28 квітня 2025 року м. Ужгород№ 640/23467/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.
за участю:
позивач: не з'явилася,
представник відповідача 1: не з'явився,
представник відповідача 2: не з'явився,
представник відповідача 3: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаський області, Державної судової адміністрації України, третя особа про визнання протиправними дій, стягнення недоотриманої суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ,) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Черкаського окружного адміністративного суду, у якій просить суд визнати протиправними дії відповідача 1 щодо невиплати нарахованої суддівської винагороди за квітень 2020 року на суму 14315,27 грн. та стягнути на користь позивача вказану суму коштів з урахуванням податків і зборів.
Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вказує, що за період з 01 січня 2020 року до моменту подання даного позову, їй нараховувалася суддівська винагород для визначення розміру якої застосовується посадовий оклад, виходячи з тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та надбавка за вислугу років понад 10 років. Однак, у відповідь на її запит у вересні 2020-го року, вона дізналася, що нарахована суддівська винагорода, їй не була повністю виплачена у квітня, червні-серпні 2020-го року.
Так, причиною зменшення розміру суддівської винагороди стало застосування відповідачем при її нарахуванні та виплаті норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, за змістом якої передбачено запровадження з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, обмеження в тому числі і суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
На переконання позивача, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, що у подальшому було підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020.
Зокрема, позивач звертає увагу, що відповідно до статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Окрім цього, на думку позивача, неправомірне обмеження розміру нарахованої та виплаченої йому суддівської винагороди суперечить національним та міжнародним стандартам гарантій незалежності суддів. Так, позивач вважає, що дії відповідача у вигляді нарахування і виплати йому суддівської винагороди із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були протиправними, оскільки порушують конституційну гарантію незалежності, як судді, на належне матеріальне забезпечення в аспекті права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому саме законом про судоустрій.
Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.10.2020 року відкрито провадження по справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України.
15 грудня 2020 року до суду від Черкаського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.10.2021 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаський області.
Позивачем 15.11.2021 року подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить суд:
1. Визнати протиправними дії Відповідача 1 щодо обмеження виплати нарахованої суддівської винагороди за квітень 2020 року на суму 14315,27 грн. і стягнути з нього урахуванням податків і зборів таку суму коштів.
2. Стягнути з ДСА України шкоду, спричинену недоплатою заробітної плати за червень 2020 року, а саме кошти в сумі 30062,06 грн. у тому числі податки та збори.
Відповідач 2 13 грудня 2021 року, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав, у відзиві на позов зазначає, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Тому, у період часу з 18.04.2020 до 28.08.2020 виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом, а саме у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Принагідно зауважує, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 враховуючи встановлені обмеження Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, Державною судовою адміністрацією України не виділялись Київському окружному адміністративному суду кошти для виплати суддівської винагороди суддям у повному обсязі без встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX обмежень, тобто з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі та є правомірними.
Ухвалою від 03 жовтня 2022 року суд постановив, серед іншого, прийняти заяву позивача про збільшення позовних вимог; здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог; залучити до участі у справі в якості третього відповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; код ЄДРПОУ 26255795); розгляд справи розпочати спочатку; зобов'язати позивача направити примірник заяви про збільшення позовних вимог на адресу відповідача - 1, відповідача - 2, відповідача - 3 та надати до суду підтверджуючі докази такого направлення; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаський області упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали подати до суду довідку щодо суми обмежень нарахування суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
10 січня 2023 року до суду від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаський області надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України; за його результатами дана справа передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року цю справу передано для розгляду судді Калинич Я.М.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративну справу №640/23467/20 прийнято до провадження суддею Калинич Я.М.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року закрити підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак у позовній заяві просить суд розглянути справу без її участі.
Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, однак про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, однак про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Представник відповідача 3 у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, однак про час і дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Згідно з п.3 ч.2 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Указом Президента України про призначення суддів від 10.02.2012 №83/2012 Бабич Анжеліку Миколаївну було призначено суддею Черкаського окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Указом Президента України про переведення суддів від 19.12.2018 №431/2018 Бабич Анжеліку Миколаївну призначено суддею Черкаського окружного адміністративного суду на посаду судді безстроково.
Як установлено судом, 18.04.2020 набрав чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), на підставі якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 №10-р/2020.
Таким чином, у період часу з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а не на підставі положень статті 135 Закону № 1402-VIII.
Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частинами 1 та 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон України №1402-VIII) передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на наступне.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мають керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Окремо суд зазначає, що доводи відповідачів про те, що відповідачі можуть проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач-1 та відповідач-2 не можуть на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період.
Вказане є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання дій Черкаського окружного адміністративного суду щодо обмеження виплати нарахованої суддівської винагороди за квітень 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Разом з тим, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд робить висновок, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач-3 у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Поряд з цим, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Так, з розрахункового листа, виданого начальником бухгалтерського обліку, звітності та господарського забезпечення Черкаського окружного суду вбачається, що розмір суддівської винагороди не отриманої ОСОБА_1 за квітень 2020 року становить 14315,27 грн.
Отже, за вказаний період позивачу суддівська винагорода нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України №294-ІХ з урахуванням змін, внесених Законом України №553-IX.
Таким чином, суд має підстави для висновку, що нарахована, але невиплачена позивачу суддівська винагорода 14315,27 грн., сума якої підтверджується матеріалами справи, має бути стягнута на користь позивача.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.148 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з п.1 ч.2 ст.22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до ч.5 ст.22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Відповідно до п.п.1,4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року №141/0.15-19 (далі - Положення), ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно з п.п.1,2 п.5 Положення основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, виплаті будь-яких коштів передує їх виділення (затвердження) головним розпорядником бюджетних коштів - Державною судовою адміністрацією України.
Крім того, на думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постановах від 11.08.2021 у справі №560/4152/20 та від 05.08.2021 у справі №560/6212/20, що для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч.1,3 ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд приходить до висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому саме ДСА України повинна б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати позивачу у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, слід зазначити, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма - КПКВ 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», в структуру видатків якої входять і видатки по оплаті праці.
Приписами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, обумовлено, що наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку суд вважає за необхідне зауважити, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (ДСА України).
Тому, з урахуванням особливостей фінансування Черкаського окружного адміністративного суду як органу судової влади, застосуванням ефективного способу захисту порушеного права, правильність вирішення справи вимагає стягнення заборгованості по суддівській винагороді за період за квітень 2020 року з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі №520/13014/2020, від 22.07.2021 у справі №260/3598/20, від 20.10.2021 у справі №580/4201/20, інших.
Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, буде стягнення суддівської винагороди на користь позивача - з ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, яка здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в тому числі і Черкаського окружного адміністративного суду, зокрема і що до здійснення ним (судом) витрат на суддівську винагороду.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ДСА України шкоди, спричинену недоплатою заробітної плати за червень 2020 року, а саме кошти в сумі 30062,06 грн. у тому числі податки та збори, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивач зверталася до Окружного адміністративного суду м. Києва зі схожою позовною заявою, у якій просила стягнути з Черкаського окружного адміністративного суду заробітну плату за червень 2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2021 року по справі №640/23462/20 позов ОСОБА_1 , до Черкаського окружного адміністративного суду за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області було задоволено частково:
«Визнано протиправними дії Черкаського окружного адміністративного суду щодо обмеження виплати нарахованої ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2020 року на суму 30062,06 грн.
Зобов'язано Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплати позивачу суддівську винагороду за червень 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням виплачених сум.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу Черкаського окружного адміністративного суду було задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 березня 2021 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 , до Черкаського окружного адміністративного суду, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовлено повністю.
Як встановлено судом, підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року було те, що адміністративний позов було заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів прийшлаь до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Разом з тим, у постанові від 24 жовтня 2021 року, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої було обмежено відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року включно на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, з метою ефективного способу захисту порушеного права, правильність вирішення справи вимагає стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 30062,06 грн. за період червень 2020 року з ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 4-9, 21, 72, 74-78, 90, 132, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Черкаського окружного адміністративного суду (18000, м. Черкаси, вул. Шевченка, буд. 117, код ЄДРПОУ 38031150), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаський області (18001, м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 192, код ЄДРПОУ 37930566), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій, стягнення недоотриманої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 14315,27 грн. (чотирнадцять тисяч триста п'ятнадцять гривень 27 коп.) за період квітень 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).
Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 30062,06 грн. (тридцять тисяч шістдесят дві гривнi 06 коп.) за період червень 2020 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України (01601, вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06 травня 2025 року.
СуддяЯ. М. Калинич