02 травня 2025 р. Справа № 440/13082/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, по справі № 440/13082/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до її страхового стажу періоду роботи на ДП "ВО "Знамя" з листопада 2019 року по грудень 2022 року;
- зобов'язати зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на ДП "ВО "Знамя" з листопада 2019 року по грудень 2022 року включно з врахуванням заробітку за цей період в сумі 852814,96 грн у повному обсязі.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 на ДП "ВО "Знамя" з листопада 2019 року по грудень 2022 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 на ДП "ВО "Знамя" з листопада 2019 року по грудень 2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області як одержувач пенсії не перебуває. Обчислення стажу, заробітку та розміру пенсійної виплати є складовою призначення, перерахунку та виплати пенсій і, відповідно, здійснюється під час призначення або перерахунку пенсії. У разі виникнення права на пенсію питання щодо зарахування страхового стажу та заробітної плати буде вирішуватися з урахуванням вимог Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування". На підставі цього відповідач вказує, що права та законні інтереси позивача жодним чином не порушено, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що особами відповідальними за інформаційне наповнення бази даних системи персоніфікованого обліку є Пенсійний фонд та його територіальні органи. У свою чергу позивач вказує, що має право на відображення у такій системі достовірних даних про її трудову діяльність. Не зарахування заробітної плати за період з листопада 2019 по грудень 2022 року у розмірі 852814,96 грн. погіршило становище позивача, що призвело до зменшення коефіцієнта страхового стажу (Кс), чим суттєво буде погіршений соціальний захист в подальшому при призначенні пенсії ОСОБА_1 .
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги відповідача необхідно відмовити, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , копію якої залучено до матеріалів справи /а.с. 5-7/, підтверджено, що позивачка: 04.09.2018 прийнята на роботу на Полтавський завод "Знамя" на посаду головного бухгалтера, а 31.12.2022 звільнена з роботи за власним бажанням.
Даними системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України підтверджено, що у період з листопада 2019 року по грудень 2022 року ОСОБА_1 нарахована заробітна плата на ДП ВО "Знамя", однак єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду України роботодавцем не сплачений /а.с. 33-34/, що визнається сторонами.
Позивачка у вересні 2024 року звернулась до ГУПФ України в Полтавській області із заявою, у якій просила зарахувати період її роботи з листопада 2019 року по грудень 2022 року на ДП ВО "Знамя" до страхового стажу з урахуванням заробітної плати за цей період.
Однак відповідач листом від 28.10.2024 повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для перерахунку страхового стажу, оскільки вона не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії /а.с. 14/.
Не погодившись з такою відповіддю, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а наявність заборгованості підприємства зі сплати таких внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачки періодів її роботи. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з листопада 2019 року по грудень 2022 року не є підставою для відмови у зарахуванні цього періоду до страхового стажу. Відмовляючи у врахуванні заробітної плати за період з листопада 2019 року по грудень 2022 року у розмірі 852814,96 грн, суд виходив з того, що позивачка із заявою про призначення пенсії відповідно до 40 Закону №1058-IV до ГУПФ України в Полтавській області не зверталась, питання обчислення пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням заробітку за спірний період не є предметом цього спору.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування, регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частин першої, другої, статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV установлено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Наведеними правовими нормами визначено обов'язок роботодавця щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески (персоніфікованих відомостей про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб), правила зарахування органами Пенсійного фонду відповідних періодів до страхового стажу у цілях призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 19 частини другої статті 64 Закону № 1058-IV, виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов'язана вести відповідно до законодавства реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та у складі цього реєстру - реєстр платників страхових внесків до солідарної системи пенсійного страхування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464 (далі - Закон № 2464-VI), дія якого відповідно до статті 2 поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.
Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
За змістом положень статті 16 Закону № 2464-VI, Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частинами першою, другою статті 20 Закону № 2464-VI, реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
У свою чергу до обов'язків Пенсійного фонду та його територіальних органів стосовно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру відносяться: забезпечення своєчасного внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; здійснення контролю за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру (частина перша статті 14-1 Закону № 2464-VI).
Згідно із частиною шостою статті 20 Закону № 2464-VI, зміни та уточнення вносяться до відомостей реєстру застрахованих осіб у порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Колегія суддів також враховує, що постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562; у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1; далі - Положення № 10-1). Це Положення визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 10-1, Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Нормами пункту 2 розділу ІІ Положення № 10-1 визначено, що у Реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування із: звітності та повідомлень про прийняття працівника на роботу; системи персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; електронних пенсійних справ; системи обліку сплати страхових внесків; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; відомостей, що подаються застрахованими особами у випадках, передбачених законами та цим Положенням; реєстру страхувальників Державного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; звернень громадян до органів Пенсійного фонду України; інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Положення № 10-1, відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення № 10-1, у разі припинення страхувальника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. У разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Отже, наведені правові норми дають підстави вважати, що законодавцем встановлений послідовний алгоритм дій щодо внесення відомостей до Реєстру застрахованих осіб, змін та уточнень, згідно з яким органи Пенсійного фонду України вносять такі лише на підставі даних (звітності) наданих страхувальником (роботодавцем) чи його правонаступником та здійснюють контроль за достовірністю таких.
Водночас, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що станом на дату звернення з цим позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з заявами про призначення чи перерахунок пенсії не зверталася.
Обчислення страхового стажу, зарахування до нього періодів роботи, та визначення розміру пенсійної виплати є складовою призначення, перерахунку та відбувається відповідно лише під час призначення чи перерахунку пенсії.
Дійсно, обов'язок по сплаті страхових внесків покладено на роботодавця, однак відповідно до вищевказаних норм органи ПФУ вносять відомості до Реєстру застрахованих осіб на підставі відомостей (звітності) наданих страхувальником (роботодавцем).
Колегія суддів, не заперечуючи проти того, що відповідальність за несплату страхових внесків не повинна мати негативні наслідки для працівника, вказує, що наразі права позивачки жодним чином не були порушені, адже пенсійний орган не відмовляв їй у зарахуванні страхового стажу при призначенні (перерахунку) пенсії.
Посилання позивача та суду першої інстанції на правові висновки відображені у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №638/5795/17, від 31.10.2019 у справі №638/1814/16-а, від 23.09.2020 у справі №535/1031/16-а, від 26.03.2020 у справі №299/3616/16-а, від 02.08.2022 у справі №560/4616/20, є безпідставними, адже обставини у вказаних справах не є аналогічними, та містять суттєву різницю, адже позивачі в цих спорах перебували на обліку в пенсійному органі, а спірним було саме неврахування до страхового стажу періодів роботи під час призначення (перерахунку) пенсії.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного встановлено, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Так, рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, та невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України та статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття рішення встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).
З урахуванням викладеного, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних чи права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Так, предметом дослідження у цій справі є зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з листопада 2019 по грудень 2022, проте таке зарахування відбувається лише при призначенні (перерахунку) пенсії, з яким позивач до пенсійного органу не зверталася. В свою чергу, пенсійний орган не відмовляв їй у зарахуванні періоду з листопада 2019 по грудень 2022 до страхового стажу при призначенні пенсії, з підстав несплати страхових внесків.
Таким чином, колегія суддів вважає передчасними зазначені вимоги позивача та такими, що заявлені на майбутнє, що не відповідає завданням та принципам адміністративного судочинства та, у свою чергу, обумовлює відмову у задоволені позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення даних вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.
Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, колегія суддів зазначає, що вищевказані позовні вимоги не підлягають захисту судом і у їх задоволенні слід відмовити у зв'язку з передчасністю їх заявлення.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження та приймаються колегією суддів у якості обґрунтованих та належних.
В той час, як доводи позивача свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційна скарга відповідача - задоволенню, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 по справі № 440/13082/24 - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов