Справа № 468/255/25
2/468/344/25
56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43
(заочне)
05.05.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання - Кочубей О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу №468/255/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №101494887 в електронній формі, за яким кредитор надав відповідачу грошові кошти. 16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №101494887 від 12.12.2021 року в сумі 21 750 грн., з яких: 5000 грн. - сума основного боргу; 15 750 грн. - проценти, 1000 грн - комісія.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту та процентів, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за вказаним договором в загальній сумі 21 750 грн.
Позов надійшов до суду 12.02.2025 року (зданий до відділення зв'язку 06.02.2025 року).
04.03.2025 року відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
В тексті позову представник позивача заявив про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.
Відповідач до суду не з'явився, про час слухання справи повідомлявся рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням (до суду повернулось поштове відправлення, що вказує на відсутність відповідача за зареєстрованим у встановленому порядку місцем його проживання, тому він відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим). До суду не надійшло відзиву на позов.
З огляду на те, що сторони належним чином повідомлені, відповідач не з'явився в судове засідання та не подав відзив, суд ухвалив про заочний розгляд справи.
Дослідивши наявні у справі матеріали (копію договору про споживчий кредит №101494887 від 12.12.2021 року з додатками; копію платіжного доручення від 12.12.2021 року; копію договору факторингу №16072024 від 16.07.2024 року з додатками; витяг з реєстру боржників від 16.07.2024 року; розрахунок заборгованості), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про можливість задоволення позову
В судовому засіданні встановлено, що 12.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №101494887 в електронній формі, за яким кредитор надав відповідачу грошові кошти в сумі 5000 грн. строком на 10 днів до 22.12.2021 року, з можливістю його пролонгації, але не більше ніж на 60 днів (п. 2.3.1.2 договору), тобто до 20.02.2022 року включно. З умовою сплати комісії за надання кредиту в сумі 1000 грн та процентів за ставкою 1,5 % за кожен день в межах строку кредитування та базовою ставкою в розмірі 5% за кожен день.
16.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №101494887 від 12.12.2021 року в сумі 21 750 грн., з яких: 5000 грн. - сума основного боргу; 15 750 грн. - проценти, 1000 грн - комісія.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ст.ст.1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч.2 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За такого, між сторонами в електронній формі шляхом підписання електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором був укладений відповідний договір позики, за яким на вказаних в ньому умовах відповідачу в позику були надані грошові кошти в сумі 8000 грн.
Позивач вказує, що заборгованість відповідача перед ним за договором №101494887 від 12.12.2021 року в сумі 21 750 грн., з яких: 5000 грн. - сума основного боргу; 15 750 грн. - проценти, 1000 грн - комісія.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач не надав суду доказів внесення коштів на погашення відповідної заборгованості, тому його заборгованість має бути стягнута на користь нового кредитора.
За такого, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту по вказаному вище договору в сумі 5000 грн., а також передбачена договором комісія за надання кредиту в сумі 1000 грн.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за вказаним вище договором, то суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Крім того відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року №723/304/16-ц провадження №14-360цс19 стягнення процентів за користування грошима за період після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права.
За такого, після закінчення строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати проценти, комісію та пеню, а має право на отримання окрім суми боргу двох видів плати: 1) компенсації втрат від інфляції за весь час прострочення, 2) трьох процентів річних від простроченої суми, або іншого розміру процентів, який визначений сторонами з посиланням на ч.2 ст. 625 ЦК України.
При цьому, як вказано вище, за договором №101494887 від 12.12.2021 року строк кредитування був визначений в 10 днів та передбачав його пролонгацію, але не більше ніж на 60 днів, тобто до 20.02.2022 року включно.
З долученого до позовної заяви розрахунку слідує, що заборгованість за процентами в загальному розмірі 15 750 грн розрахована до 20.02.2022 року включно, тобто в межах визначеного сторонами пролонгованого строку кредитування.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню та з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором №101494887 від 12.12.2021 року в сумі 21 750 грн., з яких: 5000 грн. - сума основного боргу; 15 750 грн. - проценти, 1000 грн - комісія.
Виходячи із практики ЄСПЛ, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ та є джерелом права, суд не вбачає підстав для надання відповіді на кожен аргумент сторін по справі. Так, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною у п. 58 Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.05.2011 року «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя».
За такого, суд вважає, що ним достатньо та належним чином обґрунтовані підстави прийняття рішення та наведені відповідні мотиви, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для надання більш детальної відповіді на кожен аргумент сторін.
Згідно зі ст. 141 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст.13, 259, 263-265, 279, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики №101494887 від 12.12.2021 року в сумі 21 750 (двадцять одна тисяча сімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул. Симона Петлюри, 30 м. Київ, ідентифікаційний код 35625014);
Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Повне судове рішення складене 05.05.2025 року.
суддя: