ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 травня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5171/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Колоколова С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС"
на ухвалу Господарського суду Одеської області про повернення позовної заяви
від 17 грудня 2024 року (повний текст складено 17.12.2024)
у справі № 916/5171/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС"
до відповідачів:
1. Приватного підприємства "ЕКОФРЕШ";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСІНДІКАТ"
про стягнення заборгованості в загальному розмірі 6256718,43 грн.
суддя суду першої інстанції: Мостепаненко Ю.І.
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, -
У листопаді 2024 Товариство з обмеженою відповідальністю “УЛФ-ФІНАНС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства “ЕКОФРЕШ», Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОСІНДІКАТ», в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача грошові кошти у розмірі 6256718,43 грн., з яких: 2504747,74 грн. - заборгованість по сплаті лізингових платежів; 251886,86 грн. - штраф 10%; 1536615,24 грн. - пеня; 128047,99 грн. - 3% річних; 313977,66 грн. - інфляційні нарахування; 1521442,94 грн. - неустойка, а також суму судових витрат.
В обґрунтування позову позивач посилається на порушення відповідачем-1 умов укладених з позивачем чотирьох договорів фінансового лізингу в частині оплати лізингових платежів у встановлені договорами строки. Зважаючи на те, що відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 договорів лізингу, уклавши відповідні договори поруки, позивач спірні кошти заявив до стягнення з відповідачів як з солідарних боржників.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “УЛФ-ФІНАНС» залишено без руху з посиланням на недодержання вимог п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України.
12.12.2024 від представника позивача до Господарського суду Одеської області надійшла заява, в якій позивачем на виконання ухвали суду від 02.12.2024 зазначено, що станом на 29.11.2024 правильна адреса місцезнаходження відповідача-2 - ТОВ “АГРОСІНДІКАТ» є наступна: 65037, Одеська область, Одеський район, село Лиманка, вул. Надії, ж/м “Чорноморка», буд. 1.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24 (суддя Мостепаненко Ю.І.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" до Приватного підприємства "ЕКОФРЕШ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСІНДІКАТ" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 6256718,43 грн. повернуто позивачу без розгляду з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Так, суд першої інстанції зазначає, що позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за чотирма договорами фінансового лізингу, які забезпечувались чотирма договорами поруки.
При цьому господарський суд вказує, що зі змісту зазначених договорів вбачається, що заборгованість відповідачів виникла на підставі різних договорів, оскільки предметом цих договорів є надання Приватному підприємству “ЕКОФРЕШ» у платне володіння та користування різного майна.
Також суд першої інстанції зазначає, що заявлені за договорами вимоги не об'єднані поданими доказами, оскільки невиконання кожного з договорів буде потребувати дослідження правомірності нарахування заборгованості, процентів, інфляційних втрат, неустойки, штрафів, пені за певний проміжок часу і на підставі різних первинних документів.
Отже, на думку місцевого господарського суду, вимоги про стягнення заборгованості у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим договором фінансового лізингу розмірі є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших.
Суд першої інстанції зазначає, що об'єднання позовних вимог є правом, а не обов'язком суду, а тому суд приходить до висновку, що об'єднання позовних вимог може мати негативні наслідки для виконання всіх завдань господарського судочинства, встановлених в статті 2 Господарського процесуального кодексу України, додержання яких превалює над будь-якими іншими доводами учасників судового процесу, зокрема сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов'язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, ускладнює розгляд та вирішення справи по суті.
Крім того, місцевий господарський суд зауважує, що для вирішення по суті даного спору суд повинен буде дослідити та вивчити кожний зі спірних чотирьох договорів, які покладені у підставу позову, а відтак надати оцінку умовам кожного з укладених договорів фінансового лізингу № 10013/05/21-Г від 13.05.2021 року, № 9320/03/21-Г від 17.03.2021 року, № 9321/03/21-Г від 17.03.2021 року та № 9322/03/21-Г від 17.03.2021 року, а також додаткам та додатковим угодам до них, яких позивачем додано до матеріалів позову у значній кількості, встановити обставини дотримання, виконання/невиконання сторонами умов цих договорів, мети та обставин їх укладення, встановити наявність або відсутність заборгованості, періоди її виникнення окремо за кожним договором, правильність заявлених до стягнення сум, які, крім іншого, є досить великими, оскільки позивачем заявлено до стягнення 6256718,43 грн. заборгованості, а також надати оцінку умовам кожного з укладених чотирьох договорів поруки від 13.05.2021 року, від 17.03.2024 року. Зазначене свідчить про те, що по кожному з договорів та по кожному окремому епізоду, щодо яких, як зазначає позивач, відповідачами було допущено порушення умов зобов'язань в різних розмірах, суду необхідно проводити окрему процесуальну процедуру з визначенням та дослідженням різного кола доказів, пов'язаних зі встановленням обставин, на які посилається позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, що також суттєво утруднить вирішення спору в межах однієї справи.
Таким чином, враховуючи заявлені позивачем позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, що свідчить про порушення правил об'єднання позовних вимог.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 року у справі №916/5171/24 повернути до Господарського суду Одеської області для вирішення процесуального питання щодо прийняття до розгляду позовної заяви.
У апеляційній скарзі скаржник зазначає наступне:
- позовні вимоги ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» до ПП «ЕКОФРЕШ» та ТОВ «АГРОСІНДІКАТ» є однорідними та такими, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів;
- об'єднання позовних вимог за договорами фінансового лізингу дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин;
- наявність підстав для роз'єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження;
- підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України;
- ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» при подачі позову не було порушено правил об'єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, так як заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку різного судочинства та стосовно них процесуальним законом не визначена виключна підсудність різним судам;
- коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 13.01.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів зазначеної справи до суду апеляційної інстанції.
23.01.2025 матеріали справи №916/5171/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24. Вирішено розглянути справу №916/5171/24 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами.
Судова колегія звертає увагу, що відзив на апеляційну скаргу жодним з відповідачів до суду не наданий, що, в свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Савенкова проти України» від 02.05.2013, “Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, тривале перебування судді-члена-колегії Колоколова С.І. на лікарняному, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" розглядається поза межами строку, встановленого ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку, що апеляційна скарга Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24 - скасуванню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із статтею 2 та частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Водночас порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права - Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави та порядок об'єднання і роз'єднання позовних вимог.
Згідно із частиною першою цієї статті в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, вказаною нормою процесуального права закріплене право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
При цьому об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
У цьому випадку колегія суддів звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, неодноразово викладеної в постановах від 24.04.2023 у cправі №916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі №911/1757/21, від 30.03.2023 у справі №910/4501/22, від 19.12.2022 у справі №921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18.
Щодо об'єднання позовних вимог у спірних правовідносинах апеляційний суд зазначає про таке.
Предметом спору у даній справі є вимоги про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів в загальному розмірі 6256718,43 грн., що ґрунтуються на договорах фінансового лізингу, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю “УЛФ-ФІНАНС» та Приватним підприємством “ЕКОФРЕШ», а саме: № 10013/05/21-Г від 13.05.2021 (зі змінами та доповненнями), №9320/03/21-Г від 17.03.2021 (зі змінами та доповненнями), № 9321/03/21-Г від 17.03.2021 (зі змінами та доповненнями), № 9322/03/21-Г від 17.03.2021 (зі змінами та доповненнями); та договорах поруки від 13.05.2021 і від 17.03.2021, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю “УЛФ-ФІНАНС», Приватним підприємством “ЕКОФРЕШ» та Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРОСІНДІКАТ» з метою забезпечення виконання ПП “ЕКОФРЕШ» усіх його грошових зобов'язань за договорами фінансового лізингу.
Місцевий господарський суд, повертаючи без розгляду позовну заяву зазначив, що вимоги про стягнення заборгованості у конкретно визначеному позивачем за кожним окремим договором фінансового лізингу розмірі є самостійними вимогами, які не пов'язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших. Крім того, суд вказав, що заявлені за договорами вимоги не об'єднані поданими доказами, оскільки невиконання кожного з договорів буде потребувати дослідження правомірності нарахування заборгованості, процентів, інфляційних втрат, неустойки, штрафів, пені за певний проміжок часу і на підставі різних первинних документів.
Водночас, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, не врахував, що позовні вимоги ТОВ «УЛФ-ФІНАНС» до ПП «ЕКОФРЕШ» та ТОВ «АГРОСІНДІКАТ» є однорідними, виникають з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
Разом з тим, договори, на які позивач посилається як на підставу позову, укладено одними і тими ж самими сторонами.
Колегія суддів вважає, що об'єднання позивачем в одному позові вимоги про стягнення за однотипними договорами сприятиме можливості досягти процесуальної економії, ефективнішому використанню процесуальних засобів для відновлення порушеного права, а також запобіганню можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважує, що обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення/ дотримання правил об'єднання/роз'єднання позовних вимог, а тому не має вирішального значення у застосуванні положень частин першої, шостої статті 173 та пункту 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України. Відтак, великий обсяг доданих до позовної заяви доказів на підтвердження позовних вимог та підстав їх виникнення не є свідченням порушення правил об'єднання позовних вимог.
За змістом частини першої статті 173 Господарського процесуального кодексу України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Разом з цим, частиною шостою статті 173 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
У той же час, аналіз пункту 2 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України, у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу, свідчить про те, що у разі порушення правил об'єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз'єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 Господарського процесуального кодексу України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Отже, наявність підстав для роз'єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 Господарського процесуального кодексу України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.
Тоді як підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п'ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України є встановлення господарським судом обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, наведених саме в частинах четвертій, п'ятій статті 173 Господарського процесуального кодексу України.
Тобто, коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 Господарського процесуального кодексу України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов.
Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №902/434/19 та від 02.12.2020 у справі №908/420/20, від 12.09.2023 у справі № 904/1513/22.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі №910/21280/21 зауважено, що позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду лише за тих виявлених судом після відкриття провадження у справі порушень правил об'єднання позовних вимог, що передбачені нормами частин четвертої та п'ятої статті 173 Господарського процесуального кодексу України. В інших випадках порушення правил об'єднання позовних вимог, виявлених та встановлених судом у підготовчому провадженні, суддя за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи приймає рішення про роз'єднання позовних вимог.
Вказаного не було враховано судом першої інстанції та безпідставно повернуто позовну заяву, в якій фактично об'єднано вимоги за однотипними договорами, з однаковим суб'єктним складом та загальним обґрунтуванням порушення виконання договорів.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про повернення без розгляду позовної заяви з підстави порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Однак оскаржуване судове рішення таким вимогам процесуального закону не відповідає.
Відповідно до статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Частиною третьою статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що з вищенаведених мотивів оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим, підлягає скасуванню, а матеріали справи підлягають передачі до місцевого господарського суду для вирішення питання про відкриття провадження за цим позовом, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
У зв'язку із скасуванням ухвали місцевого господарського суду з числа зазначених у частині 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду справи згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, 271, 275, 280, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.12.2024 у справі №916/5171/24 - скасувати.
Матеріали справи №916/5171/24 направити до Господарського суду Одеської області для вирішення питання про відкриття провадження.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Колоколов С.І.