02 травня 2025 р. Справа № 520/22368/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 27.05.24 по справі № 520/22368/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні йому нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2014 - 2017 роки;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2014-2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 виплатити йому матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та здійснити йому виплату недоплачених частин за 2014-2017 рік.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції , позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відповідачем не тільки порушено його права, а й здійснюється перешкода у зверненні до суду та наданні суду всіх необхідних документів, що в свою чергу призводить до не розгляду справи по суті.
Посилаючись на ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) , позивач зазначив, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Оскільки відповідач не надав жодних доказів обґрунтованості відмови у проведенні нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби за період з 2014 року по 2017 рік, обраний судом першої інстанції спосіб захисту його порушеного права є неефективним і не призведе до реального відновлення його прав.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду- без змін.
Зазначив, що позивачу виплачувалась протягом 2014-2017 років грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги для оздоровлення включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Зауважив, що в наданих позивачем додатках до позовної заяви відсутні докази нарахування розміру грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди за вказані періоди.
В/ч НОМЕР_1 не має можливості надати розрахунково-платіжні відомості виплачених позивачу сум, оскільки відповідно до акту №1189 від 25.08.2022 «Про виділення для знищення нетаємних документів та документів з грифом обмеження доступу «Для службового користування» військової частини НОМЕР_1 , документація військової частини, у тому числі і документи фінансово-економічної служби за 2013-2021 роки та по 26.02.2022 включно, знищені в пункті постійної дислокації АДРЕСА_1 , та підлягають списанню як такі, що були під впливом пожежі , спричиненої нанесенням авіа та артилерійських ударів збройними силами Російської Федерації.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.06.2009 по 14.12.2022 (а.с.17-19).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 04.06.2015 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.14).
Як вбачається з відповіді військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2023 №305/Ф на запит ОСОБА_1 , щодо нарахування допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення відповідно до п.6 розділу ХХІІІ та п.7розділу ХХІV наказу МОУ №260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» розмір грошової допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї (а.с.15-16).
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, які він отримував під час проходження військової служби, за 2015-2017 роки, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. З огляду на це, суд дійшов висновку, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань позивача у 2014-2017 роках повинен був проводитись з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з тим, у позовній заяві та додатках до неї відсутні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема відомості щодо нарахування розміру грошової допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за вказані періоди.
Відповідачем зазначено, що в/ч НОМЕР_1 не має можливості надати розрахунково-платіжні відомості виплачених сум позивачу, оскільки, відповідно до акту № 1189 від 25.08.2022 «Про виділення для знищення нетаємних документів та документів з грифом обмеження доступу «Для службового користування»» в/ч НОМЕР_1 , документація військової частини, у тому числі і документи фінансово-економічної служби за 2013 - 2021 роки та по 26.02.2022 включно, знищені в пункті постійної дислокації АДРЕСА_1 , та підлягають списанню, як такі, що були під впливом пожежі, спричиненої нанесенням авіа- та артилерійських ударів збройними силами держави агресора.
Суд зазначив, що звертаючись з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права, за захистом якого він звернувся, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Предметом спору у справі є виплата позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 за 2014-2017 роки.
Відповідач не заперечував виплату позивачу у 2014-2017 роках матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, але зазначав, що їх розмір визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї (а.с.15-16).
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі-Постанова №1294; постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 1052 від 27.12.2017, №103 від 21.02.2018) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб « від 30.08.2017 №704 (далі-Постанова №704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 за № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі- Інструкція №260; втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони №260 від 07.06.2018), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. Зазначена Інструкція була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889 (далі-Постанова №889), яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій. Пунктом 2 частини першої вказаної постанови встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови №889 наказом Міністра оборони від 15.11.2010 за № 595 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України (далі -Інструкція № 595), яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Пунктами 5, 8 Інструкції № 595 визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Інструкція № 595 втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року за № 550, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі за текстом -Інструкція № 550, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), яка визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) (пункт 1 Інструкції №550).
Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Пунктом 33.1 Інструкції №260 передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 33.2 Інструкції № 260 матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
При цьому, в силу ч. 4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі-Закон №2011-ХІІ) Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20.
Також питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17, яка в постанові від 06.02.2019 дійшла таких висновків: згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону№2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Відповідачем не заперечувалось, що у спірний період додаткова грошова винагорода виплачувалась щомісячно, а отже носила систематичний характер.
Слід також звернути увагу на висновки, сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, згідно з якими за змістом Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671(у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.
Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює з п. 1 Інструкцій № 550 та 595.
При цьому Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно - правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Таким чином, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та № 550.
Отже, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Такі ж висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 07.07.2022 у справі № 520/7308/21.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань позивача у 2014-2017 роках повинен був проводитись з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Разом з тим, матеріали справи не містять ані інформації щодо нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протягом 2014-2017 років, його розрахунку, ані акту знищення цієї інформації.
З метою повного і всебічного з'ясування всіх обставин цієї справи, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2025 витребувано у військової частини НОМЕР_1 (довідку, картку особового рахунку військовослужбовця, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовця тощо) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань протягом 2014-2017 років із зазначенням їх детального розрахунку , зокрема, щомісячної додаткової грошової винагороди у цьому розрахунку. У разі знищення такої інформації, повідомити суду правові підстави цього знищення та надати докази знищення (акт знищення тощо).
Проте жодних відомостей на виконання цією ухвали відповідачем надано не було, причини їх ненадання суду не повідомив.
Відповідно до ч.6 ст.77 КАС України якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається , суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно з ч.9 ст.80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, незалежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем жодними доказами не підтверджено, що позивачу за період 2014-2017 роки було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.
Доказів зворотного матеріали справи не містять.
З урахуванням того, що відповідач у своїй відповіді від 11.07.2023 №305/Ф ОСОБА_1 зазначав, що розмір грошової допомоги визначається без урахування винагород, доказів зворотного суду не надав, колегія суддів вважає встановленими обставини виплати позивачу матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення у 2014-2017 роках без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
У зв'язку з наведеним, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі № 520/22368/23 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2014-2017 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2014-2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін