Справа № 638/7019/25
Провадження № 2/638/4464/25
05 травня 2025 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Малахової О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ), представник - адвокат Пономарьова Наталія Іванівна, звернувся з позовом до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» (далі - Відповідач) у якому просить: поновити строк на звернення до суду як пропущений з поважних причин; скасувати наказ Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про звільнення ОСОБА_1 №25 о/с від 16.01.2025; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця відділу з обслуговування міжрегіональних територіальних органів поліції (з дислокацією в м. Харків); стягнути з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16.01.2025 по дату винесення рішення; стягнути з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати; звільнити Позивача від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою від 21.04.2025 позовну заяву залишено без руху, Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Представник Позивача направив до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про поновлення строку для звернення до суду.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція ж адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Як визначено пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Позивач звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просить скасувати наказ Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про звільнення ОСОБА_1 №25 о/с від 16.01.2025; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця відділу з обслуговування міжрегіональних територіальних органів поліції (з дислокацією в м. Харків); стягнути з Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Тобто, Позивачем заявлено позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді на посаді провідного фахівця відділу з обслуговування міжрегіональних територіальних органів поліції (з дислокацією в м. Харків), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України», яка є органом публічного права, та засновником якої є суб'єкт владних повноважень - Міністерство внутрішніх справ України.
Верховний Суд неодноразово висловлювалася щодо юрисдикційності справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби. Належність таких спорів до адміністративних обґрунтовано тим, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року по справі №761/33941/16-ц, від 20 листопада 2019 року по справі №623/1656/6-ц, від 22 січня 2020 року по справі №813/1045/18, від 12 січня 2021 року по справі №757/44631/19-ц.
Враховуючи зазначені фактичні обставини, наведені норми матеріального та процесуального закону в контексті приведених вище правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що Позивач в період роботи в Державній установі «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» на посаді провідного фахівця відділу з обслуговування міжрегіональних територіальних органів поліції (з дислокацією в м. Харків) перебував на публічній службі.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що цей спір є публічно - правовим і, відповідно, його належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд враховує вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» … Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Таким чином, згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Розгляд справи судами з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням статті 6 Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина перша статті 378 ЦПК України).
Враховуючи зазначене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, роз'яснивши Позивачу право звернення з позовом до адміністративного суду з дотриманням правил територіальної підсудності до Харківського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 19, 186, 187, 258-261, 263, 352-355 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр обслуговування підрозділів Національної поліції України» про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Малахова