П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35179/24
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали суду - 14.01.2025р.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправними та скасування постанов, -
12.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила скасувати постанови державного виконавця від 09.10.2024р. про стягнення виконавчого збору в розмірі - 2241 грн. та про стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі - 269 грн., винесені у межах виконавчого провадження №76239064.
Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивовано її скрутним матеріальним становищем. Позивач зазначила, що починаючи з середини квітня 2016р. вона перебуває в статусі пенсіонерки, а її мінімальна пенсія є її єдиним джерелом доходу.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2024р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено та позовну заяву - залишено без руху.
При цьому, позивачу надано строк на усунення недоліків шляхом надання до суду належним чином оформленої позовної заяви відповідно до вимог ч.1 ст.5 та п.2 ч.5 ст.160 КАС України із зазначенням: адреси електронної пошти позивача, відомих засобів зв'язку позивача, відомості про наявність або ж відсутність електронного кабінету у сторін, найменування відповідача, яке має відповідати відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, надання обґрунтованої заяви про поновлення строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску, доказів сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн., а також надання копій оскаржуваних постанов.
10.12.2024р. до суду від позивача ОСОБА_1 надійшов лист від 04.12.2024р. з клопотанням про відвід судді Скупінської О.В.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024р. заявлений відвід судді Скупінській О.В. - визнано необґрунтованим, а дану справу передано до Відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярії) суду для визначення судді у порядку ч.1 ст.31 КАС України для розгляду заяви про відвід судді.
У той самий день, тобто 12.12.2024р., ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Токмілової Л.М. у задоволенні заяви позивача від 10.12.2024р. про відвід судді Скупінської О.В. - відмовлено.
31.12.2024р. до суду першої інстанції повторно надійшло аналогічне клопотання позивача про відвід судді Скупінської О.В.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 06.01.2015р. відвід судді Скупінській О.В. повторно визнано необґрунтованим, а справу знову передано до Відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярії) суду для визначення судді у порядку ч.1 ст.31 КАС України для розгляду заяви про відвід судді.
08.01.2025р. ухвалою судді Токмілової Л.М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31.12.2024р. про відвід судді Скупінської О.В. - відмовлено.
В подальшому, ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. у задоволенні повторного клопотання про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачці у відповідності до п.1 ч.4 ст.169 КАС України. Одночасно, позивачу роз'яснено, що повернення адміністративного позову не позбавляє її права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись із зазначеними процесуальними ухвалами від 12.12.2024р., від 06.01.2025р. та від 08.01.2025р. про визнання заявлених відводів необґрунтованими та, як наслідок, подальшої відмови у їх задоволенні, а також від 14.01.2025р. про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 20.01.2025р. (засобами поштового зв'язку) подала апеляційну скаргу.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. дану апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без руху та одночасно роз'яснено позивачці, що оскаржувані у цій справі ухвали суду першої інстанції про визнання відводів судді необґрунтованими та про відмову у задоволенні поданих заяв про відвід судді не підлягають оскарженню, оскільки не містяться у переліку, передбаченому ст.294 КАС України, що, власне, вказує на оскарження ухвал суду першої інстанції не у спосіб, що визначений процесуальним законом.
14.04.2025р. позивачем подано до П'ятого апеляційного адміністративного суду заяву №6/25, в якій остання, повторно наголошуючи на протиправності оскаржуваних судових рішень, просила звільнити її від сплати судового збору та вважати недоліки апеляційної скарги від 19.01.2025р. усунутими та здійснювати розгляд її апеляційних вимог щодо скасування усіх вказаних нею ухвал одночасно (об'єднано).
17.04.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. клопотання позивачки про звільнення її від сплати судового збору - задоволено, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на ухвалу суду 1-ї інстанції від 14.01.2025р. про повернення позову та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Водночас, у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивачки на вказані вище ухвали судді Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024р., від 06.01.2025р. та від 08.01.2025р. про визнання відводів необґрунтованими та відмови у задоволенні заяв про відвід судді - відмовлено з вже наведених в ухвалі судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2025р. підстав.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги (в частині, за якою судом було відкрито апеляційне провадження), перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для її задоволення.
Як передбачено п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За правилами ч.ч.1,2 ст.169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст.160,161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Аналіз наведених норм свідчить, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання.
При цьому, слід зазначити, що оцінка позовної заяви та констатація певних недоліків у ній є суб'єктивною. Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо ці недоліки є неістотними, можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Подання ж доказів можливе на наступних стадіях процесу, а тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 27.07.2022р. у справі №320/7112/21.
Приймаючи спірну ухвалу та повертаючи заявлений позов позивачці на підставі п.1 ч.4 ст.169 КАС України, суддя Одеського окружного адміністративного суду послався на те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Разом із тим, судова колегія вважає наведений висновок суду 1-ї інстанції необґрунтованим, безпідставним та передчасним, з огляду на наступне.
Так, за змістом ч.1 ст.133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
При цьому, у силу ч.ч.1,2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.
Статтею 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI передбачено пільги щодо сплати суми судового збору, та ч.1 цієї ж статті визначені особи, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Умови, за яких суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору та перелік суб'єктів, до яких таке відстрочення застосовується, обумовлені ст.8 Закону №3674-VI.
Відповідно до ч.1 цієї статті, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити, звільнити від сплати або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; а також г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 ст.8 Закону №3674-VI закріплено те, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч.1 цієї статті.
Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас, конструкція даних правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.
При поданні позовної заяви позивачка заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивоване скрутним матеріальним становищем. Зокрема, останньою зазначено про те, що вона досягла пенсійного віку, має тільки єдиний дохід - мінімальну пенсію та інших доходів не має. При цьому, ОСОБА_1 також зазначила й про те, що потребує стороннього догляду, так як має ряд захворювань та значна частина її пенсії витрачається на лікування.
В якості доказів зазначених вище обставин, позивач надала до суду попередньої інстанції довідки про доходи від 24.01.2024р. №3994879598256910 та №0224172508576214 за період з січня 2023р. по січень 2024р., а також відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 09.01.2024р., з яких чітко вбачається, що позивачка ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) отримує виключно мінімальну пенсію за віком в розмірі - 2520 грн. на місяць (всього - 29400 грн.).
Однак, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд в ухвалі від 14.01.2025р. вказав, що 5% з вказаної суми 29400 грн. становить - 1470 грн., а тому розмір судового збору, який позивачка має сплатити за подання цього адміністративного позову (1211,20 грн.), становить менше 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, що, власне, не відповідає підставам для звільнення від сплати судового збору, що визначені у п.1 ч.1 ст.8 Закону №3674-VI.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду та зазначає таке.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявника на доступ до правосуддя (справа «Креуз проти Польщі»), оскільки формування справедливих принципів оплати судового збору характеризує рівень доступності до правосуддя у країні.
Це пов'язано із тим, що, на думку Європейського суду з прав людини, судовий збір є таким «обмежувальним заходом», який попереджає подання необґрунтованих і безпідставних позовів та перенавантаження судів (справа «Шишков проти Росії»).
Разом із тим, Європейський суд з прав людини виходить також із того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий його розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії».
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).
Водночас, «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «прав та обов'язків», п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети («Креуз проти Польщі»).
Однак, застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не переслідує «легітимну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (справа «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», справа «Файєд проти Сполученого Королівства»).
Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Між тим, ураховуючи положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сплата судових витрат не має перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Проте, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Судова колегія зазначає про те, що за змістом ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Частиною 2 ст.55 Конституції України гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значущість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Як уже зазначалося вище, у КАС України конституційне право особи на звернення до суду конкретизоване в ч.1 ст.5, за змістом якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Колегія суддів не заперечує того, що позивачкою дійсно не було виконано буквальні вимоги, викладені в Законі №3674-VI, проте нею підтверджено фактичний намір і вчинено активні дії задля вирішення питання стосовно звільнення її від сплати судового збору, що свідчить про стійкий та реальний намір домогтися доступу до оскарження рішення суб'єкта владних повноважень будь-яким можливим шляхом, а судом першої інстанції не враховано її майнового стану.
Так, як вже зазначалося вище, позивачкою було надано до суду довідки ГУ ПФУ в Одеській області про доходи від 24.01.2024р. цілковито за 2023р. та частково за 2024р. (за січень місяць), тобто відомості, як в своїй сукупності беззаперечно давали можливість встановити місячний розмір її пенсії у 2023р., що є безумовним та не ставиться під сумнів.
Зі змісту поданих довідок про доходи вбачається, що середньомісячний розмір пенсії ОСОБА_1 у 2023р. становив 2450 грн., 5% з отриманої суми пенсії за відповідний календарний рік - 1470 грн., а судовий збір - 1211,20 грн. (тобто лише на 258,80 грн. більше за необхідних 5%). Разом із тим, інші доходи або відомості про отримання позивачкою будь-яких інших виплат, за рахунок яких можливо б було здійснити оплату судового збору - відсутні.
Долаючи перешкоди на шляху до оскарження відповідних рішень відповідача, ОСОБА_1 неодноразово подавала клопотання про звільнення від судового збору, до якого додавала необхідні для вирішення зазначеного питання документи, зокрема, і відомості про сплачені нею комунальні послуги (не менше 9689,76 грн. за період з січня по листопад 2024р.).
Отже, враховуючи матеріальне становище позивачки, підтверджене відповідними доказами, з метою забезпечення права останньої на доступ до правосуддя, судова колегія дійшла висновку, що в розглядуваному випадку наявні підстави, визначені у ст.8 Закону №3674-VI для звільнення її від сплати судового збору.
Подібна правова позиція відносно визначення правових підстав для зменшення тягара судових витрат щодо сплати судового збору, якого зазнає фізична особа - пенсіонер, викладена Верховним Судом у постанові від 01.06.2022р. у справі №420/3304/19, яка, з огляду на ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції під час вирішення спірних правовідносин.
Як наслідок, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє порушене на його думку право в суді. Інакший підхід був би виявом «надмірного формалізму» та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків суду обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
У відповідності до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала судді Одеського окружного адміністративного суду - скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Керуючись ст.ст.169,241,243,308,311,312,320,321,322,325,328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року - скасувати та направити справу №420/35179/24 до суду першої інстанції - для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 05.05.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко