Іменем України
02 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/455/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У провадженні суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Луганській області), з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 22.01.2025 № 103950006373;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі яка постійно проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю, з дня звернення, а саме з 13.01.2025, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 01.07.2000 року по 20.07.2000 та з 12.11.2000 по 29.09.2003.
В обґрунтування позовну представник позивача зазначив наступне.
Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Луганській області від 22 січня 2025 року № 103950006373 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, такою, що підлягає скасуванню у судовому порядку, з огляду на таке.
На дату звернення позивачу виповнилось 60 років 6 місяців.
Відповідно до розписки - повідомлення від 13.01.2025 року № 586 позивачем подано заяву про визначення пенсії з переліком документів. Серед інших документів, позивач подав посвідчення постраждалого ЧАЕС та довідку довідки від 06.01.2025 № 13.03.-01./06, яка видана Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області.
Спірні правовідносини визначаються Законом України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як свідчить посвідчення серія НОМЕР_1 , категорія 4, видане Київською обласною державною адміністрацією позивач є громадянином, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю (копія додається) .
Відповідно до довідки від 06.01.2025 № 13.03.-01./06, виданої Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області позивач дійсно був зареєстрований та проживав у місті Боярка, Фастівського району (колишня назва Києво-Святошинський район) Київської області з 20.02.1988 року по 17.08.2001 рік, з 29.03.1988 року по 02.01.1990 рік працював у м. Боярка Фастівського району у Боярському центральному дитячому санаторії на посаді водія.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання , роботи , але не більше 5 років.
Відповідно до довідки від 06.01.2025 № 13.03.-01./06, виданої Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області позивач дійсно був зареєстрований та проживав у місті Боярка, Фастівського району (колишня назва Києво-Святошинський район) Київської області з 20.02.1988 року по 17.08.2001 рік,, з 27.10.2001 по 21.11.2003. Вказаний строк становить - 16 років 10 місяців 23 дні.
Згідно з довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони б/н від 20.07.2022 року (копія додається) позивач працював з 29 березня 1988 року по 02 січня 1990 року у Боярському центральному діячом санаторії.
Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання , роботи , але не більше 5 років.
Відповідно до даних паспорту громадянина України НОМЕР_2 , виданого Києво-Святошинським РВ УМВС України в Київській області 23 жовтня 1996 року позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, на дату звернення за призначенням пенсії як особі , яка проживала, працювала у зоні посиленого радіологічного контролю позивачу виповнилось 60 років.
Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Дана норма передбачає, що особа має право на зниження пенсійного віку при наявності страхового стажу не менше 15 років . Пенсійний вік відповідно до статті 26 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено 60 років.
Представник позивача зазначає, що позивач вже досяг пенсійного віку 60 років на дату звернення за призначенням пенсії і не потребує зниження пенсійного віку відповідно до норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Страховий стаж позивача визначений відповідачем у розмірі 16 років 2 місяці, що є достатнім для призначення пенсії, як особі, що проживала, працювала у зоні посиленого радіологічного контролю.
Представник позивача вважає спірне рішення протиправним та таким, що порушує права позивача на соціальний захист.
31.03.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю, з огляду на таке.
Для підтвердження особливого статусу особи ОСОБА_1 до заяви
від 13.01.2025 додав:
- посвідчення громадянина, який проживає або постійно працює на території зони
посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 19.01.1994;
- довідку від 06.01.2025 № 13.03-01/06, видану виконавчим комітетом Боярської
міської ради Київської області на підставі паспорту про те, що він дійсно був зареєстрований та проживав за адресою: з 20.02.1988 по 17.08.2001 - АДРЕСА_1 ; з 27.10.2001 по 21.11.2003 - АДРЕСА_1 , при цьому серію, номер, дату видачі та відомості, якою установою виданий паспорт в довідці не зазначено;
- дублікат трудової книжки серії НОМЕР_3 від 05.03.1993;
- довідку від 03.08.2022 № 179/1/4404, видану Галузевим державним архівом
Міністерства оборони України про період роботи у Боярському центральному дитячому
санаторії з 29.03.1988 по 02.01.1990.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23.07.1991 № 106 м. Боярка належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
За записами дублікату трудової книжки ОСОБА_1 працював у Боярському хлібзаводі з 03.08.1992 по 30.10.1992 та в Пересувній механізованій колоні тресту «Спецриббуд» з 09.06.1993 по 27.07.1993. За записами трудової книжки не можливо визначити, що зазначені підприємства знаходилися на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
За наданими документами, а саме за довідкою від 03.08.2022 № 179/1/4404, виданою
Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, станом на 01.01.1993, підтверджено період роботи ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю з 29.03.1988 по 02.01.1990 складає 1 рік 9 місяців 4 дні. Інших документів передбачених пунктом 2.1 Порядку № 22-1 про підтвердження періоду роботи у зоні посиленого радіологічного контролю заявником не надано.
Страховий стаж складає 16 років 2 місяці 25 днів (з 15.12.2006 по 31.10.2023 обчислено заданими Реєстру з урахуванням відомостей про сплату страхових внесків).
За записами дублікату трудової книжки від 05.03.1993 серії НОМЕР_4 до
страхового стажу заявника не зараховано періоди роботи:
- з 01.07.2000 по 20.07.2000 у Боярському РСУ, оскільки в Реєстрі відсутні відомості
про роботу (потребує уточнення довідкою);
- з 12.11.2000 по 28.09.2003 у ТОВ “Торговий дім “Шельф», оскільки в Реєстрі
відсутні відомості про роботу (потребує уточнення довідкою).
За довідкою від 06.01.2025 № 13.03-01/06, виданою виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області для визначення тривалості проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіоекологічного контролю не зараховано періоди з 20.02.1988 по 28.03.1988, з 03.01.1990 по 17.08.2001 та з 27.10.2001 по 21.11.2003, оскільки відомості про періоди проживання ОСОБА_1 в м. Боярка в зазначену довідку, внесено відповідно до паспорту без зазначення серії, номеру, дати видачі та відомостей, якою установою видано паспорт.
Разом з цим, в долученому ОСОБА_1 до заяви від 13.01.2025 паспорті від 23.10.1996 серії НОМЕР_5 , виданому К-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, наявна лише інформація про реєстрацію місяця проживання в сел. Борова Київської області з 17.12.2003. Інформація про реєстрацію місця проживання з 20.02.1988 в зазначеному паспорті відсутня.
Додаткових документів про постійне проживання на території зони посиленого
радіоекологічного контролю заявником не надано.
Судом по справі вчинено наступні процесуальні дії:
- ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідно до посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 19.01.1999, виданого Київською облдержадміністрацією, позивач має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу від 22.01.2025 № №103950006373 (далі - рішення від 22.01.2025 №103950006373).
Згідно зі змісту рішення від 22.01.2025 №103950006373 вбачається, що вік заявника 60 років 6 місяців 16 днів. Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.01.2025. За наданими документами визначено тривалість проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю з 29.03.1988 по 02.01.1990 - 1 рік 9 місяців 4 дні. Страховий стаж складає 16 років 2 місяці 25 днів (з 15.12.2006 по 31.10.2023 обчислено за даними Реєстру з урахуванням відомостей про сплату страхових внесків). До страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами дублікату трудової книжки від 05.03.1993 серії НОМЕР_4 : з 01.07.2000 по 20.07.2000 у Боярському РСУ, оскільки в Реєстрі відсутні відомості про роботу (потребує уточнення довідкою); з 12.11.2000 по 28.09.2003 у ТОВ “Торговий дім “Шельф», оскільки в Реєстрі відсутні відомості про роботу (потребує уточнення довідкою). Для визначення тривалості проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди з 20.02.1988 по 28.03.1988, з 03.01.1990 по 17.08.2001 та з 27.10.2001 по 21.11.2003 за даними довідки від 06.01.2025 №13.03-01/06, яка видана Виконавчим комітетом Боярської міської ради Київської області, оскільки підставою видачі зазначене посилання на паспорт (без зазначення реквізитів). За даними паспорту ОСОБА_1 від 23.10.1996 серії НОМЕР_5 , виданого К-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, наявна інформація про реєстрацію місяця проживання в сел.Борова Київської області з 17.12.2003 та не долучено інформацію про реєстрацію з 20.02.1988. Відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до норм статті 55 Закону №796 у зв'язку з відсутністю необхідної кількості років проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 4 роки.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 06.01.2025 № № 13.03-01/06, вбачається, що ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований та проживав у м. Боярка, Фастівського району (попередня назва - Києво-Святошинський район відповідно до постанови Верховної Ради України №807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворенні та ліквідацію районів») Київської області по вул. Січових Стрільців (попередня назва - Пролетарська), буд. 51, з 20.02.1988 по 17.08.2001 (відповідно до паспорта). З 29.03.1988 по 02.01.1990 р працював у м. Боярка, Фастівського район) (попередня назва - Києво-Святошинський район відповідно до постанови Верховної Раді
України №807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів») Київської області (відповідно до довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони Україні
№ 179/1/4404 від 03.08.2022 року). З 27.10.2001 року по 21.11.2003 року дійсно був зареєстрований та проживав у м. Боярка Фастівського району. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106 м. Боярка відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) від 31.12.2014.
За архівними документами встановлено, що позивач працював у Боярському центральному дитячому санаторії на посаді водія з 29 березня 1988 року звільнений з 02 січня 1990 року, про що свідчить відповідна довідка Галузевого державного архіву Міністерства оборони України № б/н від 20.07.2022.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 4 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 повних роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії не може перевищувати 5 років.
Судом встановлено, що підставою для прийняття пенсійним органом рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку є, зокрема, те, що позивач не має необхідних чотирьох років проживання станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Як вже було встановлено судом, Київською облдержадміністрацією було позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серії НОМЕР_1 від 19.01.1999 та відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Необхідно звернути увагу, що перелік документів, що подаються до органу Пенсійного фонду для призначення пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно з пунктом 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, документ, який засвідчує особливий статус особи, а саме посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Отже, у довідці має бути зазначено період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, та така має бути видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). При цьому, законодавець не встановив та не затвердив певного зразка довідки та вимог до неї.
Крім того, основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яке відповідно до змісту статті 14 Закону № 796-ХІІ, є підставою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (стаття 55 Закону № 796-ХІІ). Різного роду довідки про період роботи (проживання) у зоні радіоактивного забруднення є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Згідно з абз. 6 п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу первинного посвідчення ) (далі Порядок - №51 ) передбачено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Відповідно до п.2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №51 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, надаючи особі посвідчення Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи, Громадянин, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю держава визнає за особою право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, м. Боярка (Києво-Святошинського району) відносилися до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), підтверджує той факт, що з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року він постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 4 років, що дає право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи з підстав відсутності в Реєстрі відсутні відомостей про роботу (потребує уточнення довідкою), суд зазначає таке.
Статтю 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказані положення кореспондуються х приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, відповідно до яких трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 48 Кодексу Законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 вказаного Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 10.12.2020 у справі №372/403/17.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №439/1148/17.
Дослідженням записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 05.03.1993 встановлено наступні відомості про роботу позивача:
- 13.12.1999 прийнятий на посаду автокранівника в Боярському РСУ, наказ № 23 від 10.12.1999, запис 14;
- 20.07.2000 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, наказ № 8 від 24.07.2000, запис № 15;
- 12.11.2000 прийнятий водієм 3 класу на автомобіль МАЗ з перевезення кольорових металів до ТОВ «Торговий дім «Шельф», наказ № 72 від 12.11.2000, запис № 16;
- 28.09.2003 звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, наказ № 102 від 28.09.2003, запис № 17.
Інші періоди трудової діяльності позивача судом не досліджуються, оскільки не є спірними.
Вказані записи та відмітки у трудовій книжці позивача виконано без виправлень, у чіткій послідовності, із завірянням підписами відповідальних осіб та печатками роботодавців.
Записи в трудовій книжці ніким не оспорювались та в судовому порядку недійсними не визнавались.
Судом встановлено, що рішення від 22.01.2025 №103950006373 не містить посилань відносно того, в чому полягає неповнота або невідповідність записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 05.03.1993 вимогам Інструкції № 58.
З огляду на викладене, періоди роботи ОСОБА_1 з 01.07.2000 по 20.07.2000 та з 12.11.2000 саме по 28.09.2003 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Аналіз застосованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області підзаконних нормативно-правових актів при прийнятті рішення від 22.01.2025 №103950006373 свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, відтак вони безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо призначення пенсії позивачу відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Луганській області про відмову в призначенні пенсії за віком є таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Отже, враховуючи вищенаведене, досягнення позивачем 60 річного віку та наявності не менше 15 років страхового стажу, суд дійшов висновку про достатність підстав для призначення йому пенсії відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог зі словесним коригуванням обраного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок протиправного рішення відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у загальному розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Сєвєродонецький район, Луганська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області 22.01.2025 № 103950006373 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, яка постійно проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю, з дня звернення, а саме з 13.01.2025, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 01.07.2000 по 20.07.2000 та з 12.11.2000 по 28.09.2003.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.О. Кисельова