ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"01" травня 2025 р. справа № 300/2563/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Панікар І.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування Заочного наказу відповідача від 09.10.2024 м. Гуляйполе «Про результати службового розслідування" щодо позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду:
- належним чином засвідченої копії Заочного наказу військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 м. Гуляйполе «Про результати службового розслідування" щодо ОСОБА_1 або докази, які підтверджують, що сторона позивача здійснила усі залежні від них дії, спрямовані на отримання відповідного доказу;
- всі наявні в ОСОБА_1 докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку та докази поважності причин його пропуску;
- належним чином засвідчені документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір».
24.04.2025 від ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали від 22.04.2025, через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору та відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, що підтверджуть факт звільнення позивача від сплати судового збору, внаслідок чого, ухвала суду від 22.04.2025 слід вважати виконаною в даній частині.
Щодо решти вимог ухвали від 22.04.2025, суд вказує на таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, КАС України передбачено можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Цією нормою встановлені скорочені строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які, у свою чергу, не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
З матеріалів справи встановлено, предметом спору є правомірність Заочного наказу відповідача від 09.10.2024 м. Гуляйполе «Про результати службового розслідування" щодо позивача.
Натомість, в порушення вимог частини 5 статті 122 КАС України, позивач звернувся з позовом 15.04.2025 пропустивши граничний строк звернення.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
КАС України не пов'язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, зазначила, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 420/1782/23, де зазначено, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду, та оцінювати їх в сукупності.
Так, ухвалою суду від 22.04.2025 позивачу роз'яснено, що у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку від 15.04.2025 взагалі не наведені обставини в розумінні КАС України, які б дали можливість оцінити питання причин поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого, коментованою ухвалою суду запропоновано подати до Івано-Франківського окружного адміністративного суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши інші підстави для поновлення строку та докази поважності причин його пропуску.
Суд звертає увагу, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
24.04.2025 позивачем повторно подано заяву про поновлення строків звернення до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої останній вказує, що про факт існування оскаржуваного наказу дізнався 14.03.2025 під час вручення кримінального провадження за №62024140150000245.
Водночас, жодних допустимих та належних доказів, які документально підтверджують отримання інформаціяї про Заочний наказ військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 «Про результати службового розслідування" саме 14.03.2025 або доказів, що у вказаних матеріалах кримінального провадження за №62024140150000245 міститься посилання на оскаржуваний наказ від 09.10.2024 «Про результати службового розслідування" позивачем до заяви про поновлення строків звернення до суду від 23.04.2025 не надано.
Суд враховує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Відтак, позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, оскільки при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встанволеного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Зокрема, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Відтак, позивач не обґрунтував дотримання строків звернення до суду та не подав належні і допустимі докази на підтвердження існування об'єктивних причин, які унеможливили подання позовної заяви у строк, встановлений процесуальним законом.
Суд зауважує, що законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
До того ж, суд вважає за необхідне наголосити, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Окрім того, на виконання ухвали суду від 22.04.2024 в частині подання до суду належним чином засвідчену копію Заочного наказу військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 м. Гуляйполе «Про результати службового розслідування" щодо ОСОБА_1 або докази, які підтверджують, що сторона позивача здійснила усі залежні від них дії, спрямовані на отримання відповідного доказу, позивачем подано клопотання відповідно до змісту якого позивач зазначає про відсутність оскаржуваного наказу, внаслідок чого, вказує на необхідність його витребування судом самостійно.
За змістом частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 79 КАС України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви (частина 2 статті 79 КАС України).
Водночас особливості витребування доказів наведені у статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 згаданої статті учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, має право подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 80 КАС України, у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Відповідно до частини 3 статті 80 КАС України, про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Так, судом встановлено що, всупереч вимогам статті 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів позивач не зазначив обставин, які можуть підтвердити докази, про витребування яких він клопоче, або аргументи, які вони можуть спростувати.
Окрім того, позивачем не зазначено яких заходів він вжив для того, щоб самостійно отримати у відповідача відповідні докази, як і не обґрунтовано того, що в нього така можливість відсутня чи відповідач йому відмовив у наданні запитуваних у нього доказів, що є обов'язковою передумовою для можливості заявлення відповідного клопотання про витребування доказів.
Суд зауважує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі (частина 4 статті 9 КАС України) не звільняє позивача від обов'язку подання доказів щодо обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, на стадії оформлення матеріалів позовної заяви та її подання.
Учасник справи зобов'язаний самостійно та активно на стадії підготовки позовної заяви до початку звернення до суду, вчиняти дії по збиранню та отримуванню доказів, які він вважає можуть мати важливе значення для вирішення спору по суті задля можливого ухвалення судом рішення на його користь.
Слід звернути увагу позивача на те, що вказані обставини не є надмірним формалізмом та прискіпливим ставленням суду до позивача, оскільки адміністративний суд діє виключно в межах повноважень, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, натомість частина 2 статті 79 КАС України спонукає та зобов'язує учасників справи до активної участі/ ролі, у вирішенні спору, у тому числі ретельно готуватися та звертатися до суду з максимальним пакетом необхідних документів зібраних позивачем на стадії підготовки матеріалів позовної заяви.
Ухвалою суду від 22.04.2025 позивачу розяснено, що суд не є інструментом в руках учасників справи, у тому числі щодо зібрання документів замість або для самих учасників справи. Учасник справи зобов'язаний самостійно та активно на стадії підготовки позовної заяви до початку звернення до суду, вчиняти дії по збиранню та отримуванню доказів, які він вважає, що останні можуть мати важливе значення для вирішення спору по суті задля можливого ухвалення судом рішення на його користь.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що клопотання позивача про витребування доказів є необґрунтованим.
Так, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишеного без руху, у встановлений судом строк.
Окрім того, згідно з частиною 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
Таким чином, враховуючи те, що наявні дві правові підстави для повернення позовної заяви, зокрема, визнання підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажним та не усунення недоліків адміністративного позову, суд вважає необхідним повернути вказану позовну заяву позивачу.
На підставі наведеного, керуючись частиною 2 статті 123, пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до Івано-Франківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.