01 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9107/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АСД ЛЕКС» (далі - ТОВ «АСД ЛЕКС», позивач) - Вовк У.Я. (адвокатка),
відповідача - Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - ДП «Гарантований покупець», відповідач, скаржник) - Прокопів Н.М.,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - НЕК «Укренерго», третя особа-1) - не з'явився,
2) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, третя особа-2) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП «Гарантований покупець»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 (головуюча - суддя Алєєва І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 (головуюча - суддя Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)
за позовом ТОВ «АСД ЛЕКС»
до ДП «Гарантований покупець»,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) НЕК «Укренерго»,
2) НКРЕКП
про стягнення 25 539 224,08 грн.
На розгляд Суду поставлено питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ «АСД ЛЕКС» звернулося до суду з позовною заявою до ДП «Гарантований покупець» за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача НЕК «Укренерго» та НКРЕКП про стягнення 25 539 224,08 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати за продану електроенергію за період з березня до червня 2020 року.
2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.12.2020 у справі №910/9107/20 позовні вимоги ТОВ «АСД ЛЕКС» задовольнив. Стягнув з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «АСД ЛЕКС» 24 020 327,75 грн основного боргу, 396 456,70 грн пені, 996 300,56 грн штрафу, 78 728,68 грн 3 % річних, 47 410,39 грн збитків від інфляції та 383 088,36 грн судового збору.
2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 31.08.2021 (з урахуванням ухвали від 07.12.2021 про виправлення описок) апеляційну скаргу ДП «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі №910/9107/20 залишив без задоволення. Прийняв відмову позивача від позову у справі №910/9107/20 щодо частини позовних вимог. Визнав нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі №910/9107/20 в частині стягнення з ДП «Гарантований покупець» 12 727 313,47 грн основного боргу, пені у розмірі 198 228,35 грн, штрафу у розмірі 498 150,28 грн, 3 % річних у розмірі 39 364,34 грн та закрив провадження у цій частині. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/9107/20 щодо стягнення 11 293 014,28 грн основного боргу, 198 228,35 грн пені, 498 150,28 грн штрафу, 39 364,34 грн - 3 % річних, 47 410,39 грн збитків від інфляції залишив без змін. Стягнув з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «АСД ЛЕКС» 372 052,22 грн судового збору.
2.3. Господарського суду міста Києва додатковим рішенням від 02.12.2024 у справі №910/9107/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/9107/20, заяву ТОВ «АСД ЛЕКС» про стягнення витрат на правову допомогу задовольнив частково та стягнув з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «АСД ЛЕКС» витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 100 000,00 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ДП «Гарантований покупець» 20.03.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/9107/20 та ухвалити нове рішення, котрим в повному обсязі відмовити в задоволенні заяви ТОВ «АСД ЛЕКС» щодо стягнення з ДП «Гарантований покупець» витрат на професійну правничу допомогу.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. В обґрунтування своєї позиції скаржник зазначив, що оскаржувані рішення є такими, що ухвалені без урахування висновків щодо застосування статей 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 80, 124, 129, 210 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №902/844/18, від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 21.03.2023 у справі №911/813/21, від 02.04.2020 у справі №912/2171/18, від 25.03.2021 у справі №905/717/20, від 08.04.2021 у справі №905/716/20, від 25.11.2021 у справі №904/5929/19, від 31.05.2022 у справі №927/515/21, від 15.09.2022 у справі №910/10159/21, від 04.09.2024 у справі №902/327/23, від 28.09.2023 №686/31892/19, від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 30.11.2020 у справі №922/2869/19, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 26.02.2020 у справі №910/5744/18, в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №916/376/19, від 12.07.2022 у справі №910/18970/19, від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20), від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, від 26.06.2024 у справі №686/5757/23, від 05.07.2023 у справі №911/3312/21, від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 12.05.2020 у справі №04/4507/18, а також у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21, де суд касаційної інстанції вважав, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. ТОВ «АСД ЛЕКС» 10.04.2025 через Електронний суд подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечує проти доводів скаржника та просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
5.2. Від третіх осіб відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 21.03.2025 у справі №910/9107/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
6.2. Верховний Суд ухвалою від 25.03.2025 відкрив касаційне провадження у справі №910/9107/20 за касаційною скаргою ДП «Гарантований покупець» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та призначив її розгляд на 15.04.2025.
6.3. 15.04.2025 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні до 01.05.2025.
6.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
7.1. З огляду на наведене у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Верховний Суд відзначає таке.
7.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.4 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. Так, предметом касаційного оскарження є додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/9107/20.
7.6. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень з підстав касаційного оскарження, Верховний Суд вважає за необхідне відзначити таке.
7.7. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
7.8. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
7.9. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
7.10. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
7.11. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
7.12. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
7.13. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
7.14. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
7.15. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
7.16. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
7.17. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).
7.18. У частині першій статті 221 ГПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
7.19. Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
7.20. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
7.21. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
7.22. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
7.23. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
7.24. У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
7.25. Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
7.26. Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
7.27. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
7.28. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України.
7.29. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
7.30. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 126 ГПК України).
7.31. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
7.32. У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
7.33. Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
7.34. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
7.35. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
7.36. Такий висновок міститься в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, і на які посилається скаржник.
7.37. Судами попередніх інстанцій встановлено таке.
7.37.1. Між Адвокатським об'єднанням «Арцінгер» (далі - АО «Арцінгер») та позивачем 09.06.2020 укладено договір про надання правової допомоги №0906-20 (далі - договір).
7.37.2. Крім того, 09.06.2020 між позивачем та АО «Арцінгер» укладено додаткову угоду №1 до договору (далі - додаткова угода № 1).
7.37.3. У відповідності до пункту 2.1 додаткової угоди №1, гонорар виконавця за надання правової допомоги, передбаченої в пункті 1 цієї додаткової угоди, складає суму, розраховану за погодинною ставкою виконавця 150 євро/година, є незмінним та становить 10 000 (десять тисяч) євро (з урахуванням ПДВ) у гривневому еквіваленті, що буде розраховано за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України станом на дату виставлення виконавцем рахунка.
7.37.4. Сторони домовились, що замовник сплачує виконавцю передоплату в розмірі 50 % суми гонорару, визначеного у пункті 2.1 цієї додаткової угоди, протягом 10 робочих днів після підписання цієї додаткової угоди, на підставі відповідного рахунку виконавця. Зазначена сума передоплати не підлягає поверненню (пункт 2.2 додаткової угоди №1).
7.37.5. Згідно з пунктом 3 додаткової угоди №1, зазначений у цій додатковій угоді розмір гонорару виконавця включає також будь-які транспортні витрати виконавця, пов'язані з виконанням умов цієї додаткової угоди, та не включає витрати на оплату судового збору, поштові послуги, нотаріусів (за необхідності), які підлягають сплаті замовником окремо.
7.37.6. Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 2 від 21.11.2020 (далі - додаткова угода №2), сторони погодили надання виконавцем на умовах та за винагороду, зазначену в пункті 2.1 цієї додаткової угоди, професійної правничої допомоги при розгляді судами справи за позовною заявою замовника до ДП «Гарантований покупець» (ідентифікаційний код в про стягнення з боржника заборгованості за договором №528/01 від 19 серпня 2019 року (далі - спір), а саме - представництво інтересів замовника в місцевому господарському суді, що включає в себе відповідні послуги.
7.37.7. Також, позивачем надано звіт про надання професійної правничої допомоги від 21.12.2020, який містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами, та здійснених ними витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
7.37.8. Загальна вартість наданої та сплаченої професійної правничої допомоги - 151 429,24 грн, загальна сума додаткових витрат, що підлягають оплаті, становить 455,00 грн.
7.37.9. Відповідно до звіту про надання професійної правничої допомоги від 21.12.2020 та відповідних підтверджуючих документів (поштових накладних та описів вкладення, що наявні в матеріалах справи, та інформації з реєстру речових прав) АО «Арцінгер» для надання професійної правничої допомоги здійснено:
- поштові витрати в розмірі 432,30 грн - на відправлення учасникам справи необхідних процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив, додаткових пояснень та інших документів);
- 33 грн витрат за сплату збору за формування довідки щодо нерухомого майна відповідача.
7.37.10. Всього АО «Арцінгер» здійснено 455 грн витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги.
7.37.11. Окрім того, матеріали справи містять рахунок-фактуру від 11.06.2020 від АО «Арцінгер» та платіжне доручення від 16.06.2020 № 656 про сплату позивачем на користь АО «Арцінгер» 151 429, 29 грн.
7.38. До суду першої інстанції відповідачем подано заперечення щодо розміру адвокатських витрат, заявлених позивачем, у яких просив відмовити в покладенні витрат на правничу допомогу в повному обсязі, а у разі задоволення клопотання обмежити розмір витрат ТОВ «АСД ЛЕКС» на професійну правничу допомогу до 1,00 грн. У поданих до суду запереченнях щодо розміру адвокатських витрат відповідач, зокрема, вказав на те, що стягнення заявленої суми витрат на правничу допомогу не відповідає критерію розумності, справедливості та співмірності. Витрати часу на складання позовної заяви, а також інших документів є явно завищеними та не підлягають задоволенню.
7.39. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, дійшов висновку, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою, а тому суд вважав за необхідне частково задовольнити подану позивачем заяву і розподілити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу у цій справі частково та стягнути з відповідача 100 000,00 грн.
7.40. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з такими висновками та зазначила, що місцевим господарським судом правильно враховано, з урахуванням заперечень відповідача на заяву позивача про розподіл судових витрат, заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу не повністю відповідає критеріям обґрунтованості, а також розумності, співмірності та пропорційності. Таким чином, зважаючи на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, місцевим господарським судом правомірно зменшено розмір витрат на професійну правничу допомогу до 100 000,00 грн, що в повній мірі є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
7.41. Верховний Суд, окрім зазначеного в пунктах 7.7- 7.36 цієї постанови, виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
7.42. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
7.43. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
7.44. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
7.45. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
7.46. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
7.47. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
7.48. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
7.49. Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі №906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
7.50. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
7.51. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
7.52. При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
7.53. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правничу допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді першої інстанції, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності, обґрунтованості, пропорційності та розумності судових витрат, що узгоджується з процесуальними нормами права, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу є саме 100 000 грн.
7.54. У касаційній скарзі ДП «Гарантований покупець» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновки Верховного Суду викладені у низках постанов Верховного Суду щодо застосування статей 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 80, 124, 129, 210 ГПК України (див. пункт 4.2 цієї постанови).
7.55. Водночас, зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій здійснено оцінку доказів у справі відповідно до статей 86, 210 ГПК України, із дотриманням положень статей 2, 123, 126, 129 ГПК України, і в цій частині узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у справах, означених у пункті 4.2 цієї постанови.
7.56. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на постанови Верховного Суду, визначені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі у контексті доведеності/обґрунтованості підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Адже суди попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин цієї справи дійшли висновку про часткове відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу.
7.57. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
7.58. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив, що судами попередніх інстанцій порушено приписи статей 80, 124, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій статей 86 та 210 ГПК України та статей 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
7.59. Серед інших посилань, скаржник у касаційній скарзі зазначив, що на момент ухвалення рішення по суті позовних вимог докази, додані до заяви про ухвалення додаткового рішення, вже були наявні у позивача. Більше того, додаткова угода №1 від 09.06.2020 до договору про надання правової допомоги від 09.06.2020 №0906-20, рахунок-фактура №2734/01-1 від 11.06.2020, платіжне доручення №656 від 16.06.2020, квитанція №3491622688291214 від 23.06.2020 були у розпорядженні позивача ще до подання позовної заяви до суду, однак не були долучені всупереч приписам статті 80 ГПК України.
7.60. ДП «Гарантований покупець» також наголошує, що позивач не зазначив причин неможливості своєчасного подання цих доказів. Тому, на думку скаржника, згідно з приписами частини восьмої статті 80 ГПК України, ці докази не мали б прийматися судом до розгляду. При цьому скаржник стверджує, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21.
7.61. Щодо доводів скаржника Верховний Суд зазначає таке.
7.62. Так, колегія суддів установила, що у справі № 285/5547/21, на яку посилається скаржник, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що рішення суду першої інстанції було ухвалене 27.12.2022, при цьому позивач звернувся із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої додав докази їх понесення, протягом п'яти днів після його ухвалення (03.01.2023). Подані докази були датовані за період із 09.12.2021 до 03.08.2022, тобто до моменту ухвалення рішення суду першої інстанції. Відтак Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, мотивовану тим, що зміст цієї заяви не містив обґрунтування поважних причин неподання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі.
7.63. Натомість у справі №910/9107/20, що розглядається, за встановленими судами обставинами та перевіркою цього аргументу, убачається, що до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги. У тексті позовної заяви зазначено, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвокатів АО «Арцінгер» у орієнтованому розмірі 10 000 євро (з урахуванням ПДВ) у гривневому еквіваленті, що буде розраховано за офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України станом на дату виставлення рахунка. Водночас такого доказу понесених витрат на правову допомогу як звіт про надання професійної правничої допомоги, який підписаний 21.12.2020 між ТОВ «АСД ЛЕКС» та АО «Арцінгер», не існувало на час ухвалення рішення від 17.12.2020. Цей звіт був складений після закінчення судових дебатів та після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог.
7.64. Верховний Суд зауважує, що в господарському судочинстві застосовується принцип змагальності, а докази мають відповідати, зокрема, вимогам статей 78 і 79 ГПК України. Отже, за наведених вище обставин у цій справі були підстави для розподілу витрат на правничу допомогу.
7.65. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що ТОВ «АСД ЛЕКС», звертаючись до місцевого суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі №910/9107/20, пропустило строк на подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, передбачений частиною 8 статті 129 ГПК України, а відтак відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу.
7.66. Таким чином, доводи скаржника про те, що суди не врахували висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21, є безпідставними в аспекті статті 80 ГПК України, оскільки правовідносини у справі №285/5547/21, на яку посилається скаржник, та у справі, що розглядається, не є релевантними, адже в контексті наявності доказів, дат їх складання, подання до суду, умови договорів про надання правничої допомоги у цій частині різні.
7.67. Схожий підхід щодо застосування нерелевантності постанови Верховного суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21 застосований у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 у справі №910/6138/24.
7.68. Суд звертає увагу на те, що посилання на правові позиції Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
7.69. Отже, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що інші висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судами приписів статей 124, 126, 129 ГПК України не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.
7.70. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
7.71. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
7.72. Суди попередніх інстанцій при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховували такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Незгода із сумою витрат на професійну правничу допомогу не свідчить про порушення судом статей 124, 126, 129 ГПК України.
7.73. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.74. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки не знайшли свого підтвердження доводи скаржника, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки зміст оскаржуваних судових рішень не суперечить цим висновкам, на які посилається скаржник, у свою чергу оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.
7.75. Доводи ТОВ «АСД ЛЕКС», викладені у відзиві, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
7.76. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.77. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, як таких, що ухвалені із дотриманням норм права.
9. Судові витрати
9.1. За подання касаційної скарги ДП «Гарантований покупець» на постанову суду апеляційної інстанції, якою розглянуто апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, судовий збір не сплачується, а відтак і не покладається.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/9107/20 залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі №910/9107/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос