Головуючий І інстанції: М.В. Довгопол
02 травня 2025 р. Справа № 440/16310/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/16310/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 09.06.2018 року по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63 651 грн. 12 коп. (шістдесят три тисячі шістсот п'ятдесят одну) гривню 12 копійок (без утримання податків та обов'язкових платежів).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 09.06.2018 по 29.09.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 63305,88 грн (шістдесят три тисячі триста п'ять гривень вісімдесят вісім копійок) (без утримання податків та обов'язкових платежів).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо розміру нарахованих йому сум, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України. Вказав, що позивач з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 звернувся до суду лише у грудні 2021 року.
Позивач не скористався правом надання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 червня 2018 року № 127 прапорщика ОСОБА_1 , головного старшину авіаційної ескадрильї, звільненого наказом командира НОМЕР_2 бригади тактичної авіації (по особовому складу) від 06 червня 2018 року № 18-РС у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) визнано таким, що справи та посаду здав 08 червня 2018 року /а.с. 6/.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі № 440/18594/21, яке набрало законної сили 07.02.2023, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням базового місяця (місяця підвищення доходів) - січень 2008 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з встановленням для обчислення індексації місяця підвищення доходів (базового місяця) - січень 2008 року /а.с. 30 -33/.
На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 82370,85 грн, що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю № 295 /а.с. 25/. Позивачем отримано кошти у сумі 82370,85 грн 29.09.2023, про що свідчить виписка з його особового рахунку /а.с. 10/.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2018 року по 29.09.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, суд першої інстанції критично оцінив наведений у позовній заяві розрахунок середнього заробітку, за яким середній заробіток у розмірі 63 651, 12 грн. визначено шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на 184 календарні дні, тому дійшов висновку, що необхідно стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63305,88 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до установлених обставин цієї справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 08.06.2018, а остаточний розрахунок з ним військова частина НОМЕР_1 провела на виконання рішення суду в справі № 440/18594/21 (виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018) - 29.09.2023.
Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 09.06.2018 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 29.09.2023 (дата виплати індексації грошового забезпечення).
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного з розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Крім цього, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджені рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2022 у справі №440/18594/21.
На виконання вказаного судового рішення відповідач провів розрахунок з позивачем 29.09.2023.
Разом з цим, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, позивач має право на отримання відшкодування за затримку остаточного розрахунку при звільненні, починаючи наступного дня після звільнення з військової служби по день фактичного розрахунку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції після змін внесених Законом №2352-ІХ, у межах шести місяців, колегія суддів зазначає наступне.
Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 09.06.2018 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 29.09.2023 (дата виплати індексації грошового забезпечення), який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 09.06.2018 року до 18.07.2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
Період з 19.07.2022 року до 29.09.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
Тож, у спорах про нарахування та виплату середнього заробітку належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших.
Колегія суддів також наголошує, що застосована правова позиція суду апеляційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформовано висновок.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 належить враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП, щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Спірний період щодо виплати позивачу грошових коштів у сумі 82370, 85 грн. тривав з 09.06.2018 (наступний день за датою звільнення позивача) до 29.09.2023 (дня, коли на виконання рішення суду у справі № 440/18594/21 на користь позивача виплачено кошти), тобто охоплюється період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Колегія суддів вважає правильним застосування положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ (без обмеження строком виплати у шість місяців, але із застосуванням принципу співмірності), і після цього (обмеження виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності).
За змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Щодо здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає, що вирішення питання про виплату середнього заробітку з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі по тексту - Порядок №100), чинність якої згідно з пунктом 2 поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі по тексту - Порядок №100, у відповідній редакції).
Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26 при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 08.06.2018 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 27.11.2023 № 967 /а.с. 27/ середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 10550,98 грн, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 345, 93 грн.
Колегія суддів при розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, відповідно до приписів ч. 5 ст. 308 КАС України враховує позовні вимоги та підстави позову, що були заявлені позивачем до суду першої інстанції.
Оскільки позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2018 до 29.09.2023 в межах шести місяців, тому загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 становить 63305,88 грн.
Колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку та вважає, що позивач взагалі не має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, що спростовано судовим розглядом з урахуванням зазначеного вище.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 63305,88 грн.
Доводи відповідача про те, що оскільки на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо розміру нарахованих йому сум, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України та щодо того, що з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 звернувся до суду лише у грудні 2021 року, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 (з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц), зокрема, про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення.
Указана правова позиція, зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
Верховний Суд, спираючись на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, неодноразово у своїх постановах, у тому числі у постанові від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, зазначав, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обгрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 по справі № 440/16310/23 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий