16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 442/1290/23
провадження № 61-17961св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня
2023 року у складі судді Курус Р. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 у межах кримінального провадження
№ 12017140100000887 звернулась до суду з цивільним позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Позов мотивований тим, що в результаті злочинних дій, вчинених
ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_2 , спрямованих на умисне вбивство двох осіб з корисливих мотивів, потерпілому
ОСОБА_5 спричинено не менше 13 ударів, що призвело до його смерті, і потерпілій ОСОБА_6 нанесено не менше 15 ударів, що також призвело до її смерті.
Позивачка є матір'ю вбитого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та була визнана судом потерпілою у кримінальному провадженні з урахуванням частини шостої статті 55 КПК України. Злочини, вчинені
ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , заподіяли їй значної моральної шкоди, зокрема умисне вбивство її єдиного сина завдало їй та її родині непоправної втрати, залишивши назавжди одинокою, позбавивши сенсу подальшого життя; вона ніколи не зможе повернутись до попереднього життя. Син був опорою для неї, надіялась на його допомогу в старості, тому що інших дітей у неї не має. Після смерті сина постійно відчуває запаморочення, нервові переживання, неврози, тривожність та дискомфорт, безсоння, неприємні сновидіння. Біль, пов'язаний зі смертю сина, не залишає її. Після смерті сина змушена постійно приймати ліки та препарати для покращення здоров'я. Розмір заподіяної моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних і психічних страждань, позивачка оцінила в суму 3 000 000,00 грн.
ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його матері ОСОБА_4 на свою користь моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року стягнено солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 і ОСОБА_1 по 3 000 000,00 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня
2019 року щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в частині вирішення цивільного позову змінено.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_1 до цивільного відповідача ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнено з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілих
ОСОБА_8 , ОСОБА_1 відшкодування за завдану моральну шкоду по
1 500 000,00 грн кожному.
У задоволенні цивільного позову потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_1 до законного представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року щодо ОСОБА_3
і ОСОБА_2 в частині вирішення цивільних позовів скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
18 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заподіяну злочином моральну шкоду в розмірі
3 000 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що вчинення ОСОБА_3 і ОСОБА_2 особливо тяжких злочинів - вбивство двох молодих людей змусило позивачку пройти важку процедуру захоронення і завдало їй глибокі моральні страждання. Наслідки події, що сталася, спричинили нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), зумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, дотепер вимагають і будуть вимагати в подальшому значних компенсаторних можливостей задля їх подолання. Вбивство найріднішої людини неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах і не потребує доведення жодними додатковими доказами. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі, заявленому позивачкою.
При цьому вирішуючи питання про солідарне стягнення моральної шкоди
з ОСОБА_4 , суд виходив із того, що на час ухвалення вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року, який залишений без змін в частині визнання винуватості ОСОБА_3
і ОСОБА_2 та призначення їм покарання з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року та ухвали Верховного Суду від 07 лютого 2023 року (крім вирішення цивільних позовів), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був неповнолітнім. А тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини другої статті 1179 ЦК України
і не застосовуються норми частини третьої статті 1179 ЦК України. При цьому суд врахував, що у неповнолітнього ОСОБА_3 на час вчинення злочинів та на час вирішення цивільного позову не було майна для відшкодування завданої моральної шкоди, а відповідно до частин першої і другої статті 1179 ЦК України та з врахуванням презумпції вини завдавача шкоди відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім, повинна нести його мати, ОСОБА_4 . За таких обставин суд дійшов висновку, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, лежить на трьох відповідачах, зокрема ОСОБА_4 зобов'язана відшкодувати моральну шкоду позивачці на тій підставі, що на момент вчинення злочину її син ОСОБА_3 був неповнолітнім, і в нього немає майна, за рахунок якого шкода може бути відшкодована.
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу представників ОСОБА_4 - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 залишено без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 грудня 2023 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 рокуй ухвалити нове рішення, яким
в задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_4 моральної шкоди відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували частину третю статті 1179 ЦК України, згідно з якою обов?язок батьків відшкодовувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття. Тобто батьки не несуть цивільної відповідальності за шкоду, завдану їхніми дітьми після досягнення ними повноліття. Вказує, що кримінальне правопорушення ОСОБА_3 вчинив у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. На момент вирішення цивільного позову ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг повноліття, а тому самостійно несе цивільно-правову відповідальність, а шкода має ним відшкодовуватися на загальних підставах.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 569/7517/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
18 березня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив,
у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня
2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада
2023 року - без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими,
і такими, що суперечать вимогам цивільного, цивільного процесуального та кримінального процесуального законодавства.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
27 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року та постанова Львівського апеляційного суду від
06 листопада 2023 року оскаржуються лише в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення моральної шкоди, завданої злочином, в іншій частині оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не переглядає.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року ОСОБА_3 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною другою статті 263, частиною четвертою статті 187, пунктами 1, 6, 12 частини другої статті 115, КК України та призначено йому покарання за: частиною другою статті 263 КК України - 3 (три) роки позбавлення волі; частиною четвертою статті 187 КК України - 10 (десять) років позбавлення волі; пунктами 1, 6, 12 частини другої статті 115 КК України - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі. На підставі статті 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді 15 (п'ятнадцяти) років позбавлення волі.
ОСОБА_2 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 187, пунктами 1, 6, 12 частини другої статті 115 КК України та призначено йому покарання за: частиною четвертою статті 187 КК України -
15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна; пунктами 1, 6, 12 частини другої статті 115 КК України - довічне позбавлення волі
з конфіскацією майна. На підставі статті 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання обвинуваченому ОСОБА_2 у виді довічного позбавлення волі
з конфіскацією майна.
Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року в частині призначення покарання залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року та постановою Верховного Суду від 07 лютого 2023 року.
Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є винними
у тому, що вони 07 грудня 2017 року близько 20:00 год, за попередньою змовою між собою з метою заволодіння майном магазину « ІНФОРМАЦІЯ_3 », заподіяли тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ,
в результаті чого потерпілі загинули.
Станом на час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , було 16 (шістнадцять) років, тобто він був неповнолітнім.
ОСОБА_1 є матір?ю ОСОБА_5 та визнана потерпілою
у вказаному кримінальному провадженні.
ОСОБА_4 є матір?ю ОСОБА_3 .
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 263, частиною четвертою статті 187, пунктами 1, 6, 12 частини другої статі 115 КК України та із застосуванням статті 70 КК України йому призначено покарання у виді 15 років позбавлення волі.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду
в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
ОСОБА_1 , яка є потерпілою у вказаному кримінальному провадженні, звертаючись до суду з цим позовом, зокрема до ОСОБА_4 , про солідарне стягнення моральної шкоди, вказувала, що ОСОБА_3 на час вчинення кримінального правопорушення був неповнолітнім, а тому відповідно до частини другої статті 1179 ЦК України моральна шкода підлягає стягненню
з його матері - ОСОБА_4 .
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині та стягуючи солідарно
з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 000,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що обов'язок з відшкодування моральної шкоди завданої позивачці, лежить на трьох відповідачах, зокрема і на
ОСОБА_4 яка зобов'язана відшкодувати моральну шкоду на тій підставі, що на момент вчинення злочину її син ОСОБА_3 був неповнолітнім, і в нього немає майна, за рахунок якого шкода може бути відшкодована.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій
з огляду на таке.
Надаючи відповідь на аргументи касаційної скарги про відсутність
в ОСОБА_4 обов?язку з відшкодування моральної шкоди, завданої її сином ОСОБА_3 , який на час вчинення кримінального правопорушення був неповнолітнім, проте станом на час ухвалення судових рішень у цій справі
є повнолітнім, Верховний Суд виходить із такого.
Згідно із статтею 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
Отже, спеціальною нормою, яка регулює відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, є стаття 1179 ЦК України.
Відповідно до статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (частина перша). У разі відсутності
у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (частина друга). Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (частина третя).
Із наведеного слідує, що батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов:
1) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; б) має місце вина батьків. При цьому вина батьків презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків.
Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щою запобігти завданню шкоди.
У зазначеному контексті батьки є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно
з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них.
Тобто значення має не те, чи є безпосередній деліквент неповнолітнім на момент пред?явлення позову, а те, чи був він неповнолітнім на момент завдання шкоди.
Підсумовуючи наведене, слід зробити висновок про те, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою (незалежно від віку дитини станом на момент пред?влення позову); б) станом на момент пред?явлення позову
і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на час вчинення злочину (07 грудня 2017 року) був неповнолітнім (виповнилось повних 16 років), що також встановлено вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 травня
2019 року, майна, за рахунок якого шкода може бути ним відшкодована,
в нього немає, а тому зробив правильний висновок про наявність підстав для покладення на ОСОБА_4 обов'язку з відшкодування моральної шкоди завданої ОСОБА_1 її неповнолітнім сином.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували частину третю статті 1179 ЦК України, згідно з якою обов?язок батьків відшкодовувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття, є безпідставними, тому що відшкодування моральної шкоди за своєю юридичною природою має разовий характер, і питання відшкодування якої вирішується станом на час вчинення кримінального проступку. Оскільки за обставин цієї справи ОСОБА_3 станом на час вчинення кримінального проступку був неповнолітнім, частина третя статті 1179 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від
06 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_4 про солідарне відшкодування моральної шкоди, завданої злочином,без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.
З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 18 травня
2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада
2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про солідарне відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов