79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" квітня 2025 р. Справа №914/1449/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
Желіка М.Б.,
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз»
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.01.2025 (повний текст рішення складено 13.01.2025, суддя Ділай У.І.)
у справі № 914/1449/24
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів
до відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів
про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №63/7-р/к від 21.03.2024
за участю представників:
від позивача - Куцик В.Б.
від відповідачів - Оленюк С.Л.
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» 04.06.2024 звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.03.2024 за № 63/7-р/к у справі № 63/3-02-62-2022 про порушення Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів (замовників послуги з приєднання), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку, та накладення штрафу.
02.01.2025 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення, яким в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» відмовив, оскільки під час розгляду справи не встановив невідповідності спірного рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.03.2024 №63/7-р/к у справі №63/3-02-62-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» вимогам чинного законодавства та/або невідповідності визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що при ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд не надав належну правову оцінку обставинам цієї справи, порушив норми процесуального та неправильно застосував норми матеріального права, що полягає в наступному:
- встановлення комерційного вузла обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних передбачено абзацом 1 пункту 2 глави 3 розділу Х Кодексу (чинного на той час). Оскільки, як було встановлено при розгляді справи, Порічанська сільська рада виступала замовником розробки технічних умов приєднання до газорозподільної системи індивідуального житлового будинку в с. Ямельня, Яворівського району Львівської області, відтак, вимога АТ «Львівгаз» щодо встановлення засобів дистанційної передачі даних є не лише законною і обґрунтованою, а і безальтернативною, оскільки у АТ «Львівгаз» не було права не встановлювати таку вимогу. Однак, комісією не було враховано, що АТ «Львівгаз» не обирало варіант поведінки, позаяк норми кодексу ГРС, який діяв на час виникнення спірних правовідносин не дозволяли подвійного трактування та зобов'язували встановлювати пристрої дистанційної передачі даних, у випадку, коли замовником була юридична особа (Порічанська сільська рада);
- у відповідності до ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції» строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення. За обставинами цієї справи події відбулися у 2016 році, а саме технічні умови видано 19.07.2016, заява про порушення законодавства про захист економічної конкуренції подана до Західного відділення 30.12.2021, тобто вже після закінчення п'ятирічного строку давності, а розпорядження № 60/65-рп/к про початок розгляду справи прийнято адміністративною колегією Західного відділення 20.10.2022. Отож, з дня вчинення позивачем дій, які, на його думку, безпідставно визнані адміністративною колегією Західного відділення порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, пройшло 6 років 3 місяці, що значно перевищує строк притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
- щодо вчинення процесуальних дій під час зупинення розгляду заяви позивач зазначив, що розпорядженням голови Західного відділення від 11.04.2022 № 63/5-РТВ розгляд заяви зупинено. На думку АТ «Львівгаз», такі дії АМКУ порушують принцип правової визначеності та справедливого судочинства, встановлений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Докази, зібрані під час зупинення справи не можуть вважатись належними;
- крім того, позивач звернув увагу на те, що комітетом не доведено існування всіх елементів правопорушення, передбаченого ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме позивач зазначає, що у справі відсутній сам об'єкт, якому заподіюється шкода порушенням. Комітетом не доведено, що дії позивача дійсно можуть завдати шкоди (додаткових витрат) саме фізичним особам. Разом з тим, позивач покликається на ч. 2 ст. 218 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Тобто, у разі наявності дій, які кваліфікуються як зловживання монопольним становищем, для встановлення наявності складу правопорушення, яке тягне відповідальність, поведінка такого порушника повинна мати добровільний та безвідповідальний характер, коли він не вживає заходів до недопущення зловживання. Таким чином, якщо суб'єкт вчинив дії за відсутності можливості альтернативної поведінки, відповідальність за такі дії не настає. Позивач зазначає, що суд першої інстанції докладно проаналізував наявність домінуючого положення АТ «Львівгаз» на ринку, хоча вказана обставина не була підставою позову.
З огляду на вказані обставини, позивач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду та задоволити його позовні вимоги в повному обсязі.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає доводи позивача, наведені в його апеляційній скарзі, безпідставними, з огляду на таке:
- в апеляційній скарзі позивачем здійснюється фрагментація обставин справи, з метою їх представлення відірвано один від одного, натомість, сукупність виявленого свідчить про системність дій АТ «Львівгаз»;
- наведені у позові та в апеляційній скарзі мотиви є декларативними, не спростовують відповідних висновків рішення №7, що ґрунтуються на встановлених ним фактичних обставинах та не враховують ні дійсного правового змісту зловживання монопольним (домінуючим) становищем, ані меж виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України (зокрема, щодо правової кваліфікації подій);
- позивачем не враховано листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21.02.2022 за № 391/16.2.3/10-22, яким повідомлено, що вимога АТ «Львівгаз» щодо обов'язкового встановлення комерційного вузла обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних за рахунок плати за приєднання є неправомірною і не узгоджується з пунктом 2 глави 3 розділу Х Кодексу (із змінами);
- не враховано, що звернення до АТ «Львівгаз» подавав орган місцевого самоврядування, Порічанська сільська рада, в інтересах ОСОБА_1 - замовника приєднання житлового будинку до газорозподільної системи/побутового споживача);
- позивачем не враховано зміст частини першої статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», згідно з якою строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення (АТ «Львівгаз» з травня 2023 не видає технічних умов);
- відділення надсилало вимоги АТ «Львівгаз» в межах здійснення заходів державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, на підставі статей 3, 7, 17, 22, 221 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»;
- справа за № 63/3-02-62-2022 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції розпочата у зв'язку з наявною системністю дій АТ «Львівгаз» щодо встановлення додаткової умови замовникам послуги з приєднання об'єкта до газорозподільної системи, зокрема, побутовим споживачам із річним споживанням до 10 тис. м куб., а саме встановлення комерційного вузла обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних за рахунок плати за приєднання до газорозподільної системи/за рахунок побутового споживача та тривалим характером вчинення порушення;
- заява подана ОСОБА_1 стосувалась протиправних дій АТ «Львівгаз» при здійсненні приєднання до газорозподільної системи об'єкта замовника: житлового будинку. Враховуючи наявність факту виявленням ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, адміністративною колегією Відділення розпочато розгляд справи за № 63/3-02-62-2022 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Таким чином, з огляду на вказані обставини, відповідач не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача, які підтримали доводи апеляційної скарги і висловили заперечення на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на таке:
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до п. 11 ч.1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
За результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України, у відповідності до ч.1 ст. 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
Частина перша статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» наділяє заявника, відповідача, третю особу правом оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюване рішення за № 63/7-р/к від 21.03.2024 було отримано позивачем 03.04.2024. З відповідним позовом АТ «Львівгаз» звернулося до Господарського суду Львівської області 04.06.2024, тобто в межах двомісячний строку, встановленого ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
В оспорюваному рішенні за № 63/7-р/к від 21.03.2024 під час розгляду справи №63/3-02-62-2022 Відділення АМКУ встановило таке:
ОСОБА_1 звернувся до Антимонопольного комітету України із заявою від 30.12.2021 б/н про протиправні дії Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» при здійсненні приєднання до газорозподільної системи об'єкта замовника, індивідуального житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , покликаючись у своїй заяві, зокрема, на те, що у 2016 році ПАТ «Львівгаз» видало Порічанській сільській раді, для гр. ОСОБА_1 , Технічні умови приєднання № 33/1531 від 19.07.2016 до газорозподільної системи індивідуального житлового будинку, з прокладанням вуличного газопроводу, за адресою: АДРЕСА_1 .
У липні 2019 року ОСОБА_1 оплатив, видані АТ «Львівгаз» рахунки, зокрема, рахунок № НОМЕР_1 від 16.07.2019 за погодження проектно- технічної документації (ГПВ) - 1084,28 грн. та рахунок № 69088691 від 19.07.2019 за нестандартне приєднання (від 3 м. куб/год) - 5266,90 грн.
Станом на 30.12.2021 АТ «Львівгаз» не приєднало зазначений житловий будинок до газорозподільної системи.
Відповідно до інформації, наданої АТ «Львівгаз» у листі від 14.02.2022 № 790007.1-Лв-3221-0222, встановлено, що Порічанська сільська рада виступала замовником розробки технічних умов приєднання до газорозподільної системи індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
До заяви щодо надання послуги приєднання до газорозподільної системи зазначеного житлового будинку АТ «Львівгаз» надані, зокрема, такі документи:
- «Опитувальний лист для виготовлення технічних умов на реконструкцію системи газопостачання та приєднання до газорозподільної системи житлового будинку», в якому зазначено, що надання послуг з розробки проекту зовнішнього та внутрішнього газопостачання та будівництво газових мереж зовнішнього та внутрішнього газопостачання забезпечує ПП «Газбуд»;
- довідку про те, що гр. ОСОБА_1 за власний рахунок здійснює прокладання газопроводу до власного житлового будинку, в перспективі до цього газопроводу планується підключення трьох житлових будинків.
АТ «Львівгаз» видало Технічні умови приєднання № 33/1531 від 19.07.2016 до газорозподільної системи (тип приєднання: нестандартне) індивідуального житлового будинку з прокладанням вуличного газопроводу за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Технічні умови).
У Технічних умовах, зокрема, зазначено таке:
- тип приєднання: нестандартне;
- місце забезпечення потужності об'єкта замовника встановлюється на: розподільчому газопроводі низького тиску Ду76 мм (сталь, глибина залягання - 0,9 м);
- точка приєднання об'єкта замовника встановлюється на: розподільчому газопроводі низького тиску Ду76 мм (сталь, глибина залягання - 0,9 м);
- прогнозована точка вимірювання (місце встановлення вузла обліку): на межі земельної ділянки з дистанційним пристроєм передачі даних.
В розділі IV Технічних умов визначено вихідні дані для проектування газових мереж внутрішнього газопостачання, зокрема, при проектуванні газових мереж внутрішнього газопостачання (від точки приєднання до газових приладів Замовника), будівництво яких забезпечується Замовником, необхідно врахувати таке: проектування газопроводу низького тиску з врахуванням перспективи забудови з влаштуванням вузла обліку газу на межі земельної ділянки.
У розділі V Технічних умов визначено вимоги до комерційного вузла обліку природного газу, а саме - при проектуванні комерційного вузла обліку необхідно врахувати таке: облаштування на межі земельної ділянки з дистанційним пристроєм передачі даних.
У робочому проекті 2017 року, розробленому ПП «Газбуд» (ПП ОСОБА_2 ) на замовлення Порічанської сільської ради для ОСОБА_1 на підставі Технічних умов ПАТ «Львівгаз» № 33/1531 від 19.07.2016, серед іншого передбачено, що для обліку паливного газу передбачається встановлення лічильника газу BK G-4 «Elster» з можливістю встановлення дистанційного пристрою передачі даних ТБК-2.01НМ на межі земельної ділянки. Вказаний робочий проект АТ «Львівгаз» надало до Відділення у додатках до листа від 29.12.2023 № ЛГ-19008/109/2-23.
У 2019 році АТ «Львівгаз» видало проект договору №03S790-17522-19 від 17.07.2019 на приєднання до газорозподільної системи (для приєднання, що не є стандартним) та рахунок для оплати за погодження проектно-технічної документації (ГПВ) та рахунок за нестандартне приєднання (від 3 м. куб/год). Зазначені рахунки ОСОБА_1 оплатив. Разом з тим, 17.07.2019 АТ «Львівгаз» та ОСОБА_1 підписали додаткову угоду до договору на приєднання до газорозподільної системи (для приєднання, що не є стандартним) за №03S790-17522-19 від 17.07.2019.
Щодо встановлення замовнику приєднання об'єкта до газорозподільної системи ( ОСОБА_1 ), умови встановлення комерційних вузлів обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних, АТ «Львівгаз» у листі від 14.02.2022 № 790007.1-Лв-3221-0222 зазначило про те, що «...нормами пункту 1 глави 3 розділу X Кодексу (чинного на той час), з метою удосконалення системи комерційного обліку природного газу, підвищення рівня достовірності вимірювання об'єму природного газу комерційними вузлами обліку в газорозподільних системах та для забезпечення належної організації добового балансування на ринку природного газу України Оператори ГРМ та їх суміжні суб'єкти ринку природного газу, зокрема споживачі, повинні здійснювати відповідні заходи з організації та облаштування комерційних вузлів обліку природного газу засобами дистанційної передачі даних...».
Замовник приєднання об'єкта до газорозподільної системи ОСОБА_1 у додатках до запиту на отримання публічної інформації від 01.07.2022 надав копію листа НКРЕКП від 21.02.2022 № 391/16.2.3/10-22, в якому вказано, що вимога АТ «Львівгаз» про обов'язкове встановлення комерційного вузла обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних за рахунок плати за приєднання є неправомірною та не узгоджується з п.2 гл.6 розділу Х Кодексу газорозподільних систем.
В свою чергу, АТ «Львівгаз» надало інформацію щодо кількості запропонованих для встановлення комерційних вузлів обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних, зокрема, побутовим споживачам із річним споживанням до 10 тис. м куб. за рахунок плати за приєднання до газорозподільної системи (за рахунок побутового споживача):
- у 2019 році - 106 шт., 2020 році - 150 шт., 2021 році - 1700 шт., січень - серпень 2022 році -2600 шт. (лист від 02.09.2022 № 790007.1-Лв-15341- 0922);
- у вересні - грудні 2022 року - 676 шт., січень - квітень 2023 року - 476 шт. (лист від 08.05.2023 № 79001-Лв-8972-0523).
Вказане свідчить про те, що АТ «Львівгаз» у 2019 - 2023 роках систематично встановлювало додаткову умову замовникам послуги з приєднання об'єкта до газорозподільної системи, побутовим споживачам із річним споживанням до 10 тис. м куб, а саме необхідність встановлення комерційного вузла обліку природного газу з пристроєм дистанційної передачі даних за рахунок плати за приєднання до газорозподільної системи/за рахунок побутового споживача.
За висновком Відділення, наведеним у п.119 рішення, за умов існування значної конкуренції на ринку послуг з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи в межах міста Львова та Львівської області АТ «Львівгаз» не мало б можливості встановлювати додаткові умови, оскільки, замовник послуги з приєднання об'єкта мав можливість обрати іншого суб'єкта господарювання, який забезпечив надання послуги з приєднання об'єкта до газорозподільної системи відповідно до діючого законодавства.
Разом з тим, у п. 124 рішення Відділення зазначило, що у споживачів (замовників) послуги з приєднання об'єкта до газорозподільної системи в межах міста Львова та Львівської області можливість мати альтернативу щодо вибору виконавця послуг з приєднання об'єкта до газорозподільної системи - відсутня.
Порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.
Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Суд зазначає, що обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
В ч.1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Водночас, стаття 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.
Розроблена відповідно до статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, яка затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (із змінами) (надалі - Методика) встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.
За умовами п. 2.1, 2.2 Методики, визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання.
Складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи. Складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп). Визначення товарних меж ринку. Визначення територіальних (географічних) меж ринку. Встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку. Визначення обсягів товару, який обертається на ринку. Розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку. Складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. Визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку. Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.
Етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.
Таким чином, порядок проведення дій, їх послідовність та наявність не є сталими, а можуть бути змінені з урахуванням різних обставин у кожному випадку.
Встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.
Відповідно до пункту 5.1. Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
За умовами п. 6.1., 6.2. Методики, територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.
При визначенні товарних меж ринку Методичні рекомендації застосовують також «вимогу найменшої величини» - критерій визначення розмірів меж ринку, виходячи з найменшого набору товару у найменших територіальних (географічних) межах, у яких може існувати самостійний ринок товару, на якому задовольняється відповідний попит певної сукупності споживачів.
Згідно з п. 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.
В пунктах 9.2., 9.3. Методики бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок визначено: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).
Наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1-2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Отже, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.
Разом з тим, рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення, підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19.
Колегія АМКУ дійшла до висновку про те, що у період з січня 2016 року по серпень 2023 року, АТ «Львівгаз» займало монопольне (домінуюче) становище з огляду на таке:
- об'єктом аналізу є АТ «Львівгаз» - суб'єкт господарювання, що здійснював діяльність на ринку послуг з приєднання об'єктів замовника до газорозподільної системи в межах території міста Львова та Львівської області, де знаходилась газорозподільна система, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз» (далі - послуги) (пункт 3.1. Методики);
- послуга з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи є товаром щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище АТ «Львівгаз»;
- споживачами послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи у місті Львова та Львівській області є юридичні та фізичні особи, що мають намір приєднати об'єкт до газопровідної системи, що знаходилась у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз» (пункт 4.1. Методики);
- у споживачів відсутня можливість вибору підприємства, яке б надавало послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи в межах міста Львова та Львівської області, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз» (пункти 5.1.-5.3. Методики);
- територіальними (географічними) межами ринку послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи є територія ліцензійної діяльності АТ «Львівгаз», місто Львів та Львівська область, в межах газорозподільної системи, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз» (пункт 6.1. Методики);
- часовими межами ринку послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи визначено період січень 2016 року - серпень 2023 року проміжок часу, протягом якого залишались незмінні структура ринку, співвідношення попиту та пропозиції на ньому (пункт 7.1. Методики);
-АТ «Львівгаз» отримувало ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Львова та Львівської області, де знаходилась газорозподільна система, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз» та до якої підключено не менше 50000 точок приєднання суб'єктів ринку природного газу. У споживачів відсутня можливість вибору підприємства, яке б надавало послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи в межах міста Львів та Львівської області. Внаслідок особливостей надання послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи, конкуренція на ринку послуги з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи в територіальних межах міста Львова та Львівської області - відсутня, тому потенційні конкуренти у Товариства відсутні (пункт 9.2. Методики);
-АТ «Львівгаз» в територіальних межах газорозподільної системи, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз», працювало одноосібно, не зазнавало конкуренції на цьому ринку, в свою чергу - споживачі (замовники послуги з приєднання об'єкта до газорозподільної системи), у період січень 2016 року - серпень 2023 року, не мали можливості отримати зазначені послуги від інших суб'єктів господарювання (пункт 9.2. Методики).
Таким чином, здійснюючи розгляд справи №63/3-02-62-2022, Колегія відповідно до вимог Методики чітко визначила об'єкти аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, зокрема, об'єкт, товар, товарні межі ринку, географічні межі ринку, тощо. Відтак, враховуючи встановлені під час розгляду справи №63/3-02-62-2022 обставини, Колегія в своєму рішенні (п.89) дійшла до висновку про те, що АТ «Львівгаз» у період з січня 2016 року по серпень 2023 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи, в межах території міста Львова та Львівської області, на якій розташована газорозподільна система, що перебувала у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ «Львівгаз», з часткою 100 %, позаяк товариство єдине надавало відповідні послуги на ринку та не мало жодного конкурента.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, яка наведена у постановах від 06.09.2022 у справі №910/2352/21, від 06.09.2022 у справі №910/3214/21, від 08.09.2022 у справі №910/3215/21, відповідно до якої господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Отже, переліченими вище обставинами підтверджено факт монопольного (домінуючого) становища АТ «Львівгаз» на ринку послуг з приєднання об'єкта замовника до газорозподільної системи, як такого, що не має жодного конкурента з часткою в 100% в період з січня 2016 року по серпень 2023 року.
Позивач і в позовній заяві, і в апеляційній скарзі покликається на порушення Відділенням строку розгляду антимонопольної справи за № 63/3-02-62-2022.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
За умовами ст. 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суб'єкт господарювання не може бути притягнений до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені пунктами 13-16 статті 50 цього Закону, становить три роки з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.
Перебіг строку давності зупиняється на час розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Однак, ні Законом, ані Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не визначено строків, які встановлюють тривалість розслідування з моменту його початку, вчинення службовцями Комітету/Відділення тих чи інших дій зі збору та аналізу доказів у справі до винесення Комітетом відповідного рішення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 07.08.2018 у справі № 922/3715/17.
Таким чином, з наведеного слідує, що Відділення АМКУ здійснювало розгляд антимонопольної справи за № 63/3-02-62-2022 в межах та відповідно до процесуальних засад діяльності органів Антимонопольного комітету України, у зв'язку з чим доводи позивача про порушення Відділенням процесуальних строків відхиляються судовою колегією.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, за умовами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено невідповідності спірного рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 21.03.2024 №63/7-р/к у справі №63/3-02-62-2022 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» вимогам чинного законодавства та/або невідповідності визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України та матеріалів справи в сукупності, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що належних, допустимих та достатніх доказів на спростування висновків, наведених відповідачем в оспорюваному рішенні, позивачем не надано, а всі заперечення останнього зводяться до переоцінки встановлених Відділенням обставин, подій та фактів. Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, оскільки таке ухвалено у відповідності до норм чинного законодавства та з врахуванням актуальної судової практики.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» відмовити.
Рішення Господарського суду Львівської області від 02.01.2025 у справі № 914/1449/24 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 06.05.2025
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік