефонний номер сина для подальшого спілкування;
- на час воєнного стану в Україні та перебування дитини за кордоном, зобов'язати ОСОБА_1 організовувати його спілкування з сином особисто засобами телефонного, електронного та інших засобів зв'язку через мережу Інтернет
за допомогою програмних застосунків Skype, Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, Signal:
щоденно у період часу з 18 год до 22 год (за місцевим часом, по Україні) протягом 30 хвилин одноразово на день;
після повернення ОСОБА_1 з сином на територію України визначити для нього наступний графік спілкування та виховання сина:
щовівторка, щочетверга та щоп'ятниці з 18 год до 21 год, у першу та третю суботу місяця з 12 год суботи до 15 год неділі; у день народження сина з 15 год
до 19 год щороку за адресою проживання батька та/або в місцях, сприятливих для відпочинку та розвитку дітей;
щороку спільний відпочинок влітку під час літніх канікул тривалістю
20 календарних днів та під час зимових канікул тривалістю 5 календарних днів для оздоровлення дитини.
Позивач зазначав, що проживає в Україні, а ОСОБА_1 разом з сином
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають в Королівстві Бельгії.
У спілкуванні з сином він обмежений.
Отже, з метою запобігання втрати емоційного контакту позивача з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , погіршення між ними відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цій справі забезпечити спілкування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2
за допомогою відео-зв'язку (а у разі неможливості - телефонного зв'язку)
з використанням технічних засобів та програмного забезпечення (Zoom, Viber, Watsapp, Telegram, Skype тощо) кожної середи та неділі тижня протягом
60 хв з 19 год до 20 год за київським часом.
Вжиття судом заходів забезпечення позову не є вирішенням спору по суті та має тимчасовий характер. З огляду на предмет спору та наведені обґрунтування, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно вважав наявними підстави для вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Верховний Суд не бере до уваги посилання представника заявниці щодо неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20 (провадження № 61-11597св21), від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61- 47464св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 752/24015/20 (провадження № 61-6265св21) (в контексті особливостей встановлених правовідносин у цих справах та їх взаємодії із частиною десятою статті 150 ЦПК України), згідно з цим не допускається вжиття заходів забезпечення позову,
які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Захід забезпечення позову, щодо якого виник спір, у цій справі має тимчасовий характер, не стосується усунення перешкод спілкування з дитиною. Крім того, зміст цього заходу забезпечення не співпадає
зі змістом заявлених позовних вимог у цій справі.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів врахувала, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення
у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги, на які посилається відповідачка як на підставу для скасування судових рішень і які зводяться до констатації обставин фактичних правовідносин, які, на її думку, склалися між нею та позивачем, не мають значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ці обставини підлягають встановленню під час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Обґрунтованість позовних вимог суд перевіряє під час розгляду справи по суті,
а не при забезпеченні позову, оскільки така процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання рішення суду в разі його потенційного задоволення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності
від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається,
що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо
їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Незвіський Дмитро Ярославович, на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 29 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2025 року за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації,
про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини шляхом встановлення графіку спілкування відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі,
яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська