Справа № 302/1847/24
Провадження № 2/302/79/25
Номер рядка звіту 60
(заочне)
06 травня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Повідайчика О.І., за участі секретаря судового засідання Куруц В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір'я цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, треті особи, без самостійних вимог: Приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк Ірина Василівна, ОСОБА_2 , про визнання права власності на спадкове майно за заповітом,
23 грудня 2024 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в його інтересах представницею - адвокаткою Гренджа Вікторією Юріївною, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за заповітом. Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв'язку з чим за нею відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого заповіла земельну ділянку площею 1,43 га згідно сертифікату на право на земельну часту (пай) ОСОБА_1 . Позивач своєчасно вступив у спадщину, проте нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину позаяк зазначену земельну на час відкриття спадщини було виділено в натурі й право власності на неї було зареєстровано за спадкодавицею.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 24.12.2024 було відкрито провадження у справі та призначено в ній підготовче засідання.
Позивач та його представник в підготовче засідання не з'явились, проте представник позивача - адвокатка Гренджа В.І. подала суду заяву від 26 березня 2025 року, якою просила провести підготовче засідання без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.
Відповідач - Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, подала суду заяви від 20.01.2025, 03.02.2025, 17.02.2025 і 05.03.2025, якими просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданих заяв слідує визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.
Третя особа, без самостійних вимог приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк Ірина Василівна подала суду заяву від 10 січня 2025 року в якій просила розглянути справу без її участі.
Третя особа ОСОБА_2 два рази змінювала представників, які в подальшому повідомили суд про припинення їх повноважень у справі, у зв'язку з чим засідання в справі неодноразово відкладались. 06 травня 2025 року в день судового засідання через підсистему «Електронний суд» представником третьої особи ОСОБА_2 - адвокатом Мицянка А.М. було подано заяву про припинення повноважень у справі. ОСОБА_2 на розгляд справи не з'явилась про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з неявкою відповідача та поданням ним заяви про проведення розгляду справи без участі сторони відповідача, в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
В порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Суд установив такі обставини справи.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Пилипець Хустського району Закарпатської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 7).
Відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з смертю ОСОБА_3 за нею відкрилась спадщина.
На час смерті ОСОБА_3 проживала сама в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою виконкому Пилипецької сільської ради від 27 червня 2022 р № 304 (а.с. 10). Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Повними витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (а.с. 48, 49 і 53)
Відповідно до статті 1221 ЦК України зазначене місце є місцем відкриття спадщини за ОСОБА_5 .
За життя ОСОБА_3 склала декілька заповітів. 19 листопада 1998 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого жилий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 , і земельну ділянку в розмірі 0,60 га - заповідала племінниці ОСОБА_2 (а.с. 44). 02 квітня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,6085 га, яка знаходиться в с. Пилипець, урочище «Біля хати», «Над кладовищем», «Хижина», яка належала на підставі ДА серії І-ЗК № 040505, виданого 27.10.2003 та все, що буде належати їй на день смерті заповіла племінниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 43). 10 вересня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого належну їй земельну ділянку загальною площею 1,43 ум.кад.га, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ЗК № 0096269, виданого Міжгірською районною державною адміністрацією Закарпатської області від 13.06.1997 на підставі рішення № 292 від 11.06.1997 Міжгірської райдержадміністрації, Сертифікат зареєстровано 26.06.1997 в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 190 - заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 8). Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) жоден із складених заповітів ОСОБА_3 не скасовувався (а.с. 55, 56).
13 червня 1997 року ОСОБА_3 було видано Сертифікат на право на земельну частку (пай), в тому, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Шипіт» розміром 1,43 в умовних кадастрових гектарах (а.с. 22). Відповідно до розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області від 27 листопада 2015 року № 334 було виділено та передано у приватну власність громадянці ОСОБА_3 , жительці АДРЕСА_1 , власниці земельної частки (паю), земельну ділянку в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населеного пункту с. Пилипець, на території Пилипецької сільської ради в урочищі Кичера, площею 1,4300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096269 (а.с 13). Право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 49163428 від 05.12.2015 (а.с. 14) та витягом з Державного реєстру речових на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 15).
Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Статтею 1223 ЦК України унормовано, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1243 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Аналізуючи складені ОСОБА_3 заповіти, в межах цієї справи, суд доходить висновку, що складений спадкодавицею заповіт 02 квітня 2015 року скасував попередній заповіт від 18 листопада 1998 року. Заповіт від 10 вересня 2015 року скасував заповіт від 03 квітня 2015 року в частині земельну ділянку загальною площею 1,43 ум.кад.га, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ЗК № 0096269. Відтак на час відкриття спадщини за ОСОБА_3 , відповідно до матеріалів спадкової справи, залишались чинними складені нею два заповіти, за якими й здійснюється спадкування.
З врахуванням положень статті 1222 та ч. 1 ст. 1223 ЦК України у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зв'язку з відкриттям спадщини за ОСОБА_3 , відповідно до заповіту, виникло право на спадкування, вони стали спадкоємцями за заповітом.
Обидва спадкоємці: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 своєчасно, у визначений законом строк, звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 39 і 64).
25 серпня 2022 року приватним нотаріусом Корбутяк І.В. було заведено спадкову справу за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі (а.с. 9).
Аналізуючи фактичні обставини справи та нормативне регулювання спірних правовідносин суд зауважує, що при складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх "конкуренція", оскільки необхідно з'ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.
Тлумачення частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено кілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:
по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;
по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.
Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на нерухоме майно, на земельну ділянку - 05 грудня 2015 року) громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з частинами першою, другою статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20) зазначено, що "відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України. Оскільки суди у справі, що переглядається, встановили, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з'ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов'язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини. При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) вказано, що "у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) зазначено, що "у складеному заповіті ОСОБА_6 зазначено, що він заповідає земельний пай ОСОБА_1. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття "земельний пай" не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). Суди правильно встановили, що за життя ОСОБА_6 отримав лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 3,69 га, цей сертифікат був замінений на два державні акти на земельні ділянки: один - на 2,36 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інший - на 0,5 га - для ведення особистого селянського господарства. Вказана обставина підтверджується листом відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року (а. с. 13). На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі. Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи. При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6, заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний пай, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна "земельний пай" та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай. Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину. Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій. Так, заповідач визначив окремо, що земельні ділянки, отримані ним в результаті розпаювання, яким він дав найменування "земельний пай", переходять тільки його брату - ОСОБА_1, а все інше майно, в тому числі житловий будинок - переходять трьом спадкоємцям: позивачу і відповідачам. Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізував свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, саме позивачу ОСОБА_1. Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту. Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213, 1256 ЦК України, а вжитий у заповіті термін "земельний пай" не дає можливості ототожнити його з належними спадкодавцю земельними ділянками, які він отримав у власність внаслідок реалізації права на земельну частку (пай). У спірному випадку тлумачення заповіту шляхом вказівки на те, що воля заповідача була спрямована на передання позивачу земельного паю у вигляді відповідних земельних ділянок, не є спотворення волі заповідача, як про це зазначили суди".
У цій справі перший (з чинних) заповіт від 02 квітня 2015 року стосувався житлового будинку та визначених земельних ділянок площею 0,6085 га, відповідально до державного акту серії І-ЗК № 040505 та всього майна, яке ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 . Другий заповіт від 10 вересня 2015 року стосувався лише земельної ділянки загальною площею 1,43 ум.кад.га, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серія ЗК № 0096269, яку ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 . На час складення першого заповіту, зазначений сертифікат був у заповідачки в наявності, проте до жодного з попередніх заповітів право на майновий пай включено не було. На час складення другого заповіту земельна ділянка не виділена в натурі, державний акт чи свідоцтво на право власності на земельну ділянку не видалося. З вказаних обставин суд доходить висновку, що спадкоємець чітко виразила свою волю таким чином, що визначення спадкоємця на земельну ділянку, зазначену в сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096269 має відбуватися відповідно до заповіту від 10 вересня 2015 року, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися за заповітом від 02 квітня 2015 року. Після складення заповітів ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації від 27.11.2015 № 334 «Про передачу у власність земельної ділянки» було виділено та передано у приватну власність громадянці ОСОБА_3 , жительці АДРЕСА_1 , власниці земельної частки (паю), земельну ділянку в натурі (на місцевості), яка знаходиться за межами населеного пункту с. Пилипець, на території Пилипецької сільської ради в урочищі Кичера, площею 1,4300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096269 (а.с 13). На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 49163428 від 05.12.2015 (а.с. 14) та витягом з Державного реєстру речових на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 15), як документи, які посвідчують право власності на зазначену земельну ділянку.
Предметом спору в цій справі є визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом права власності на земельну ділянку загальною площею 1,43 га кадастровий номер 2122485200:02:003:0035, яка розташована на території Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття "земельний пай" не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом;
Саме таким є правовий висновок Верховного Суду висловлений в постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 136/1124/19 (провадження № 61-1556св21).
При вирішенні цієї справи суд бере до уваги необхідність тлумачити заповіт на користь волевиявлення спадкодавця у разі зміни документів, що посвідчують право на землю (земельну частку (пай), земельну ділянку).
ОСОБА_3 , заповідаючи належну їй земельну ділянку загальною площею 1,43 ум.кад.га, згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096269 чітко висловила свою волю передати зазначену ділянку ОСОБА_1 . При цьому спадкодавця вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку вона згодом отримала свідоцтво про право власності. З урахуванням того, що ОСОБА_3 10 вересня 2015 року, тобто через п'ять місяців після складення першого заповіту склала другий заповіт, у якому конкретизувала, що "земельну ділянку, згідно сертифіката на право власності на земельну частку (пай) серії ЗК № 0096269" вона заповідає ОСОБА_1 , то воля заповідачки була спрямована саме на передання позивачу ОСОБА_1 земельного паю у вигляді відповідної земельної ділянки. У зв'язку із цим тлумачення заповіту від 10 вересня 2015 року на користь спадкоємця, зазначеного в ньому, не є спотворенням волі заповідача.
Враховуючи наведене суд уважає, що позивач, як єдиний спадкоємець за заповітом від 10 вересня 2015 року за ОСОБА_3 , який прийняв спадщину - набув право на спадкування за нею майна, котре зазначене в цьому заповіті, а тому увійшло до складу спадщини за цим заповітом, зокрема: земельної ділянки загальною площею 1,43 га кадастровий номер 2122485200:02:003:0035, яка розташована на території Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1224 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивача від спадкування за ОСОБА_3 .
Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачем за ОСОБА_3 , за заповітом від 10 вересня 2015 року порушує права чи законні інтереси третіх осіб.
Відтак суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об'єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом. Водночас суд встановив наявність перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавиці до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.
Згідно з положеннями ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб - визнання права.
Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 3, 11, 16, 316-319, 321, 328, 392, 1216-1218, 1222, 1223, 1233, 1254, 1268, 1296, 1297 Цивільного кодексу України, ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк Ірина Василівна та ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за заповітом задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за заповітом за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:02:003:0035, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,43 га.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене учасниками справи шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлено 06 травня 2025 року.
Повне найменування учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області; код ЄДРПОУ - 04350843; місцезнаходження: с. Пилипець, 75 Хустський район, Закарпатська область, 90000;
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору:
Приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк Ірина Василівна; РНОКПП НОМЕР_3 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя О.І. Повідайчик