вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
06 травня 2025 року Справа № 480/4246/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4246/24 за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картку відмови,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Волинської митниці в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару № UА2050 50/2 024/0000 79/1 від 29.04.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205050/2024/000395.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було придбано навантажувач Manitou MLT 735-120 PS за ціною 30000,00 євро у громадянина Литви.
26.04.2024 декларантом гр. ОСОБА_1 до Волинської митниці подано митну декларацію №24UA205050016697U6 із зазначенням ціни товару в розмірі відповідно до ціни контракту та транспортних витрат (метод визначення митної вартості №1).
Після розгляду документів, митним органом прийнято рішення № UА205050/2024/000079/1 від 29.04.2024 про коригування митної вартості товару в бік збільшення, а саме: 41595,00 євро.
Позивач вважає відмову в прийнятті митної декларації та рішення про коригування митної вартості протиправними, оскільки позивачем дотримано вимоги ч.2 ст. 53 МК України, надані документи, що підтверджують заявлену митну вартість і дають можливість митному органу перевірити числові значення складових заявленої митної вартості також відповідачем безпідставно застосовано резервний метод визначення митної вартості.
Судом відкрито провадження у цій справі та визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення ) сторін.
Представник відповідача надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що під час опрацювання наданих позивачем документів та здійснення перевірки числового значення заявленої декларантом митної вартості товару відбулось автоматичне спрацювання профілів ризику АСАУР.
Під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозяться на митну територію України за МД №24UА205050016697U6 від 26.04.2024 року, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме: інвойс від 12.04.2024 №100 (далі- Інвойс) не був завірений продавцем товару; в товаросупровідних документах відсутня інформація щодо умов оплати за товар. Для підтвердження витрат на транспортування оцінюваного товару декларантом надано, зокрема, рахунок на оплату транспортних послуг від 24.04.2024 № 217 (далі- Рахунок) та довідку про транспортні витрати від 24.04.2024 №88 (далі- Довідка). Рахунок та Довідка містять інформацію щодо вартості витрат по перевезенню вантажу за маршрутом м. Kaunas (Литва) - п/п Ягодин (Україна) у розмірі 38036 грн (фактична відстань близько 670 км, що складає 56,77 грн за км) та за маршрутом п/п Ягодин (Україна) - м. Ковель (Україна) у розмірі 4226 гривень (відстань близько 65 км, що складає 65,02 грн за км). З огляду на зазначене розмір тарифної ставки за перевезення товару за межами митної території України менший, ніж розмір тарифної ставки за перевезення товару на території України, що ставить під сумнів достовірність розподілу транспортних витрат, враховуючи вищу вартість пально- мастильних, інших експлуатаційних матеріалів та наявність платних доріг у країнах, через які здійснювалось перевезення товару. Крім того, у Довідці вказано відстані перевезення: м. Kaunas (Литва) - п/п Ягодин (Україна) - 1260 км; п/п Ягодин (Україна) - м. Ковель (Україна)-140 км, - що не відповідає дійсній відстані.
Відповідно до переліку документів, визначених в гр.44 МД №24UA205050016697U6 від 26.04.2024 року, не було зазначено жодного документу, поданого для підтвердження митної вартості товару, а лише долучено написане від руки повідомлення від продавця товару, в якому зазначено, що покупцем сплачено кошти за придбаний навантажувач, а також, що продавець не має можливості надати жодних інших документів для підтвердження розрахунку за товар, крім даної розписки. Разом з тим, переклад вищевказаної розписки з литовської мови на українську було здійснено покупцем за допомогою сервісу «Google Translate».
Тобто, декларантом в інтересах ОСОБА_1 відповідно до МД №24UA205050016697U6 від 26.04.2024 року не було подано ні банківського платіжного документу, що стосується оцінюваного товару, ні будь-яких інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.
Відповідач зазначає, що оскільки позивачем не було надано всіх документів на запит митного органу, які б документально підтвердили або визначили кількісно і достовірно складові митної вартості, митна вартість не могла бути визначена за основним методом визначення митної вартості.
З огляду вищевказане, відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів №UА205050/2024/000079/1 від 29.04.2024 року є таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства.
Позивач подав суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується та наполягає на позовних вимогах.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, 26.04.2024 декларантом позивача до Волинської митниці подано митну декларацію № 24UА205050016697U6 (далі - МД), згідно з якою пред'являвся до митного оформлення: навантажувач з телескопічною стрілою, самохідний, штабелювальний, для нерівної місцевості, колісний, з можливістю встановлювати вилковий та інші види захвату, марки MANITOU VLT 735-120 PS, що використовувався, серійний номер 951734, рік виготовлення - 2015, колісна формула 4х4 - 1 шт., двигун дизельний, номер двигуна 11643398, 90кВт, максимальна висота підйому - до 7м, вантажопідйомність до 3500 кг., укомплектований ковшем. Не для військового призначення. Торгівельна марка MANITOU. Країна виробництва Франція (а.с. 20).
Разом з митною декларацією особою, уповноваженою на декларування товарів - були надані наступні документи: Рахунок-фактура (інвойс) №100 від 12.04.2024; автотранспортна накладна б/н від 24.04.2024; декларація про походження товару від 12.04.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 07.01.2024; рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 217 від 24.04.2024; банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно- експедиційних послуг; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №88 від 24.04.2024; договір про надання послуг митного брокера; договір (контракт) про перевезення №17-04/2024 від 17.01.2024; паспорт громадянина України з відміткою про реєстрацію місця проживання в Україні; інші некласифіковані документи - заявка від 17.04.2024; касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів.
До електронного кабінету декларанта від Волинської митниці відповідно до ст. 54 МК України направлено повідомлення про виявлені розбіжності, а саме: інвойс від 12.04.2024 №100 не завірений продавцем товару; документами, які підтверджують митну вартість товарів є, зокрема, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; в товаросупровідних документах відсутня інформація щодо умов оплати за товар; інформацію щодо вартості витрат по перевезенню вантажу за маршрутом м. Kaunas (Литва) - п/п Ягодин (Україна) у розмірі 38036 грн (фактична відстань близько 670 км, що складає 56,77 грн за км) та за маршрутом п/п Ягодин (Україна) - м. Ковель (Україна) у розмірі 4226 гривень (відстань близько 65 км, що складає 65,02 грн за км). З огляду на зазначене розмір тарифної ставки за перевезення товару за межами митної території України менший, ніж розмір тарифної ставки за перевезення товару на території України, що ставить під сумнів достовірність розподілу транспортних витрат, враховуючи вищу вартість пально- мастильних, інших експлуатаційних матеріалів та наявність платних доріг у країнах, через які здійснювалось перевезення товару. Крім того, у Довідці вказано відстані перевезення: м. Kaunas (Литва) - п/п Ягодин (Україна)- 1260 км; п/п Ягодин (Україна) - м. Ковель (Україна)- 140 км, - що не відповідає дійсній відстані (а.с. 39 - 40).
Також відповідачем запропоновано надати наступні документи: 1) документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 3) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 4) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором про поставку товару, митна вартість якого визначається; 5) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару (калькуляцію транспортних витрат); 6) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 7) виписку з бухгалтерської документації; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
На виконання вказаного повідомлення ОСОБА_1 було надано митному органу додаткові документи, а саме: висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 26.04.2024 № 179/04, додаткове повідомлення експерта від 26.04.2024 №122; копію митної декларації країни відправлення від 24.04.2024 № 24LTKR200006АА91В2; витяг з мережі Інтернет з технічними характеристиками від 26.04.2024 б/н; довідку від 29.04.2024 № 30; довідки від 29.04.2024 року б/н; інвойс від 12.04.2024 № 100 з підписом; лист від 29.04.2024 б/н.
29.04.2024 посадовою особою відповідача винесено рішення про коригування митної вартості товару № UА205050/2024/000079/1, згідно з яким заявлену декларантом митну вартість скориговано «за резервним методом» (графа 31) і її розмір підвищено з 30894,53 євро (графа 28) до 41595,00 євро (графа 30), винесено також й Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів з комерційного призначення № UA205050/2024/000395 (а.с. 22, 26).
Не погодившись із вказаними рішеннями позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, пов'язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі за текстом також - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012).
Положеннями статті 49 МК України передбачено те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
За змістом частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Положення статті 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).
Згідно з частиною другою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини п'ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Із положень частин першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
За приписами частини другої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
За частиною п'ятою статті 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за № 631, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2012 за № 1360/21672, затверджено Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа (далі - Порядок № 631).
Відповідно до п. 4.5 розділу IV Порядку № 631 при здійсненні митного оформлення виконуються, зокрема, такі митні формальності:
4.5.4. Контроль із застосуванням системи управління ризиками, в тому числі оцінка ризику за МД шляхом аналізу ЕК МД та ЕК ДМВ (ЕМД та ЕДМВ) за допомогою АСАУР (автоматизованої системи аналізу управління ризиками).
Вказаний перелік форм митного контролю формується в автоматичному режимі програмно-інформаційним комплексом ЄАІС та є обов'язковим для відпрацювання.
Спрацювання АСАУР за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів у зв'язку з ризиком заниження митної вартості є рекомендацією посадовій особі митного органу більш ретельно опрацювати подані до митного оформлення документи.
В даному контексті доречно зауважити, що згідно зі статтею 361 МК України управління ризиками - це робота митних органів з аналізу ризиків, виявлення та оцінки ризиків, розроблення та практичної реалізації заходів, спрямованих на мінімізацію ризиків, оцінки ефективності та контролю застосування цих заходів. Під ризиком розуміється ймовірність недотримання вимог законодавства України з питань митної справи.
Митні органи застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.
Цілями застосування системи управління ризиками є:
запобігання, прогнозування і виявлення порушень законодавства України з питань державної митної справи;
забезпечення більш ефективного використання наявних у митних органів ресурсів та зосередження їх уваги на окремих згрупованих об'єктах аналізу ризику, щодо яких є потреба у застосуванні окремих форм митного контролю або їх сукупності, а також у підвищенні ефективності митного контролю (областях ризику);
забезпечення в межах повноважень митних органів заходів із захисту національної безпеки, життя і здоров'я людей, тварин, рослин, довкілля, інтересів споживачів;
прискорення митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).
За положеннями статей 57, 58 Митного кодексу України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.
Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
Водночас кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до частини восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов'язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим у розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.
Водночас митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
Разом з тим витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Верховний Суд у висновках за аналогічними справами сформував усталену позицію, відповідно до якої митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. При цьому сам факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
Зазначена вище позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/10733/15, від 09.04.2019 у справі № 825/1990/17, від 09.04.2019 у справі № 826/15850/15, від 07.05.2020 у справі № 400/2922/18.
За приписами статті 337 Митного кодексу України перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом. Разом з цим контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (частини 1, 4 статті 337 Митного кодексу).
В свою чергу згідно з частиною 1 статті 320 Митного кодексу України форми та обсяги контролю обираються: 1) посадовими особами митних органів на підставі результатів застосування системи управління ризиками; та/або 2) автоматизованою системою управління ризиками.
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що дані системи управління ризиками є підставою лише для обрання форм і методів митного контролю, однак самі по собі не є підставою для коригування митної вартості.
З матеріалів справи суд вбачає, що разом з митною декларацією були надані наступні документи: рахунок-фактура (інвойс) №100 від 12.04.2024; автотранспортна накладна б/н від 24.04.2024; декларація про походження товару від 12.04.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 07.01.2024; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 217 від 24.04.2024; банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №88 від 24.04.2024; договір (контракт) про перевезення №17-04/2024 від 17.01.2024; інші некласифіковані документи - заявка від 17.04.2024.
Під час перевірки вказаних документів, митним органом встановлено: інвойс від 12.04.2024 №100 не був завірений продавцем товару; в товаросупровідних документах відсутня інформація щодо умов оплати за товар; тарифна ставка за перевезення товару за межами митної території України менший, ніж розмір тарифної ставки за перевезення товару на території України, що ставить під сумнів достовірність розподілу транспортних витрат, враховуючи вищу вартість пально-мастильних, інших експлуатаційних матеріалів та наявність платних доріг у країнах, через які здійснювалось перевезення товару. Крім того, у Довідці вказано відстані перевезення: м. Kaunas (Литва) - п/п Ягодин (Україна)- 1260 км; п/п Ягодин (Україна) - м. Ковель (Україна)-140 км, - що не відповідає дійсній відстані.
Отже відповідно до переліку документів, визначених в гр. 44 МД №24UA205050016697U6 від 26.04.2024 року, декларантом не було зазначено жодного документу, поданого для підтвердження митної вартості товару: інвойс від 12.04.2024 №100 не був завірений продавцем товару; взагалі не було надано документів, що містять умови оплати за товар; не було надано документу, що підтверджує фактичну оплату товару.
Враховуючи відсутність вказаних документів, суд погоджується з митними органом щодо наявності підстав витребувати від декларанта інші додаткові документи, що можуть підтвердити числові значення складових митної вартості товарів, які виявились не підтвердженими.
В подальшому декларантом було надано митному органу написане від руки повідомлення від продавця товару, в якому зазначено, що покупцем сплачено кошти за придбаний навантажувач, а також, що продавець не має надати жодних інших документів для підтвердження розрахунку за товар, крім даної розписки. Разом з тим, переклад вищевказаної розписки з литовської мови на українську було здійснено покупцем за допомогою сервісу «Google Translate».
Натомість, статтею 254 МК України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Оскільки литовська мова не є мовою міжнародного спілкування, а переклад вищезазначеного документу був здійснений за допомогою електронного сервісу та не був засвідчений належним чином, це не дозволило митному органу впевнитися у достовірності цього перекладу.
Також на вимогу митного органу декларантом було надано і інші документи: висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 26.04.2024 № 179/04, додаткове повідомлення експерта від 26.04.2024 №122; копію митної декларації країни відправлення від 24.04.2024 № 24LTKR200006АА91В2; витяг з мережі Інтернет з технічними характеристиками від 26.04.2024 б/н; довідку від 29.04.2024 № 30; довідки від 29.04.2024 року б/н; інвойс від 12.04.2024 № 100 з підписом; лист від 29.04.2024 б/н.
У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості зазначено наступні причини коригування митної вартості імпортованого товару: декларантом не забезпечено надання відповідно до п.2 ч.2 ст.52 Митного кодексу України достовірних відомостей про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Крім цього, митницею здійснено порівняння заявленої митної вартості транспортного засобу з рівнем митної вартості транспортних засобів з подібними (аналогічними) характеристиками, митне оформлення яких вже здійснено.
Відповідачем було застосовано другорядний метод визначення митної вартості (резервниий метод - 6), на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС рівень митної вартості становить: 41595 євро (митна декларація від 07.09.2023 UА205140/2023/072413).
Надаючи оцінку спірному рішенню про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
Митним органом в оскаржуваному рішення не було обґрунтовано не прийняття додатково наданих декларантом документів, зокрема висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 26.04.2024 № 179/04.
Щодо аналізу цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 року у справі №260/718/19 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено.
При цьому, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається лише при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваного у даній справі рішення вбачається, що таке рішення не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. Так, відповідачем вказано лише номер та дату митної декларації, яка стала джерелом інформації для коригування митної вартості, що свідчить про помилковість зазначених доводів відповідача.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2018 р. по справі №815/1670/17.
Відповідачем під час розгляду справи також не надано до суду доказів здійснення детального порівняння, як і не надано доказів, які б підтверджували подібність характеристик імпортованого позивачем транспортного засобу та транспортного засобу, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначеного висновку відповідача.
Натомість з матеріалів справи суд вбачає, що в митній декларації від 07.09.2023 UА205140/2023/072413, яка стала підставою для винесення оскаржуваного рішення, митна вартість товару також визначена шляхом коригування за 6 - резервним методом.
При цьому в матеріалах справи відсутні будь - які відомості чи пояснення митного органу щодо того, яка інформація була використана при коригуванні митної вартості згідно МД від 07.09.2023 UА205140/2023/072413.
Згідно МД від 07.09.2023 UА205140/2023/072413 товар ввозився із Польщі, тоді як, позивачем товар ввозився з Литви.
Також, позивачем ввозився навантажувач марки MANITOU МLT 735-120 PS, тоді як згідно МД від 07.09.2023 UА205140/2023/072413 ввозився навантажувач марки MANITOU МLT 741-120 LSU (а.с. 136).
Отже відповідачем при прийняття оскаржуваного рішення не було враховано вказані розбіжності, зокрема визначення митної вартості за МД від 07.09.2023 UА205140/2023/072413 за 6 резервним методом.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2018р. по справі № 815/228/17 дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди подібні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження митної вартості та не є перешкодою для застосування методу визначення митної вартості товару, обраного декларантом, і не може бути безумовною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за методом, визначеним в декларації митної вартості, оскільки надані для митного оформлення документи підтверджують вартість товару.
Спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 р. по справі № 805/2713/16-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення про коригування митної вартості та визначення митної вартості імпортованого позивачем товару на рівні 41595,00 євро.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів, оскільки воно не відповідає критеріям, установленим частиною 2 статті 2 КАС України.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товару № UА205050/2024/000079/1 від 29.04.2024 року та Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА205050/2024/000395 підлягають скасуванню, а позов підлягає задоволенню.
Щодо стягнення стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
В позові позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що сума 15 000,00 грн. є неспівмірною, необґрунтованою і завищеною та підлягає зменшенню. Оскільки, дана адміністративна справа є незначної складності, наявний значний обсяг судової практики з цього питання, що значно спрощувало роботу адвоката.
Частиною 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, крім іншого, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Суд зазначає, що представником відповідача було подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначив, що сума 15 000,00 грн. є неспівмірною, оскільки справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності. Крім того, справа розглядалась в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 06.05.2024 №439 (далі по тексту - Договір) (а.с. 23).
Відповідно до п. 2.1 Договору, вартість послуг встановлюється у фіксованому розмірі за представництво у суді першої інстанції 15000 грн.
Також на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано опис правничої допомоги та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 24) та платіжну інструкцію від 22.05.2024, відповідно до якої позивач перерахував грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги в адміністративній справі від 06.05.2024 №439 (а.с. 120).
Також з матеріалів справи суд вбачає, що позовна заява підписана адвокатом Коваленко О.І., як представником позивача. Крім того, Коваленком О.І. подано від імені позивача відповідь на відзив, зазначене свідчить про проведену адвокатом роботу.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року по справі №580/3324/19.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Разом з тим ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При цьому суд зазначає, що адміністративна справа №480/4246/24 в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності та дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу.
Враховуючи заперечення відповідача щодо неспівмірності розміру судових витрат на правничу допомогу заявленим позовним вимогам, складність справи, а також враховуючи, що дана справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, суд, виходячи з критерію пропорційності, співмірності та реальності, вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, в сумі 8 000,00 грн.
Щодо клопотання представника позивача про стягнення з відповідача витрат пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 2 000,00 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до ст.137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, представником позивача було долучено акт про виконання робіт до рахунку № 13 від 23.04.2025 року, наданий фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та платіжну інструкцію № 330 від 24.04.2025 року за оплату послуг згідно рахунку № 13 від 23.04.2025 року (а.с. 166 - 167).
У вищезазначеному акті про виконання робіт до рахунку № 13 від 23.04.2025 року вказано, що вартість послуги із перекладу документів складає 2 000, 00 гривень та те, що вищезазначені послуги надані повністю та вчасно.
Однак, із наданого рахунку не можливо встановити які саме документи були перекладені, ні кількості аркушів, переклад яких здійснювався, ні часу витраченого на виконання цієї роботи, а також з яких мов на українську здійснювався переклад, а отже неможливо чітко встановити предмет та обсяг, виконаних робіт.
Вищевказане свідчить про неможливість з'ясування чи дійсно документи за переклад яких було сплачено відповідно до платіжної інструкції № 330 від 24.04.2025 року мають відношення до справи № 480/4246/24, оскільки у них відсутні ідентифікуючі ознаки.
Разом з тим, на копіях перекладів документів, які були долучені до клопотання є лише штампи агентства перекладів «ПЕРЕКЛАДАЧ», та не зазначено, що переклад здійснено саме ФОП ОСОБА_2 .
Також суду не надано документ, який підтверджує кваліфікацію як перекладача ФОП ОСОБА_2 .
Крім того, суд враховує, що статтею 254 МК України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Суд зазначає, що позивачем було здійснено переклад документів з литовської мови, яка не є мовою міжнародного спілкування. Зазначені документи, необхідні для перевірки або підтвердження відомостей, вказаних позивачем у митній декларації.
Отже, враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що представником позивача належним чином не доведено понесення витрат щодо здійснення перекладу документів, що залучені як докази до матеріалів справи №480/4246/24, а тому витрати на переклад документів у розмірі 2 000,00 гривень не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення та картку відмови - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару № UА205050/2024/000079/1 від 29.04.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205050/2024/000395.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) суму судового збору в розмірі 4 608,88 грн. (чотири тисячі шістсот вісім гривень 88 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (вул. Призалізнична, 13, с. Римачі (з), Любомльський район, Волинська область, 44350, код ЄДРПОУ 43958385) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек