ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.05.2025Справа № 910/15330/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП"
про стягнення 640 386,00 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (далі - позивач, Центр) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" (далі - відповідач, Товариство) 640 386,00 грн. штрафних санкцій, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару за укладеним між сторонами 05.04.2024 року договором № 56-26, з яких: 305 856,00 грн. - пеня, 334 530,00 грн. - штраф.
Ухвалою від 16.12.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Центру строку та способу усунення її недоліків.
17.12.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Центру від 17.12.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 19.12.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/15330/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
06.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 03.01.2025 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Центру з огляду на те, що поставка товару за укладеним між сторонами договором не відбулася саме з вини позивача. Так, наприкінці липня 2024 року, в ході завершальної стадії комплектації товару, а саме придбання насоса, що є складовою товару, виявилося, що заявлений Центром у тендерній документації та додатку № 2 до договору насос виробляється у російській федерації. Враховуючи наведене, представники Товариства повідомили про це позивача та запропонували останньому замінити заявлений насос у тендерній документації на насос українського виробництва, неодноразово наголошуючи на необхідності пришвидшення розгляду порушеного питання та надання відповіді щодо погодження заміни насоса, оскільки безпосередньому виробнику для виготовлення та поставки цих насосів необхідно було 2 тижні з моменту внесення попередньої оплати. Однак, внаслідок бездіяльності Центру та відсутності погодження питання щодо заміни складової товару (насоса) відбулося прострочення Товариством поставки цього товару в цілому.
Також, Товариство зазначило, що 29.10.2024 року воно отримало електронний лист Центру з повідомленням про розірвання укладеного між сторонами договору 04.11.2024 року. Проте, означений лист про розірвання договору був надісланий позивачем на електрону пошту відповідача, а не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як передбачено абзацом 5 пункту 11.3 наведеного правочину.
За таких обставин, відповідач вжив усіх можливих залежних від нього заходів для забезпечення повного та вчасного виконання взятих на себе зобов'язань, що підтверджується тривалим листуванням сторін, а в діях Товариства відсутня вина у порушенні строків поставки товару.
13.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Центру від 10.01.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній, зокрема, вказав, що про потребу в проведенні заміни насоса Товариство повідомило позивача листом від 09.09.2024 року № 1, тобто вже поза межами встановленого договором строку поставки товару. Крім того, позивач звернув увагу на те, що відповідно до умов договору він направив Товариству рекомендований лист з повідомленням від 22.10.2024 року № 06.1/7569-24-Вих про дострокове припинення договору. Однак, 14.11.2024 року означений лист повернувся на адресу позивача з відміткою відділення поштового зв'язку про закінченням терміну зберігання.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
05.04.2024 року між Центром (покупець) та Товариством (постачальник) було укладено договір про закупівлю душової установки - котла швидкісного нагріву води (КШНВ) № 56-24 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався у 2024 році поставити товароодержувачу: Душову установку - котел швидкісного нагріву води (КШНВ), код ДК 021-2015:39720000-5 "Неелектричні побутові прилади", кількість, ціна, інформація, асортимент щодо душової установки - котла швидкісного нагріву води (КШНВ) та технічної документації до нього, наведені в Специфікації, яка є Додатком № 1 до цього Договору (далі - товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. При цьому, товароодержувачем є уповноважена особа військової частини за місцем поставки товару згідно зі Специфікацією (Додаток № 1).
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток зазначених юридичних осіб.
Згідно з пунктами 2.1, 2.5 Договору товар та його складові (комплектуючі частини) повинні бути поточного року випуску, якість товару повинна відповідати технічному опису (Додаток № 2) та вимогам діючих державних стандартів на вид товарів, та підтверджуватись відповідними документами: паспорт/формуляр (будь-який інший документ), в якому зазначений гарантійний строк та інструкція з експлуатації, сертифікат якості, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи, паспорт виробу, а також декларація про відповідність. Комплектність товару, що поставляється, повинна відповідати умовам Специфікації (Додаток № 1) до цього Договору.
Відповідно до пунктів 3.1 Договору його загальна вартість становить 4 779 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 796 500,00 грн. Ціна включає вартість одиниці товару в комплектації, визначеній у Додатку № 1 "Специфікація", упаковки/тари, маркування, сплата мита, податків та інших зборів і обов'язкових платежів, транспортні витрати, вантажно-розвантажувальні роботи, а також вартість доставки товару до товароодержувача у відповідності до визначених Договором умов.
У Специфікації (Додатку № 1) до Договору сторони погодили поставку товару: душова установка - котел швидкісного нагріву води (КШНВ), країна походження товару: Україна, у кількості 100 одиниць загальною вартістю 4 779 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20 % - 796 500,00 грн.).
Згідно з Додатком № 2 до Договору товар, що планується до поставки, повинен відповідати технічним вимогам покупця згідно з ТС A01XJ.07148-259:2020 (01).
За умовами пунктів 4.1, 4.2 цієї угоди покупець здійснює оплату за товар в безготівковій формі за фактом його постачання. Датою здійснення будь-яких платежів покупцем за цим Договором є дата списання відповідних коштів з розрахункового рахунку покупця. Розрахунки за товар здійснюються впродовж 30 (тридцяти) днів з дати поставки (передачі) товару товароодержувачу та підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачальник зобов'язаний поставити товари у розпорядження товароодержувача разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього Договору. Кінцева дата поставки товару повинна бути не пізніше 31.08.2024 року.
Разом із тим, у додатковій угоді від 05.04.2024 року № 01-24 до Договору сторони з метою своєчасного та повного забезпечення товароодержувачем душової установки - котла швидкісного нагріву води (КШНВ), керуючись пунктом 12.1 Договору, дійшли згоди скоригувати акт приймання-передавання товару (Додаток № 3 до Договору) та внести зміни, зокрема, до пункту 5.1 Договору, виклавши його у редакції, за якою строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачальник зобов'язаний поставити товари у розпорядження товароодержувача разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього Договору. Термін постачання товару - з 01.08.2024 року до 31.08.2024 року.
Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Договору на постачальник покладено обов'язок постачати товароодержувачу товар в кількості, строк та на умовах даного Договору.
Відповідно до пункту 11.1 Договору останній набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2024 року. Припинення дії Договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов'язку виконати свої зобов'язання за Договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належно виконаного іншою стороною свого зобов'язання за Договором.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов'язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки (до 31.08.2024 року) не виконало.
Листом від 01.10.2024 року № 06.1/7067-24-Вих Центр звернувся до Товариства з вимогою про надання до 06.10.2024 року протоколу лабораторного випробування з порівнянням якісних характеристик запропонованого відповідачем насосу ручного з вимогами ТС A01XJ.07148-259:2020 (01) або здійснення поставки КШНВ відповідно до умов Договору. Крім того, позивач вимагав надати йому роз'яснення щодо характеристики зміни ваги комплекту КШНВ (зазначеної в листі Товариства від 09.09.2024 року № 1), а саме: за рахунок чого було зменшено вагу на 40 кг та відповідно приведено до норм, визначених технічною специфікацією (Додаток № 2 до Договору).
Однак, відповідач поставку передбаченого умовами Договору товару не здійснив.
За умовами підпункту 6.2.4 пункту 6.2 Договору покупець має право в односторонньому порядку розірвати Договір у випадку, якщо постачальник не виконує свої зобов'язання за Договором з урахуванням умов Договору.
Згідно з пунктом 11.3 Договору покупець має право односторонньої відмови від цього Договору у разі, зокрема, порушення постачальником строків постачання товарів.
У цьому разі Договір вважається припиненим на 10 (десятий) робочий день з моменту направлення покупцем постачальнику письмового повідомлення (рекомендованим листом з повідомленням) про дострокове припинення цього Договору.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 22.10.2024 року № 06.1/7569-24-Вих Центр, враховуючи порушення постачальником строків постачання товарів, у порядку пункту 11.3 Договору повідомив відповідача про те, що цей правочин вважатиметься припиненим на десятий робочий день з моменту направлення означеного листа, а саме з 04.11.2024 року. Крім того, позивач звернув увагу Товариства на те, що Центром будуть нараховані штрафні санкції за несвоєчасну поставку погодженого сторонами товару.
Слід також зазначити, що листом від 06.11.2024 року № 06.1/7983-24-Вих позивач звернувся до Товариства з вимогою про сплату до 15.11.2024 року нарахованих внаслідок прострочення поставки товару сум пені у розмірі 305 856,00 грн. та штрафу в розмірі 334 530,00 грн.
З огляду на залишення відповідачем означеної вимоги без задоволення, Центр звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом про примусове стягнення з Товариства спірних сум штрафних санкцій.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечувалося, що Товариство взятий на себе за спірним Договором обов'язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки (до 31.08.2024 року) не виконало.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку щодо поставки Центру передбаченого укладеним між сторонами Договором товару, позивач просив суд, зокрема, стягнути з Товариства 305 856,00 грн. пені, нарахованої із застосуванням ставки 0,1 % від вартості непоставленого товару за несвоєчасну поставку такого товару на суму 4 779 000,00 грн. у період з 01.09.2024 року по 03.11.2024 року (день, що передує дню припинення Договору).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).
Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).
При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб'єктів господарювання за порушення господарських зобов'язань.
В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання.
Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов'язання", "грошова сума".
Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання, а не лише грошового.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру штрафних санкцій безпосередньо в укладеному між ними договорі.
За умовами пункту 7.3 Договору за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 305 856,00 грн., суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущеної методологічної помилки при визначенні початкової дати періоду прострочення виконання відповідачем його зобов'язання з поставки товару, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.
Так, згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Як було зазначено вище, умовами пункту 5.1 Договору термін постачання товару був визначений з 01.08.2024 року до 31.08.2024 року. Відтак, оскільки останній день постачання товару припав на 31.08.2024 року (субота), днем закінчення строку поставки товару фактично був перший за ним робочий день - 02.09.2024 року, а першим днем прострочення поставки - 03.09.2024 року.
За таких обставин, прострочення виконання відповідачем його обов'язку з поставки спірного товару виникло з 03.09.2024 року, яке слід вважати першим днем нарахування пені.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є 296 298,00 грн., що нарахована із застосуванням ставки 0,1 % від вартості непоставленого товару за несвоєчасну поставку такого товару на суму 4 779 000,00 грн. у період з 03.09.2024 року по 03.11.2024 року (зазначений Центром кінцевий строк нарахування пені).
За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Центру підлягає пеня в сумі 296 298,00 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства 9 558,00 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.
Разом із тим, оскільки розмір нарахованого позивачем штрафу в сумі 334 530,00 грн. відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов Центру про стягнення з відповідача означеної суми штрафу є обґрунтованим.
Разом із тим, суд не бере до уваги викладені Товариством у відзиві на позовну заяву заперечення проти позову з огляду на таке.
Так, відповідач вказував, що 15.07.2024 року представниками Центру було здійснено комісійний огляду виробничих потужностей Товариства та перевірку стану виготовлення (готовності) душових установок - котлів швидкісного нагріву води (КШНВ), за наслідками яких складено акт від 15.07.2024 року. У наведеному акті було зафіксовано виявлення ряду незначних недоліків, що підлягали усуненню.
Наприкінці липня 2024 року, в ході завершальної стадії комплектації товару, а саме: придбання насоса, що є складовою товару, виявилося, що заявлений позивачем у тендерній документації та Додатку № 2 до Договору насос виробляється у російській федерації. Враховуючи наведене, представники Товариства повідомили про це позивача та запропонували Центру замінити заявлений насос у тендерній документації на насос українського виробництва. Протягом серпня 2024 року представники відповідача в телефонному режимі постійно спілкувалися з відповідальним представником Центру щодо результату розгляду означеного питання, проте представник позивача вказував про відсутність з боку керівництва Центру відповідного рішення про заміну насоса.
Відтак, внаслідок бездіяльності Центру та відсутності погодження питання щодо заміни складової товару (насоса) відбулося прострочення Товариством поставки цього товару в цілому.
Відповідно до частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За умовами частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Разом із тим, матеріали справи не містять належних доказів звернення Товариства до позивача з проханням розглянути можливість заміни складових частин товару (насосу) до моменту настання кінцевого строку поставки товару (31.08.2024 року). Відтак, посилання відповідача на протиправну бездіяльність Центру визнаються судом необґрунтованими та не підтверджують факту прострочення відповідачем поставки товару внаслідок саме прострочення Центром виконання його договірних зобов'язань.
Слід також зазначити, що Тендерна документація щодо закупівлі товару за Договором, у тому числі інформація про необхідні технічні, якісні, кількісні та інші вимоги до предмета закупівлі, була опублікована Центром у публічному доступі в мережі Інтернет (https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-03-07-006002-a) ще 07.03.2024 року, що свідчить про наявність підстав вважати Товариство обізнаним щодо конкретних характеристик предмета закупівлі та його складових частин задовго до закінчення строку поставки спірного товару.
Надані Товариством докази листування між сторонами (зокрема, після 09.09.2024 року) також не свідчать про відсутність вини відповідача у несвоєчасній поставці товару, а посилання постачальника на укладення між сторонами 17.10.2024 року додаткової угоди № 02-24 до Договору не підтверджує, зокрема, погодження між сторонами продовження строку поставки товару після 31.08.2024 року (у тому числі на строк дії Договору - до 31.12.2024 року, як на це посилалося Товариство у відзиві на позов).
Посилання Товариства на те, що лише 29.10.2024 року о 16:24 год. воно отримало на свою електрону адресу повідомлення покупця про розірвання Договору 04.11.2024 року, яке відповідно до абзацу 5 пункту 11.3 Договору мало бути направлене Центром рекомендованим листом з повідомленням про вручення, також не свідчать про відсутність підстав для стягнення з Товариства нарахованих покупцем штрафних санкцій (у встановленому судом обґрунтованому їх розмірі).
Слід зазначити, що матеріали справи містять докази направлення 23.10.2024 року позивачем на адресу Товариства листа від 22.10.2024 року № 06.1/7569-24-Вих засобами поштового зв'язку (фіскальний чек від 23.10.2024 року № 7569, відправлення № 0209609096388), а у відзиві на позовну заяву сам відповідач зазначав про направлення на адресу Центру листа-відповіді від 24.10.2024 року № 24/10-24/О на це повідомлення. Крім того, в адресованому позивачу листі Товариства від 30.10.2024 року № 30/10-24/О відповідач зазначив, що лист Центру від 22.10.2024 року № 06.1/7569-24-Вих про одностороннє розірвання Договору був отриманий Товариством 22.10.2024 року.
Твердження відповідача про те, що він не вважає Договір розірваним, і така угода є чинною, а строки поставки товару є автоматично продовженими, не підтверджуються наявними у матеріалах справи документами.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір, сторона повинна належним чином планувати можливість виконання зобов'язання на визначених сторонами умовах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року в справі № 910/1338/19.
Інші заперечення Товариства проти позову також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.
У той же час, слід зазначити, що відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.
У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки товару за Договором, наявності правових підстав для звільнення Товариства від відповідальності за неналежне виконання обов'язків за Договором чи добровільного погашення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій.
За таких обставин, вимоги Центру є законними та обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 296 298,00 грн. пені та 334 530,00 грн. штрафу, тоді як у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 9 558,00 грн. пені слід відмовити.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування сторін не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДРБ ГРУП" (02094, місто Київ, вулиця Хоткевича Гната, будинок 12, офіс 177; код ЄДРПОУ 43482644) на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 11; код ЄДРПОУ 23311317) 296 298 (двісті дев'яносто шість тисяч двісті дев'яносто вісім) грн. 00 коп. пені, 334 530 (триста тридцять чотири тисячі п'ятсот тридцять) грн. 00 коп. штрафу та 7 569 (сім тисяч п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 93 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 02.05.2025 року.
Суддя В.С. Ломака