Постанова
Іменем України
5 березня 2025 року
м. Київ
Справа № 757/16432/21
Провадження № 61-6896св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
учасниками якої є
позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка, вкладниця), в інтересах якої діє адвокат Дугінов Дмитро Андрійович (далі - адвокат позивачки),
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - відповідач, банк), в інтересах якого діє адвокат Гайдамащук Олександр Володимирович (далі - адвокат відповідача),
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - третя особа),
про захист прав споживача, розірвання депозитних договорів і стягнення коштів
за касаційною скаргою відповідача на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року, ухвалене суддею Новаком Р. В., і постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.
(1) Вступ
1. У 2007, 2010 і 2013 роках позивачка уклала з банком три депозитні договори на території Автономної Республіки Крим. За депозитним договором-1 внесла 8 000,00 грн, за депозитним договором-2 - 2 000,00 доларів США, за депозитним договором-3 - 15 388,07 доларів США. Навесні 2021 року вона надіслала банку заяву з повідомленням про розірвання депозитних договорів-1 і -2 та з проханням повернути належні їй кошти разом із відсотками. Однак банк цю вимогу не виконав. Письмово пояснив таке: залишок за депозитним договором-1 складає 189 563,42 грн; депозитний договір-3 укладений внаслідок закриття іншого депозитного договору та перенесення 15 388,07 доларів США з останнього на депозитний договір-3. Вкладниця, збільшивши позовні вимоги, просила суд розірвати три депозитні договори та стягнути вклади, відсотки за ними і три проценти річних за прострочення їхньої виплати.
2. Суди розглядали справу неодноразово:
- суд першої інстанції задовольнив позов повністю;
- апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про часткове задоволення позову. Вказав, щонемає підстав для задоволення вимог про розірвання трьох депозитних договорів, бо вони були розірвані 27 березня 2021 року - через два банківські дні після отримання відповідної заяви.За депозитним договором-1 позивачка спершу просила стягнути 8 000,00 грн вкладу, 8 104,93 грн ненарахованих відсотків і 1,32 грн як три проценти річних. Згодом, збільшивши позовні вимоги, просила стягнути за цим вкладом 189 563,42 грн боргу. Обґрунтувала цю вимогу письмовими поясненнями відповідача від 22 грудня 2021 року. Однак таких пояснень у матеріалах справи немає, а позивачка не обґрунтувала, як з 8 000,00 грн вкладу могло виникнути 189 563,42 грн боргу. З огляду на це з банку слід стягнути 8 000,00 грн вкладу за депозитним договором-1 і проценти за користування ним, виходячи з такого розміру вкладу. За депозитним договором-2 всі вимоги є обґрунтованими. Щодо депозитного договору-3, то його копію чи оригінал позивачка не надала. Тому неможливо підтвердити укладення такого договору та стягнути за ним кошти;
- Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про розірвання депозитних договорів-1 і -2,а також про стягнення коштів за депозитним договором-2. Стосовно вирішення вимог про стягнення коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів за ним і судових витрат постанову апеляційного суду скасував і передав цю частину справи на новий розгляд. Зауважив, що заява позивачки від 21 березня 2021 року про розірвання договорів стосувалася лише депозитних договорів-1 і -2. Звернув увагу на необхідність дослідження письмових пояснень банку щодо залишків коштів за депозитним договором-1, укладення депозитного договору-3 та боргу за останнім;
- під час нового розгляду справи апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог щодо стягнення залишку коштів за депозитним договором-1, про розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів та відсотків за ним. Зауважив, що борг за депозитним договором-1 і розмір вкладу за депозитним договором-3 підтверджені письмовими поясненнями відповідача, який визнав наявність цих пояснень і не заперечував укладення депозитного договору-3.
3. Відповідач не погодився з висновком судів першої й апеляційної інстанцій щодо задоволення вимог про стягнення коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3 і стягнення коштів за ним. Вважав, що позивачка не довела внесення коштів за цими договорами, не обґрунтувала суми боргу банку та не надала копію депозитного договору-3.
4. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи є банк належним відповідачем у справі, якщо його заміна у зобов'язанні за депозитними договорами відбулася без згоди вкладниці? 2) чи є підстави для стягнення залишку коштів за депозитним договором-1 у заявленому позивачкою розмірі та для розірвання депозитного договору-3 і стягнення коштів за ним?Виснував, що банк є належним відповідачем, а договір про його заміну у зобов'язанні третьою особою не зумовлює юридичні наслідки для позивача. Оскільки банк надав детальну інформацію про депозитні договори-1 і -3, вклади за ними та про залишки на рахунках позивачки, наступне заперечення банком цих фактів є неприйнятним. Тому Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.
(2) Зміст позовної заяви
5. У березні 2021 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій із урахуванням заяв про зміну предмета позову та збільшення позовних вимог просила:
5.1. Розірвати депозитний договір № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року (далі - депозитний договір-1) і стягнути з відповідача 189 563,42 грн залишку коштів за цим договором.
5.2. Розірвати депозитний договір № SAMDN27000713376222 від 20 грудня 2010 року (далі - депозитний договір-2) і стягнути з відповідача за цим договором 2 000,00 доларів США вкладу, 1 483,42 доларів США ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року до 30 листопада 2022 року, 100,60 доларів США як три відсотки річних за період з 29 березня 2021 року до 30 листопада 2022 року.
5.3. Розірвати депозитний договір № SAMDN80000733627925 від 6 березня 2013 року (далі - депозитний договір-3) і стягнути з відповідача за цим договором: 15 388,07 доларів США вкладу; 11 363,35 доларів США ненарахованих відсотків за період з 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року.
6. Мотивувала позовні вимоги так:
6.1. 20 вересня 2007 року позивачка уклала з банком депозитний договір-1, на виконання умов якого внесла 8 000,00 грн на рахунок № НОМЕР_1 .
6.2. 20 грудня 2010 року позивачка уклала з відповідачем депозитний договір-2, на виконання умов якого внесла 2 000,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_2 .
6.3. 5 березня 2012 року позивачка уклала з відповідачем депозитний договір № SAMDN01000724122640, на виконання умов якого внесла 15 000,00 доларів США на рахунок № НОМЕР_3 .
Згідно з письмовими поясненнями відповідача від 22 грудня 2021 року депозитний договір № SAMDN01000724122640 банк 5 березня 2012 року закрив, кошти перерахував на рахунок № НОМЕР_4 . Після цього позивачка уклала з відповідачем депозитний договір-3, сума вкладу за яким становить 15 388,07 доларів США.
6.4. Навесні 2014 року через припинення функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим і м. Севастополя рахунки позивачки були безпідставно заблоковані, а нарахування відсотків - припинене.
6.5. 24 березня 2021 року відповідач отримав заяву позивачки від 21 березня 2021 року про розірвання депозитних договорів-1 і -2, видачу вкладів і відсотків. Однак вимоги не виконав.
(3) Зміст рішення суду першої інстанції
7. 23 березня 2023 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив:
- стягнув із відповідача за депозитним договором-1 189 563,42 грн залишку коштів і розірвав цей договір з 23 березня 2023 року;
- стягнув із відповідача за депозитним договором-2 2 000,00 доларів США вкладу, 1 483,42 доларів США ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року до 30 листопада 2022 року, 100,60 доларів США як три проценти річних за період з 29 березня 2021 року до 30 листопада 2022 року та розірвав цей договір із 23 березня 2023 року;
- стягнув із відповідача за депозитним договором-3 15 388,07 доларів США вкладу, 11 363,35 доларів США ненарахованих відсотків за період з 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року та розірвав цей договір із 23 березня 2023 року.
Мотивував так:
7.1. Наявність договірних зобов'язань і внесення коштів позивачкою підтверджують договори, банківські квитанції, витяг, який надав відповідач, й електронний додаток. Відповідач не заперечив укладення депозитних договорів.
7.2. Необґрунтованим є твердження відповідача про те, що договори є розірваними з моменту звернення позивачки із заявою від 21 березня 2021 року. Ця заява не відповідає вимогам, встановленим Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими постановою Правління Національного банку України № 267 від 14 липня 2006 року. Підпис фізичної особи, яка звертається із запитом до банку, має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально.
7.3. Підтвердженням припинення дії договору внаслідок його розірвання має бути саме виплата позивачці всієї суми вкладу разом із відсотками в день звернення позивачки із відповідною заявою. Однак відповідач цих виплат не здійснив. Тому обґрунтованою є вимога про розірвання всіх депозитних договорів.
7.4. Договір про переведення боргу, який відповідач уклав із третьою особою, не зумовив юридичні наслідки для позивача. Тому відповідач є належним.
7.5. Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому відповідач повинен сплатити 11 350,00 грн судового збору на користь держави.
(4) Зміст постанови апеляційного суду
8. 8 листопада 2023 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про часткове задоволення позову:
- стягнув із відповідача за депозитним договором-1 8 000,00 грн вкладу та 8 095,56 грн ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року до 27 березня 2021 року;
- стягнув із відповідача за депозитним договором-2 2 000,00 доларів США вкладу, 1 207,23 доларів США ненарахованих відсотків за період з 21 лютого 2014 року до 27 березня 2021 року та 100,60 доларів США як три відсотки річних за період з 29 березня 2021 року до 30 листопада 2022 року;
- стягнув із відповідача в дохід держави 1 157,70 грн судового збору.
- у задоволенні інших вимог відмовив.
Мотивував постанову так:
8.1. У справі відсутні докази письмової згоди позивачки як сторони депозитних договорів-1 і -2 на переведення боргу відповідача, що відповідно до статті 228 ЦК України означає нікчемність договору б/н від 17 листопада 2014 року про переведення цього боргу на третю особу.
8.2. 21 березня 2021 року позивачка подала голові правління відповідача заяву, в якій просила, зокрема, розірвати депозитні договори-1 і -2 і видати її вклади та нараховані за ними відсотки. Відповідач отримав цю заяву 24 березня 2021 року. Суд першої інстанції помилково вважав, що депозитні договори не розірвані, відповідач допустив істотне порушення умов цих договорів, оскільки припинив будь-які виплати за ними. Цей суд не врахував, що депозитний договір вважається розірваним через два банківські дні після отримання від кредитора відповідної заяви про закриття рахунку. Всі три депозитні договори слід вважати розірваними з 27 березня 2021 року. Тому у задоволенні вимог про розірвання цих договорів належить відмовити.
8.3. Після розірвання 27 березня 2021 року депозитних договорів відсотки за користування вкладами не нараховуються. Позивачка має право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8.4. У позовній заяві позивачка просила за депозитним договором-1 стягнути 8 000,00 грн вкладу, 8 104,93 грн ненарахованих відсотків і 1,32 грн як три проценти річних, а у заяві про збільшення позовних вимог - стягнути за цим договором 189 563,42 грн боргу за вкладом. Обґрунтувала цю вимогу письмовими поясненнями відповідача від 22 грудня 2021 року. Однак у матеріалах справи цих пояснень немає. Незрозуміло, чому за вкладом у сумі 8 000,00 грн могло виникнути 189 563,42 грн боргу. Позивачка не навела розрахунку зі складовими, які входять до 189 563,42 грн, і не пояснила, за рахунок чого відбулося збільшення боргу банку за депозитним договором-1.
8.5. Для стягнення заборгованості за депозитним договором-3 немає підстав. Позивачка та її адвокат не надали суду копію чи оригінал цього договору. Тому неможливо підтвердити укладення такого договору. Долучена відповідачем до справи довідка, видана на ім'я представника позивачки, про те, яка відсоткова ставка була встановлена умовами депозитного договору-3 станом на 6 березня 2013 року, не є належним доказом.
(5) Зміст постанови суду касаційної інстанції
9. 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, згідно з якою касаційні скарги позивачки та відповідача задовольнив частково, а постанову апеляційного суду:
- змінив у частині вказівки на нікчемність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, виклавши мотивувальну частину в редакції тієї постанови;
- залишив без змін у частині відмови в задоволенні вимог про розірвання депозитних договорів-1 і -2 та задоволення вимоги про стягнення коштів за депозитним договором-2;
- скасував і передав справу на новий розгляд до апеляційного суду у частині вирішення вимог про стягнення коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів за ним і судових витрат.
Мотивував так:
9.1. Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про стягнення заборгованості за депозитним договором-2.
9.2. У заяві про збільшення позовних вимог позивачка просила стягнути за депозитним договором-1 189 563,42 грн боргу за вкладом з огляду на письмові пояснення відповідача від 22 грудня 2021 року. Проте у справі немає цих пояснень.
9.3. Згідно зі звукозаписом судового засідання 10 лютого 2022 року в суді першої інстанції представник відповідача на судовому засіданні надав ті пояснення адвокату позивачки, а суд першої інстанції відмовив у їхньому долученні до матеріалів справи, вказавши, що будь-які пояснення вже не можна прийняти.
9.4. 3 жовтня 2023 року на судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтвердив укладення трьох депозитних договорів, за якими позивачка просить стягнути борг, наявність письмових пояснень від 22 грудня 2021 року; адвокат позивачки повідомив про наявність у нього примірника тих пояснень банку і надав цей примірник колегії суддів апеляційного суду для ознайомлення з клопотанням долучити до матеріалів справи примірник представника позивачки. Апеляційний суд не врахував, що відповідні письмові пояснення були зазначені позивачкою в обґрунтуванні заяв про зміну предмета позову та розміру позовних вимог, і клопотання представника позивачки про долучення його примірника письмових пояснень не розглянув. Однак задовольнив клопотання представника відповідача про оголошення перерви для надання останнім примірника письмових пояснень від 22 грудня 2021 року. Після перерви відповідач вказівки апеляційного суду не виконав, зазначений примірник не надав.
9.5. В апеляційній скарзі відповідач, хоч і стверджував про те, що суд першої інстанції не дослідив оригінали депозитних договорів, але не заперечував проти їхнього існування, зокрема і депозитного договору-3. Відповідач не спростував ані укладення тих договорів із позивачкою, ані неповернення коштів на її вимогу. Тому апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні вимог, які стосувалися депозитного договору-3.
(6) Зміст постанови апеляційного суду (новий розгляд)
10. 17 квітня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів за ним і судових витрат. Мотивував так:
10.1. Згідно з витягом з електронного додатку до письмових пояснень відповідача від 22 грудня 2021 року за депозитним договором-1 залишок коштів складає 189 563,42 грн.
10.2. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року, у судовому засіданні апеляційного суду 3 жовтня 2023 року (диск С3123YH28224803LH) представник відповідача підтвердив укладення трьох депозитних договорів і наявність письмових пояснень від 22 грудня 2021 року. Відповідач не заперечував, що уклав із позивачкою депозитні договори-1 і -3 та отримав від неї кошти.
10.3. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення з відповідача залишку коштів за депозитним договором-1 у сумі 189 563,42 грн, розірвання депозитного договору-3 з 23 березня 2023 року та стягнення з відповідача за цим договором 15 388,07 доларів США вкладу, 11 388,07 доларів США ненарахованих відсотків за період з 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року.
10.4. Необґрунтованим є аргумент відповідача про те, що депозитний договір-3 розірваний на вимогу позивачки на підставі її заяви від 21 березня 2021 року. Ця заява стосувалася інших депозитних договорів.
(7) Провадження у суді касаційної інстанції
11. 9 травня 2024 року адвокат відповідача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив: (1) скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 8 квітня 2024 року у частині вирішення вимог про стягнення з відповідача коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів за ним і судових витрат й ухвалити у цій частині нове - про відмову в задоволенні позову; (2) зупинити виконання оскаржених судових рішень.
12. 3 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали.
13. 20 червня 2024 року відповідач подав клопотання про усунення недоліків касаційної скарги.
14. 13 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, витребування справи із суду першої інстанції та відмову у зупиненні виконання оскаржених судових рішень.
15. 17 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про виправлення описки в ухвалі від 13 вересня 2024 року.
16. 14 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:
17.1. Суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували припис статті 1059 ЦК України про підтвердження укладення договору банківського вкладу без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постановах:
Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16;
Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 591/678/16, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2019 року у справі № 234/3636/16-ц.
17.2. Суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2022 року у справі № 761/310/17, згідно з яким у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правовому сенсі, суд не вправі робити висновок щодо суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність правочину.
17.3. Суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права про розірвання договору та нарахування процентів після припинення договору без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах:
(1) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 529/201/20, згідно з яким за змістом статті 651 ЦК України договір може бути розірваний на підставі рішення суду тоді, коли він не розірваний за згодою (домовленістю) сторін або внаслідок односторонньої відмови від договору;
(2) Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, згідно з яким під час вирішення спору суди не врахували, що обов'язок виплати передбачених у договорах і встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу, а після їхнього припинення ці проценти не нараховуються;
(3) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, згідно з яким конструкція «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України) охоплює таке розірвання за згодою (домовленістю) сторін, за рішенням суду та внаслідок односторонньої відмови від договору; також у ЦК України є конструкція «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782); односторонню відмову від договору в тих випадках, коли її допускає закон або договір, слід кваліфікувати як односторонній правочин, бо вона є волевиявленням, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків;
(4) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/51306/17, згідно з яким з моменту розірвання договору про депозит припиняється нарахування передбачених договорами процентів, які слід стягнути за період з 1 березня до 11 грудня 2014 року; починаючи з 12 грудня 2014 року, права й інтереси позивача забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
17.4. Суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норми права про наслідки подання позову до неналежного відповідача без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 і від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.
17.5. Правильним є розрахунок розміру відсотків за період із 21 лютого 2014 року до 27 березня 2021 року у сумі 8 095,56 грн за депозитним договором-1, розмір вкладу за яким становив 8 000,00 грн. Незрозуміло, як позивачка розрахувала відсотки у розмірі 8,5% річних на підставі депозитного договору-3 за відсутності його тексту.
17.6. Закон не визначає форму, у якій кредитору слід надавати згоду на переведення боргу; договір про переведення боргу не є договором про внесення змін до депозитного договору.
(2) Позиції інших учасників справи
18. 29 вересня 2024 року адвокат позивачки подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Мотивував так:
18.1. Укладення договору банківського рахунку під час відкриття банком карткового рахунку клієнту є обов'язковим, а надання володільцем такого рахунку виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його карткових рахунках за операціями є доказом укладення такого договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 201/8674/14-ц).
18.2. У матеріалах справи є довідка банку, яка підтверджує укладення депозитного договору-3, відкриття рахунку, внесення на нього 15 000,00 доларів США і баланс. Банк ці обставини не заперечує.
18.3. У разі відмови у задоволенні позову позивачка втратить право власності на належні їй кошти. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання коштами на його рахунку не допускається, крім випадків такого обмеження за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму. Враховуючи практику застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття «власність» останнє охоплює кошти на рахунку позивачки. Невиконання відповідачем обов'язку повернути ці кошти може мати наслідком порушення зобов'язання держави щодо захисту права позивачки користуватися та розпоряджатися її майном (коштами), яке захищене частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2018 року у справі № 201/10374/14-ц).
(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
19. 13 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду за касаційною скаргою відповідача постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження на підставі, визначеній пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
20. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
21. З огляду на вказаний припис Верховний Суд переглядає оскаржені рішення та постанову в межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження щодо позовних вимог про стягнення з відповідача коштів за депозитним договором-1, розірвання депозитного договору-3, стягнення коштів за ним і судових витрат.
(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(2.1) Чи є банк належним відповідачем у справі, якщо його заміна у зобов'язанні за депозитними договорами відбулася без згоди вкладниці?
22. Позивачка зазначила, що уклала з банком три депозитні договори на території Автономної Республіки Крим. Уточнивши позовні вимоги, просила суд їх розірвати та стягнути з відповідача вклади разом із процентами за користування коштами та три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Проти вимог банк заперечив. Наголосив, що 17 листопада 2014 року у зобов'язанні змінився боржник, бо відповідач уклав із третьою особою договір про переведення боргу. За цим договором новим боржником стало ТОВ «ФК «Фінілон», яке, на думку банку, має відповідати за вимогами позивачки.
23. Суди обох інстанцій вважали банк належним відповідачем. Виснували, що позивачка не надала письмову згоду на заміну боржника у зобов'язанні на третю особу. З цим висновком відповідач не погодився. У касаційній скарзі стверджував, що з 17 листопада 2014 року новим боржником є третя особа на підставі договору про переведення боргу, про який позивачка достовірно знала; її згода на заміну боржника у зобов'язанні не мала бути викладена у письмовій формі; суди задовольнили вимоги, заявлені до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
24. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає вказані доводи касаційної скарги відповідача необґрунтованими. Позивачка письмово не погодила заміну боржника у зобов'язанні. Тому договір про переведення боргу, який банк уклав із третьою особою, не зумовив юридичні наслідки для позивачки.
25. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
26. Верховний Суд неодноразово виснував про те, що для переведення боргу не допускається використання принципу мовчазної згоди кредитора. Такий висновок є, зокрема, у справах за позовами до банку-відповідача про стягнення коштів за депозитними договорами за участю ТОВ «ФК «Фінілон» як третьої особи, з якою банк 17 листопада 2014 року уклав договір про переведення боргу:
(1) оскільки вкладники не надали згоду на переведення боргу до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами банківських вкладів відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу, який банк уклав із ТОВ «ФК «Фінілон», не створює юридичні наслідки для позивачів. Тому суди першої й апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про те, що саме банк, а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21));
(2) закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має для кредитора істотне значення. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховує на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
За змістом статей 520, 521 ЦК України у разі заміни боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання та замінюється новим. Для того, щоб переведення боргу зумовило юридичні наслідки, необхідні дві складові: по-перше, укладення договору (двостороннього правочину) новим і первісним боржниками (такий правочин слід вчиняти у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання); по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу. Відсутність цієї згоди не зумовлює нікчемність відповідного договору. Така відсутність означає, що договір про переведення боргу не зумовив юридичні наслідки для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22), Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21)).
Аналогічні за змістом висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у справі № 357/7395/20 (провадження № 61-5063св23), від 29 травня 2024 року у справі № 757/36695/20-ц (провадження № 61-17182св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року у справі № 757/63039/21 (провадження № 61-15244св23), від 7 серпня 2024 року у справі № 757/38290/18-ц (провадження № 61-11997св23), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 червня 2024 року у справі № 757/23797/20-ц (провадження № 61-2021св24), від 12 червня 2024 року у справі № 757/509/21 (провадження № 61-11280св23).
27. Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що саме банк, а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем за вимогами позивачки. Тому колегія суддів відхиляє твердження банку про необхідність врахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 і від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
(2.2) Чи є підстави для стягнення залишку коштів за депозитним договором-1 у заявленому позивачкою розмірі та для розірвання депозитного договору-3 і стягнення коштів за ним?
28. Позивачка зазначала, що 20 вересня 2007 року уклала з банком депозитний договір-1, на виконання умов якого внесла 8 000,00 грн. Банк на її прохання кошти за цим договором не повернув. Тому позивачка подала до банку заяву про розірвання депозитних договорів, зокрема і депозитного договору-1. Стверджувала, що відповідач надав їй письмові пояснення від 22 грудня 2021 року, у яких є інформація про залишок коштів за депозитним договором-1 у розмірі 189 563,42 грн. Цю суму вона просила стягнути з банку. У вказаних поясненнях відповідач також зазначив, що розмір вкладу за депозитним договором-3 склав 15 388,07 доларів США. Позивачка просила розірвати депозитний договір-3 і стягнути за ним 15 388,07 доларів США вкладу та 11 388,07 доларів США відсотків за період із 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року.
29. Суд першої інстанції задовольнив вказані вимоги. Зауважив, що позивачка довела, що внесла кошти на рахунки банку, який їх не повернув. Апеляційний суд погодився з цим висновком. Вказав, що сума боргу за депозитним договором-1 і розмір вкладу за депозитним договором-3 підтверджені письмовими поясненнями відповідача, який не заперечив проти наявності цих пояснень.
30. Відповідач не погодився з цим висновком судів. Наголосив, що позивачка не довела внесення коштів за депозитними договорами-1 і -3, не обґрунтувала суми боргу, які просила стягнути, не надала депозитного договору-3, а суди стягнули проценти за договорами-1 і -3 після їхнього розірвання.
31. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає доводи відповідача необґрунтованими. Звертає увагу на те, що у судових засіданнях банк визнав, що передав позивачці письмові пояснення від 22 грудня 2021 року, у яких була детальна інформація про депозитні договори-1 і -3, вклади за ними та залишки на рахунках. Тому наступне заперечення банком цих фактів є неприйнятним.
32. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
33. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
34. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладувважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (частина перша статті 1059 ЦК України). У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним (частина друга цієї статті).
35. Оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надає право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства та/чи умовам договору банківського вкладу) не може означати недотримання сторонами письмової форми цього договору. Відкриття відповідних рахунків й облік на них коштів у національній та іноземній валютах, залучених згідно з чинним законодавством від юридичних і фізичних осіб на підставі укладених у письмовій формі договорів банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку. Необлікування банком таких коштів не можна вважати недодержанням сторонами письмової форми відповідного договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц).
36. Факт укладення договорів банківського вкладу (депозитних договорів) може підтверджувати витяг з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який засвідчений печаткою АТ «КБ «Приватбанк» і підпис його головного бухгалтера; витяг з електронного додатка до договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року, що за юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по всіх банківських договорах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20).
37. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший статті 1 Першого протоколу до Конвенції).
38. Поняття «майно» у статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права й інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення (див. рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» (Suk v. Ukraine, заява № 10972/05), § 22).
39. Банківські вклади становлять «майно», яке належить заявникам згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому вони можуть забрати ці кошти разом із відповідними процентами, якщо забажають (див. рішення ЄСПЛ від 2 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» (Gayduk and Оthers v. Ukraine), заяви № 45526/99, 46099/99, 47088/99, 47176/99, 47177/99, 48018/99, 48043/99, 48071/99, 48580/99, 48624/99, 49426/99, 50354/99, 51934/99, 51938/99, 53423/99, 53424/99, 54120/00, 54124/00, 54136/00, 55542/00, 56019/00)).
40. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (частини перша та п'ята статті 1061 ЦК України).
41. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника (абзац перший частини другої статті 1060 ЦК України).
42. Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника кошти, нарахувати на них проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії вказаного договору не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/50728/17-ц).
43. Після розірвання договорів їхні умови припиняють діяти, і правове регулювання відносин сторін здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, бо розірвання договорів за змістом статей 598 і 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Виплата встановлених у договорах банківського вкладу та статтях 1061 і 1070 ЦК України процентів стосується лише періоду дії цих договорів, а після їхнього припинення відповідні проценти не нараховуються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).
44. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
45. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
46. За змістом статті 629 ЦК України з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: (1) розірвання договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірвання договору в судовому порядку; (3) відмови від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором і законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що визначені у главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності або визнання недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
47. Диспозитивність - один із базових принципів судочинства, керуючись яким позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати ці вимоги замість позивача. Якщо особа заявила належну позовну вимогу, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18).
48. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
49. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
50. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).
51. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
52. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
52.1. 20 вересня 2007 року позивачка уклала з банком депозитний договір-1, згідно з умовами якого внесла на рахунок 8 000,00 грн вкладу (т. 1, а. с. 8 - 9). За користування цим вкладом відповідач мав сплачувати позивачці 14,25 % річних (пункт 1). Сторони мали право достроково розірвати цей договір згідно з чинним законодавством, попередивши про це іншу сторону за два банківські дні до дати його розірвання (пункт 6).
52.2. 21 березня 2021 року позивачка надіслала банку заяву, у якій повідомила, що розриває, зокрема, депозитний договір-1, і просила видати належні їй кошти разом із процентами (т. 1, а. с. 14 - 15). Банк отримав цю заяву 24 березня 2021 року (т. 1, а. с. 16).
52.3. Згідно з відповіддю банку від 15 березня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220314/30615 відсоткова ставка за депозитним договором-3 станом на 6 березня 2013 року становила 8,5 % річних (т. 1, а. с. 68).
52.4. Згідно з доказами, доданими до письмових пояснень банку від 22 грудня 2021 року (витяг з електронного додатку), залишок коштів на рахунку за депозитним договором-1 складав 189 563,42 грн. Вклад за депозитним договором-3 становив 15 388,07 доларів США.
52.5. У судовому засіданні апеляційного суду 3 жовтня 2023 року (диск С3123YH28224803LH) представник банку підтвердив укладення з позивачкою трьох депозитних договорів і наявність письмових пояснень від 22 грудня 2021 року.
53. У заявах про зміну предмета позову та про збільшення позовних вимог позивачка стверджувала, що отримала від банку письмові пояснення від 22 грудня 2021 року з інформацією про те, що залишок коштів за депозитним договором-1 складає 189 563,42 грн та розмір вкладу за депозитним договором-3 становить 15 388,07 доларів США, які вона просила стягнути з банку разом із процентами у сумі 11 363,35 доларів США за користування депозитом за період із 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року за останнім договором (т. 1, а. с. 62 - 66).
54. Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що позивачка не довела укладення депозитних договорів-1 і -3 і внесення коштів за ними. До позовної заяви позивачка додала депозитний договір-1 (т. 1, а. с. 8 - 9). У письмових поясненнях від 22 грудня 2021 року, до яких банк долучив витяг з електронного додатку, він надав інформацію про депозитні договори-1 і -3, а також про залишки на рахунках за цими договорами. У судах обох інстанцій представник банку визнав, що надав позивачці письмові пояснення від 22 грудня 2021 року та не заперечував, що вона уклала з банком ці договори.
55. Банк порушив права позивачки як вкладниці, коли не повернув належні їй кошти. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів про стягнення з банку на користь позивачки 189 563,42 грн залишку коштів за депозитним договором-1 (цей залишок відповідач визначив самостійно і надалі на судовому засіданні визнав його), розірвання депозитного договору-3, стягнення за ним 15 388,07 доларів США вкладу, про розмір якого банк теж повідомив у його письмових поясненнях, і 11 363,35 доларів США відсотків.
56. Колегія суддів відхиляє аргумент відповідача про те, що суди нарахували проценти за користування вкладами за період після розірвання зазначених депозитних договорів:
56.1. У суді першої інстанції банк не висловив заперечень проти нарахування відсотків за користування вкладами за період після розірвання депозитних договорів. В апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції стягнув відсотки за користування вкладом за депозитним договором-3 після розірвання цього договору (т. 1, а. с. 96).
56.2. Згідно з письмовими поясненнями банк визначив залишок коштів на рахунку за депозитним договором-1 у розмірі 189 563,42 грн, і саме цю суму суди стягнули на користь позивачки без будь-яких додаткових нарахувань, у тому числі відсотків за користування депозитом.
56.3. У заяві від 21 березня 2021 року позивачка просила, зокрема, розірвати депозитні договори-1 і -2 (т. 1, а. с. 14). Згадки про депозитний договір-3 у тій заяві не було. Банк не надав жодного доказу на підтвердження доводу апеляційної скарги про розірвання депозитного договору-3 за ініціативою позивачки. У її заяві про зміну предмета позову вона зазначила, що у письмових поясненнях від 22 грудня 2021 року банк повідомив її про те, що через закриття депозитного договору № SAMDN01000724122640 кошти у сумі 15 000,00 доларів США перевели на інший рахунок, і після цього сторони уклали депозитний договір-3. Після отримання інформації про останній позивачка попросила суд розірвати його та стягнути за ним борг. Тому суди обґрунтовано стягнули суму депозиту та відсотки за користування ним за депозитним договором-3, який у досудовому порядку не був розірваний, у межах строку його дії - за період із 7 березня 2014 року до 30 листопада 2022 року, як просила позивачка.
57. Неприйнятним є довід касаційної скарги про необґрунтоване стягнення судами відсотків за користування вкладом за депозитним договором-3 за ставкою 8,5 % річних. Згідно з листом банку від 15 березня 2022 року відсоткова ставка за депозитним договором-3 складала саме 8,5 % річних (т. 1, а. с. 68).
58. Оскільки позивачка є споживачем банківських послуг і не сплачувала судовий збір на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано стягнув із банку на користь держави 11 350,00 грн судового збору.
58.1. За майнові позовні вимоги у сумі 1 298 930,46 грн позивачка мала би сплатити судовий збір за ставкою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»), тобто 5 х 2 270,00 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року) = 11 350,00 грн.
58.2. У касаційній скарзі банк не обґрунтував, чому він не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про стягнення судового збору в означеному розмірі, та не навів розрахунок останнього, який він вважає правильним.
(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(3.1) Щодо суті касаційної скарги
59. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
60. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).
61. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та постанову в оскарженій частині - без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
2. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2023 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором № SAMDN47000700181241 від 20 вересня 2007 року,, розірвання договору № SAMDN80000733627925 від 6 березня 2013 року стягнення заборгованості за нимта постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко