29 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/7159/24 пров. № А/857/8369/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідачів - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними; скасування наказів про призов на військову службу під час мобілізації і відправлення до військової частини, про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (суддя суду І інстанції: Панікар І.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 23.01.2025р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
18.09.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації і відправлення в складі команди до Військової частини НОМЕР_1 із подальшим зняттям з військового обліку;
визнати протиправним і скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.09.2024 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації і відправлення в складі команди до Військової частини НОМЕР_1 із подальшим зняттям з військового обліку;
визнати протиправним і скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024р. щодо зарахування позивача до списків особового складу та призначення на посаду старшого навідника міномета;
відшкодувати за рахунок держави моральну шкоду в розмірі 710000 грн., заподіяну позивачу незаконними діями та рішенням ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.1-3).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що призов позивача на військову службу під час мобілізації як військовослужбовця є неправомірним, оскільки стосовно ОСОБА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань /ЄРДСР/ щодо вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст.263 Кримінального кодексу /КК/ України. Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення є підставою для призупинення військової служби та звільнення з посади.
Враховуючи вказані обставини, наказ ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.09.2024р. в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації і відправлення в складі команди до Військової частини НОМЕР_1 із подальшим зняттям з військового обліку, наказ Військової частини НОМЕР_1 від 13.09.2024р. щодо зарахування позивача до списків особового складу та призначення на посаду старшого навідника міномета підлягають скасуванню.
Окрім того, протиправними діями і рішеннями відповідачів позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях і переживаннях, що оцінена позивачем в розмірі 710000 грн.
Розгляд цієї справи проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи в судове засідання (а.с.28 і на звороті).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.76-80).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.83-89, 92-96, 97-101).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час вирішення спору суд неправильно застосував приписи ч.2 ст.24 і ч.5 ст.38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядку розподілу поповнення, яке прибуло до військової частини (додаток № 4 до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затв. Законом України № 548-XIV від 24.03.1999р.).
Окрім цього, до ЄРДСР внесені відомості стосовно позивача про вчинення кримінального правопорушення; у військовому квитку позивача є відсутнім запис про дату призову на військову службу і направлення до місця служби, будь-яких рапортів ОСОБА_1 не писав, через що спірні накази відповідачів не відповідають вимогам закону.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки розмір заявленої моральної шкоди склав 710000 грн.
Відповідачі ІНФОРМАЦІЯ_4 , Військова частина НОМЕР_1 скерували до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких останні вважають її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошують на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.114-119, 124-132).
Розгляд справи в апеляційному порядку був призначений в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (а.с.110-111).
Ухвалою апеляційного суду від 08.04.2025р. призначено апеляційний розгляд справи в судовому засіданні на 29.04.2025р. із викликом сторін (а.с.141-142).
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.
Як достовірно встановлено судом першої інстанції, згідно наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 № 327 від 13.09.2024р. «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» старшого солдата ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період в складі команди до Військової частини НОМЕР_1 , із подальшим зняття із військового обліку (а.с.44).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 257 (по стройовій частині) від 13.09.2024р. старшого солдата ОСОБА_1 зараховано з 13.09.2024р. до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, призначено останнього на посаду старшого навідника мінометного взводу (а.с.61).
За змістом витягу з ЄРДСР 13.03.2023р. внесено відомості щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.263 КК України (а.с.5).
Розгляд матеріалів кримінального провадження відбувається у Тисменицькому районному суді Івано-Франківської обл. (справа № 352/1115/24).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 , Військової частини НОМЕР_1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, відправлення в складі команди до військової частини та зарахування до списків особового складу частини.
Оскільки в ході судового розгляду судом не встановлено протиправних дій відповідачів щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та видачу оскаржуваних наказів, тому позовна вимога про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди в розмірі 710000 грн. також не підлягає до задоволення.
На думку колегія суддів, такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, з огляду на таке.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно з ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, визначено нормами Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст.2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно приписів ст.1 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (надалі - Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України № 1932-ХІІ від 06.12.1991р. «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, у зв'язку із введенням на території України правового режиму воєнного стану та прийняття рішення про мобілізацію, у громадян України, зокрема позивача, виник конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Відповідно до ст.22 Закону № 3543-ХІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.02.2022р., територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до п.12 цього Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.
Таким чином, призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки на підставі ст.22 Закону № 3543-ХІ та Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затв. постановою КМ України № 154 від 23.02.2022р.
Відповідно до змісту картки обстеження та медичного огляду № 1115 від 13.09.2025р., позивач ОСОБА_1 рішенням призовної комісії визнаний придатним до військової служби (а.с.47).
Довідкою позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії № 189/2124 від 13.09.2024р. встановлено, що проведено медичний огляд військово-лікарською комісією та визнано, що позивач ОСОБА_1 відповідно до графи ІІ Розладу хвороб, графи - ТВД є придатним до військової служби (а.с.48).
Таким чином, ОСОБА_1 з власної ініціативи пройшов процедуру ВЛК та з урахуванням її висновків направлений для проходження військової служби, що підтверджується змістом наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 № 327 від 13.09.2024р. про призов останнього на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 (а.с.49).
Під час судового розгляду не здобуто будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення службовими особами відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 під час мобілізації протиправних дій щодо позивача.
З урахуванням викладеного, відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 здійснював свої обов'язки в межах повноважень щодо призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації.
Крім того, визнання протиправними дій чи рішень відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стосуються мобілізації позивача, не відновлять порушених прав останнього, оскільки наслідком такого способу захисту прав позивача не може бути звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Аналогічна позиція викладена в постанові від 05.02.2025р. Верховного Суду в справі 160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Правовідносин між позивачем та відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_4 , пов'язані з мобілізацією позивача, завершилися прийняттям наказу про призов під час мобілізації та направлення позивача до військової частини.
Звідси, направлення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 свідчить про реалізацію такого наказу та виникнення нових правовідносин між позивачем та згаданою частиною, які стосуються не мобілізації, а проходження військової служби.
Згідно тверджень позивача, оскільки відносно останнього внесено відповідні відомості до ЄРДСР щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, вручено обвинувальний акт від 03.04.2024р., тому відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вказана обставина є підставою для призупинення військової служби та звільнення з посади.
Дійсно, відповідно до витягу з ЄРДСР від 13.03.2023р., номер кримінального провадження: 420230911780000046, дата надходження заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення - 13.03.2023р., дата та час внесення до ЄРДСР відомостей про заяву, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення - 13.03.2023р., правова кваліфікація кримінального правопорушення: (КК України 2001) - ст.263 ч.1, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: «За фактом носіння, зберігання, придбання, збут вогнепальної зброї та боєприпасів без передбаченого законом дозволу військовослужбовцем одного з військових формувань на території Івано-Франківської області».
Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних.
Водночас, обвинувачення в кримінальному провадженні не є правом або підставою для надання відстрочки, через що у встановленому законодавством порядку такі особи можуть бути мобілізовані до лав Збройних Сил України.
Зокрема, відповідно до ч.2 ст.24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Розглядувана норма не має відношення до розглядуваних обставин справи, оскільки в матеріалах справи не має інформації щодо внесення відомостей до ЄРДСР про самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирування із Збройних Сил України та інших військових формувань ОСОБА_1 , як це перебачено ч.2 ст.24 Закон № 2232-ХІІ.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації і відправлення в складі команди до Військової частини НОМЕР_1 , через що є відсутніми підстави для визнання протиправним наказу № 327 від 13.09.2024р.
Окрім цього, відповідно до положень ст.335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору.
Як слідує із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської обл. від 05.03.2025р. у справі № 352/1115/24 зупинено провадження відносно позивача до його звільнення з військової служби (а.с.154).
Таким чином, проходження ОСОБА_1 військової служби враховано місцевим загальним судом та зупинено провадження до звільнення останнього зі служби.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування не можуть комплектуватися особами, які мають судимість за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засудженими службовими особами, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку.
Отже, наявність кримінального провадження стосовно позивача на стадії судового розгляду не перешкоджає мобілізації позивача, а є підставою для зупинення кримінального провадження до моменту його демобілізації.
Згідно із п.2.7 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затв. наказом Міністерства оборони України № 333 від 26.05.2014р. (надалі - Інструкція), зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.
Відповідно до п.8 Інструкції зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
У спірному випадку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 257 (по стройовій частині) від 13.09.2024р. старшого солдата ОСОБА_1 з 13.09.2024р. зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.61).
Спірний наказ видано на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_3 , № 8/3221 від 13.09.2024р. та рапорту старшого солдата ОСОБА_1 (вх.№ 4227 від 13.09.2024р.) (а.с.62).
Тобто, однією із підстав видачі вказаного наказу є волевиявлення позивача, яке в розглядуваному випадку виразилося подачею рапорту від 13.09.2024р. (а.с.63).
Звідси, процедура зарахування позивача є дотриманою, оскільки відповідний поіменний список № 8/3221 від 13.09.2024р. та рапорт старшого солдата ОСОБА_1 на момент розгляду справи є чинними.
При цьому, командир відповідача Військової частини НОМЕР_1 не мав права не зарахувати позивача до особового складу військової частини. Також матеріалами справи не підтверджено, що на момент прийняття оскаржуваних наказів позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я чи з інших законодавчо встановлених підстав, а навпаки врахована власна ініціатива ОСОБА_1 до проходження військової служби в умовах мобілізації.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, спірний наказ № 257 від 13.09.2024р. є правомірним.
Доводи позивача про підроблення рапорту старшого солдата ОСОБА_1 від 13.09.2023р. колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки будь-яких мотивів для такого висновку позивач не наводить. Представлені копії рапортів є відмінними лише в наявності резолюції та реєстраційного штампу військової частини, тобто, одна копія рапорту зроблена до його розгляду військовою частиною (а.с.102), а інша копія - після розгляду рапорту (а.с.103).
Також такі обставини не покладалися позивачем в підстави заявленого позову, через що в силу приписів ч.5 ст.308 КАС України не можуть прийматися до уваги апеляційним судом.
Щодо тверджень позивача про відсутність дати призову та зняття з обліку у військовому квитку колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затв. Указом Президента України № 582/2016 від 30.12.2016р. (надалі - Положення про військовий квиток), військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов'язку.
Згідно з п.6 Положення про військовий квиток військовослужбовці (військовозобов'язані, резервісти) зобов'язані надійно зберігати військові квитки, стежити за своєчасним і точним внесенням до них змін та виконувати вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Повторно військовий квиток може бути видано військовослужбовцю (військовозобов'язаному, резервісту) за рішенням керівника відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (керівника відповідного підрозділу Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, заступника Голови Служби зовнішньої розвідки України, який відповідає за стан військового обліку), на підставі особистого рапорту (заяви) військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) у випадках: непридатності військового квитка для дальшого користування; знищення військового квитка під час стихійного лиха; втрати або викрадення військового квитка; зміни прізвища, імені та по батькові військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста).
Таким чином, допущення описки чи невказання дати у військовому квитку ніяким чином не впливає на мобілізацію позивача. Виявивши недоліки у військовому квитку, позивач зобов'язаний негайно доповісти рапортом безпосередньому командиру з метою усунення недоліків. Під час мобілізації позивач був зобов'язаний перевірити усі записи у військовому квитку на предмет їх належного виконання.
Твердження позивача про те, що включення його до списків особового складу відбулося без прибуття позивача до військової частини з ТЦК, без шикування разом із головними сержантами підрозділів за 20-40 метрів перед строєм військової частини в дві шеренги фронтом до строку, без відповіді на вітання командира військової частини, без оголошення начальником штабу військової частини про зарахування новоприбулого поповнення до складу підрозділів, без вітання, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не представив жодного доказу на підтвердження таких обставин.
Водночас, на період дії воєнного стану, з урахуванням ведення постійних бойових дій, роботи розвідки противника та ризику знищення особового складу під час масового скупчення військовослужбовців в одному місці, заходи щодо поповнення особовим складом здійснюється з урахуванням вимог безпеки особового складу та громадян України.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Оскільки під час судового розгляду судом не встановлено протиправних дій відповідачів щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та стосовно видачі оскаржуваних наказів, тому похідна позовна вимога про відшкодування за рахунок держави моральної шкоди в розмірі 710000 грн. не підлягає до задоволення.
В частині дотримання судом норм процесуального права під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження колегія суддів наголошує на наступному.
Зокрема, відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Пунктом 2 ч.4 ст.12 КАС України визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з п.24 ч.1 ст.4 КАС України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - це розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024р. склав 3028 грн.
Отже, призначаючи розгляд справи у спрощеному позовному провадженні, суд першої інстанції не врахував приписів п.2 ч.4 ст.12 КАС України та не звернув увагу на ту обставину, що розмір заявленої моральної шкоди (710000 грн.) перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302800 грн.).
Відповідно до п.7 ч.3 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
За таких обставин оскаржуване рішення суду слід скасувати по причині помилкового розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та прийняти нове рішення. При цьому, оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм процесуального права, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на результат апеляційного розгляду (в задоволенні позовних вимог відмовлено) понесені судові витрати в суді першої та апеляційної інстанцій не підлягають відшкодуванню позивачу.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2025р. в адміністративній справі № 300/7159/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, скасування наказів про призов на військову службу під час мобілізації і відправлення до військової частини, про зарахування до списків особового складу та призначення на посаду, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 05.05.2025р.