01 травня 2025 р. Справа № 520/24859/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 (суддя: Кухар М.Д., м. Харків) по справі № 520/24859/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 НГУ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023, яка полягає у сплаті належних ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» лише 14.08.2024, тобто з порушенням ст.116 КЗпП України;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України, у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням 782,59 грн. на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст.117 КЗпП України), що становить 782,59 грн. * 180 = 140 866,2 грн. (сто сорок тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 20 копійок).
В обґрунтування позовних вимог вказував на допущення відповідачем протиправної бездіяльності в частині непроведення з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема, невиплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пояснив, що зі служби його було звільнено 09.11.2023, а проведено повний розрахунок лише 14.08.2024, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був. За викладених обставин, вважає, що наявні підстави для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі 140 866,2 грн..
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 520/24859/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національній гвардії України щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023, яка полягає у сплаті належних ОСОБА_1 сум компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» лише 14.08.2024 року, тобто з порушенням ст.116 КЗпП України.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національній гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 14.08.2024 року, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України, у розмірі 22 243 грн. 27 коп..
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 243,27 грн., яка підлягає стягненню з ВЧ НОМЕР_1 НГУ, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив змінити резолютивну частину рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 520/24859/24 у вказаній частині та зазначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявлений позивачем у розмірі 140 886,20 грн..
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно обрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Посилаючись на приписи статті 117 КЗпП України, Порядку № 100, вказує, що, враховуючи розмір середньоденної заробітної плати позивача (782,59 грн.) та кількість днів затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП України становить 180 днів), належний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 140 866, 20 грн. (782,59*180). Зауважує, що суд першої інстанції помилково застосував при визначенні розміру вказаної виплати на рівні 22 243, 27 грн. принцип співмірності, оскільки, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, якими законодавець обмежив виплату 6 місяцями, застосовуються без принципу співмірності цієї суми до коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 243,27 грн., яка підлягає стягненню з ВЧ НОМЕР_1 НГУ, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 520/4859/24 першої інстанції у цій частині та ухвалити постанову, якою зменшити суму належного позивачу відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні до 8763,85 грн..
Апеляційна скарга мотивована помилковістю зробленого судом першої інстанції розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку слід стягнути з ВЧ НОМЕР_1 НГУ на користь ОСОБА_1 . На думку відповідача, розмір справедливої компенсації в даному випадку становить 8763,85 грн., яка розрахована на підставі відсоткової ставки за кредитом на цю суму з дати звільнення по момент фактичного розрахунку.
Правом подання відзивів на апеляційні скарги сторони не скористались.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач є учасником бойових дій, на підтвердження чого до матеріалів справи залучено копію посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 15.07.2022 (а.с. 11).
Відповідно до пункту 2 витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ від 09.11.2023 №322 (по стройовій частині), припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення штаб сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.11.2023 №33 о/с за станом здоров'я та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на день звільнення (09.11.2023) ОСОБА_1 не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки.
Виплату вказаної грошової компенсації відповідач здійснив 14.08.2024 (а.с. 17). Проте відповідачем не було нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення вчасного остаточного розрахунку при звільненні та у зв'язку з цим наявності у ВЧ НОМЕР_1 обов'язку зі сплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023, суд першої інстанції виходив з того, що остаточна виплата всіх належних позивачу сум була здійснена відповідачем з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України.
Здійснюючи розрахунок суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, суд першої інстанції, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, вважав за необхідне зменшити розрахований позивачем середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби до розміру грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у сумі 22 243, 27 грн..
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Відповідно до п.5.9.10. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 04.07.2014 № 638 (далі - Інструкція № 638), грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX), передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегією суддів встановлено та визнається сторонами по справі, що з 09.11.2023 позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Водночас, остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 14.08.2024, зокрема, виплачено позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку у розмірі 22 243,27 грн., що підтверджується знімком екрану з випискою з рахунку ОСОБА_1 за 14.08.2024, яка наявна в матеріалах справи (а.с17).
Тобто, остаточний розрахунок з позивачем було проведено тобто з порушенням строків, установлених статтею 116 КЗпП України, відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні 09.11.2023.
Таким чином, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов'язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).
Враховуючи, що на дату виключення (09.11.2023) ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено лише 14.08.2024, наявні підстави для застосування до ВЧ НОМЕР_1 наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 09.11.2023, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2023 (30 календарних днів) та жовтень 2023 року (31 календарний день).
З наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 № 377 від 02.08.2024 (а.с. 18), колегією суддів встановлено, що грошове забезпечення позивача за вересень 2023 року склало 23 543,00 грн., за жовтень 2023 року - 24 195,00 грн..
Таким чином, сума середньоденного заробітку ОСОБА_1 становить 782,59 грн. (23 543,00 + 24 195,00 = 47 738 / 61 (30+31)).
На переконання колегії суддів, при вирішенні спірних правовідносин необхідно врахувати останню правову позицію Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 по справі № 440/6856/22, сформовану щодо застосування положень статті 117 КЗпП України, в редакції, яка діє після 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, у вищенаведеній постанові, Судова палата зазначила, зокрема, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які врегульовано статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, є неможливим.
Зважаючи на наведене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, Судова палата зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
За висновком Судової палати, у разі якщо спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього, такий період умовно варто поділити на 2 частини та належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також підлягають врахуванню приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що у цій справі період затримки розрахунку при звільненні регулюється чинною з 19.07.2022 редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (09.11.2023) та остаточного розрахунку з позивачем (14.08.2024) період затримки розрахунку при звільненні становить 183 дні, (6 місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 782,59 грн. х 183 = 143 213,97 грн..
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2023 до 14.08.2023 у розмірі 143 213,97 грн..
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005), в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2023 по 14.08.2023, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2023 до 14.08.2023 у розмірі 143 213,97 грн..
На виконання вимог статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, враховуючи неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 520/24859/24 слід змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національній гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 14.08.2024, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 143 213 (сто сорок три тисячі двісті тринадцять) гривень 97 коп.».
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 520/24859/24 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національній гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 09.11.2023 (день звільнення) по день фактичної виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки 14.08.2024, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у розмірі 143 213 (сто сорок три тисячі двісті тринадцять) гривень 97 коп.».
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 520/24859/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко