Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.,
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 202/8608/22
провадження № 61-6692св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 червня 2024 року залишив без змін.
Колегія суддів зазначила:
«46. Верховний Суд відхиляє аргумент матері у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не врахували вчинення батьком щодо неї домашнього насильства, встановленого у рішенні суду російської федерації 2019 року (т. 1, а. с. 24-26), зафіксованого у письмових поясненнях батька від 22 серпня 2019 року (т. 5, а. с. 74) у вказаному адміністративному провадженні та на відповідних відеозаписах.
46.1. Інформації про притягнення батька до відповідальності за домашнє насильство після 2019 року немає. Після спливу стількох років від накладення на батька адміністративного стягнення у вигляді штрафу він вважається таким, що не був підданим адміністративному стягненню, як за законодавством України (стаття 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення), так і російської федерації (стаття 4.6 Кодексу російської федерації про адміністративні правопорушення).
46.2. Суди попередніх інстанцій не встановили, що події, зафіксовані на відеозаписах, були предметом скарг матері на домашнє насильство. На одному з них (т. 1, а. с. 23) неможливо ідентифікувати учасників події, а на іншому (т. 5, а. с. 37) - неможливо встановити дату та місце події в автомобілі, завдання батьком шкоди фізичному або психічному здоров'ю матері, присутність дітей під час події та їхнє сприйняття конфлікту батьків.
46.3. Фактів аморальної поведінки батька стосовно дітей або стосовно матері, що шкодило б інтересам дітей, зокрема виховання останніх у дусі неповаги до матері, суди попередніх інстанцій не встановили.
46.4. З огляду на викладене немає підстав для застосування висновків Верховного Суду стосовно необхідності врахування актів домашнього насильства, вчинених у присутності дітей, а також заборони визначати місце проживання дітей з тим із батьків, який аморальною поведінкою шкодить дитячим інтересам […]
51. Колегія суддів відхиляє аргумент матері у касаційній скарзі про порушення порядку подання батьком доказів, оскільки за змістом цього аргументу вона не вказала, які саме нові докази батько подав із пропуском строку для їхнього подання. Крім того, Верховний Суд бере до уваги таке:
- 4 травня 2023 року суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття підготовчого засідання (т. 2, а. с. 220-221);
- батько подав клопотання про повернення до стадії підготовчого судового розгляду (т. 3, а. с. 143-145) для залучення до участі у справі Органу опіки та піклування Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області;
- суд першої інстанції 29 вересня 2023 року постановив ухвалу про залучення до участі у справі цього органу;
- згідно з протоколами судових засідань 29 листопада 2023 року та 22 січня 2024 року суд першої інстанції досліджував нові докази, які подали учасники справи;
- незадовго до ухвалення 21 лютого 2024 року рішення судом першої інстанції, тобто не у підготовчому засіданні, матір теж подала клопотання про долучення доказів вчинення домашнього насильства від 17 січня 2024 року (т. 5, а. с. 16-17) і просила суд повернутися до з'ясування обставин (т. 5, а. с. 29-30). На ці докази вона звернула увагу у касаційній скарзі».
Не можу погодитися з цією постановою касаційного суду з таких підстав.
1. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
1.1. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
1.2. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
1.3. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
1.4. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
1.5. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
1.6. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
1.7. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
1.8. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
1.9. Дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
1.10. Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
1.11. Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
1.12. Касаційний суд вже неодноразово звертав увагу, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження № 61-15474св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21 (провадження № 61-10159св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
1.13. Тобто при розгляді справи про визначення місця проживання дитини (дітей) у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства.
2. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів».
2.1. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
3. Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов'язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об'єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).
4. У справі, що переглядається:
у касаційній скарзі мати акцентувала увагу на тому, що суди не врахували висновки Верховного Суду, згідно з якими, суди обов'язково мають враховувати факти домашнього насильства, що вчинялись в присутності дітей;
мати зазначала, що батько регулярно вчиняв домашнє насильство та жорстоко наносив побої матері. Вона посилалася на: пояснення ОСОБА_2 від 22 серпня 2019 року, де він визнає, що побив дружину; відео домашнього насильства;
мати вказувала у касаційній скарзі, що суди частину другу статті 161 СК України та частину четверту статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки передали дітей на проживання батьку, який регулярно вчиняв у присутності дітей домашнє насильство і своєю аморальною поведінкою шкодить розвитку і психологічному стану дітей, які в силу свого віку не можу оцінити його дії і приймають такий уклад життя, як нормальний.
суди не врахували, що при розгляді справи про визначення місця проживання дитини (дітей) у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства мають перевірятися обставини чи зазнавала дитина домашнього насильства у будь-якій формі чи стала свідком (очевидцем) такого насильства;
суди не перевірили посилань ОСОБА_1 про вчинення домашнього насильства відносно неї та не надали належної оцінки доказам, які підтверджують вчинення домашнього насильства, не з'ясували чи були вказані факти насильства вчинені у присутності дітей.
5. За таких обставин, з урахуванням інтересів дітей, касаційну скаргу належало задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя В. І. Крат