ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 квітня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/476/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Алієва К.О.
за участю представників учасників справи:
від позивача - Фомін А.І.,
від відповідачів та третьої особи - Лебедін Ю.І.,
Лазебний Г.В. особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2»
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024, ухвалене суддею Мостепаненко Ю.І., м. Одеса, повний текст рішення складено 02.12.2024
у справі № 916/476/21
за позовом: Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2»
до відповідачів:
1) ОСОБА_1 ;
2) ОСОБА_2 ;
3) ОСОБА_3 ;
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4
про: визнання договорів недійсними,
У лютому 2021 року Громадська організація «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (далі Громадська організація) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ), в якому просила суд визнати недійсними з моменту укладення договори підряду на виконання будівельних робіт від 05.06.2017 № 05/06/17 та від 25.04.2018 № 25/04/18, укладені між Громадською організацією та ОСОБА_5 , а також договори поруки від 01.05.2018 № 01/05/18 та від 12.06.2017 № 12/06/17, укладені між та ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Позов мотивований тим, що оспорювані договори вчинені внаслідок зловмисної домовленості сторін, укладені з метою безпідставного заволодіння грошовими коштами позивача. Дійсність та реальність договорів підряду та актів виконаних робіт викликають сумніви, оскільки документи містять суперечливу інформацію.
Позивач зазначає, що про договори йому було невідомо, будь-яких звернень до позивача з боку ОСОБА_1 з приводу погашення заборгованості не надходило.
За твердженням позивача, ремонтні роботи станом на дати, які зазначені в оспорюваних договорах та актах, не проводилися ОСОБА_1
ОСОБА_3 незаконно перебував на посаді керівника Громадської організації та здійснював збір коштів на ремонт. Фактично ремонтні роботи дорожніх поверхонь проводились іншою особою (ФОП Аветяном В.Г.) на підставі укладених договорів, виконання яких підтверджується актами приймання-передачі та оплатою.
Крім того, дати договорів та актів, підписаних ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не відповідають реальному часу, коли вказані документи були виготовлені. Договори поруки є фіктивними та також не відповідають реальному часу, коли вони були виготовлені.
В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, ухвалою суду від 11.08.2021 за клопотанням позивача призначено судову технічну експертизу, проведення якої доручено ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз».
На вирішення експерта поставлені питання: чи відповідають дати в договорах підряду, актах виконаних робіт та договорах поруки давності виготовлення цих документів, в тому числі давності: нанесення печатного тексту на папір, виконання підпису представниками, нанесення відтиску печаток.
В подальшому, ухвалою суду задоволено клопотання ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» щодо призначення експерта, погодження строків проведення експертизи та надання дозволу на пошкодження документів.
Згідно з висновком експерта від 11.02.2022, за результатами проведення фізико-хімічної експертизи: тексти, підписи ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та відбитки печатки Громадської організації на документах виконано в один період (квітень-жовтень 2020 року), що не відповідає датам, зазначеним у цих документах.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 19.12.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023, позов задоволено повністю.
Суди виходили з того, що відповідачами не було доведено належними та допустимими доказами укладення договорів підряду. Висновком експерта підтверджується факт невчинення (неукладення) договорів, оскільки вони виготовлені після спливу двох років від тих дат, що зазначені в цих договорах.
Постановою Верховного Суду від 29.08.2023 рішення судів попередніх інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, суди попередніх інстанцій не встановили, яку саме експертизу було проведено експертами ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» та до якого виду експертиз вона належать.
За результатом нового розгляду справи рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у задоволенні позову Громадської організації відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд виходив з того, що вказану технічну експертизу документів, яка є підвидом криміналістичної експертизи, було проведено не державною спеціалізованою установою, а приватною.
За таких обставин, висновок фізико-хімічної експертизи не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження позовних вимог та, відповідно, вказаний висновок не може бути покладений в основу рішення.
При цьому, в процесі нового розгляду справи, судом призначено повтору судово-технічну експертизу документів, проведення якої було доручено відповідній державній спеціалізованій установі - Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
Проте, така експертиза не була проведена з тих підстав, що позивач не здійснив оплати вартості проведення експертного дослідження.
Також суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення оспорюваних договорів внаслідок зловмисної домовленості колишнього голови Громадської організації ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , а також не доведено, що ремонтні роботи, які зазначені в спірних актах приймання передачі, були виконані іншою особою.
Не погодившись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновку суду щодо недопустимості висновку експерта ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз».
Скаржник зазначає, що призначення повторної експертизи не вирішувало питання, поставлені у постанові Верховного Суду у даній справі, щодо необхідності встановити, яку ж саме експертизу було проведено експертом та до якого виду експертиз вона належить.
Посилаючись на постанови Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 322/426/16 та від 10.04.2024 у справі № 322/232/21, скаржник зазначає, що чинне законодавство України не містить імперативних норм про можливість проведення фізико-хімічної експертизи виключно державними спеціалізованими установи (за виключенням встановлених законом обмежень).
Таким чином, за твердженням скаржника, практика Верховного Суду підтверджує можливість проведення фізико-хімічної експертизи та відокремлює її від судової технічної експертизи.
Скаржник зазначає, що ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз», спираючись на спеціальні знання, заздалегідь повідомило суд першої інстанції про можливість надання відповідей на поставлені в ухвалі суду питання в межах фізико-хімічної експертизи, яка не є різновидом технічної експертизи.
Таким чином, висновок експерта за результатами проведення фізико-хімічної експертизи, проведення якої було погоджено судом першої інстанції, є належним та допустимим доказом, що в свою чергу підтверджує вірогідність інших доводів позивача, що були ним викладені у позовній заяві.
Також скаржник наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо відсутності доказів того, що підрядні роботи реально проводилися ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідачами не було надано будь-яких доказів фактичного здійснення господарських операцій. ОСОБА_1 повинна мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які сукупно з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для визнання робіт виконаними.
Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали даної справи, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з суду першої інстанції.
21.01.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 за апеляційною скаргою Громадської організації на рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі № 916/476/21 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 14.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу до розгляду на 11.03.2025 о 14:30 год.
Відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників не надходило.
10.03.2025 від Громадської організації надійшла заява про відкладення розгляду справи ні іншу дату, яке мотивоване тим, що її представник (адвокат Фомін А.І.) не може прибути в судове засідання через перебування на стаціонарному лікуванні. До заяви додано, зокрема, відповіду виписку з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 06.03.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 вирішено розглянути апеляційну скаргу Громадської організації «поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, у розумний строк, та відкладено розгляд справи на 29.04.2025 о 13:30 год.
В судове засідання 29.04.2025 з'явились представники учасників справи.
Представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі № 916/476/21, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Представник відповідачів та третьої особи заперечував проти доводів та вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.
Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 05.06.2017 між Громадською організацією (Замовник) та ОСОБА_5 (в подальшому прізвище змінено на ОСОБА_1 , Підрядник) укладено договір підряду № 05/06/17 на виконання будівельних робіт, за умовами якого Підрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи дорожніх поверхонь в'їзду і міжквартальної вулиці на території Громадської організації, дорожніх поверхонь рядів 3, 4, 10, 11 на території Громадської організації, адреса розташування об'єкта: Одеська область, Лиманський район, селище Ліски, вул. Вишнева, буд. 52.
Матеріали справи містять підписані сторонами відповідні зведені кошторисні розрахунки вартості будівельних робіт № 1 та № 2 виконання ремонтних робіт дорожніх поверхонь в'їзду і міжквартальної вулиці на території Громадської організації за червень 2017 та серпень 2017 року (ряд 3, 4).
15.09.2017 між Громадською організацією та ОСОБА_5 складено та підписано без жодних зауважень Акт передачі-приймання виконаних робіт до договору підряду № 05/06/17.
12.06.2017 між ОСОБА_2 (Поручитель) та ОСОБА_5 (Кредитор) укладено договір поруки № 12/06/17, згідно з яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Громадською організацією всіх зобов'язань за договором підряду № 05/06/17.
25.04.2018 між Громадською організацією (Замовник) та ОСОБА_5 укладено договір підряду № 25/04/18 на виконання будівельних робіт, за умовами якого Підрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи дорожніх поверхонь рядів 8, 9, 11-15 на території Громадської організації, адреса розташування об'єкта: АДРЕСА_1 .
Матеріали справи містять підписані сторонами відповідні зведені кошторисні розрахунки вартості будівельних робіт № 1 та № 2 виконання ремонтних робіт дорожніх поверхонь на території Громадської організації за травень 2018 року та липень 2018 року (ряд 8, 9).
29.08.2018 між Громадською організацією та ОСОБА_5 складено та підписано без жодних зауважень Акт передачі-приймання виконаних робіт до договору підряду № 25/04/18.
01.05.2018 між ОСОБА_2 (Поручитель) та ОСОБА_5 (Кредитор) укладено договір поруки № 01/05/18, згідно з яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Громадською організацією всіх зобов'язань за договором підряду № 25/04/18.
В матеріалах цієї справи міститься висновок експерта від 11.02.2022, за результатами проведення фізико-хімічної експертизи, відповідно до якого: тексти, підписи ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та відбитки печатки Громадської організації на оспорюваних документах (договорах) виконано в один період (квітень-жовтень 2020 року), що не відповідає датам, зазначеним у цих документах.
Предметом позову у даній справі є вимоги Громадської організації визнати недійсними укладені між відповідачами договори підряду та поруки з тих підстав, що вони укладені в результаті зловмисної домовленості (ст. 232 ЦК України).
Відмовляючи за результатом нового розгляду справи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що висновок фізико-хімічної експертизи не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження позовних вимог та, відповідно, не може бути покладений в основу рішення. Також суд зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення оспорюваних договорів внаслідок зловмисної домовленості колишнього голови Громадської організації ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , а також не доведено, що ремонтні роботи, які зазначені в спірних актах приймання передачі, були виконані іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі № 916/476/21 в частині доводів та вимог апеляційної скарги.
Фактично, доводи скаржника зводяться до того, що: 1) суд безпідставно не прийняв висновок експерта ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз»; 2) суд не надав належної оцінки доводам позивача щодо укладення спірних договорів внаслідок зловмисної домовленості, а також щодо відсутності доказів того, що підрядні роботи реально проводилися ОСОБА_1 .
Щодо висновку експерта.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не встановили, яку саме експертизу було проведено експертами ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» при наданні висновку від 11.02.2022, та до якого виду експертиз вона належать.
Висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (ч. 6 ст. 310 ГПК України).
Так, на вирішення експерта були поставлені наступні питання:
1) Чи відповідає дата договору підряду № 05/06/17 давності виготовлення цього документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?;
2) Чи відповідає дата акту передачі-приймання виконаних робіт від 15.09.2017 який є додатком до договору підряду на виконання будівельних робіт № 05/06/17, даті виготовлення такого документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?;
3) Чи відповідає дата договору підряду № 25/04/18 давності виготовлення цього документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?;
4) Чи відповідає дата акту передачі-приймання виконаних робіт від 29.07.2018, який є додатком до договору підряду № 25/04/18, давності виготовлення цього документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?
5) Чи відповідає дата договору поруки № 01/05/18 давності виготовлення такого документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?;
6) Чи відповідає дата договору поруки № 12/06/17 давності виготовлення цього документа, в тому числі: давності нанесення печатного тексту на папір відповідного документа? давності виконання підпису представником кожної із сторін у відповідному документі? давності нанесення відтиску печатки кожної із сторін на відповідному документі?.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про судову експертизу» та з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі Інструкція) та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.
Інструкцією передбачено вимоги, яким має відповідати висновок експерта, а також і порядок призначення експертизи.
Пунктом 1.2.1. Інструкції визначено, що серед основних видів експертиз є криміналістична експертиза, а її підвидом є технічна експертиза документів.
Відповідно до п. 3.1. Інструкції технічна експертиза документів поділяється на: експертизу реквізитів документів, експертизу друкарських форм та експертизу матеріалів документів.
Серед основних завдань технічної експертизи реквізитів документів є: визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються (підпункт 3.2.4.).
Серед основних завдань технічної експертизи друкарських форм є: відповідність часу нанесення відтисків печаток, штампів даті виготовлення документа (підпункт 3.3.5.).
Серед основних завдань технічної експертизи матеріалів документів є: визначення абсолютного часу виконання штрихів рукописних записів у документах (підпункт 3.4.2.).
Відповідно до п. 3.5. Інструкції орієнтовний перелік вирішуваних питань:
- до підпункту 3.2.4.: Чи виготовлені (виконані) дані документи (фрагменти документа) у різний час ?;
- до підпункту 3.3.5.: Чи нанесений відтиск печатки (штампа) у той час, яким датований документ ?;
- до підпункту 3.4.2.: Чи виготовлений рукописний текст у той час, яким датований документ ?.
Таким чином, поставлені на вирішення експерта ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» питання фактично є питаннями криміналістичної експертизи, а її видом (з огляду на поставлені питання) є саме технічна експертиза документів.
Колегія суддів зазначає, що вибір експерта залежить саме від того, який вид експертизи буде проводитись, оскільки для певних видів експертних досліджень законодавцем імперативно визначено експертів (постанова Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 917/602/21).
Разом з тим, згідно з вимогами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» криміналістична експертиза повинна проводитися виключно державними спеціалізованими установами.
До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судову експертизу»).
Отже оскільки технічна експертиза документів є підвидом криміналістичної експертизи, то вона може проводитись виключно державними спеціалізованими установами, якою ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» не є.
За таких обставин, колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявний в матеріалах цієї справи висновок фізико-хімічної експертизи не може бути прийнятий судом як належний доказ на підтвердження позовних вимог та, відповідно, вказаний висновок не може бути покладений в основу рішення.
Колегією суддів враховується, що в процесі нового розгляду справи, судом призначено повтору судово-технічну експертизу документів, проведення якої було доручено відповідній державній спеціалізованій установі - Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
Проте, така експертиза не була проведена з тих підстав, що позивач не здійснив оплати вартості проведення експертного дослідження.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Щодо вчинення договорів внаслідок зловмисної домовленості.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Насамперед колегія суддів зауважує, що позов заявлено виключно на підставі ст. 232 ЦК України.
Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц зазначено, що тлумачення ст. 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.
Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за ст. 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Таким чином необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підтвердження факту зловмисної домовленості колишнього голови Громадської організації (Лазебного Г.В.) та Казак Н.В. позивачем надано суду копії договорів про надання послуг від 05.08.2019 № 0508, від 20.07.2020 №Д20/2007, від 05.11.2020 № 20/0511, укладені між Громадською організацією та ФОП Аветян В.Г., предметом яких є послуги з підготування та влаштування щебенево-насипного покриття, улаштування покриття з гарячих асфальтобетонних сумішей на території Громадської організації.
За твердженням позивача, саме ФОП Аветян В.Г. проводились ремонтні роботи дорожніх поверхонь в'їзду і міжквартальної вулиці, дорожніх поверхонь рядів 3, 4, 10, 11, дорожніх поверхонь рядів 8, 9, 11-15 на території Громадської організації.
Разом з тим, місцевий господарський суд правильно зауважив, що з вказаних договорів не вбачається детальної інформації, яка би однозначно та беззаперечно вказувала на те, що ФОП Аветян В.Г. виконані роботи саме відносно спірних дорожніх поверхонь в'їзду і міжквартальної вулиці, дорожніх поверхонь рядів 3, 4, 10, 11, дорожніх поверхонь рядів 8, 9, 11-15 на території Громадської організації.
Крім того, місцевий господарський суд також обґрунтовано відзначив, що вказані договори датовані 05.08.2019, 20.07.2020 та 05.11.2020, а відтак роботи, які були виконані за вказаними договорами, здійснювалися не у спірний період (2017-2018 роки), а через 2-3 роки після укладення договорів, які оспорює позивач.
Щодо наданих позивачем копій актів виконаних робіт, підписаних колишнім керівником Громадської організації та ФОП Казаком Р.М., в яких зазначено про виконання ремонтних робіт щодо дорожніх поверхонь асфальт об'їзної дороги 11-15 рядів, планування і підготовка земельних робіт під асфальтування на території, «планіровка щебечної смесі і підписка», колегія суддів зазначає, що позивачем також не доведено, що роботи, зазначені в цих актах, є тими самими роботами, які виконувала ОСОБА_1 .
Також позивачем не обґрунтовано, яким чином копії цих договорів підтверджують саме зловмисну домовленості колишнього голови Громадської організації та ОСОБА_1 при укладенні оспорюваних договорів.
При цьому, факт пов'язаності ФОП Казака Р.М. з ОСОБА_1 не свідчать про їх пов'язаність з колишнім головою Громадської організації ОСОБА_3 , не свідчить про наявність домовленості між ними і виникнення через це несприятливих наслідків для Громадської організації.
Доводи позивача про те, що непроведення ОСОБА_1 підрядних робіт можуть підтвердити члени-свідки організації також жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.
Щодо доданих позивачем до матеріалів позову фотографії, як зазначає позивач, рядів 3, 4, 8, 9, 12, які розташовані на території Громадської організації, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що з них (фотографій) неможливо достовірно встановити, що на них зображені саме ці ряди, що розташовані саме на території Громадської організації.
Доводи позивача про відсутність в його розпорядженні печатки, відтиск якої стоїть на документах також жодним чином не підтверджує обґрунтованість та доведеність позовних вимог, враховуючи також те, що в матеріалах даної справи відсутні докази вчинення Громадською організацією дій, спрямованих на пошуки такої печатки та документів, які, за ствердженнями позивача, колишній голова не передав організації, у тому числі звернень до правоохоронних органів із заявами про вчинення правопорушення, пов'язаного із крадіжкою печатки, документів, визнання втраченої печатки такою, що вже не діє та відповідно повідомлення про її недійсність.
Посилання скаржника на те, що мотиви ОСОБА_3 при складенні оспорюваних договорів та актів були зумовлені його бажанням фактично помститися Громадській організації та умисно завдати їй шкоди колегією суддів також не приймаються з тих підстав, що вони (ці доводи) є лише припущенням позивача.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено за допомогою належних, допустимих та вірогідних доказів факт зловмисної домовленості колишнього голови Громадської організації ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 , а також не доведено, що ремонтні роботи, які зазначені в спірних актах приймання передачі, були виконані іншою особою.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 22.11.2024 у справі № 916/476/21 - без змін.
Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.
Повна постанова складена 05.05.2025.
Головуючий суддя Н.С. Богацька
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська