Справа № 240/19017/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько Оксана Григорівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
05 травня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії відповідно до вимог Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII) у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 230/96-ВР) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплачувати з 01 липня 2024 року пенсію відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р (ІІ)/2021 та статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати та з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 11 квітня 2019 року Житомирською облдержадміністрацією, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію по ІІ групі інвалідності, захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС, обчислену відповідно до Закону № 796-XII.
На звернення позивачки щодо перерахунку та виплати пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 06 вересня 2024 року № 21813-22036/З-02/8-0600/24 повідомило про відмову у перерахунку пенсії, оскільки особам, віднесеним до категорії 1 іншого розміру пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, ніж визначений частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII, не передбачено. Водночас зазначено, що Рішенням Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024) визнано неконституційною частину третю статті 54 Закону № 796-XII й при цьому визначено, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
Приписами частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, яка була чинною до внесення змін Законом № 76-VIII, було передбачено таке:
"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".
28 грудня 2014 Верховна Рада України прийняла Закон за № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-XII був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Згодом, мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 зі змінами (надалі - Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210 (в первинній редакції), мінімальний розмір пенсії становить:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України, Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021).
29 червня 2021 року Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 прийнято Закон № 1584-ІХ, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого, зокрема:
частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції:
"В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень".
Визначаючись щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону № 1584-ІХ, слід враховувати, що у Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР. Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Як убачається зі змісту статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
Ключовим для правильного вирішення цієї справи і з'ясування питання про застосування норми закону є визначення, чи виконане Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, і застосування редакції Закону № 796-XII, що відповідає цьому Рішенню.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 квітня 2024 року № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 1584-IX, суд доходить висновку, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Отже, прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду, оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судом.
Повертаючись до висновків Конституційного Суду України у Рішенні від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 необхідно узяти до уваги те, що Верховній Раді України було приписано протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Також слід враховувати й те, що окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Крім того, у Рішенні від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Отже, до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Такі висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі № 400/12171/21, від 10 вересня 2024 року у справі № 240/34675/23, від 11 вересня 2024 року у справах № 240/590/24, № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року у справі № 240/1024/24, від 02 жовтня 2024 року у справах від № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23, які в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вирішувала питання відступлення від правового висновку у вказаних постановах Верховного Суду, зокрема, з огляду на те, що на час вирішення пенсійним органом заяви позивачки, результати розгляду якої є предметом спору у цій справі, Закон № 1584-IX був чинним і підлягав виконанню суб'єктами правовідносин, які він регулює, а вимога щодо зобов'язання пенсійного органу здійснити виплату пенсії в розмірах, визначених Законом № 230/96-ВР, суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024, яким відтерміновано виконання цього Рішення до закінчення воєнного стану.
Такі ж доводи наводить відповідач і у справі, що розглядається.
У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не знайшла підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних вище судових рішеннях Верховного Суду резюмуючи, що внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII законодавець вчергове порушив право на належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з чим до спірних правовідносин (подібних з цією справою) слід застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Застосовуючи ці висновки до обставин цієї справи вимоги позивачки щодо перерахунку пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є обґрунтованими, відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання відповідача виплачувати з 01 липня 2024 року пенсію з урахуванням всіх передбачених законодавством підвищень і доплат, суд виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Зі змісту наведених норм слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. А відтак вирішенню у судовому порядку не підлягають позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача.
Враховуючи те, що суд не наділений повноваженням вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, а з матеріалів справи не вбачається відмови відповідача у нарахуванні та виплаті передбачених законодавством підвищень і доплат, про що просить у позовній заяві позивачка, ця позовна вимога не підлягає захисту судом і у її задоволенні слід відмовити у зв'язку з передчасністю її заявлення.
Такі висновки суду відповідають усталеній судовій практиці щодо надання судового захисту фактично порушеному праву.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн, суд зазначає таке.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У позовній заяві позивачкою зазначено орієнтовний розмір судових витрат у сумі 1000 витрат на правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачкою не надано жодного документа, натомість позовну заяву подано позивачкою за її підписом, а листування з пенсійним органом також оформлене позивачкою без участі адвоката. При цьому й у прохальній частині позовної заяви не міститься вимога відшкодування витрат на правничу допомогу.
При цьому суд відзначає, що ключовим для відшкодування стороні понесених нею витрат на професійну правничу допомогу є подання суду належних доказів на підтвердження факту виконання конкретних робіт/надання послуг правничої допомоги та належного обґрунтування їх реальності у конкретній судовій справі. Відшкодуванню підлягають лише документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами надання правничої допомоги у цій справі, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивачки вказаних у позовній заяві витрат на правничу допомогу у сумі 1000 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.