29 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 757/46851/23-ц
провадження № 61-5424ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України про відшкодування шкоди, спричиненої органами державної влади України, їх посадовими або службовими особами,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади України, їх посадовими або службовими особами.
Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 08 квітня 2024 року замінив неналежного відповідача - державу Україна в особі Державної казначейської служби України, на належного відповідача - державу Україна в особі Президента України.
Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 19 серпня 2024 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді від розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України про відшкодування шкоди, спричиненої органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Київський апеляційний суд ухвалою від 18 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року повернув.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід відповідно до положень ЦПК України не входить до переліку ухвал, визначеного статтею 353 ЦПК України, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.
28 квітня 2025 року ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що згідно статті 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції і при оскарженні постанови суду апеляційної інстанції, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Відповідно до частини другої статті 352 ЦПК Україниухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала як ухвала про відмову у задоволенні заяви про відвід судді.
Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про відвід не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010).
Ухвала про відмову у задоволенні заяви про відвід постановлена до ухвалення рішення суду по суті спору, а тому заперечення на цю ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, можливо включити до апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене у цій справі.
Подібні висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) про те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПКУкраїни.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення.
Оскільки ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2024 року, яка не входить до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судом апеляційної інстанції частини п'ятої статті 357 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наслідки розгляду такої скарги не мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України про відшкодування шкоди, спричиненої органами державної влади України, їх посадовими або службовими особами.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко