30 квітня 2025 рокуСправа №160/5699/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області № 046350018341 від 22.01.2025 року про відмову у призначенні їй пенсії у зв?язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 ;
- зобов?язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути її заяву про призначення пенсії у зв?язку з втратою годувальника та призначити їй відповідну пенсію відповідно до заяви від 22.01.2025 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 вона звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою і документами щодо призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте рішенням відповідача № 046350018341 від 22.01.2025 року їй було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.ст.26, 36 зазначеного Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач із рішенням не погоджується та вважає його протиправним, у зв'язку із чим звернулася до суду з позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду, 06.03.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно з абз.3 ч.1 ст.36, п.1 ч.2 Закону №1058-ІV батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв?язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім?ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Згідно із ст.26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Так, нa час звернення за призначенням пенсії (13.01.2025 р.) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла повних 62 роки. Відповідно до розрахунку стажу (форма РС-право) обрахованого по 17.05.2013 р., страховий стаж позивача становить 19 років 11 місяців 29 днів, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону № 1058-ІV (менше 22 років). У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позову, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 10.05.1980 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (актовий запис №14), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 02.12.2024 року по справі №185/3537/24, заява ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні - задоволена, а саме:
- встановлено факт постійного проживання, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з її чоловіком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , до дня смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
- встановлено факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні чоловіка, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
13.01.2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №046350018341 від 22.01.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, Законом, що відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Відповідно до ч.1 статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні.
За правилами п.«б» ч.3 ст.37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» непрацездатними членами сім'ї вважаються батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ста.38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
В той же час, відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV, даний закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
За змістом ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із ч.1 ст.10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
За змістом п.1 ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно із ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
У цій статті визначені умови, за яких членам сім'ї, зазначеним у її другій частині, призначається пенсія у зв'язку із втратою годувальника, а також закріплено право та умови отримання цієї виплати.
Зазначені в Законі №1058-ІV поняття «чоловік» та «дружина» позначають одного з подружжя.
За змістом ч.1 ст.21 СК України подружжя утворюється тільки на підставі шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно зі статтею 36 СК України саме шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до п.2.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.
Згідно із п.2.11 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 цього розділу, або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
Відповідачем, у рішенні про відмову в призначенні пенсії, не спростовується цього факту.
Відповідач в якості єдиної підстави для відмови у призначенні пенсії зазначив відсутність необхідного страхового стажу у позивача на момент її звернення.
Згідно із положеннями ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року (ч.1 цієї статті).
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону. Члени сім'ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, необхідною умовою для призначення особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника є досягнення ними пенсійного віку, передбаченого зазначеною ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, наявність достатнього страхового стажу не є обов'язковим з огляду на вимоги означеного закону.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення (13.01.2025 р.) за призначенням пенсії по втраті годувальника, позивач досягла необхідного пенсійного віку, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а отже має право на отримання пенсії по втраті годувальника.
Тому рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області №046350018341 від 22.01.2025 року про відмову у призначенні позивачу пенсії у зв?язку з втратою годувальника є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача повторно розглянути її заяву про призначення пенсії у зв?язку з втратою годувальника та призначити їй відповідну пенсію відповідно до заяви від 22.01.2025 року, суд зазначає наступне.
Датою звернення до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника є 13.01.2025 р., а не 22.01.2025 р. Як помилково зазначає позивач в своїй позовній заяві.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов'язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд вважає за необхідне лише зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.01.2025 року про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позову позивачу відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з викладених вище підстав.
Щодо сплаченого позивачем судового збору за подання позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 046350018341 від 22.01.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв?язку з втратою годувальника.
Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2025 року про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, , 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма