22 квітня 2025 року м. Дніпросправа № 160/27457/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Щербака А.А., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2024, (суддя суду першої інстанції Лозицька І.О.), прийняте в порядку письмового провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/27457/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
14.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» протиправною;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв'язку з наявністю інвалідності.
Адміністративний позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , зазначає, що він звертався до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про його звільнення з військової служби з підстав наявності у нього інвалідності ІІІ групи, однак відповідачем, за результатами розгляду рапорту, не було прийнято позитивного рішення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 20.11.2024 в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову. Також, позивач наголошує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що саме В/ч НОМЕР_1 призупинила військову службу позивача.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_3 (раніше НОМЕР_2 ).
ОСОБА_1 звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про його звільнення з військової служби з підстав наявності у нього інвалідності ІІІ групи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено на адресу адвоката позивача лист від 19.07.2024 р. №117/826/ВихЗПІ, в тексті якого зазначено, що з 12.03.2024 р. військовослужбовець ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.03.2024 р. №72 військову службу військовослужбовця ОСОБА_1 призупинено.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови ОСОБА_1 , у звільненні з військової служби на підставі підпункту “б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду із позовом не до того відповідача, відтак підстави для задоволення позову - відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/202 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє станом на сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом частин першої та третьої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
Підстави для звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, підпункт "б" п. 2 ч.4 ст. 26 Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Отже, підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу під час мобілізації, є зокрема наявність у нього інвалідності.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (надалі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з абзацом 2 пункту 225 Положення від 10.12.2008 року №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема:
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
У пункті 233 Положення від 10.12.2008 року №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 Інструкції від 26.05.2014 року №333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 2 п. 224 Положення від 10.12.2008 №1153/2008, звільнення з військової служби відбувається:
під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_4 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;
у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;
у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;
у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військовому званні - Президентом України.
Так, в матеріалах справи міститься довідка до акту огляду медико-соціальної експертною комісією №130005, з тексту якої вбачається, що позивачу - ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності з 01.11.2021 р. (проф. захв.).
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Встановлені обставини справи свідчать, що позивач, станом на дату прийняття рішення у справі, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 (раніше НОМЕР_2 ). При цьому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 12.03.2024 р. №72 військову службу військовослужбовця ОСОБА_1 призупинено.
Як зазначає позивач, він звернувся з рапортом про звільнення до Військової частини НОМЕР_1 , водночас до військової частини НОМЕР_3 в якій він проходить службу, позивач не звертався. Військова частина НОМЕР_3 не є стороною в адміністративній справі.
Саме по собі звернення позивача із рапортом до ВЧ НОМЕР_1 не створює підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства рапорт про звільнення подається виключно до безпосереднього керівництва в/ч в якій особа проходить військову службу з урахуванням вимог п. 233, 225 Положення від 10.12.2008 №1153/2008.
Більше того, колегія суддів звертає увагу, що як видно з доказів, долучених позивачем до адміністративного позову рапорт про звільнення був направлений командиру в/ч НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Водночас, як видно з матеріалів справи адресою відповідача є АДРЕСА_2 .
Таким чином, на думку суду не доведеним, поза розумним сумнівом, є факт того, що рапорт позивача надійшов до адресата.
На підставі викладеного вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 в адміністративній справі №160/27457/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.А. Щербак
суддя А.В. Шлай