ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2025Справа № 910/2269/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс»
про стягнення 160 000, 00 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (надалі - відповідач) про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 160 000, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2269/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
17.03.2025 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
19.03.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що при визначенні розміру страхового відшкодування позивачем помилково було враховано ПДВ, оскільки ремонт пошкодженого транспортного засобу не проведено, а отже сума відшкодування має бути зменшена на суму ПДВ. Вказує, що власник та страховик до якого перейшло право вимоги в порядку ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не зверталися до страховика винуватця ДТП, тобто відповідача, а тому підстави для здійснення виплати відсутні. Також позивачем не було надано ні фото пошкодженого транспортного засобу та не проведено огляд транспортного засобу за участі представника відповідача, що є порушенням ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Крім цього, зазначає, що позивач позбавив відповідача можливості, в порядку визначеному ст. 33, 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», визначити розмір шкоди, як це передбачено нормами вказаного Закону. Також вказує, що необхідно застосувати коефіцієнт фізичного зносу та визначити вартість матеріального збитку з його урахуванням.
19.03.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
23.10.2024 між позивачем (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) було укладено договір страхування наземних транспортних засобів № 29-2815-24-00088 (надалі - договір) та відповідно до п. 4 частини 1 якого, застраховано транспортний засіб «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.
Згідно умов договору, страхова сума складає 850 000, 00 грн, з франшизою 0 % (п. 5 та п. 11.8. частини 1 договору).
Відповідно до п. 8 частини 1 договору, строк його дії встановлено з 25.10.2024 по 24.10.2025.
13.11.2024 о 16:50 год в місті Києві, на проспекті Петра Григоренка, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Opel Corsa» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 не обрала безпечної швидкості та дистанції та здійснила зіткнення з автомобілем «Hyundai Tucson» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в результаті зіткнення обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень з матеріальними збитками
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 17.12.2024 по справі № 753/22798/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу.
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
14.11.2024 страхувальник звернувся до позивача із заявою, в якій просив здійснити відшкодування оціненої шкоди заподіяної транспортному засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у результаті дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), що сталась 13.11.2024.
Згідно з рахунком на оплату Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО» № НК1615 від 22.11.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 239 221, 62 грн.
З урахуванням акту огляду транспортного засобу № 0000001775 від 22.11.2024, а також враховуючи рахунок на оплату Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО» № НК1615 від 22.11.2024, страховим актом позивача № ОСКА-1775 від 22.11.2024 вище наведену дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком та вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 239 221, 62 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 85317 від 25.11.2024 позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО» грошові кошти в загальному розмірі 239 221, 62 грн.
Отже, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, в зв'язку із настанням страхового випадку (ДТП) позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 239 221, 62 грн.
Відповідно до полісу серії ЕР № 220353533 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Opel Corsa» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0, 00 грн та страховою сумою за шкоду заподіяну майну в розмірі 160 000, 00 грн.
27.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за вих. № 52774 від 26.11.2024, в якій просив сплатити суму страхового відшкодування за заподіяння шкоди транспортному засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 239 221, 62 грн.
Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Враховуючи наведені вище обставини, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 160 000, 00 грн, тобто в межах ліміту відповідальності відповідача за полісом.
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Opel Corsa» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 220353533 із страховою сумою за шкоду заподіяну майну, в розмірі 160 000, 00 грн та франшизою 0, 00 грн.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «Opel Corsa» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_2 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП у межах страхової суми за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 160 000, 00 грн суми виплаченого страхового відшкодування, в межах ліміту відповідальності відповідача за полісом.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Згідно із ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до рахунку на оплату Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО» № НК1615 від 22.11.2024 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 239 221, 62 грн.
Позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування згідно платіжної інструкції № 85317 від 25.11.2024 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО» в загальному розмірі 239 221, 62 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зокрема, зазначає щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу та визначити вартість матеріального збитку з його урахуванням, відносно чого суд зазначає наступне.
Так, згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
У даному випадку значення коефіцієнту фізичного зносу застрахованого позивачем автомобіля приймається таким, що дорівнює нулю, оскільки на момент настання дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації транспортного засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску, не перевищував визначених у пункті 7.38 Методики строків.
У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи не було надано будь-яких доказів того, що складові частини кузова, кабіни, рами КТЗ та ін. мали станом на дату ДТП пошкодження у вигляді деформації, що не підпадали під визначення експлуатаційних пошкоджень відповідно до пункту 1.6 розділу I цієї Методики, а призвели до зниження витривалості і міцності матеріалу виготовлення цієї складової частини (складових частин) КТЗ. Доказів існування обставин, які є винятковими відповідно до пункту 7.39 Методики стосовно застрахованого позивачем автомобіля, матеріали справи також не містять.
При цьому, ремонтні роботи, зазначені в рахунку складеному за результатами відновлювального ремонту транспортного засобу, узгоджуються з пошкодженнями, зазначеними в акті огляду транспортного засобу та інформацією про пошкодження, зазначеною в схемі місця ДТП.
Отже, суд відхиляє як необґрунтовані заперечення відповідача щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу, оскільки відповідач не довів наявність обставин, з якими закон пов'язує обов'язок застосовувати коефіцієнт фізичного зносу (перевищення строку експлуатації транспортного засобу, а також наявність винятків, встановлених п. 7.38. та 7.39. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджену наказом МЮУ та Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092).
Крім цього, твердження відповідача відносно зменшення розміру виплати на розмір ПДВ суд відхиляє, оскільки із змісту відзиву не вбачається за можливе встановити на якій підставі не слід застосовувати ПДВ, а також відзив не містить жодних обґрунтувань чому суми ПДВ не мають бути включені до страхового відшкодування.
Разом з цим, згідно із частиною 2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Суд зазначає, що виплата страхового відшкодування здійснювалась позивачем не на рахунок потерпілої особи, а безпосередньо на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГДАН АВТО», який відповідно до рахунку № НК1615 від 22.11.2024 є платником ПДВ, а тому посилання відповідача на необхідність зменшення суми страхового відшкодування на суму ПДВ є необґрунтованими.
При цьому, суд звертає увагу, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai Tucson», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 239 221, 62 грн з ПДВ, а без ПДВ 199 351, 35 грн, а позивачем заявлено до стягнення 160 000, 00 грн страхового відшкодування, в межах ліміту відповідальності відповідача за полісом.
Також судом відхиляється заперечення відповідача щодо позбавлення останнього можливості в порядку визначеному ст. 33 та ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначити розмір шкоди, оскільки позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування за вих. № 52774 від 26.11.2024, з відповідними документами згідно вимог законодавства. До того ж відповідач не надав доказів щодо звернення до позивача з вимогою про надання додаткових документів чи проведення огляду транспортного засобу.
Водночас, відповідно до п. п. 34.1 та 34.2 ст. 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов'язаний протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10-ти робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.
Отже, саме на відповідача, як страховика винної в ДТП особи, після отримання заяви покладається обов'язок здійснити передбачені статтею 34 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дії. Разом з цим доказів того, що відповідач звертався до позивача з заявою щодо надання додаткових документів чи з метою огляду транспортного засобу, відповідачем суду не надано.
Крім цього, відповідачем не надано суду доказів на спростування встановленої позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого транспортного засобу внаслідок його пошкодження в ДТП. Також відповідач не спростував й розраховану позивачем суму страхового відшкодування.
Доказів виплати відповідачем суми страхового відшкодування в розмірі 160 000, 00 грн матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду таких доказів надано не було.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача страхового відшкодування в сумі 160 000, 00 грн підлягає задоволенню повністю.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Отже, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 160 000, 00 грн страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги № 20-12/24-ЮП від 26.12.2024, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 10423/10 на ім'я адвоката Гедз Юлії Володимирівни, акт виконаних робіт від 24.02.2025 на загальну суму 24 000, 00 грн, зокрема, за страхову справу № ОСКА-1775 (найменування страхувальника: Рибчинська Т.І., ПІБ винуватця ДТП: Казмірчук К.І.) - 7 000, 00 грн та платіжну інструкцію № 6085 від 25.02.2025 на суму 24 000, 00 грн.
Відповідно до визначення, наведеного у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд враховує, що у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис».
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Разом з тим відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявлялось.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 7 000, 00 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інтер-Поліс» (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (03038, місто Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32 А, ідентифікаційний код 30859524) 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн 00 коп. страхового відшкодування, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань