П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26817/24
Головуючий І інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 03.02.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третьої особи - Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання дій протиправними та скасування постанов,-
26.08.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та 3-ї особи - Укртрансбезпеки, в якому просив суд скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 01.02.2024р. №73959023, від 01.02.2024р. №73959226, від 01.02.2024р. №73959340, від 01.02.2024р. №73959465, від 01.02.2024р. №73959567, від 01.02.2024р. №73959680, від 01.02.2024р. №73959776, від 01.02.2024р. №73960113, від 01.02.2024р. №73960259, від 01.02.2024р. №73960479, від 01.02.2024р. №73960642, від 01.02.2024р. №73965358, від 01.02.2024р. №73965579, від 01.02.2024р. №73965799, від 01.02.2024р. №73969890, від 01.02.2024р. №73970036, від 01.02.2024р. №73970143, від 26.01.2024р. №73970273, від 26.01.2024р. №73970405, від 01.02.2024р. №73970636, визнавши дії Ширяївського ВДВС щодо відкриття таких виконавчих проваджень - протиправними.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні постанови про відкриття виконавчих провадження є протиправними, передчасними та підлягають скасуванню, оскільки відтворення електронних документів у паперовій формі (на підставі чого було відкрито державним виконавцем відповідні провадження) є лише копіями електронних документів, які не дозволяли відповідачу перевірити цілісність та справжність даних оригіналів наданих електронних документів, а також справжність накладення електронного підпису посадової особи та/або справжність печатки суб'єкта владних повноважень та, відповідно, не могли вважатися оригіналами або дублікатами виконавчих документів в розумінні вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 24.02.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025р. і прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
18.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Одночасно, до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував стосовно її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
25.01.2022р. старшим державним інспектором Відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Савченко В.О. було винесено постанови серії ВМ №00008889, №00009002, №00008882, №00009001, №00008999, №00008993, якими притягнуто позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-2 КУпАП та накладено на нього адміністративні стягнення у вигляді штрафів (т.1 а.с.223-224, 242-243, т.2 а.с.17-18, 33-34, 49-50, 79-80).
26.01.2022р. старшим державним інспектором Відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Савченко В.О. було винесено постанови серії ВМ №00009056, №00009042, №00009050, №00009091, №00009057, №00009146, №00009063, №00009141, №00009065, №00009144, №00009094, №00009095, №00009049, №00009055, якими притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.132-2 КУпАП та накладено на нього адміністративні стягнення у вигляді штрафів (т.1 а.с.173-174, 181-182, 207-208, 232-233, т.2 а.с.1-2, 9-10, 25-26, 41-42, 56-57, 69-70, 89-90, 99-100, 109-110, 123-124).
27.01.2022р. старшим державним інспектором відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Департаменту реалізації державної політики та нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті Савченко В.О. було винесено постанови серії ВМ №00009188, №00009071, №00009164, якими притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративні стягнення у вигляді штрафів (т.1 а.с.173-174, 215-216, т.2 а.с.118-119).
21.03.2023р. заступником директора Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті - начальником відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень Сидоренком А.В. винесено постанову серії АА №00006594, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу (т.1 а.с.189-190).
28.12.2023р. Укртрансбезпекою подано до Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) письмову заяву про примусове виконання вказаних постанов серії АА №00006594 від 21.03.2023р., від 25.01.2022р. серії ВМ №00008889, №00009002, №00008882, №00009001, №00008999, №00008993, від 26.01.2022р. серії ВМ №00009056, №00009042, №00009050, №00009091, №00009057, №00009146, №00009063, №00009141, №00009065, №00009144, №00009094, №00009095, №00009049, №00009055, а також від 27.01.2022р. серії ВМ №00009188, №00009071, №00009164, та, відповідно, стягнення з позивача суми штрафів (т.1 а.с.171,172, 179-180, 187-188, 196-197, 205-206, 213-214, 221-222, 229-230, 240-241, 249-250, т.2 а.с.7-8, 15-16, 23-24, 31-32, 39-40, 47-48, 54-55, 67-68, 77-78, 87-88, 97-98, 107-108, 116-117, 121-122).
01.02.2024р. заступником начальника відділу Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сиротюк В.О. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №73960642, №73959226, №73959023, №73965579, №73965358, №73970143, №73970036, №73969890, №73970636, №73960259, №73960479, №73960113, №73959776, №73959680, №73959567, №73959465, №73959340 (т.1 а.с.169-170, 177-178, 185-186, 194-195, 202-203, 211-112, 219-220, 227-228, 235-236, 246-247, т.2 а.с.5-6, 13-14, 21-22, 29-30, 37-38, 45-46, 52-53).
26.01.2024р. державним виконавцем Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Рудич І.С. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №73970936, №73970273, №73970405, №73970729, №73970530, №73965799, №73970822 (т.2 а.с65-66, 75-76, 85-86, 95-96, 105-106, 114-115, 128-129).
Одночасно, державним виконавцем Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Рудич І.С. винесено постанову про об'єднання вказаних виконавчих проваджень №73965799, №73970273, №73970405, №73970530, №73970729, №73970822, №73970936 у зведене виконавче провадження №73993858 (т.2 а.с.61-62).
Всі зазначені виконавчі провадження були відкриті на підставі вищезазначених постанов про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративних стягнень у вигляді штрафів.
Вважаючи вказані постанови про відкриття виконавчих проваджень протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова по справі про адміністративне правопорушення, як електронний документ, так і документ на папері є оригіналами, які мають однакову юридичну силу. Так, з огляду на те, що на кожній з постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були наявні відомості про накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки (із використанням засобів кваліфікованого електронного підпису), суд попередньої інстанції дійшов висновку, що надіслані Укртрансбезпекою відповідачу для виконання паперові виконавчі документи в повній мірі відповідають вимогам до виконавчого документа, що встановлені приписами ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІ.
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Приписи ст.5 Закону №1404-VIII, а також «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5) передбачають, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з п.1 ч.1 та ч.5 ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст.3 цього Закону.
Так, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання цієї декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Вимоги до виконавчого документа визначені ч.1 ст.4 Закону №1404-VIII, відповідно до якої у виконавчому документі зазначаються: 1) назва та дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача, а також боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Виконавчий документ може бути видано і у формі електронного документа, на який накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003р. №851-IV, а також Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» від 05.10.2017р. №2155-VIII (ч.3 ст.4 Закону №1404-VIII).
При цьому, варто зазначити, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону №2155-VIII (ч.1 ст.7 Закону №851-IV).
Я чітко визначено пунктом 2 розділу IIІ Інструкції №512/5, виконавчий документ, виданий у формі електронного документа, повинен відповідати усі вимогам, передбаченим у ч.ч.1,2 ст.4 Закону, та на нього має бути накладений електронний підпис чи електронна печатка у відповідності до вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ст.6 Закону №851-IV, для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
У разі ж створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або ж більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа.
Суб'єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб'єктами.
Колегія суддів зазначає, що за змістом п.5 розділу 2 «Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Укртрансбезпеки матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі» (затв. наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021р. №512), уповноважена посадова особа за наявності відомостей у справі про адміністративне правопорушення щодо осіб, визначених у ч.ч.1,2 ст.14-3 КУпАП виносить із використанням засобів системи постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП, із підтвердженням прийнятого рішення (постанови) шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки.
Як передбачено у п.16 «Порядку фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019р. №1174), рішення (постанови) посадової особи Укртрансбезпеки, прийняті під час розгляду справ про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, підтверджуються шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки із використанням засобів кваліфікованого електронного підпису
Отже, надані Укртрансбезпекою постанови у справах про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані в автоматичному режимі, приймалися (формувалися) відповідним органом лише тільки в електронному вигляді, тобто є саме «електронними документами» в розумінні чинного законодавства.
При цьому, жодною правовою нормою не передбачено прийняття (оформлення) постанови у справі про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані в автоматичному режимі, в документальній формі (на паперовому носії) із рукописним підписом посадової особи та проставленням (звичайної) печатки юридичної особи - суб'єкта владних повноважень/органу який здійснював розгляд справи.
Крім того, згідно з п.3 розділу III Інструкції №512/5, заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.
Втім, при пред'явленні до виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, заява про примусове виконання рішення теж подається в електронній формі. При цьому, на заяву про примусове виконання рішення в електронній формі також накладається кваліфікований або ж удосконалений електронний підпис чи печатка.
Отже, системний аналіз зазначених вище норм права дає судовій колегії підстави дійти однозначного висновку, що відтворення електронного документа у паперовій формі є лише «копією електронного документа», яка не дозволяє перевірити цілісність та справжність даних оригіналу електронного документа, а також справжність накладення електронного підпису посадової особи та/або електронної печатки суб'єкта владних повноважень та відповідно не може вважатися «оригіналом» або «дублікатом» виконавчого документу в розумінні Закону №1404-VIII та Інструкції №512/5.
Як вбачається із матеріалів даної справи, відповідач отримав від Укртрансбезпеки надіслані засобами поштового зв'язку заяви в «письмовій формі» про відкриття виконавчих проваджень (із відповідним штампом «паперова копія електронного документа») без фізичного підпису посадової особи, до яких, відповідно, були додані також саме «паперові копії» (а не оригінали) постанов Укртрансбезпеки, що очевидно не відповідає приписам ст.ст.3,4,18,26 Закону №1404-VIII, а також п.п.2,3 розділу II Інструкції №512/5.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів, на противагу висновкам суду 1-ї інстанції, вважає, що відповідач, в даному конкретному випадку, фактично відкрив спірні виконавчі провадження за відсутності «оригіналів» виконавчих документів та без перевірки цілісності та автентичності їх змісту, що у межах спірних правовідносин можливе виключно при перевірці електронного підпису та електронної печатки, які повинні містити відповідні постанови Укртрансбезпеки (електронні печатки всупереч вимогам законодавства постанови Укртрансбезпеки взагалі не містять).
Що ж стосується доводів Укртрансбезпеки (3-ї особи) про те, що електронний документ може бути візуалізований шляхом відображення всіх його даних на папері і, у свою чергу, має однакову юридичну силу, а також те, що виготовлення паперової постанови Укртрансбезпеки не виключається положеннями Інструкції №512 і така можливість прямо передбачена Законом №851-ІV, то судова колегія з цього приводу зазначає, що порядок пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа прямо встановлений Інструкцією №512/5. Тобто, у даному випадку, слід керуватися саме встановленим порядком пред'явлення до виконання виконавчого документа, виданого у формі електронного документа, а не виходити із того, що не заборонено законодавством.
Також, відповідачем, окрім іншого, вказано й про те, що пред'явлені до виконання постанови Укртрансбезпеки містили всі необхідні реквізити виконавчого документа, в тому числі дати набрання рішенням законної сили та строку пред'явлення рішення до виконання.
У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що у долучених до справи копіях постанов дати набрання рішенням законної сили та строку пред'явлення рішення до виконання внесені «вручну» письмово, тоді як такі постанови фактично являлися саме «електронними документами».
Отже, всупереч положеннями ст.4 Закону №1404-VIII, виконавчі документи, а саме постанови Укртрансбезпеки, фактично не містили дати набрання рішенням законної сили і строку пред'явлення рішення до виконання.
Водночас, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст.26 Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ж ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або ж розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню чи покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами (ч.4 ст. 4 Закону №1404-VIII).
Тобто, Законом №1404-VIII та Інструкцією №512/5 передбачено конкретні вимоги щодо змісту виконавчих документів, недотримання яких має бути підставою для повернення органом державної виконавчої служби таких виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання.
Стосовно ж тверджень Укртрансбезпеки про те, що ані Закон №1404-VIII, ані Інструкція №512/5, не передбачають пред'явлення виконавчих документів виключно в електронній формі, то колегія суддів повторно звертає увагу на те, що порядок пред'явлення до виконання виконавчих документів, які видані у формі електронних документів встановлений розділом III Інструкції №512/5.
Враховуючи наведене у взаємозв'язку з документально підтвердженими обставинами справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про наявність порушень відповідачем основоположних принципів, якими він має керуватися при прийнятті рішення, а саме об'єктивності, безсторонності, пропорційності та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому, спірні постанови про відкриття виконавчих проваджень підлягають скасуванню внаслідок процедурних порушень, допущених відповідачем.
Одночасно, також варто наголосити і на тому, що у межах спірних правовідносин суд не надає оцінки правомірності постанов Укратрансбезпеки, оскільки предметом даного спору є виключно постанови державного виконавця, а тому, відповідно, посилання суду першої інстанції на те, що постанови Укртрансбезпеки, які було передано на виконання до відповідача вже перевірялись за ініціативою позивача судами у справах №499/221/23 та №522/3308/22 на відповідність, закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, є помилковими та, у даному випадку, недоцільними.
При цьому, одночасно також слід звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція з цих спірних питань була викладена як Сьомим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постанові від 12.12.2024р. у справі №240/3286/24, так і П'ятим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постанові від 14.09.2023р. по справі №420/10014/22, яка, з огляду на ідентичність правовідносин, що склалися між сторонами, також враховується судом апеляційної інстанції під час вирішення даної справи.
Стосовно ж тверджень Ширяївського ВДВС у Березівському районі Одеської області, викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача, про те, що визнання протиправними спірних рішень суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судом надмірного формалізму нібито може призвести до нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або ж уникнення правопорушником обов'язку виконувати чи дотримуватися законодавства, то судова колегія зазначає наступне.
Надаючи оцінку зазначеним доводам відповідача, колегія суддів наголошує на тому, що держава (в особі компетентних органів) має чітко і послідовно дотримуватись «принципу належного урядування» та не може отримувати будь-яку вигоду від порушення правил та обов'язків, нею ж і встановлених.
Крім того, зміст ч.2 ст.19 Конституції України, у взаємозв'язку з ч.2 ст.2 КАС України, дає змогу дійти висновку про те, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, окрім дозволеного законом, та дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування саме такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Судова колегія також наголошує й на тому, що «правова процедура» (fair procedure - справедлива процедура), яка є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади. Тобто, встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи; спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
У підсумку, колегія суддів зазначає про те, що відповідач, при прийнятті спірних постанов про відкриття виконавчого провадження від 01.02.2024р. №73959023, від 01.02.2024р. №73959226, від 01.02.2024р. №73959340, від 01.02.2024р. №73959465, від 01.02.2024р. №73959567, від 01.02.2024р. №73959680, від 01.02.2024р. №73959776, від 01.02.2024р. №73960113, від 01.02.2024р. №73960259, від 01.02.2024р. №73960479, від 01.02.2024р. №73960642, від 01.02.2024р. №73965358, від 01.02.2024р. №73965579, від 01.02.2024р. №73965799, від 01.02.2024р. №73969890, від 01.02.2024р. №73970036, від 01.02.2024р. №73970143, від 26.01.2024р. №73970273, від 26.01.2024р. №73970405, від 01.02.2024р. №73970636, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а відтак дані постанови підлягають - скасуванню як протиправні.
Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення вказаних вище постанов, то суд апеляційної інстанції з цього приводу зауважує, що оскільки наслідком вказаних дій стали конкретні процесуальні рішення - постанови про накладення адміністративного стягнення, які за висновком суду є протиправними і підлягають скасуванню, а тому вказаний вище спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є повним та достатнім способом захисту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в даній частині.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження та свідчать на користь того, що рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано відповідачем при розгляді справи в суді 2-ї інстанції.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені учасниками справи аргументи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 частково.
Як слідує зі змісту приписів ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, з огляду на результат розгляду справи, на користь позивача слід відшкодувати і судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а саме: судовий збір за подання позовної заяви на суму 24224 грн. (20 позовних вимог немайнового характеру) та апеляційної скарги - 29068,80 грн. (всього - 53292,80 грн.).
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року - скасувати та прийняти нове, який адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати постанови Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 01.02.2024 року №73959023, від 01.02.2024 року №73959226, від 01.02.2024 року №73959340, від 01.02.2024 року №73959465, від 01.02.2024 року №73959567, від 01.02.2024 року №73959680, від 01.02.2024 року №73959776, від 01.02.2024 року №73960113, від 01.02.2024 року №73960259, від 01.02.2024 року №73960479, від 01.02.2024 року №73960642, від 01.02.2024 року №73965358, від 01.02.2024 року №73965579, від 01.02.2024 року №73965799, від 01.02.2024 року №73969890, від 01.02.2024 року №73970036, від 01.02.2024 року №73970143, від 26.01.2024 року №73970273, від 26.01.2024 року №73970405, від 01.02.2024 року №73970636 про відкриття відповідних виконавчих проваджень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Ширяївського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (код ЄДРПОУ: 34858110) судові витрати на сплату судового збору у загальній сумі - 53292,80 грн. (п'ятдесят три тисячі двісті дев'яносто дві гривні, 80 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 05.05.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко