Справа № 522/14593/24
Провадження № 2/522/3212/25
«22» квітня 2025 року
Приморський районний суд м. Одеси
в складі головуючого судді - Шенцевої О.П.
за участю секретаря - Морозової О.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Одеська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Одеська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 є рідною бабусею заявника.
ОСОБА_3 розірвала шлюб з ОСОБА_4 . 25.03.1972 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. На час смерті ОСОБА_3 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_2 .
За життя спадкодавець, ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 . Спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є батько позивача, ОСОБА_2 , як син спадкодавця.
ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою прийняття спадщини після смерті бабусі ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., однак йому було надано письмову відповідь за № 13201-16, якою було відмовлено оскільки позивачем було пропущено шестимісячний строк для подачі заяви на прийняття спадщини, і запропоновано звернутися до суду. В зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09.09.2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі №522/14593/24 та призначено підготовче судове засідання на 02.10.2024 року о 15 год.10 хв.
02 жовтня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_2 , в якій позов визнав в повному обсязі та підтримав.
02 жовтня 2024 року ухвалою суду задоволено клопотання про витребування доказів та витребувано від Суворовської державної нотаріальної контори у місті Одесі засвідчені належним чином копії матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
09 грудня 2024 року до суд надійшла відповідь на виконання ухвали від 02.10.2024 року.
22 квітня 2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про проведення судового засідання згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне:
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є рідною бабусею ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, актовий запис № 370, серії НОМЕР_1 , видане о/ЗАГС Центрального району м. Одеси від 30.05.1992 р. та свідоцтвом про народження батька позивача, ОСОБА_2 , актовий запис № 433, серії НОМЕР_2 , видане Приморським районним бюро ЗАГС м. Одеси від 15.03.1959 року.
25 березня 1972 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила своє прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб, актовий запис № 235 серії НОМЕР_3 видане Приморським районним бюро ЗАГС м. Одеси від 25.03.1972 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , актовий запис № 3922, виданого Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 26.03.2021 року.
На час смерті ОСОБА_3 постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
За життя спадкодавець, ОСОБА_3 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округа Фадєєвою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 318 від 17.02.2020 року.
При цьому, спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є батько позивача, ОСОБА_2 , як син спадкодавця.
09 листопада 2021 року з метою прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 позивач, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., однак йому було надано письмову відповідь за № 13201-16, якою було відмовлено оскільки позивачем було пропущено шестимісячний строк для подачі заяви на прийняття спадщини, і запропоновано звернутися до суду.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 2 СК України Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
З цього законодавчо сформульованого поняття сім'ї випливає, що ознаками сім'ї є, зокрема, спільне проживання, спільний побут та ведення спільного господарства.
Крім того, виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка не обов'язково складається з людей, які перебувають у шлюбі. Сім'ю також є соціальна група осіб, поєднаних спільним побутом, які здійснюють свою життєдіяльність на основі спільного економічного, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності.
В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Як слідує з позовної заяви, ОСОБА_3 через свій похилий вік хворіла та потребувала лікування, постійного догляду та допомоги. У зв'язку з чим з вересня 2020 року ОСОБА_1 постійно проживав, піклувався та доглядав хвору бабусю до її смерті.
Вказане підтверджується наданими до суду актами про спільне проживання однією сім'єю (а.с. 20-21).
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
Поняття "проживання однією сім'єю" та "член сім'ї" не є тотожними.
Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю.
Центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.
Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Так, відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року N 7 при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження N 61-6953св18) зроблено висновок, що "для набуття права на спадкування за законом на підставі положень статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю".
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Згідно з ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до правового висновку, висловленого у Постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 484/747/17, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Згідно з ч. 1 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст.1269 ЦК України).
При цьому, необхідно враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачою свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
У останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013). Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини в такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Як випливає із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно роз'яснень, викладених у п. п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, досліджені судом докази, їх чисельність та взаємозв'язок, у своїй сукупності доводять факт спільного сумісного проживання позивача з ОСОБА_3 , з яким була пов'язана спільним побутом, мала взаємні права та обов'язки.
Оскільки позивач не має змоги реалізувати своє право на спадкування, у зв'язку з чим, звернувся до суду з дійсним позовом, яким в повній мірі довів факт свого сумісного проживання разом з померлою ОСОБА_3 , суд приходить до висновку про можливість задоволення позовної заяви.
Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, оскільки судом встановлено факт постійного проживання позивача ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, так як це підтверджується зібраними по справі доказами.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Частинами 1-3, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач є доведеними, а відповідачем вони не спростовані, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Водночас, встановлення цього факту породжує для позивача юридичні наслідки, від яких залежать його майнові права на спадщину.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Одеська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , разом зі спадкодавцем, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя