05 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/25201/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування наказу,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з основної діяльності) від 07 березня 2024 року №1035 "Про результати службового розслідування".
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний наказ є протиправним, а висновки, викладені в акті службового розслідування помилковими, такими, що зроблені без врахування дійсних обставин, що мали місце. Зазначає, що він самовільно не залишав військову частину. Під час проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 відповідачем не було встановлено, досліджено та взято до уваги жодної із обставин щодо погіршення стану здоров'я позивача, його перебування на лікуванні, необхідність продовження якого визнана компетентною медичною установою, а також його неодноразових звернень до відповідача з рапортами про надання відпусток для лікування та звільнення з військової служби, які відповідачем були проігноровані. Отже, ним вживались численні та послідовні заходи, спрямовані на реалізацію свого права на отримання відпустки для лікування та подальшого звільнення з військової служби задля догляду за хворим батьком, що, в свою чергу, не мало нічого спільного із самовільним залишенням військової частини без поважних підстав, як-то визначив відповідач. Натомість службове розслідування, за результатами якого видано оскаржуваний наказ, здійснено Військовою частиною НОМЕР_1 не компетентно, не об'єктивно та поверхнево.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що 01.01.2024 солдат резерву ОСОБА_1 вибув з місця розташування військової частини НОМЕР_1 у відпустку за сімейними обставинами. Визначена дата прибуття з відпустки 11.01.2024 року. 09.01.2024 засобами стільникового зв'язку повідомив, що він госпіталізований . 24.01.2024 позивач повідомив, що він виписаний та отримав довідку військово-лікарської комісії де зазначено, що він потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 (тридцять) календарних днів. На вимогу командира роти прибути особисто у розташування частини для отримання відпускного листа не пізніше 26.01.2024 не прибув, повідомив , що не збирається повертатись. Рапорту про надання відпустки не подав, тому наказ не видавався. Відтак, позивач вважався таким, що самовільно залишив військову частин, оскільки безпідставно був відсутній за місцем служби. Отже, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з основної діяльності) від 07 березня 2024 року №1035 "Про результати службового розслідування" є правомірним.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 23 лютого 2024 року за № 1255 на підставі рапорту командира 40 запасної роти в/ч НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року вх.№3085 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 27.01.2024.
За результатами проведення службового розслідування складено акт від 07.03.2024 за висновками якого вважати солдата ОСОБА_1 таким, що діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов"язків з 27.01.2024 самовільно залишив військову частину без поважних причин в умовах воєнного стану. У діях солдата вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
На підставі акту, 07.03.2024 відповідачем винесено наказ "Про результати службового розслідування", яким наказано:
-вважати солдата ОСОБА_1 таким, що, діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов'язків з 27.01.2024 року і по теперішній час самовільно залишив військову частину (місце служби) без поважних причин в умовах воєнного стану;
-начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 : відповідно до розділу І пункту 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), солдату ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину (місце служби) з 27.01.2024 року припинити виплату грошового забезпечення та згідно вимог пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 не виплачувати премію за січень 2024 року;
-начальнику відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 не включати солдата ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. або 30 000 грн. за січень 2024 року відповідно до абзацу 1 пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260;
-начальнику стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 зняти з 27.01.2024 року солдата ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення;
-заступнику командира - начальнику відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у 10-денний строк з моменту видання наказу про результати службового розслідування надіслати до територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Хмельницький повідомлення про вчинення солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
Позивач вважає такий наказ протиправним, тому звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII якщо інше не визначено законодавством, для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, військова служба призупиняється.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Так, пунктом 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За змістом пункту 144-2 Положення військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 144-4 Положення у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з'ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.
Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі статтею 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 84, 85 та 87 Дисциплінарного статуту серед іншого передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене після шести місяців з дня вчинення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Спірним наказом наказано:
-вважати солдата ОСОБА_1 таким, що, діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов'язків з 27.01.2024 року і по теперішній час самовільно залишив військову частину (місце служби) без поважних причин в умовах воєнного стану;
-начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 : відповідно до розділу І пункту 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), солдату ОСОБА_1 , який самовільно залишив військову частину (місце служби) з 27.01.2024 року припинити виплату грошового забезпечення та згідно вимог пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 не виплачувати премію за січень 2024 року;
-начальнику відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 не включати солдата ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн. або 30 000 грн. за січень 2024 року відповідно до абзацу 1 пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260;
-начальнику стройової частини відділення персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 зняти з 27.01.2024 року солдата ОСОБА_1 з усіх видів забезпечення;
-заступнику командира - начальнику відділення морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 у 10-денний строк з моменту видання наказу про результати службового розслідування надіслати до територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Хмельницький повідомлення про вчинення солдатом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
При цьому, виданню зазначеного наказу передувало проведення комісією в/ч НОМЕР_1 службового розслідування, результати якого оформлено актом службового розслідування, затвердженим командиром Військової частини НОМЕР_1 07 березня 2024 року.
В свою чергу, службове розслідування було призначено наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 23 лютого 2024 року за № 1255 на підставі рапорту командира 40 запасної роти в/ч НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року вх.№3085.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі: - невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; - неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; - дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; - втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; - порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; - недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; - внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; - повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; - вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією; - скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи; - надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
На підставі пунктів 1-4 розділу V Порядку за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акту службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування. В описовій частині акту службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акту службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
За результатами розгляду акту та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу (пункт 2 розділу VI Порядку). Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відповідно до приписів Дисциплінарного статуту підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є наявність самого дисциплінарного порушення, при цьому вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення.
Отже, за змістом вказаних норм у випадку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з метою встановлення вини такого військовослужбовця, а також уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню таких дій, відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, має бути проведено службове розслідування.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 813/1021/17 висловив правову позицію, відповідно до якої підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Як зазначено в акті службового розслідування, під час його проведення встановлено, що 01 січня 2024 року солдат резерву 40 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 вибув з місця розташування 40 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) у відпустку за сімейними обставинами терміном на 10 діб (з 01 січня 2024 року по 10 січня 2024 року). Визначена дата прибуття з відпустки - 11 січня 2024 року. Перед вибуттям відпустку солдат ОСОБА_1 був проінструктований командиром взводу про кримінальну відповідальність з приводу несвоєчасного прибуття з відпустки в місце несення служби та поведінку під час проведення відпустки.
09 січня 2024 року солдат ОСОБА_1 засобами стільникового зв'язку повідомив, що він госпіталізований у КНП "Обласний медичний спеціалізований центр" ЖОР та надав підтверджуючі медичні документи.
24 січня 2024 року солдат ОСОБА_1 повідомив, що він виписаний з медичного закладу та отримав довідку військово-лікарської комісії, де зазначено, що він потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Командир взводу 40 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_3 наказав позивачеві прибути у розташування 40 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 для належного оформлення документів та отримання відпускного листа не пізніше 26 січня 2024 року.
Проте, станом на 27 січня 2024 року солдат ОСОБА_1 до розташування підрозділу не прибув, а пошукові заходи у місці розташування підрозділу результатів не дали. На телефонні дзвінки від посадових осіб 40 запасної роти Військової частини НОМЕР_1 позивач свого місцезнаходження не повідомляв.
Зброя та засоби індивідуального захисту знаходяться у підрозділі.
Термін самовільного залишення та незаконної відсутності в місці несення служби солдата ОСОБА_1 становить період часу з 27 січня 2024 року і по теперішній час (тобто по 07 березня 2024 року).
Виходячи з матеріалів службового розслідування, вину ОСОБА_1 визначено у формі прямого умислу.
Крім того, зауважено, що причинами та умовами, що сприяли вчиненню порушення, є особиста недисциплінованість та безвідповідальність військовослужбовця.
Вирішуючи питання правомірності висновків службового розслідування щодо визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину, суд виходить з наступного.
У постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення Військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. Оскаржити результати службового розслідування може не тільки військовослужбовець, відносно якого воно проведено, а і члени його сім'ї, оскільки оскаржуваний наказ безпосередньо впливає на права та інтереси позивачів.
В той же час, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення), яким також регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з пунктом 180 Положення військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються: 1) щорічні відпустки; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки, серед яких, зокрема, відпустка для лікування у зв'язку з хворобою.
В частині 11 статті 10-1 Закону №2011 передбачено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією
В частині 11 статті 10-1 Закону №2011 передбачено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) становить не менше тижня та не може перевищувати в цілому чотирьох місяців підряд (крім випадків, коли законодавством передбачено більш тривалі строки перебування на лікуванні).
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією
Частиною 3 статті 262 Статуту внутрішньої служби встановлено, що в особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Як свідчать матеріали справ, відповідно до відпускного квитка в/ч НОМЕР_1 від 01 січня 2024 року за № 4106 солдат ОСОБА_1 відбув у відпустку за сімейними обставинами терміном на 10 діб з 01 січня 2024 року по 10 січня 2024 року включно та зобов'язаний був з'явитися до місця служби у в/ч НОМЕР_1 11 січня 2024 року.
Під час перебування у відпустці ОСОБА_1 у період з 09 січня 2024 року по 24 січня 2024 року проходив медичне стаціонарне обстеження та лікування у Комунальному некомерційному підприємстві "Обласний медичний спеціалізований центр" Житомирської міської ради, що підтверджується довідками цієї установи від 10 січня 2024 року № 190, від 18 січня 2024 року № 368 та випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 306.
Як вбачається із виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 306, ОСОБА_1 встановлено діагноз "Тривожно-депресивний розлад з інсомнією внаслідок психотравмуючої ситуації" та рекомендовано отримати консультації невролога, лікаря-психіатра Військової частини НОМЕР_2 з метою вирішення питання можливої реабілітації.
Згідно з довідкою військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 24 січня 2024 року № 603 солдату за призовом ОСОБА_1 , призваному ІНФОРМАЦІЯ_1 та який проходить службу у Збройних Силах України з березня 2022 року, 24 січня 2024 року проведено медичний огляд гарнізонною військово- лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 , підтверджено попередній діагноз (тривожно-депресивний синдром з інсомнією внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес) та зафіксовано, що дане захворювання пов'язано з проходженням військової служби.
При цьому, військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 визначено, що на підставі статті 17-г графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
25 січня 2024 року позивачем було подано командиру в/ч НОМЕР_1 рапорт, в якому він просив надати йому відпустку на 30 календарних днів для лікування у зв'язку з хворобою. В рапорті зазначено, що відпустка буде проводитись ним за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, до рапорту додано виписку з медичної карти та довідку військово-лікарської комісії.
Проте, жодного реагування з боку Військової частини НОМЕР_1 на вказаний рапорт не було.
У період з 22 лютого 2024 року по 04 березня 2024 року проходив стаціонарне лікування у терапевтичному відділенні Комунального некомерційного підприємства "Госпіталь ветеранів війни" Житомирської обласної ради, що підтверджується довідкою цієї установи від 23 лютого 2024 року № 232 та випискою-епікризом з медичної карти стаціонарного хворого № 1302.
При цьому, позивачеві встановлено діагнози - посттравматичний двобічний гонартроз та тривожно-депресивний синдром як реакція на стрес. Рекомендовано обмежити фізичні навантаження, подати документи на ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби, отримати консультації травматолога в Центральному інституті травматології та ортопедії (м. Київ), спостерігатись у психіатра та лікаря військової частини, а також призначено медикаментозне лікування.
Як свідчить довідка військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 04 березня 2024 року № 1643, солдату за призовом ОСОБА_1 04 березня 2024 року проведено медичний огляд гарнізонною військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 , визначено його стан як тривожно-депресивний синдром з інсомнією внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес, а також встановлено, що дане захворювання пов'язано з проходженням військової служби.
Крім того, військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_2 визначено, що на підставі статті 17-г графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_1 потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Вищеописана довідка військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 із супровідним листом від 04 березня 2024 року № 2095 була надіслана командиром Військової частини НОМЕР_2 полковником медичної служби ОСОБА_4 командиру Військової частини НОМЕР_1 та начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 .
04 березня 2024 року ОСОБА_1 подав командиру в/ч НОМЕР_1 та начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 рапорт, в якому описав перелічені вище обставини щодо проходження медичного огляду та просив на підставі рішення гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 від 04 березня 2024 року № 1643 надати йому відпустку для лікування у зв'язку із хворобою на 30 календарних днів, а також повідомив адресу, за якою буде проводити відпустку, й контактний номер засобу зв'язку.
Однак, зазначений рапорт також залишився без будь-якого реагування з боку Військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, ОСОБА_1 через Міністерство оборони України було надіслано до Військової частини НОМЕР_1 рапорт від 14 лютого 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.
В подальшому, ОСОБА_1 було подано до в/ч НОМЕР_1 повторний рапорт від 26 березня 2024 року про звільнення з військової служби, в якому наведено ті ж підстави для звільнення (з доданням відповідних доказів), а також додатково зауважено, що його брат - ОСОБА_5 також проходить військову службу (в підтвердження чого додано копію військового квитка). Крім того, ОСОБА_1 просив на день виключення його зі списків в/ч НОМЕР_1 провести повний розрахунок відповідно до діючого законодавства й направити його особову справу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем його реєстрації і проживання.
Проте, жодного реагування з боку Військової частини НОМЕР_1 на вказані рапорти не було.
Не погодившись з бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапортів про надання відпусток та про звільнення з військової служби, ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №240/7403/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 25 січня 2024 року та від 04 березня 2024 року про надання йому відпустки на 30 календарних днів для лікування. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорти ОСОБА_1 від 25 січня 2024 року та від 04 березня 2024 року про надання йому відпустки на 30 календарних днів для лікування.
Крім того, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі №240/7398/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 14 лютого 2024 року та від 26 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року 2232-XII. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорти ОСОБА_1 від 14 лютого 2024 року та від 26 березня 2024 року щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року 2232-XII.
При цьому, у вказаних рішеннях Житомирським окружним адміністративним судом зроблено висновок щодо протиправності не розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 рапортів ОСОБА_1 від 25 січня 2024 року та від 04 березня 2024 року - про надання відпустки на 30 календарних днів для лікування та від 14 лютого 2024 року та від 26 березня 2024 року - про звільнення з військової служби.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено факт подання позивачем рапортів про надання відпустки, в тому числі і рапорту від 25.01.2024 про надання відпустки після лікування, що заперечує відповідач.
Відтак, доводи відповідача з приводу того, що після проходження лікування у січні 2024 позивач не подавав рапорту з проханням надати відпустку є безпідставними, оскільки такі обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Отже, ОСОБА_1 вживались численні та послідовні заходи, спрямовані на реалізацію свого права на отримання відпустки для лікування та подальшого звільнення з військової служби задля догляду за хворим батьком, що, в свою чергу, не мало нічого спільного із самовільним залишенням військової частини без поважних підстав, як-то визначив відповідач.
Таким чином, суд вважає, що висновки службового розслідування щодо самовільного залишення позивачем військової частини з 27.01.2024 не відповідають дійсним обставинам справи.
Службове розслідування, за результатами якого позбавлено позивача грошового забезпечення та видано оскаржуваний наказ, здійснено Військовою частиною НОМЕР_1 необ'єктивно та поверхнево.
При цьому, згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби.
Виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії.
На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Тобто, саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
У свою чергу, Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), пунктом 15 розділу І якого визначено, що грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Разом з тим, з листа територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Хмельницький вбачається відсутність будь-яких відкритих стосовно ОСОБА_1 кримінальних проваджень за фактом вчинення позивачем кримінального порушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.
Доказів внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України матеріали справи не містять.
Тобто, за відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати позивачу грошового забезпечення з січня 2024.
Зазначеної позиції підтримується Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 10.09.2024 у справі 620/2799/24.
Підсумовуючи викладене, оскільки в ході розгляду справи не знайшли своє підтвердження висновки службового розслідування по факту самовільного залишення позивачем військової частини, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з основної діяльності) від 07 березня 2024 року №1035 "Про результати службового розслідування" , підлягає скасуванню, як протиправний.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01, рішення від 06.09.2005, пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00, рішення від 18.06.2006, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04, рішення від 10.02.2010, пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у даній справі.
Частиною 1 та 2ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідачем, як суб"єктом владних повноважень не доведено суду правомірність наказу, тому суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частині 3 цієї статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Системний аналіз вищенаведених норм права, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом, останній зобов'язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.
Суд звертає увагу, що розгляд даної справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що не передбачає проведення судових дебатів.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу.
При цьому, в позовній заяві зазначено, що позивачем плануються витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн.. Докази надання такої допомоги та її розрахунок будуть надані суду під час розгляду справи.
В той же час, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 грн. всупереч вимогам ч.1 ст.77 КАС України не надано жодного доказу.
Так, до матеріалів справи наданий ордер Серія АМ №1085042 від 16.04.2024 на представництво інтересів позивача адвокатом Томашевською Оксаною Анатоліївною. Однак, будь-якого договору про надання професійної правничої допомоги, що укладений між позивачем та адвокатом, акту виконаних робіт, платіжних документів про оплату наданих послуг чи інших доказів, які б надавали можливість суду встановити понесені судові витрати в цій частині, не надано.
Крім того, позивачем не надано заяви щодо здійснення розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 77,90, 139,242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_4 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) , про визнання протиправним та скасування наказу, задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з основної діяльності) від 07 березня 2024 року №1035 "Про результати службового розслідування" .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
05.05.25