Справа № 500/1818/25
06 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Дерех Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради про визнання відмови протиправною, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради (надалі, відповідач), в якому просить визнати відмову Управління житлово-комунального підприємства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради від 25.03.2025 року №8326-Ф/2025 в задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - відсутній, ідентифікація за паспортом серії НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання - АДРЕСА_1 , від 20.03.2025 року, яка аргументована тим, що Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської ради відмовляє у наданні нижченаведених відповідей на наведений інформаційний запит, так як на офіційну його думку запитувач інформації надав його із порушенням правил п.2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме « 1.В якому конкретно із нижченаведених нормативних актів (розділ, стаття, пункт, підпункт), а саме: Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 09 червня 2018 року № 2119-VIII, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року № 830, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року №1182, «Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 року № 315, КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», СНиП 2.01.01, ДСТУ-Н Б В. 1.1-27 або конкретних роз'яснень Мінрегіонбуду України із зазначенням їх назви або назв та дат надання станом на 01 грудня 2021 року у формулі: qфакт і = qн х (tвн - tcp о ф) х пфі/(п х (tвн - tcp о с)), значення пфі - фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді в і-му місяці опалювального періоду, зазначено не у добах, а у годинах ?, 2. В разі, якщо у нормативно-правовій базі, яка перелічена у питанні 1 зазначена формула саме із значенням пфі у годинах відсутнє, а Ваше управління підтверджує факт її розробки, а не запозичення із п. 43 постанови КМУ № 1037/2015, цієї формули із наведеним значенням саме у годинах, то на підставі чого, чому та для чого вказане значення було змінено з діб на години ?» - протиправною, визнавши протиправними дії Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології по приховуванню від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - відсутній, ідентифікація за паспортом серії НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання - АДРЕСА_1 , публічної інформації стосовно відповідей на такі питання: « 1.В якому конкретно із нижченаведених нормативних актів (розділ, стаття, пункт, підпункт), а саме: Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року N 2189-VIII, Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 09 червня 2018 року № 2119-VIII, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року №830, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року № 1182, «Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 року № 315, КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», СНиП 2.01.01, ДСТУ-Н Б В. 1.1-27 або конкретних роз'яснень Мінрегіонбуду України із зазначенням їх назви або назв та дат надання станом на 01 грудня 2021 року у формулі: qфакт і = qн х (tвн - tcp о ф) х пфі/(п х (tвн - tcp о с)), значення пфі - фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді в і-му місяці опалювального періоду, зазначено не у добах, а у годинах ?, 2.в разі, якщо у нормативно-правовій базі, яка перелічена у питанні 1 зазначена формула саме із значенням пфі у годинах відсутнє, а Ваше управління підтверджує факт її розробки, а не запозичення із п. 43 постанови КМУ № 1037/2015, цієї формули із наведеним значенням саме у годинах, то на підставі чого, чому та для чого вказане значення було змінено з діб на години ?», зобов'язати Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - відсутній, ідентифікація за паспортом серії НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання - АДРЕСА_1 , відповіді на наступні питання його інформаційного запиту від 20.03.2025 року, а саме: « 1.В якому конкретно із нижченаведених нормативних актів (розділ, стаття, пункт, підпункт), а саме: Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року N 2189-VIII, Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 09 червня 2018 року № 2119-VIII, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року № 830, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року №1182, «Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 року № 315, КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», СНиП 2.01.01, ДСТУ-Н Б В. 1.1-27 або конкретних роз'яснень Мінрегіонбуду України із зазначенням їх назви або назв та дат надання станом на 01 грудня 2021 року у формулі: qфакт і = qн х (tвн - tcp о ф) х пфі/(п х (tвн - tсp о с)), значення пфі - фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді в і-му місяці опалювального періоду, зазначено не у добах, а у годинах ?, 2. В разі, якщо у нормативно-правовій базі, яка перелічена у питанні 1 зазначена формула саме із значенням пфі у годинах відсутнє, а Ваше управління підтверджує факт її розробки, а не запозичення із п. 43 постанови КМУ №1037/2015, цієї формули із наведеним значенням саме у годинах, то на підставі чого, чому та для чого вказане значення було змінено з діб на години ?».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», редакція якого наведена і яка діяла станом на 25.03.2025 року - дату надання позивачу відповіді, не містить підстав для відмови у наданні відповіді на такий запит, а у відповіді відповідача від 25.03.2025 №8326-Ф/2025 викладена «нова» редакція п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», хоча у вказаному Законі є ст. 22 «Відмова та відстрочення запиту на інформацію», про яку у вказаній відповіді не вказано. Звертає увагу суду на тому, що у відповіді суб'єкта владних повноважень відсутні відомості про те, щодо якої інформації позивачем не був наданий запит, а саме в інформаційному запиту від 20.03.2025 року відсутній загальний опис інформації, або її вид, назва, реквізити, зміст документу, щодо якого позивачем зроблений запит, який стосувався, зокрема, 7-ми нормативно-правових актів, і як зазначає позивач, саме про них відповідачем велась мова у його відповіді позивачу від 13.12.2024. Позивач вважає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володіння суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, при цьому не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти. При цьому, просить врахувати, що відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Позивач зауважує, що розглядаючи питання обмеження доступу до інформації, суди повинні враховувати вимоги частин третьої та четвертої статті 6 Закону № 2939-VI про те, що: інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше; інформація з обмеженим доступом повинна надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Це означає, що «трискладовий тест» застосовується у кожному конкретному випадку обмеження доступу до інформації, навіть до інформації, що раніше правомірно вже була віднесена до інформації з обмеженим доступом, з метою перевірки наявності підстав для обмеження зі спливом часу; «трискладовий тест» застосовується до різних частин запитуваної інформації (документа) - якщо істотна шкода правомірному інтересу переважає суспільний інтерес стосовно лише частини документа (частини запитуваної інформації), то решта документа повинна бути надана на запит. Іншими словами - інформація може бути обмежена в доступі лише в тій частині, яка пройшла "трискладовий тест". Позивач підсумовує, що розпорядник інформації не може уникнути обов'язку надавати або оприлюднювати публічну інформацію лише у зв'язку з тим, що її не було створено. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти відповідно до законодавства, він повинен ужити заходів щодо отримання або створення відповідної інформації. Додатково зауважує про суспільну необхідність запитуваної інформації.
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Даною ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву. Крім цього, даною ухвалою постановлено відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні даного позову. Просить врахувати, що предметом запиту є не отримання наявної задокументованої інформації, а вимога до розпорядника створити нову, аналітичну інформацію, що виходить за межі повноважень відповідача. Відповідач вважає, що запит позивача, попри зовнішню форму «інформаційного запиту», по суті вимагає провести аналіз низки нормативно-правових актів, з'ясувати наявність конкретної формули та розкрити її значення по суті (звертає увагу, що управління розкривало значення формули у доданому до позовної заяви Позивача листі від 13.12.2024 №31853-Ф/2024), дати правову оцінку, чому в певному випадку використано одиницю виміру "години", а не "доба", також позивач просить відповідача зазначити причини та «підстави» такої зміни - тобто фактично створити нову інформацію шляхом юридичної аналітики. Отож, на думку відповідача, Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради правомірно відмовив у задоволені інформаційного запиту з підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що є підставою для відмови в задоволенні запиту визначеною п.4 ч.І ст. 22 Закону, оскільки запит позивача та загальний опис інформації не є інформаційним запитом у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації». Управлінням вказано, що правовідносини стосовно звернень громадян і запитів на інформацію регулюються різними законами, а від так процедурам їх розгляду властиві певні відмінності. Додатково зауважує, що запитувана позивачем інформація не має ознак суспільно необхідної, оскільки не стосується питань, що можуть впливати на добробут громадян, не є предметом широкої суспільної дискусії, не зачіпає значну кількість осіб, і не відповідає іншим критеріям, визначеним законодавством та судовою практикою для віднесення інформації до такої, що становить суспільний інтерес.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в які підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити повністю. Позивач просить відхилити наведені відповідачем у відзиві заперечення з підстав їх необґрунтованості.
Судом встановлено, що 25.02.2025 позивач звернувся з інформаційним запитом до відповідача, в якому просив надати відповідь на наступні питання: « 1. В якому конкретно із нижченаведених нормативних актів (розділ, стаття, пункт, підпункт), а саме: Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII, Законі України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» від 09 червня 2018 року №2119-VIII, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» від 21 серпня 2019 року No 830, Постанові КМУ «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води» від 11 грудня 2019 року №1182, «Методиці розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 28.12.2018 року No 315, КТМ 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні», СНиП 2.01.01, ДСТУ-Н Б В. 1.1-27 або конкретних роз'яснень Мінрегіонбуду України із зазначенням їх назви або назв та дат надання станом на 01 грудня 2021 року у формулі: qфакт і = qн х (tBH - tвн оф) х пфі/(п х (tвн - tcp ос)), значення пфі - фактична кількість годин надання послуги з постачання теплової енергії у розрахунковому періоді в 1-му місяці опалювального періоду, зазначено не у добах, а у годинах. 2. В разі, якщо у нормативно-правовій базі, яка перелічена у питанні 1 зазначена формула саме із значенням пфі у годинах відсутнє, а Ваше управління підтверджує факт її розробки, а не запозичення із п. 43 постанови КМУ № 1037/2015, цієї формули із наведеним значенням саме у годинах, то на підставі чого, чому та для чого вказане значення було змінено з діб на години ?».
У відповідь на вказаний інформаційний запит Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології листом від 25.03.2025 №8326-Ф/2025 повідомило позивача про те, що запит оформлений з недотриманням вимог до запиту на інформацію, передбачених п.2 ч.5 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", що є підставою для відмови в задоволенні запиту.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За змістом ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Зазначеній нормі кореспондує положення ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» №2657-XII, згідно якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13.01.2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон №2939-VI).
Згідно з ч.1 ст.1 цього Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується, серед іншого, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Одним зі шляхів забезпечення доступу до інформації є її надання за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI).
Згідно зі ст.12 цього Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 цього Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Статтею 14 Закону №2939-VI встановлено обов'язки розпорядника інформації, серед яких: обов'язок оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення та надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
Згідно зі ст.19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Частиною 1 ст.22 Закону №2939-VI визначено випадки, у яких розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.23 Закону №2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
У контексті викладеного суд звертає увагу, що ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Як уже зазначалось судом вище, не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (п.1 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI).
Відтак, слідує висновок, що позивач просить надати інформацію, яка не є (і не повинна бути відповідно до чинного законодавства) відображена чи задокументована будь-якими засобами інформації, а потребує створення нової, зокрема, шляхом здійснення аналітичної роботи. Таким чином, звернення позивача за своєю суттю не є запитом на інформацію в розумінні Закону №2939-VI, оскільки не передбачає надання уже відображеної та задокументованої інформації будь-якими засобами.
Таким чином, на думку суду, відповідач не є розпорядником інформації у розумінні ст. 22 Закону України №2939-V, оскільки відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, відповідач не володіє інформацією, щодо якої зроблено запит.
Стосовно доводів позивача про те, що запитувана інформація становить суспільний інтерес, то суд вказує на наступне.
У контексті ст.29 Закону України "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає судам можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
Таким чином, оцінюючи конкретну інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суди повинні застосовувати певні критерії.
Так, наприклад, інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз'яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з'ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають;7) виявленню ризиків для здоров'я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам; 8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо;10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері;11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників;12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов'язків, дискримінації за будь-якою ознакою;13) інноваціям, науковим дослідженням;14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям;15) виявленню фактів введення громадськості в оману.
Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суди повинні враховувати: 1) особу запитувача. Якщо інформацію запитує журналіст або особа, яка, користуючись сучасними засобами комунікації, створює площадку для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події, представник громадської організації, це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної інформації; 2) кількість осіб (фізичних чи юридичних), яких стосується запитувана інформація. Так, наприклад, інформація про структуру тарифу оплати комунальних послуг стосується кожного члена територіальної громади, на яку поширюється відповідне рішення. Тому чим більша кількість осіб, на чиї права, обов'язки та інтереси впливає запитувана інформація, тим більший суспільний інтерес до неї; 3) наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, наприклад, у засобах масової інформації, парламенті чи місцевій раді); 4) час, який минув з моменту створення інформації/документа. Так, чим більше часу проходить з моменту створення інформації/документа, тим меншою, здебільшого, є потенційна шкода в розголошенні і, відповідно, тим більше перевага надається розкриттю інформації; 5) чим менша ймовірність завдання шкоди, тим більша перевага надається розкриттю інформації; 6) якщо інформація стосується публічного діяча або особи, яка претендує на зайняття публічної посади, то це додатковий аргумент на користь розкриття інформації. Така інформація може бути обмежена в доступі лише через серйозні обставини та високу ймовірність завдання істотної шкоди. Публічними діячами у цьому контексті можуть вважатись особи, які обіймають посади публічної служби (посади в державних органах, органах місцевого самоврядування) або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Чим вищою є посада публічної служби, яку займає особа або на яку претендує особа, тим меншою є можливість обмеження доступу до інформації про неї; 7) лише дуже серйозні доводи на користь суспільного інтересу в розголошенні інформації можуть переважити можливу шкоду інтересам захисту права на невтручання в особисте життя та захисту персональних даних, коли йдеться про так звані вразливі персональні дані (дані про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також дані, що стосуються здоров'я, статевого життя, біометричних або генетичних даних) (вказані роз'яснення викладені у пункті 6.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації).
З огляду на наведені вище норми законодавства, вирішуючи даний спір по суті, суд погоджується з доводами відповідача про те, що запитувана позивачем інформація не має ознак суспільно необхідної, оскільки не стосується питань, що можуть впливати на добробут громадян, не є предметом широкої суспільної дискусії, не зачіпає значну кількість осіб, і не відповідає іншим критеріям, визначеним законодавством та судовою практикою для віднесення інформації до такої, що становить суспільний інтерес.
Вирішуючи спір по суті, суд також зазначає, що останні зміни до Закону № 2939 були внесені 08.10.2023 року, після цієї дати жодних змін до зазначеного Закону не вносилось.
З наведеного мотиву, суд критично оцінює твердження позивача про те, що на момент надання відповіді діяла інша редакція Закону, оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 19 Закону № 2939 був чинним та не зазнавав жодних змін з боку законодавця.
Отож, перевіряючи відмову відповідача, що оформлена листом від 25.03.2025 на відповідність вимогам частини другої ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та судом не встановлено.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, доводів сторін та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено та підписано 06 травня 2025 року.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Реквізити учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 паспорт серії НОМЕР_1 ); відповідач - Управління житлово-комунального господарства благоустрою та екології Тернопільської міської ради (місцезнаходження: вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46025 код ЄДРПОУ:35939939).
Головуюча суддя Дерех Н.В.