Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 травня 2025 року Справа№640/9266/19
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зінченка О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сегенда Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю “УВБ Альянс Центр» про застосування наслідків недійсності правочину,-
29.05.2019 Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сегенда Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю “УВБ Альянс Центр» про застосування наслідків недійсності правочину передбачених ч.3 ст.228 ЦК України, а саме: стягнення з ТОВ “Сегенда Трейд» на користь ТОВ “УВБ Альянс Центр» суму коштів розмірі 387 797,74 грн, отриману за недійсним правочином за результатами якого складено податкові накладні від 06.10.2015 року №150, від 07.10.2015 року №179 та стягнення з ТОВ “УВБ Альянс Центр» в дохід держави кошти у сумі 387 797,74 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2018 по справі №761/11727/18 встановлено, що протягом травня-грудня 2015 року від імені ТОВ «Сегента Трейд» невстановлені особи відображали в податковій звітності підприємства та подавали до органів ДФС України податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку №5 до декларації з ПДВ, де зазначили контрагентів, які знаходяться на обліку в територіальних органах ГУ ДФС у м. Києві, для прикриття їх незаконної діяльності в ухиленні від сплати податків, зокрема ТОВ «УВБА «Центр» код ЄДРПОУ 34280208.
Вказаною ухвалою директора ТОВ «Сегента Трейд» визнано винним за ч. 1 ст. 205 КК України проте звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2019 по справі №640/20742/18 позов ГУ ДФС у м. Києві до ТОВ «Сегенда Трейд» та ТОВ «УВБ «Альянс Центр» задоволено, визнано недійсним правочин укладений між ТОВ "Сегенда Трейд" ЄДРПОУ 39631751 та ТОВ "УВБ Альянс Центр" ЄДРПОУ 34280208 за результатами якого складено податкові накладні від 06.10.2015 №150, від 07.10.2015 №179.
Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Згідно п.20.1.30 п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року (суддя Добрівська Н.А.) відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі Акту приймання-передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 15.01.2025, згідно супровідного листа КОАС від 15.01.2025 №01-19/474/25 до Донецького окружного адміністративного суду передано 4132 судові справи, у тому числі адміністративну справу № 640/9266/19.
В результаті автоматизованого розподілу судової справи між суддями було визначено суддю Зінченка О.В. для розгляду адміністративної справи №640/9266/19.
Ухвалою суду від 03 лютого 2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/9266/19.
Представником відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “УВБ Альянс Центр» надано відзив на позовну заяву, в якому, проміж іншого зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду. В обґрунтування зазначив, що відповідно до позовної заяви недійсні правочини укладені між відповідачами 06 жовтня 2015 року та 07 жовтня 2015 року, за результатами виконання яких у період травня-грудня 2015 року складені податкові накладні, які були подані для реєстрації до контролюючого органу, в той час як до суду позивач звернувся лише 29.05.2019 (шляхом направлення позову засобами електронного зв'язку), тобто поза межами граничного річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України, від дати вчинення правопорушення.
Отже, строки звернення до суду за стягненням санкцій, передбачених частиною З статті 228 ЦК України, на думку відповідача сплили, відповідно до статті 250 ГК України, що виключає застосування наслідків недійсності правочину, та стягнення коштів, який у вказаних правовідносинах є спеціальним строком.
Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.
Відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З 04 квітня 2025 року по 15 квітня 2025 року суддя Зінченко О.В. перебував у відрядженні, з 16 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року включно перебував у щорічній відпустці згідно наказу ДОАС, тому розгляд справи вирішено 02 травня 2025 року, тобто на наступний день після першого робочого дня.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2019 по справі №640/20742/18 встановлено наступне.
Так, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.09.2018 у справі №761/11727/18 встановлено, що протягом травня-грудня 2015 року від імені ТОВ «Сегента Трейд» невстановлені особи відображали в податковій звітності підприємства та подавали до органів ДФС України податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку №5 до декларації з ПДВ, де зазначили контрагентів, які знаходяться на обліку в територіальних органах ГУ ДФС у м.Києві, для прикриття їх незаконної діяльності в ухиленні від сплати податків, зокрема: ТОВ «УВБ Альянс Центр». Крім того, даним судовими рішенням директора ТОВ «Сегента Трейд» ОСОБА_2 визнано винним за ч.1 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), однак звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності.
Даною ухвалою встановлено, у травні 2015 року в денний час доби, Альянс Центр, перебуваючи в Шевченківському районі міста Києва біля музею "Золоті ворота", який знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Володимирська, 40-А, отримав від невстановленої особи пропозицію придбати (перереєструвати на своє ім'я) підприємство ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» (код 39631751).
Не маючи наміру здійснювати господарську діяльність підприємства пов'язану з неспеціалізованою оптовою торгівлею та іншою, що зазначено у статутних документах ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД», а також не маючи засобів для ведення господарської діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, а також те, що вказане підприємство придбавається ним для здійснення незаконної діяльності невстановленими особами, ОСОБА_1, погодився на таку пропозицію.
З метою реалізації умислу на придбання суб'єкту підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_1, 22 квітня 2015 року та 27 травня 2015 року, діючи на прохання невстановлених досудовим розслідуванням осіб, за грошову винагороду, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, без наміру в подальшому провадити законну підприємницьку діяльність, перебуваючи в Шевченківському районі міста Києва біля музею "Золоті ворота", підписав та передав невстановленій досудовим розслідуванням особі договір №01 купівлі-продажу частки в статутному капіталі, протокол №27/05 загальних зборів учасників ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД», Статут ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» та, 28 травня 2015 року підписав наказ №28/05 з особового складу, які були виготовлені невстановленими досудовим розслідуванням особами.
В подальшому, отримавши від ОСОБА_1 підписані ним вищевказані документи, невстановленими досудовим розслідуванням особами в органах державної реєстрації було проведено перереєстрацію юридичної особи ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД», де ОСОБА_1, виступив засновником ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД», що в свою чергу, надало можливість невстановленим досудовим розслідуванням особам використовувати ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» для прикриття незаконної діяльності - надання податкової вигоди іншим суб'єктам господарської діяльності під виглядом здійснення реальних фінансово-господарських операцій.
Так, протягом травня-грудня 2015 року невстановлені особи відображали в податковій звітності ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» та подавали до органів ДФС України податкову звітність з розшифровкою податкового кредиту в розрізі контрагентів додатку № 5 до декларації з ПДВ, де зазначали контрагентів з реквізитами: ПП "ФЛОЙД" код 23156905, ТОВ "ТД - ЕНЕРГОПРОМ" код 39730564, ТОВ "КИЇВЕНЕРГОПОСТАЧ" код 39112455, ПП"ФІРМА СОКАЙ" код 21546269, ТОВ "УВБА "ЦЕНТР" код 34280208, ТОВ "КОМПАНІЯ ФОРВАРДТОРГСЕРВІС" код 36426544 та інші, що підтверджує факт використання ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» для прикриття їх незаконної діяльності в ухиленні від сплати податків.
Зокрема, використовуючи ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД», невстановлені особи виписували та реєстрували податкові накладні, з метою подальшого відображення в податковій звітності удаваних операцій з неспеціалізованої оптової торгівлі. Так, протягом травня-грудня 2015 року, податкові накладні з зазначенням ТМЦ, виписані ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» на користь ПП "ФЛОЙД" код 23156905, ТОВ "ТД - ЕНЕРГОПРОМ" код 39730564, ТОВ "КИЇВЕНЕРГОПОСТАЧ" код 39112455, ПП "ФІРМА СОКАЙ" код 21546269, ТОВ "УВБА "ЦЕНТР" код 34280208, ТОВ "КОМПАНІЯ ФОРВАРДТОРГСЕРВІС" код 36426544, що свідчить про отримання підприємствами-вигодонабувачами податкової вигоди під виглядом здійснення реальних фінансово-господарських операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.
Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» ОСОБА_1 не мав, підприємство зареєстрував за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Реєстраційних документів ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» не складав, лише підписував та передавав невстановленим досудовим розслідуванням особам. Жодних документів податкової та бухгалтерської звітності ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» ОСОБА_1 не складав та не підписував. До органів Державної фіскальної служби ОСОБА_1 податкову звітність не подавав та нікого на це не уповноважував. Жодні дії з поточними рахунками ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» в банківських установах ПАТ «ПУМБ», ПУАТ «Фідобанк», ОСОБА_1 не вчиняв. Ключів до систем дистанційного обслуговування рахунків "Клієнт-банк" він не отримував та нікого на це не уповноважував. Печатку ТОВ «СЕГЕНТА ТРЕЙД» ОСОБА_1 ніколи не бачив, її місцезнаходження йому не відомо.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.03.2019 по справі №640/20742/18 позовні вимоги Головного управління ДФС у м. Києві задоволено повністю, визнано недійсним правочин укладений між ТОВ "Сегента Трейд" (ЄДРПОУ 39631751) та ТОВ "УВБ Альянс Центр " (ЄДРПОУ 34280208) за результатами якого складено податкові накладні від 06.10.2015 №150 та від 07.10.2015 №179.
Зазначене рішення набрало законної сили 29.04.2019.
Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду 29.05.2019 (шляхом направлення позову засобами електронного зв'язку).
Згідно із ч.4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Ключовим питанням в межах вирішення цієї справи є правильність застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, якими визначено порядок застосування наслідків недійсності правочину і строк накладення адміністративно-господарських санкцій (як наслідок, перевірці підлягає питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про застосування наслідків недійсності правочину у випадку, якщо така вимога заявлена не одночасно із вимогою про визнання правочину недійсним); правильність застосування статті 208 ГК України та частини третьої статті 228 ЦК України за умови наявності вини лише однієї із сторін та встановленого в межах іншої адміністративної справи факту відсутності поставки товару невинуватій стороні.
Вирішуючи питання щодо правильності застосування частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК України, суд враховує, що Верховний Суд України (постанови від 26 вересня 2006 року у справі № 21-460во06, від 09 лютого 2010 року у справі №21-1547во09) спрямував практику вирішення подібних спорів шляхом висловлення правової позиції про те, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
У подальшому в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 16 жовтня 2019 року у справі №2а-1670/8497/11, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670 викладено аналогічний висновок. Суд зазначав, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 і частиною першою статті 238 ГК України можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним, а пропуск річного строку з дня вчинення спірних правочинів виключає можливість застосування судом адміністративно-господарських санкцій, шляхом стягнення в доход держави отриманого за нікчемними правочинами.
Встановивши у справі №802/470/17-а, що виконання умов договору, визнаного судом недійсним, відбувалося у травні 2013 року, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про сплив строку, встановленого статтею 250 ГК України, для застосування наслідків недійсності правочину.
Водночас, у справі № 2а-3847/08/0470 Верховний Суд, виходячи із встановленої обставини щодо виконання сторонами спірного правочину у жовтні 2007 року, дійшов висновку, що позов про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною першою статті 208 ГК України, заявлений у строк, встановлений статтею 250 цього Кодексу, оскільки річний строк для застосування таких санкцій, перебіг якого розпочинається з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, на час звернення до суду з позовом (квітень 2008 року) не закінчився.
Аналіз наведених постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що на сьогодні існує усталена позиція про те, що відповідальність, передбачена частиною першою статті 208 ГК України, є адміністративно-господарською санкцією і строк для її застосування визначає стаття 250 ГК України.
Суд не знаходить підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 червня 2018 року у справі №802/470/17-а, від 08 травня 2018 року у справі № 2а-3847/08/0470, від 04 червня 2020 року у справі №2а-6995/12/1370, від 26 жовтня 2021 року у справі №2а-19251/11/2670, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 228 ЦК України, редакція якої не змінювалась з 01 січня 2011 року, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина перша). У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина третя).
Відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 208 ГК України встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина перша). У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом (частина друга).
Підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що відповідно до частини першої статті 208 ГК України застосування санкцій можливе лише судом, що кореспондується з положеннями статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Відповідно, з цих підстав суд і дійшов висновку, що передбачені частиною першою статті 208 ГК України санкції є конфіскаційними.
Так, наслідками недійсності правочину, передбаченими статтею 208 ГК України, є стягнення в доход держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави.
Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб'єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб'єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права.
Так, відповідальність за правопорушення у сфері господарювання встановлена у Розділі V ГК України, який містить п'ять глав, що регулюють: загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24); відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25); штрафні та оперативно-господарські санкції (глава 26); адміністративно-господарські санкції (глава 27); відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства (глава 28).
Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Стаття 238 ГК України врегульовує порядок застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання. Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Види адміністративно-господарських санкцій визначає стаття 239 ГК України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов'язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування на умовах та в порядку, визначених законом; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання; ліквідація суб'єкта господарювання; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Як зазначалося вище, підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України наділяє контролюючі органи, правом звертатися до суду із позовами до підприємств щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосуванням відповідних наслідків недійсності (статті 208 ГК України), а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
При цьому, вказана норма є процесуальною, тобто такою, яка визначає (закріплює) право контролюючих органів бути учасниками відповідних адміністративних правовідносин, врегульованих нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а не визначає підстави для визнання правочинів недійсними з відповідними наслідками. Відповідно, реалізація підпункту 20.1.3 пункту 20.1 статті 20 ПК України можлива виключно у разі наявності відповідних матеріальних норм, зокрема, положень ГК України, які за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, та які за визначенням частини першої статті 208 ГК України, можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Згідно зі статтею 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом (частина перша). Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, законами України "Про валюту і валютні операції", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні послуги" та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи (частина друга). Дія цієї статті не поширюється на адміністративно-господарські санкції, передбачені законами України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" та "Про загальну безпечність нехарчової продукції" (частина третя).
Таким чином, за своєю суттю наслідки, передбачені статтею 208 ГК України, є адміністративно-господарськими санкціями, які повинні застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 ГК України.
Отже, застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій після шести місяців з дня виявлення порушення чи закінчення одного року з дня вчинення правочину є неправомірним.
Цей строк повинен розглядатися як такий, що встановлює терміни, протягом і в межах яких податковий орган, на якого ПК України покладено обов'язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, має право ініціювати перед судом питання застосування наслідків недійсності правочину (процесуальний строк звернення до суду), оскільки застосування таких наслідків є видом адміністративно-господарської санкції, яка передбачена главою 27 Розділу V ГК України. Цей строк також повинен розглядатися і як граничний строк для вжиття (накладення) таких заходів судом (матеріально-правовий строк - строк давності).
Зазначене знайшло своє стале безпосереднє застосування в судовій практиці Верховного Суду.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25.07.2023 по справі № 160/14095/21.
З урахуванням вищевказаного, суд наголошує, що звернувшись до суду 29.05.2019 року з позовом про застосування наслідків недійсності правочину, а саме стягнення коштів у розмірі 387 797,74 грн, отриману за недійсним правочином за результатами якого складено податкові накладні від 06.10.2015 року №150, від 07.10.2015 року №179 та стягнення з ТОВ “УВБ Альянс Центр» в дохід держави кошти у сумі 387 797,74 грн., позивач пропустив строк звернення до суду, визначений статтею 250 ГК України.
При цьому, суд зауважує, що звертаючись до Окружного адміністративного суду м. Києва у 2018 році із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сегента Трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УВБ Альянс Центр" про визнання правочину недійсним, ГУ ДФС не було обмежене правом заявити вимогу про застосуванням відповідних наслідків недійсності (статті 208 ГК України та 228 ЦК України), проте не скористалось таким правом.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сегенда Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю “УВБ Альянс Центр», про застосування наслідків недійсності правочину.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сегенда Трейд», Товариства з обмеженою відповідальністю “УВБ Альянс Центр» про застосування наслідків недійсності правочину, - відмовити повністю.
Повний текст рішення складено та підписано 02 травня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.В. Зінченко