ЄУН справи: 336/4104/24
Номер провадження: 1-кп/336/509/2025
іменем України
06 травня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 - обидва в режимі відеоконференції,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42023082370000072 від 18.04.2023 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Золочів Золочівського району Львівської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкав у АДРЕСА_2 , який має середню спеціальну освіту, розлученого, який має на утриманні неповнолітнього сина, військовослужбовця, який перебував на посаді старшого техніка розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , старшого сержанта, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 88 від 03.07.2022 ОСОБА_6 призначено на посаду старшого техніка розвідувальної роти військової частини.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України воєнний стан в Україні продовжено та діє в теперішній час.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, старший сержант ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Відповідно до наказу командира військової частини від 07 жовтня 2022 року № 184 старший сержант ОСОБА_6 вибув у відпустку за сімейними обставинами та з інших поважних причин строком на 12 діб (з урахуванням часу на дорогу) з 10 по 21 жовтня 2022 року.
Під час відпустки 20 жовтня 2022 року старший сержант ОСОБА_6 по 31.11.2022 госпіталізований до КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» Тернопільської обласної ради.
Однак, 01 грудня 2022 року старший сержант ОСОБА_6 , в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не з'явився вчасно з відпустки за сімейними обставинами до тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується поблизу АДРЕСА_3 та був відсутній у місці несення військової служби до 11 квітня 2024 року, а саме до моменту з'явлення до ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Таким чином, в період часу з 01 грудня 2022 року по 11 квітня 2024 року старший технік розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 старший сержант ОСОБА_6 , обов'язки військової служби не виконував, до місця несення військової служби безпідставно не прибував, проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення до місця несення військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління не здійснював, за наявності реальної можливості для цього.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у пред'явленому обвинувачені визнав. Пояснив, що дійсно отримав відпустку додому, зловживав алкогольними напоями, потім проходив лікування. Після цього вирішив не повертатися до військової частини. Обумовлює свої дії тим, що побачив, що місто живе звичайним життям, незважаючи на воєнний стан. У вчиненому розкаюється, має намір повернутися до військової служби. Додав, що остання ВЛК визнала його придатним до військової служби. Також пояснив, що вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.03.2025 був засуджений за ч. 3 ст. 286-1 КК України, проте вирок не набрав законної сили, оскільки був оскаржений.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників процесу судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумніву у добровільності та істинності їх позицій немає. Також судом роз'яснено, що у такому випадку учасники справи будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Судом ухвалено обмежитись допитом обвинуваченого, та дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.
Із службової характеристики вбачається, що ОСОБА_6 зарекомендував себе як безвідповідальний та недисциплінований військовослужбовець, із обов'язками старшого техніка розвідувальної роти не справляється. Проте стягнень, як і заохочень не мав.
Відповідно до медичної документації ОСОБА_6 був госпіталізований до КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» Тернопільської обласної ради із діагнозом: «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан абстиненції, неускладнений». Знаходився на лікуванні в цьому закладі з 20.10.2022 по 31.10.2022 та з 18.11.2022 по 30.11.2022. До лікаря-психіатра КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» Тернопільської обласної ради ОСОБА_6 не звертався. Також обвинувачений не звертався за медичною допомогою під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується медичною характеристикою.
Аналізуючи показання обвинуваченого, які мають логічний, послідовний характер, суд вважає, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину в ході судового розгляду кримінального провадження знайшла своє підтвердження, його дії суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України - нез'явлення вчасно на службу без поважних причини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин, враховуючи ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
До обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить визнання обвинуваченим вини та щире каяття.
Обставин, які б обтяжували покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Керуючись наведеним при призначенні покарання, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення, який віднесений законом до тяжких злочинів, відомості про особу обвинуваченого, який на обліку лікаря-психіатра не перебуває, має на утриманні дитину, є раніше несудимою особою, незадовільно характеризується за місцем служби, беручи до уваги вищезгадані обставини, що пом'якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд доходить до висновку про призначення мінімального покарання, визначеного санкцією ч. 5 ст. 407 КК України.
При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України), адже Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 встановлено заборону для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України у разі засудження за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
З огляду на пояснення обвинуваченого щодо бажання проходити військову службу, суд зазначає таке.
За приписами ст. 81-1 КК України під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 згаданого закону на військову службу за контрактом приймаються особи, звільнені умовно-достроково від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, які відповідають таким вимогам проходження військової служби: яким залишилося до досягнення віку, передбаченого статтею 22 цього Закону, не менше трьох років; придатні до військової служби за станом здоров'я; пройшли професійно-психологічний відбір; мають достатній рівень фізичної підготовки для виконання обов'язків військової служби.
Для прийняття на військову службу осіб, які виявили бажання проходити військову службу за контрактом і розглядаються до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, установи виконання покарань звертаються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем їх розташування.
Отже умовами звільнення від покарання є відбування покарання, тобто це питання може бути вирішено лише після набрання вироком законної сили шляхом звернення засудженого до відповідної установи виконання покарань.
Запобіжний захід не обирався, цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся, процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст.ст. 349, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту фактичного приведення вироку до виконання.
Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1