30 квітня 2025 рокуСправа №160/5697/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області № 047050028167 від 07.11.2024 року про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, згідно із яким їй відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періодів роботи з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року, повний робочий день у шкідливих умовах праці, як такого, що дає право на призначення пільгової пенсії за Списком № 2, та відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв'язку з недосягненням відповідного віку;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Донецькій області зарахувати їй на день виникнення права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, періоди роботи з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року у ВАТ "Дніпрошина" як особі, яка працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 зі зниженням пенсійного віку на підставі п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 30.10.2024 року (дня звернення до відповідача-1 із відповідною заявою).
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач у вересні 2024 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та документами про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2. Рішенням про результати розгляду заяви прийняте комісією при Головному управління ПФУ у Дніпропетровській області вирішено підтвердити періоди роботи з 01.06.1991 року по 27.07.2007 року для зарахування до пільгового стажу. Так 30.10.2024 року позивач звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку №2. Проте рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області № 047050028167 від 07.11.2024 року відмовлено в призначенні їй пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний вік 55 роки. Позивач не погоджується з відмовою пенсійного органу, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII. У резолютивній частині Рішення Конституційний Суд України зазначив, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 р. №213-VIII. Таким чином, Конституційним Судом України зроблено висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду, 07.03.2025 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 30.10.2024 р. позивач повторно звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами Головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Житомирській областях. За результатами розгляду заяви позивача від 30.10.2024 р. згідно із наданими документами та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 34 роки 07 місяців 10 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 16 років 01 місяць 16 днів. До страхового стажу зараховано усі наявні періоди. За результатами, Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах при ГУ ПФУ Дніпропетровської області прийнято рішення підтвердити періоди роботи з 11.06.1991 р. по 25.07.2007 р. для зарахування до пільгового стажу за Списком №2, що також підтверджено довідкою РС-право від 28.02.2025 р. Головним управлінням ПФУ в Донецькій області прийнято рішення від 07.11.2024 року №047050028167 про відмову у призначенні позивачу пенсії через недосягнення пенсійного віку. Так, відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 55 років. Станом на момент звернення позивачу виповнилось 53 роки 6 місяців, що не відповідає вимогам п.2 ч.2 ст.114 цього Закону. За таких обставин, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
На виконання вимог ухвали суду, 14.03.2025 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" необхідною умовою для призначення пенсії є досягнення 55 років. Станом на момент звернення позивачу виповнилось 53 роки, що не відповідає вимогам п.2 ч.2 ст.114 цього Закону. Таким чином, відповідач-1 також просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позову, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач у зв'язку із ліквідацією ВАТ «Дніпрошина», у вересні 2024 року звернулася до Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області із заявою про підтвердження періодів роботи з 11.06.1991 р. по 25.07.2007 р., що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 2, надавши зокрема архівну довідку Кам'янської міської ради за №4/5-416 ВАТ «Дніпрошина» від 24.04.2024 року.
Рішенням про результати розгляду заяви №13 від 23.09.2024 року, прийнятого Комісією при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області було вирішено підтвердити періоди роботи позивача з 01.06.1991 року по 25.07.2007 року для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.
30.10.2024 року позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 2.
07.11.2024 року Головним управлінням ПФУ в Донецькій області розглянуто заяву позивача, за принципом екстериторіальності, та прийнято рішення №047050028167, яким відмовлено їй в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з підстав недосягнення пенсійного віку. Право на призначення пенсії позивач набуде після досягнення 55 років.
Спірним рішенням встановлено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 3 місяці 13 днів, пільговий стаж за Списком №2 не підтверджений у встановленому порядку. Так, до пільгового періоду за Списком №2 позивача не зараховано період з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року згідно архівних довідок Дніпровської міської ради від 24.04.2024 року №415-416 BAT «Дніпрошина» відомості до надходження рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах , що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах при ГУ ПФУ в Дніпропетровської області в порядку згідно із запитом № 104613/01-16 від 29.07.2024 року відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Дніпропетровській направлено на комісію з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Верховною Радою України 03.10.2017 року ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами ст.12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно із пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ загальний стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 25 років до 30 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 Рішення).
Згідно із пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Так, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок - після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в Рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 вказала, що, оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі "Щокін проти України").
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 відхиляючи доводи скаржника, зазначила про те, що відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон №1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20 також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно із ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Тому відмова відповідача-2 в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж 34 роки 3 місяці 13 дні, пільговий стаж за Списком № 2 - 16 років 01 місяць 16 днів, у призначенні пенсії на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-IV, є протиправною.
За вказаних обставин суд вважає, що рішення відповідача-2 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 07.11.2024 року № 047050028167 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 періодів роботи з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року у ВАТ "Дніпрошина" як особі, яка працювала повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Так, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем-2 до пільгового стажу не було враховано періоди роботи позивача з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року у ВАТ "Дніпрошина".
Проте, з довідки РС-право від 28.02.2025 року вбачається, що періоди з 11.06.1991 року по 25.07.2007 року у ВАТ "Дніпрошина" зараховані до пільгового стажу за Списком №2, відповідно до якої пільговий стаж позивача складає 16 років 1 місяць 16 днів.
Оскільки спірні періоди вже були зараховані до страхового стажу позивача, суд не має підстав для їх повторного зарахування, а тому суд відмовляє в цій частині заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу з 30.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1211, 20 грн.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 605, 60 грн. (1 211,20 грн. : 2), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №047050028167 від 07.11.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 30.10.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п."б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню згідно із п.3 Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл.Соборна, буд.3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма