Справа № 743/159/25 Головуючий у 1-й інстанції: Кравчук М.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
01 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11.02.2025 у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- продовжити строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 (шість) місяців.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11.02.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням громадянин російської федерації ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.08.2024 у справі № 743/1147/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025, затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців.
На час ухвалення зазначеного вище рішення, громадянин російської федерації ОСОБА_1 перебував у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України.
З метою виконання вказаного рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито заходів, передбачених чинним законодавством, для забезпечення примусового видворення відповідача.
Так, 18.09.2024 позивачем було надіслано повідомлення № 8010.8.1.1-40075/80.4-24 до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації та документуванні відповідача (а.с. 9).
09.12.2024 позивачем повторно надіслано повідомлення № 8010.8.1.1-53891/80.3-24 до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації та документуванні відповідача (а.с. 10).
12.12.2024 листом № 71/17-549-166875 Департамент консульської служби МЗС України повідомив позивача про те, що дипломатичні відносини між Україною та росією розірвані. Діяльність посольства та консульських установ держави-агресора на території України припинена. Представлення інтересів російської федерації дипломатичним представництвом третьої держави в Україні не здійснюється. Зазначене унеможливлює надання органами дипломатичної служби України сприяння у підтвердженні особи і документуванні громадян країни-агресора та, відповідно, розгляд направлених до МЗС звернень.
З огляду на те, що особу відповідача не ідентифіковано відповідно до діючого законодавства та відповідач немає жодного документу, який надавав би йому право перетину державного кордону для виїзду з України, а також оскільки шестимісячний строк, на який було затримано та поміщено громадянина російської федерації ОСОБА_1 до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України спливав 15.02.2025, то позивач і звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з метою завершення процедури подальшого примусового повернення/видворення відповідача до країни громадянської приналежності необхідно продовжити строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його подальшого видворення - строком на 6 місяців.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення без врахування всіх фактичних обставин справи та надання їм належної правової оцінки, у зв'язку із чим воно підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорам України.
Частиною першою статті 16 Закону передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами другою - чотирнадцятою цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України (частина п'ятнадцята статті 4 Закону).
Згідно визначення пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 16.08.2024 у справі № 743/1147/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025, затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення строком на 6 місяців. При цьому, у ОСОБА_1 відсутні документи, які б давали йому право законно перебувати на території України.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач звертався із заявою до органів ДМС України про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відсутність документів, що посвідчують особу відповідача, унеможливлюють застосування до нього інших, крім затримання заходів, передбачених частиною 1 статті 289 КАС України.
Так, відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Згідно із частиною першою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Отже, норми частини першої статті 289 КАС свідчать про виокремлення двох категорій іноземців або особі без громадянства, до яких можуть бути застосовані заходи примусового затримання:
1) іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, та стосовного якої існують обґрунтовані підстави вважати, що вона ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі;
2) іноземець або особа без громадянства, яка не має документа, що дає право на виїзд з України, та яка порушила законодавство України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців.
Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців (частина одинадцята статті 289 КАС).
При цьому, посилання представника апелянта на пункт 8 Розділу I Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом МВС, АДПС, СБУ від 23.04.2012 №353/271/150, не заслуговує на увагу, оскільки до суду не надано доказів, що відповідач відповідає вимогам, встановленим частиною 20 статті 4 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі питання повернення (видворення) відповідача не розглядається, оскільки відповідних вимог позивачем заявлено не було.
Наразі, предметом судового розгляду у цій справі є продовження строку затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Згідно з частиною 13 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено розділом VI Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150), пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.
У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.
Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на момент звернення до суду з цим позовом, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито заходів, передбачених чинним законодавством для забезпечення примусового видворення відповідача.
Так, 18.09.2024 позивачем було надіслано повідомлення № 8010.8.1.1-40075/80.4-24 до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації та документуванні відповідача (а.с. 9).
09.12.2024 позивачем повторно надіслано повідомлення № 8010.8.1.1-53891/80.3-24 до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням у сприянні в ідентифікації та документуванні відповідача (а.с. 10).
12.12.2024 листом № 71/17-549-166875 Департамент консульської служби МЗС України повідомив позивача про те, що дипломатичні відносини між Україною та росією розірвані. Діяльність посольства та консульських установ держави-агресора на території України припинена. Представлення інтересів російської федерації дипломатичним представництвом третьої держави в Україні не здійснюється. Зазначене унеможливлює надання органами дипломатичної служби України сприяння у підтвердженні особи і документуванні громадян країни-агресора та, відповідно, розгляд направлених до МЗС звернень.
Отже, на момент звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач немає жодного документу, який надавав би йому право перетину державного кордону для виїзду з України. Особу відповідача не ідентифіковано відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до п.п.11, 12, 18 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
На час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Відтак, оскільки громадянин російської федерації ОСОБА_1 перебуває на території України незаконно, документів, які підтверджують його особу, немає, вжитими позивачем заходами встановити особу відповідача не вдалось, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність достатніх правових підстав для продовження строку затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання терміном на 6 (шість) місяців.
Твердження апелянта про те, що він перетнув кордон України з метою проходження служби в Збройних Силах України колегія суддів не бере до уваги, оскільки це не спростовує факту порушення законодавства України, за що його було затримано та поміщено в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають на території України. Більше того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач до органів ТЦК та СП з метою проходження військової служби в Збройних Силах України не звертався, що також спростовує дані твердження.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись, як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу громадянина російської федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 11.02.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.