01 травня 2025 р. Справа № 440/5561/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 (суддя: Є.Б. Супрун, м. Полтава) по справі № 440/5561/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) підполковника ОСОБА_2 №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити сержанту ОСОБА_1 недоплачену частину зменшеної премії за квітень 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог стверджував про незаконність наказу Військової частини НОМЕР_1 №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ", яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення у виді догани за порушення вимог статей 11, 37, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за невиконання загальних обов'язків військовослужбовця, статті 3.3.4 Положення про військове (корабельне) господарство ЗС України. Вказує, що накладення дисциплінарного стягнення відбулось без перевірки фактичних обставин інкримінованого правопорушення та встановлення ступеня вини, без попереднього проведення службового розслідування, що позбавило позивача можливості надавати пояснення, висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо його проведення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 по справі № 440/5561/24 позов ОСОБА_1 у справі №440/5561/24 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з адміністративно-господарської діяльності) №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ".
В решті вимог - позов залишено без задоволення.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 по справі № 440/6010/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на положення п. 2 розділу ІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 21.11.217 № 608 (далі - Порядок), наполягає на відсутності законних підстав для проведення в даному випадку службового розслідування (що в силу приписів вказаного Порядку, як вказує апелянт, є правом, а не обов'язком військової частини), оскільки причини та умови, що сприяли вчиненню позивачем правопорушення, ступінь його вини та інші обставини, які мають значення для прийняття оскаржуваного наказу не потребували додаткового встановлення (уточнення), враховуючи, що на момент винесення такого наказу у ОСОБА_1 було відібрано усні пояснення стосовно вчиненого ним правопорушення. З огляду на викладене, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність проведення службової перевірки перед притягненням позивача до дисциплінарної відповідальності. При цьому зауважує, що проведення службової перевірки відповідно до положень Порядку не є обов'язковим при виявленні кожного випадку порушення дисципліни, а може мати місце, зокрема, лише тоді, коли інформація про факт правопорушення потребує перевірки.
З урахуванням викладеного, наполягає на законності наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ", яким за невиконання обов'язку щодо організації готування, доставки та видачі гарячої їжі, на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани та зменшено премію за квітень 2024 року.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вказує, що посилання апелянта на нібито отримання від позивача усних пояснень не відповідають дійсності, не підтверджені жодними доказами, а твердження про такі пояснення з'явилися лише на етапі написання апеляційної скарги. Помилковими, на думку позивача, є доводи ВЧ НОМЕР_1 щодо відсутності необхідності в уточненні обставин, які мали значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, та, відповідно, проведення службової перевірки, оскільки єдиною встановленою відповідачем обставиною був сам факт нездійснення доставки гарячої їжі, що само по собі не свідчить про наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку. Зауважує, що відсутність обов'язку проведення службової перевірки чи розслідування, на який посилається апелянт, не звільняє його від необхідності врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що, молодший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначений наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10.12.2023 №239-РС на посаду командира взводу матеріального забезпечення, на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 14.12.2023 №341 з 14.12.2023 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 (а.с. 25), а з 17.12.2023 на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 17.12.2023 №344 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою (а.с. 26).
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.04.2024 №108 сержанта ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за низьку виконавчу дисципліну, що полягає у тому, що військовослужбовцем внаслідок особистої недисциплінованості було допущено порушення вимоги статей 11, 37, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV, в частині невиконання загальних обов'язків військовослужбовця, статті 3.3.4. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 №300, що полягає у зриві організації доставки та видачі особовому складу військової частини гарячої їжі, а також невиконання своїх службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою (а.с. 10).
Зазначеним наказом сержанту ОСОБА_1 оголошено дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Окрім того, на підставі абзацу 2 пункту 4 Розділу ХVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, пунктом 2 цього ж наказу сержанту ОСОБА_1 встановлено премію за квітень 2024 року у розмірі 476%.
Не погодившись з прийнятим наказом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи, що відповідач не вчинив належних дій для встановлення та перевірки обставин порушення, яке інкриміновано позивачу, без проведення службової перевірки, без відібрання пояснень у позивача та з'ясування обставин порушення прийняв оскаржуваний наказ, виявивши цим упередженість та необ'єктивність, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ".
При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині вимоги щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину зменшеної премії за квітень 2024 року, оскільки зміна розміру грошового забезпечення позивача, яка відбулася внаслідок прийняття відповідачем спірного наказу, за обставин скасування такого наказу судом має бути реалізована відповідачем самостійно до або після набрання рішенням суду законної сили без окремого судового припису, шляхом застосування порядку нарахування грошового забезпечення позивача, який був запроваджений до прийняття спірного наказу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (рішення переглядається в частині задоволення позовних вимог), визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі по тексту - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Згідно зі статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
За приписами статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з приписами статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Статтею 87 цього ж Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі по тексту - Порядок №608).
Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Розділ ІІ Порядку №608 визначає підстави призначення та предмет службового розслідування, а стаття 1 цього розділу містить невичерпний перелік підстав, у разі настання яких може призначатися службове розслідування.
Пунктом 2 Розділу ІІ Порядку №608 передбачено, що службові розслідування не призначаються у разі надходження анонімних повідомлень, заяв, скарг або якщо причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, ступінь вини, розмір заподіяної матеріальної шкоди та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення командиром (начальником) про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення, не потребують додаткового встановлення (уточнення) або їх встановлено під час проведення інспектування, інвентаризації, аудиту, за рішенням суду.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
З аналізу наведених норм слідує, що призначення службового розслідування у Збройних Силах України є правом, а не обов'язком особи, яка приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
У зв'язку з чим, хибними є доводи позивача щодо наявності у відповідача обов'язку з призначення та, відповідно, проведення службового розслідування з метою з'ясування обставин інкримінованого йому правопорушення.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, підстав, встановлених наведеними вище положеннями Порядку № 608, які передбачають обов'язкове призначення службового розслідування, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Разом з цим, слід зазначити, що відповідно до п. 1 розділу VII Порядку № 608, з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.
Пунктом 2 цього ж розділу передбачено, що під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов'язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка.
Як вбачається з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 " підставою для його прийняття слугував висновок про невиконання позивачем загальних обов'язків військовослужбовця, що полягає у зриві організації доставки та видачі особовому складу військової частини гарячої їжі, а також невиконання своїх службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на час виникнення спірних правовідносин обіймав посаду командира взводу матеріального забезпечення.
Відповідно до статі 119 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир взводу (групи, башти) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність взводу (групи, башти) та успішне виконання ним бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за збереження і стан озброєння, боєприпасів, техніки та майна взводу (групи, башти), за підтримання внутрішнього порядку у взводі (групі, башті).
Відповідно до статті 120 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, командир взводу (групи, башти) зобов'язаний, серед іншого, підтримувати особовий склад взводу (групи, башти), озброєння і техніку в постійній бойовій готовності; постійно вдосконалювати свої фахові й методичні навички, подавати підлеглим приклад зразкового виконання військового обов'язку; піклуватися про підлеглих, знати їх потреби, порушувати перед старшими начальниками питання про задоволення їх прохань, дбати про їх здоров'я, вживати заходів для його зміцнення; своєчасно доповідати командирові роти (бойової частини) про потреби підлеглих, а також про застосовані заохочення і накладені стягнення на військовослужбовців рядового, сержантського (старшинського) складу взводу (групи, башти); стежити за наявністю і правильною експлуатацією, обслуговуванням і збереженням озброєння, техніки, спорядження, речового та іншого майна у взводі (групі, башті) і не менше ніж раз на два тижні особисто проводити їх огляд і перевірку наявності.
Отже, окрім службових обов'язків щодо матеріального забезпечення, позивач за посадою зобов'язаний виконувати ще й обов'язки з підтримання техніки у постійній готовності, на чому наголошує відповідач.
Заперечуючи наявність в своїх діях складу дисциплінарного проступку, позивач зазначає, що під час виконання службових обов'язків у його розпорядженні були відсутні справні транспортні засоби, які могли би бути залучені для доставки гарячої їжі. Так, попередньо на ремонті перебував Volkswagen Transporter Т5 28-75 Н2, водієм якого є старший солдат ОСОБА_3 , про що начальнику логістики - заступнику командира в/ч НОМЕР_1 майору ОСОБА_4 було завчасно відомо. Вказаний транспортний засіб в організації доставки керівництвом задіяний не був, натомість доставка їжі здійснювалася автомобілем, який був закріплений за кухнею, та не перебував у розпорядженні позивача. У зв'язку з його несправністю для доставки їжі тимчасово був задіяний автомобіль Volkswagen Transporter T5 28-64 H2, водієм якого є солдат ОСОБА_5 .. Однак, після кількох виїздів (10-12 квітня 2024 року) вказаний автомобіль 13.04.2024 також вийшов з ладу, про що позивачу доповів водій, а останній одразу ж доповів начальнику логістики.
У зв'язку з чим, позивач наполягає, що обставини несправності транспортних засобів, які перебували у його розпорядженні та могли би бути використані для доставки гарячої їжі, не залежали від його волі, що виключає вину у вчиненні дисциплінарного проступку.
Зі змісту наданих відповідачем до матеріалів справи пояснень начальника логістики заступника командира ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 від 27.05.2024 (а.с. 26-27) слідує, що останній 13.04.2024 перебував на робочому місці тимчасового розміщення ВЧ НОМЕР_1 , де виконував обов'язки по службі. Цього ж дня приблизно о 15:00 годині йому доповів на мобільний телефон командир взводу матеріального забезпечення сержант ОСОБА_1 з приводу поломки службового автомобіля марки Volkswagen T-6, номерний знак НОМЕР_3 , який розвозив їжу на ПАС 2 (польовий артилерійський склад). Відповідно ОСОБА_4 надав йому усний наказ розібратися у причині поломки вказаного автомобіля та подальшої доставки їжі на ПАС 2, оскільки в коло його обов'язків входить також організація і доставка продуктів харчування (їжі) військовослужбовцям до місця несення служби, в тому числі на ПАС 2. У подальшому ввечері з метою контролю виконання відданого наказу ОСОБА_4 зателефонував начальнику ПАС 2 командиру 3 відділення 2 взводу охорони роти охорони ВЧ НОМЕР_1 молодшому сержанту ОСОБА_7 , який повідомив, що на ПАС 2 не було доставлено вечерю (продукти харчування), відповідно особовий склад не був нагодований. У зв'язку з цим ОСОБА_4 зателефонував сержанту ОСОБА_1 з приводу причин недоставлення їжі, на що останній повідомив, що усунути поломку автомобіля не вдалося, а тому і доставку їжі на ПАС 2 не виявилося можливим. При цьому на питання ОСОБА_6 чому ОСОБА_1 не виділив інший автомобіль або не ввійшов у взаємодію з командиром роти матеріального забезпечення старшим лейтенантом ОСОБА_8 про виділення з підрозділу справного автомобіля сержант ОСОБА_1 повідомив, що це не входить в коло його обов'язків. За висновком ОСОБА_6 , фактично сержант ОСОБА_1 самоусунувся від виконання даного завдання, не виконав його і подальших дій щодо забезпечення особового складу не вжив.
Крім того, на підтвердження пояснень майора ОСОБА_6 начальник ПАС 2 командир 3 відділення 2 взводу охорони роти охорони ВЧ НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_7 надав 28.05.2024 пояснення (а.с. 27-28), у яких повідомив, що 13.04.2024 він перебував на робочому місці тимчасового розміщення ПАС 2. Кожен день підрозділ матеріального забезпечення на місце дислокації привозить вечерю (продукти харчування), але цього дня вечерю не привезли. У подальшому, ввечері йому зателефонував начальник логістики заступник командира ВЧ НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 та перепитав ОСОБА_7 чи було здійснено доставку їжі (продуктів харчування), на що останній повідомив що ні. Також запитав чи зв'язувався з ним командир взводу матеріального забезпечення сержант ОСОБА_1 , на що ОСОБА_7 повідомив що ні.
Дослідивши вказані пояснення, колегія суддів вважає їх такими, що не можуть бути прийняті в якості основних (єдиних) доказів наявності в діях позивача ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків і причинного зв'язку між ним та діями позивача, зокрема, через те, що такі пояснення були відібрані у вказаних осіб більш ніж через місяць після винесення спірного наказу, та, відповідно, обставин, які слугували підставою для його прийняття.
Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, будь-яких пояснень самого ОСОБА_1 відповідачем відібрано не було ні до, ні після винесення оскаржуваного наказу.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо відібрання у позивача усних пояснень колегією суддів сприймаються критично, оскільки на їх підтвердження не було надано жодного доказу. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує дійсність вказаних обставин.
З огляду на викладене, враховуючи надані сторонами до матеріалів справи докази, дослідження яких не дає можливості достеменно встановити причини, які зумовили зрив доставки їжі та, відповідно, наявність факту порушення позивачем службових обов'язків, з огляду на пояснення, відібрані відповідачем поза рамками службового розслідування або службової перевірки, колегія суддів вважає, що ВЧ НОМЕР_1 за відсутності підстав для призначення службового розслідування мала провести службову перевірку, під час якої з'ясувати необхідний мінімум питань для прийняття об'єктивного рішення.
Натомість, відповідачем приймається оскаржуваний наказ, який окрім констатації основного факту (зрив організації доставки та видачі особовому складу гарячої їжі) містить також вказівку на факт невиконання ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, суть якого не розкрита у даному наказі жодним чином.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, які свідчать про невчинення відповідачем належний дій з метою встановлення та перевірки обставин порушення, яке інкриміновано позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу начальника Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (з адміністративно-господарської діяльності) №108 від 14.04.2024 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності сержанта ОСОБА_1 ", що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 по справі № 440/5561/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко