Справа № 201/3187/25
Провадження № 2-а/201/38/2025
Іменем України
05 травня 2025 року суддя Соборного районного суду міста Дніпра Наумова О.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дій інспектора поліції, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області) про визнання протиправними дій інспектора поліції, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 126.11.2024 поліцейським - інспектором Лозівського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області Горою Р.В. прийнято постанову ЕНА №3553414 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за те, що він керуючи транспортним засобом Ckoda Octavia, CA9061TE, рухаючись по вул. Грушевського (Комінтерну) у м. Лозова, не мав права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху (керування транспортним засобом особою, яка не має керування таким транспортним засобом), відповідальність за яке передбачено за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
З постановою позивач не погоджується. Пояснив, що 26.11.2024 приблизно о 18 год. 30 хв. він рухався на вказаному транспортному засобі по автодорозі в м. Лозовій по вул. Ярослава Мудрого, 5, поруч з відділом поліції. Був зупинений неправомірно, інспектор поліції попросив надати документи і повідомив, що позивач не має право їздити на цьому автомобілі, що останній заперечував, але його аргументи про відсутність правопорушень та безпідставність зупинки не були вислухані. Вважав, що зупиняти транспортний засіб інспектор поліції може лише у разі порушень правил дорожнього руху згідно зі статтею 35 Закону України «Про національну поліцію». Позивач не порушував правили дорожнього руху, тому його зупинка є безпідставною. Постанова не містить доказів порушення правили дорожнього руху, зокрема, відеофіксації. Тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
У порушення вимог ст.ст. 245, 268 КУпАП інспектор патрульної поліції розглянув справу без присутності позивача, без його належного повідомлення про дату і місце розгляду справи, позбавивши можливості реалізувати право на надання пояснень.
На підставі викладеного, просив визнати протиправними дії інспектора та скасувати постанову від 26.11.2024 серії ЕПА №3553414 про накладення адміністративного стягнення.
Заяви учасників процесу по суті справи.
Від представника відповідача - ГУНП в Харківській області Тріски Д.О. 09.04.2025 надійшов відзив з доданими до нього доказами та доказами направлення позивачеві (а.с. 40-55), в якому відповідач не погодився із доводами позивача про безпідставність притягнення до адміністративної відповідальності. Зазначив, що 26.11.2024 о 18:50 інспектором Лозівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, старшим лейтенантом поліції Горою Романом Валерійовичем стосовно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕНА №3553414 від 26.11.2024., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 гривень.
Під час відпрацювання матеріалів ЄО 12488 у ході перевірки документів, інспектором поліції Лозівського РВП ГУНП в Харківській області Горою Р.В., встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, не маючи на те законного права, що є порушенням вимог пункту 2.1 (а) ПДР України. У зв'язку з цим останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Згідно зі змістом постанови серії ЕНА №3553414 від 26.11.2024, встановлено, що 26.11.2024 о 18:27 у місті Лозова, на вулиці Михайла Грушевського, ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем Skoda Octavia, д.н.з. НОМЕР_1 . Під час перевірки документів виявлено, що він не мав права на керування цим транспортним засобом, що є порушенням п. а) пункту 2.1 ПДР України та ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Під час перевірки документів інспектором виявлено, що водійське посвідчення, яке належить ОСОБА_1 , підлягає вилученню.
Згідно з постановою Близнюківського районного суду Харківської області у справі № 612/613/19, провадження № 3/612/193/19 від 15.11.2019 позивача раніше притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122-2 та частиною четвертою статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). До нього було застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік з подальшим вилученням водійського посвідчення.
Однак, як з'ясовано, що водійське посвідчення у встановленому порядку вилучено не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку тимчасового вилучення посвідчення водія та його повернення» у разі винесення судом рішення про позбавлення особи права керування транспортним засобом, повернення посвідчення можливе лише після закінчення строку позбавлення, проходження позачергового медичного огляду та успішного складання теоретичного і практичного іспитів в територіальному сервісному центрі МВС.
Оскільки водійське посвідчення у ОСОБА_1 не було вилучено у встановленому порядку, та до сервісного центру МВС не звертався, він фактично керував транспортним засобом, не маючи на те жодного законного права, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Твердження позивача про те, що постанова про накладення адміністративного стягнення була винесена без його участі та невідомо де і коли, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.
У відповідності до вимог 251 КУпАП інспектором здійснювалася відеофіксація службових дій, за допомогою портативного службового відеореєстратора, що підтверджується відповідним відеозаписом.
Із матеріалів адміністративної справи вбачається, що на відеозаписі зафіксовано, як громадянин ОСОБА_1 перебуває за кермом транспортного засобу Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 (відеозапис доданий до відзиву).
На відеозаписі з портативного відеореєстратора поліцейського о 18 годині 03 хвилин, під час роз'яснення прав, гарантованих статтею 268 КУпАП позивач зачинив вікно транспортного засобу та припинив спілкування з працівниками поліції, що унеможливило подальше виконання передбачених законом дій.
В подальшому на відеозаписі з портативного відеореєстратора поліцейського о 18 годині 05 хвилин, ОСОБА_1 пересів на пасажирське сидіння, фактично помінявшись місцями з пасажиром, після чого відмовився від подальшого спілкування із поліцейськими, незважаючи на їх законну вимогу.
Після цього спілкування з поліцейськими почав вести товариш позивача, який перебував з ним у транспортному засобі.
Позивач відмовився від отримання копії постанови про накладення адміністративного стягнення, а також не надав для вилучення посвідчення водія, що підтверджує ухилення від виконання обов'язків, передбачених законодавством.
Вважав, що постанова складена у відповідності до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395.
На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи
Ухвалою судді від 18.03.2025 позовну заяву залишено без руху та наданий позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви (а.с. 27).
20.03.2025 позивач надав пояснення щодо усунення недоліків позовної заяви (а.с. 29 - 31).
Ухвалою судді від 21.03.2025 відкрито провадження у справі і ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до положень п. 20 ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 12, 257, 268, 286 КАС України, поновлено строк звернення до суду, звільнено позивача від сплати судового збору (а.с. 38).
На адресу відповідача судом була надіслана копія ухвали про відкриття провадження у справі, у якій був встановлений п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву, а також копія позовної заяви і доданих до неї документів, яка отримана ним 31.03.2025 (а.с. 39, 56).
Позивач, який отримав відзив через підсистему «Електронний суд» правом на надання відповіді на відзив не скористався.
Щодо клопотання позивача, яке надійшло 05.05.2025 про розгляд справи з повідомленням сторін, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно частин 5, 6 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Як зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 9901/279/19, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справіv. Germany (Аксен проти Німеччини), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino v. Portugal (Варела Ассаліно проти Португалії), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Також, Велика Палата Верховного Суду в ухвалах суду від 05 квітня 2022 року по справі № 520/13981/21 (№11-33апп22) та від 03 грудня 2020 року по справі № 440/2722/20 (Пз/9901/14/20) зазначила, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Встановлено з матеріалів справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 26.11.2024 серії ЕНА №3553414 інспектора Лозівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, старшого лейтенанта поліції Горою Романом Валерійовичем, притягнуто до адміністративної відповідальності та те, що він керував у місті Лозова, на вулиці Михайла Грушевського, транспортним засобом - автомобілем Skoda Octavia, державний номерний знак НОМЕР_1 , не мав права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 2.1.а Правил дорожнього руху (керування транспортним засобом особою, яка не має керування таким транспортним засобом) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП України (а.с. 14).
До матеріалів справи надане посвідчення водія серії НОМЕР_2 , видане ОСОБА_1 03.11.2015 зі строком дії до 03.11.2045 на категорії А1, В1, В, С1, С (а.с. 19).
Відповідачем наданий відеозапис з нагрудної камери (розміщено у підсистемі «Електронний суд»), який оглянутий судом і з якого встановлено, що інспектором зупинений транспортний засіб Skoda Octavia, та повідомлено водієві, що наявні матеріали ЄО 12488 про те, що водій транспортного засобом керує ним без посвідчення водія, запропоновано надати документи на перевірку, ОСОБА_1 пред'явлене посвідчення водія. Після перевірки посвідчення інспектором поліції роз'яснено, що воно підлягає вилученню, що ОСОБА_1 заперечувалася, останній вважав, що він не позбавлений права керування. Також інспектором повідомлено, про наявність постанови суду, за якою посвідчення водія мало бути вилучене, також інспектором запропоновано оглянути дані на службовому планшеті щодо наявності інформації про підстави вилучення водійського посвідчення, на що ОСОБА_1 не погодився. Після того інспектором поліції повідомлено про складання протоколу, а ОСОБА_1 зачинив вікно автомобіля.
В подальшому ОСОБА_1 пересів на пасажирське сидіння іззаду, а на водійське місце пересів пасажир, відчинив вікно і намагався спілкуватися з інспектором поліції. Інспектором поліції, роз'яснені ОСОБА_1 права, передбачені статтею 268 КУпАП. Інспектор поліції неодноразово пропонував Мелешку Б.В. отримати копію постанови, але останній вказав, що він не довіряє поліції, не забажав її отримувати, на що інспектор поліції повідоми, що направить її поштою.
Також встановлено та перевірено да даними Єдиного державного реєстру судових рішень, що постановою Близнюківського районного суду Харківської області у справі № 612/613/19, провадження № 3/612/193/19 від 15.11.2019, визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч.1 ст. 124 КУпАП та застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік. Посвідчення водія у ОСОБА_1 вилучене.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням, що міститься у ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП України) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За положеннями ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Щодо вимог про скасування постанови
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Пунктом 2 ч. 1 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).
Згідно з пунктом 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 "Про правила дорожнього руху" затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР).
Пунктом 1.3 ПДР зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно із п. 2.4 ПДР, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1; дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу; дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року, № 1306 (далі - ПДР), учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Відповідно до п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно п.п. а), б) ґ) п. 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до пп. а) п. 2.1. ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною 2 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Отже, порушення вимог пп. а) п. 2.1 ПДР тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Норма ч. 2 ст. 126 КУпАП є бланкетною нормою і при кваліфікації дій правопорушника за цією статтею необхідно керуватися також спеціальними Законами.
Перелік категорій, до яких можуть належати транспортні засоби, закріплює пункт 2.13 ПДР.
При цьому, ст.ст. 15, 16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.
Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Водій зобов'язаний, зокрема, мати при собі посвідчення водія, зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського, пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться, серед іншого, в посвідченні водія відповідної категорії.
Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою КМУ від 8 травня 1993 р. №340 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Згідно із п. 3 Положення транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);
С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;
ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;
Т - трамваї та тролейбуси.
Відтак, з урахуванням спеціального законодавства, можна дійти висновку, що відповідальність, передбачена частиною 2 ст. 126 КУпАП настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування транспортними засобами відповідної категорії.
Постановою Близнюківського районного суду Харківської області у справі № 612/613/19, провадження № 3/612/193/19 від 15 листопада 2019 року, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122-2 та ч. 4 ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік з подальшим вилученням водійського посвідчення.
Частиною 2 статтею 317-1 КУпАП визначено, що особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Відповідно до ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія. Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, позивач керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, а тому його дії мали б кваліфікуватися за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а не за ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки остання передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особою, яка не має права керування транспортними засобами відповідної категорії.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що діям позивача надана невірна кваліфікація, що виключає у його діях склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доведення, суд прийшов до висновку, що оскаржувана постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення за порушення правил дорожнього руху та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП є незаконною та підлягає скасуванню.
Стосовно доводів позивача про безпідставність зупинки, суд зазначає таке.
Так, пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
За змістом статті 31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 35 Закону України «Про Національну поліції» визначено підстави для зупинки транспортного засобу. Зокрема, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених.
Поліцейський зобов'язаний зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо є інформація, що свідчить про порушення власником транспортного засобу митних правил, виявлені митними органами відповідно до Митного кодексу України, а саме: порушення строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту іншого транспортного засобу особистого користування, використання такого транспортного засобу для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, розкомплектування чи передачу у володіння, користування або розпорядження такого транспортного засобу особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 2) якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб, який зареєстрований в іншій країні, не зареєстрований в Україні у встановлені законодавством строки чи перебуває на території України з порушенням строків тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту, чи використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, чи переданий у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Вказаною нормою визначений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортного засобу.
Відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи, або самовільно залишила місце для утримання військовополонених; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об'єктом вчинення правопорушення.
При цьому вимозі працівника поліції щодо пред'явлення для перевірки, визначеного п. 2.1 ПДР України переліку документів, обов'язково має передувати порушення водієм ПДР України, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.03.2019 року в адміністративній справі № 686/11314/17 та від 29.04.2020 в адміністративній справі № 201/16607/16-а.
Як встановлено під час розгляду справи, транспортний засіб був зупинений у відповідності до вимог п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки існувала постанова суду про вилучення посвідчення у водія ОСОБА_1 , що не була виконана. Про причину зупинки було повідомлено позивача, що підтверджено відповідачем відеозаписом та наявністю самої постанови. Відтак, підстава для зупинки транспортного засобу під керування позивача у поліцейських була наявна.
Стосовно вимог про визнання протиправними дій інспектора поліції під час розгляду справи
Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення як, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга і третя статті 122).
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі встановлено Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.
Відповідно до п.4 розділу І Інструкції №1395 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Судом встановлено, що інспектором поліції виносено постанова у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу, що відповідає вимогам Інструкції №1395.
Твердження позивача про порушенні працівником поліції норм законодавства та прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності при розгляді справи про адміністративне правопорушення спростовуються наданим відповідачем відеозаписом, а тому не знаходять свого підтвердження.
Ґрунтуючись на правових висновках Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених в постанові від 07.02.2019 року у справі № 640/6550/15-а та в постанові 10.05.2018 року у справі № 760/9462/16-а, суд дійшов висновку, що визнання протиправними дій інспектора щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, що є процесуальною діяльністю суб'єкта владних повноважень, спрямованою на фіксацію адміністративного правопорушення, є предметом оцінки суду при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Крім того, позивач зі скаргою на дії інспектора не звертався, службова перевірка наявності в діях інспектора ознак протиправної поведінки не проводилася та відповідно до вимог ст. 222 КУпАП відповідач має право розглядати справи про адміністративні порушення і накладати адміністративні стягнення, безпосередньо за ч. 2 ст. 126 КУпАП, тобто останній діяв в межах своїх повноважень.
Повноваження адміністративного суду, розглядаючи справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України, диспозиція якої не передбачає визнання дій протиправними чи незаконними при розгляді зазначених справ.
З огляду на наведене, для належного захисту порушеного права позивача достатнім способом буде скасування постанови про адміністративне правопорушення, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 286 КАС України, а не визнання протиправними дії відповідача по складанню оскаржуваної постанови щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тому позов підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням викладеного, вимога позивача про визнання дії інспектора щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності протиправними, задоволенню не підлягає.
Висновки
Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а отже наявні підстави для скасування спірної постанови.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява N 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що провадження у справах про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП за постановою про накладення адміністративного стягнення підлягає закриттю.
Розподіл судових витрат.
Щодо судового збору.
Згідно із ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, які не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено позивача від сплати судового збору, то відповідно до ст. 139 КАС України та Закону України «Про судовий збір» суд вважає необхідним стягнути на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Харківській області судовий збір в розмірі 605,60 грн., що є мінімальною ставкою судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 139, 245, 286 КАС України, суддя,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дій інспектора поліції, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3553414 від 24 листопада 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
У задоволенні іншої частини вимог про визнання протиправними дій інспектора поліції - відмовити.
Провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП - закрити.
Стягнути з Головного управління національної поліції в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом десяти днів шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.С. Наумова