Справа № 461/1561/25
Провадження № 1-кс/461/2837/25
06.05.2025 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна,
встановив:
адвокат ОСОБА_3 , в інтересах в інтересах ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Галицького районного суду міста Львова із клопотанням про скасування арешту майна - мобільний телефон iPhone 13 зеленого кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 (пароль доступу 262526).
Обґрунтовуючи заявлене клопотання представник володільця зазначає, що з моменту накладення арешту на майно пройшов досить тривалий проміжок часу достатнього для проведення усіх необхідних процесуальних дій з арештованим майном. Крім того, заявник, посилаючись на нормативні акти які визначають порядок переміщення через митний кордон виробів та товарів військового призначення, зазначає, що кримінальне провадження розпочато за фактами, які не підпадають під категорію «кримінальне правопорушення». Також, представник зазначає, що таке тривале обмеження володільця у можливості користуватись та розпоряджатись своїм майном призводить до порушення його прав.
Заявник у судовому засіданні клопотання підтримав з мотивів наведених у ньому.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся належним чином, подав до суду заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні клопотання. Обґрунтовуючи зазначену позицію, слідчий вказує, що 28.02.2025 року ГВ КР УСБУ у Львівській області доручено проведення з участю спеціаліста огляду мобільного телефону iPhone 13 зеленого кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 на предмет виявлення у ньому відомостей, що можуть мати значення для досудового розслідування, за результатами якого скласти відповідний протокол огляду. Вказаний огляд розпочато, однак у зв'язку із значним об'ємом інформації наявної на вказаному мобільному телефоні, такий огляд не завершено.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки заявника, прокурора або слідчого у судове засідання.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, у тому числі внаслідок неявки учасників процесу, не встановлено.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши доводи заявника, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до положень ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів кримінального провадження є арешт майна.
Частинами 1 та 2 ст.170 КПК України встановлено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 наведеної статті, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК України).
Відповідно до положень ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Статтями 7 та 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Слідчим суддею встановлено наступне.
Слідчим відділом Управління СБ України у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025140000000057 відомості про яке 27.02.2025 внесені до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України.
В межах даного кримінального провадження 27.02.2025 майно з приводу якого подане клопотання визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
За повідомленням органу досудового розслідування 28.02.2025 року ГВ КР УСБУ у Львівській області доручено проведення з участю спеціаліста огляду мобільного телефону iPhone 13 зеленого кольору, ІМЕІ НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_4 на предмет виявлення у ньому відомостей, що можуть мати значення для досудового розслідування, за результатами якого скласти відповідний протокол огляду. Вказаний огляд розпочато, однак у зв'язку із значним об'ємом інформації наявної на вказаному мобільному телефоні, такий огляд не завершено.
Отже, з наведеного встановлено, що з майном з приводу якого подане клопотання на даний час проводяться процесуальні дії (огляд) і це майно визнано речовим доказом у провадженні.
Разом з тим, слідчий суддя не оцінює доводи заявника щодо того, що нормативні акти які визначають порядок переміщення через митний кордон виробів та товарів військового призначення, свідчать про те, що кримінальне провадження розпочато за фактами, які не підпадають під категорію «кримінальне правопорушення», адже це питання не належить до компетенції слідчого судді в межах даного провадження (розгляд клопотання про скасування арешту на майно).
Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
Будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.
З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.
Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура. В ході розгляду клопотання даних про те, що відповідне майно має незаконне походження не здобуто.
Також враховую і те, що у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим.
Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Розглядаючи подане клопотання та наводячи мотиви ухваленого рішення, зокрема у контексті змісту відповідних доказів, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Аналізуючи усе зазначене вище, слідчий суддя приходить до висновку, що строки застосування відповідного обмеження, з врахуванням категорії кримінального провадження та характеристик такого майна, не виходять за межі розумних, а накладення арешту на мобільний телефон на даний час є виправданим, оскільки з цим майном не завершено проведення усіх процесуальних дій, тому клопотання задоволенню не підлягає.
Крім того, враховую висновки наведені Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, згідно яких: Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 131, 170-174 КПК України,
постановив:
у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає і заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1