П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11977/24
Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом Територіального управління служби судової охорони в Миколаївській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа: ОСОБА_1 про скасування постанови,
19 грудня 2024 року Територіальне управління служби судової охорони в Миколаївській області звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило про скасування постанови відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.12.2024 року ВП № 73946835 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач протиправно прийняв постанову від 11.12.2024 року ВП № 73946835 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. Позивач наголосив, що рішення по справі № 400/4392/22 виконано ним в межах повноважень, а саме нараховано ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно, а з 19.07.2022 року по 20.01.2023 року - у розмірі до 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. Позивач наголосив, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що рішення по справі № 400/4392/22 позивачем не виконано, що на підставі приписів ст. 72 Закону України «Про виконавче провадження» має наслідком накладення штрафу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що рішення по справі № 400/4392/22 позивачем не виконується без поважних причин. Також апелянт наголошує на протиправності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача сплаченого судового збору, оскільки останній є суб'єктом владних повноважень.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржуване рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року у справі № 400/4392/22 зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно, а з 19.07.2022 року по 20.01.2023 року - у розмірі до 30000,00 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
08.01.2024 року Миколаївським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
24.01.2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №73946835 з примусового виконання виконавчого листа № 400/4392/22, виданого 08.01.2024 року Миколаївським окружним адміністративним судом.
Пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження зобов'язано боржника надати докази виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
01.02.2024 року на адресу відповідача, надійшов лист Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, яким останній повідомив про невиконання рішення суду в частині виплати грошових коштів у зв'язку з їх відсутністю, до вказаного листа додано лист на адресу голови Служби судової охорони від 05.12.2023 року щодо виділення додаткових кошторисних призначень на виконання рішення суду, розрахунок потреби в коштах, виписка по рахунку за 01.02.2024 року.
11.12.2024 року державним виконавцем складено акт, в якому зазначено, що станом на 11.12.2024 року рішення суду боржником не виконується без поважних причин, оскільки надані боржником документи не свідчать про проведення останнім активної роботи щодо виконання рішення, та виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, пунктом 2 якої, зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження.
11.12.2024 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у сумі 5100,00грн, за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження.
Позивач, вважаючи протиправним накладення штрафу, звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання рішення суду обумовлено об'єктивними факторами, на які боржник не має впливу, а саме відсутністю належного фінансування. Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 26 вказаного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
За правилами ч. 1 ст. 63 цього ж Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
В свою чергу, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч.1 ст. 75 вказаного Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Так, матеріалами справи підтверджується, що підставою для винесення оскаржуваної постанови слугувало невиконання ТУ ССО в Миколаївській області судового рішення від 30.11.2023 року у справі № 400/4392/22.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання судового рішення по справі № 400/4392/22 ТУ ССО в Миколаївській області проведено перерахунок додаткової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 ОСОБА_1 , проте рішення суду в частині виплати не виконано.
В обґрунтування невиконання судового рішення в цій частині, територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області підготовило та направило до центрального органу управління Служби судової охорони лист на додаткову потребу в коштах з розрахованою необхідною сумою додаткової винагороди. У свою чергу, листами Служби судової охорони «Про виплату коштів за судовими рішеннями» № 01.30-02.2-98/вн від 11.01.2024 року та «Про надання інформації» від 11.01.2024 року № 01.30-02.2-98/вн від 22.04.2024 року № 01.30-02.2-1154/вн від 21.06.2024 року № 01.30-02.2-1753/вн від 07.08.2024 року № 01.30-02.2-2184/вн повідомлено про відсутність фінансування на виплату відповідної надбавки.
Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу позивачем підтверджено вчинення активних дій задля забезпечення відповідного фінансування, а факт невиконання ТУ ССО в Миколаївській області судового рішення виник виключно внаслідок відсутніх находжень цільових коштів від Служби судової охорони.
В той же час, фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у відповідності до статті 161 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.
Пунктом 3 частини 3 статті 148 зазначеного закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України. Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів, центральний орган управління Служби судової охорони є розпорядником бюджетних коштів другого рівня, територіальні управління Служби судової охорони є розпорядниками бюджетних коштів третього рівня, тому виконання рішення суду у частині виплати нарахованої заборгованості поставлено в залежність від отримання коштів від розпорядника вищого рівня.
Таким чином, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку, що на момент прийняття виконавцем спірної постанови позивачем не було виконано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року у справі № 400/4392/22 в повному обсязі через наявні поважні причини, які не залежать від волевиявлення ТУ ССО в Миколаївській області, а надані державному виконавцю відомості свідчили про вжиття всіх залежних від боржника дій, тому посадова особа відповідача допустила порушення Закону №1404, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування постанови від 11.12.2024 року ВП № 73946835 про накладення ТУ ССО у Миколаївській області штрафу невиконання рішення суду у сумі 5 100 грн.
Щодо розподілу судових витрат, а саме стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого судового збору у сумі 2422,4 грн, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Разом з тим, керуючись висновками, викладеними Верховним Судом у постанові по справі № 815/4246/17 від 31 травня 2023 року судова колегія враховує, що у цьому спорі позивач діє не як суб'єкт владних повноважень, а як юридична особа, яка звернулась з позовною заявою до суб'єкта владних повноважень - відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо оскарження постанови старшого державного виконавця цього відділу. Звернення ТУ ССО з цим позовом до адміністративного суду відбулось у зв'язку із необхідністю захисту порушених прав та інтересів як сторони виконавчого провадження, а не як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції даної постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко