вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" квітня 2025 р. Справа№ 910/7466/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Кузьмінській О.Р.
розглянувши апеляційну скаргу
Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025
у справі № 910/7466/24 (суддя Маринченко Я.В.)
(повний текст рішення складено 28.02.2025)
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до 1) Об'єднання громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва»
2)Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд»
про стягнення 13 176 914, 09 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Павлов Р.В.,
від відповідача 1: не з'явились,
від відповідача 2: Лавріненко І.А.,
У червні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва», Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд» про стягнення 13 176 914, 09 грн.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідачі не звернулись із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію, договір про пайову участь не укладено, а кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Києва у зв'язку з будівництвом ІІ черги об'єкта по вул. Польова, 73 у Солом'янському районі м. Києва відповідачі не перераховували.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що замовником об'єкту будівництва «Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу по вул. Польовій, буд. 73 у Солом'янському районі м. Києва» здійснено спорудження на земельній ділянці в складі об'єкта будівництва (житлового комплексу) об'єктів соціальної сфери (інфраструктури), а тому в даному випадку замовник не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва на підставі підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX. Крім цього місцевий господарський суд встановив, що оскільки, укладеним між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договором №06/30-15 від 30.06.2015 чітко визначено, що до функцій замовника відносяться дії, зокрема, щодо сплати пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктур м. Києва, то в спірних правовідносинах замовником будівництва є відповідач 2, а відтак позовні вимоги повинні були бути заявлені саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд».
Не погодившись з вказаним рішенням, Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Департаменту задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь Департаменту судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають дійсним обставинам справи. Зокрема скаржник вважає, що обов'язковими умовами для звільнення всього об'єкту від сплати коштів пайової участі є: 1) одночасне будівництво об'єкту соціальної інфраструктури; 2) одночасне будівництво на одній земельній ділянці; 3) передача збудованого об'єкту соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва; 4) вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом. Водночас позивач звертає увагу, що групи нежитлових приміщень №№ 111, 116, 121 до комунальної власності територіальної громади міста Києва не передані, вартість будівництва невідома, у зв'язку з чим визначити чи буде дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктами неможливо. Крім цього скаржник вважає, що висновок експерта № 2-02/09 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.09.2024 не є належним доказом у розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2025 задоволено заяву Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, поновлено Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/7466/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі № 910/7466/24 та призначено розгляд справи на 30.04.2025.
10.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
30.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 2 надійшло клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.
В судовому засіданні 30.04.2025 представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача 2 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Щодо додатково поданих відповідачем 2 документів в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3, ст. 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
В обґрунтування неможливості подати відповідні докази в суді першої інстанції, відповідач 2 зазначає, що такі докази не існували на момент прийняття рішення у даній справі (18.02.2025).
Колегія суддів зазначає, що відповідач 2 просить долучити до матеріалів справи наступні документи:
Копія Витягу з протоколу № 3/114 від 19.02.2025 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу;
Копія Наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2025 № 131 разом із супровідним листом та додатками 1 і 2 до наказу;
Копія Акту приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються у володіння і користування ПрАТ «АК «Київводоканал» вул. Польова, 73 (І черга будівництва);
Копія Акту приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються у володіння і користування ПрАТ «АК «Київводоканал» вул. Польова, 73 (ІІ черга будівництва).
Копія листа ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 29.04.2025 № 1645/41/36/02.25 про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачі ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» у володіння і користування водопровідних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури ТОВ «ОНІКС БІЛД».
Отже, колегія суддів, враховуючи, що надані відповідачем 2 додаткові докази на момент прийняття рішення у даній справі в суді першої інстанції не існували, приймає доводи представника ТОВ «ОНІКС БІЛД», що він не міг подати відповідні докази до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність взяти до уваги додатково подані відповідачем 2 документи, за для не порушення принципів змагальності та рівності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача 1.
Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.12.2004 між Київською міською радою, як Орендодавцем та Об'єднанням громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва», як Орендарем укладено Договір оренди земельної ділянки. (т.1, а.с. 88-92)
Відповідно до п.1. Договору оренди орендодавець на підставі п.2. рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-5/1829 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим Договором.
Згідно з п.2.1. Договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Польова, 73 у Солом'янському районі міста Києва; розмір - 0,7000 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та 10-12 кімнат відпочинку для замовників; кадастровий номер - 8000000000:69:159:0002 (далі - земельна ділянка).
27.12.2004 за актом приймання-передачі земельної ділянки від 27.12.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння і користування вищевказану земельну ділянку. (т.1, а.с. 97)
25.09.2013 Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 17201/0/12-32/009-13 було надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - МУО), відповідно до яких об'єктом будівництва та наміром забудови є - будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу; замовник - Об'єднання громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва». (т.1, а.с. 100-106)
В пункті 10 МУО визначені орієнтовні техніко-економічні показники відповідно до намірів замовником у складі містобудівного розрахунку: площа земельної ділянки - 0,7 га; площа забудови - 2 602, 88 м2; загальна площа житлових будинків - 67 963, 67 м2; загальна площа нежитлових вбудованих приміщень - 4 580, 64 м2; загальна площа квартир (736 квартир) - 39 275, 52 м2; кількість машино/місць (не менше) - 510 м/м; кількість поверхів - 26.
30.06.2015 між Об'єднанням громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва» (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд» (Сторона 2) укладено Договір № 06/30-15 про часткову участь у будівництві та передачу функцій замовника (далі - Договір № 06/30-15 від 30.06.2015) відповідно до умов якого Сторона 1 доручає Стороні 2 на умовах, визначених цим Договором, виконати функції замовника, а Сторона 2 зобов'язується належним чином виконувати зазначені функції та відповідні зобов'язання, забезпечити фінансування будівництва об'єкту за власний рахунок та/або із залученням коштів третіх осіб відповідно до умов цього Договору. Для цього Сторона 1 надає Стороні 2 будівельний майданчик за актом, що передано стороні 1 на підставі договору оренди земельної ділянки та всі належні їй функції замовника, за винятком права продажу третім особам (фізичним, юридичним) майнових прав на частини об'єкту, що належать стороні 1 відповідно до п.5.2. розділу 5 даного договору, та права обтяження Сторони 1 будь-якими грошовими зобов'язаннями перед третіми особами, а Сторона 2 здійснює всі необхідні дії для будівництва об'єкту, продажу прав на частини об'єкту, що належать Стороні 2 відповідно до п.5.2. розділу 5 даного Договору третім особам (фізичним, юридичним), оформлення за Сторонами та/або третіми особами прав власності на частини об'єкту відповідно до умов цього Договору та законодавства, а також право здійснювати всі інші дії, які є необхідними для досягнення мети за даним Договором. (п.2.1 Договору №06/30-15 від 30.06.2015). (т.1, а.с. 27-32)
В експертному звіті Державного підприємства Державного науково-дослідного та проектно-вишукувального інституту «НДІПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ» №61/16 від 05.07.2016 щодо розгляду проектної документації по проекту «Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу» зазначено, що генеральним проектувальником є - ТОВ «Смартсітібуд» та встановлено, що проектна документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотримання вимог до міцності, надійності та довговічності об'єкту будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення. (т.1, а.с. 118-119)
21.01.2017 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл №ІУ115170520296 на виконання будівельних робіт по об'єкту будівництва «Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу по вул. Польовій, буд. 73 у Солом'янському районі м. Києва». (т.1, а.с. 18)
28.01.2021 на виконання умов Договору № 06/30-15 від 30.06.2015 відповідач 2 передав, а відповідач 1 прийняв групи нежитлових приміщень (протезна майстерня з адміністративними приміщеннями) у складі приміщень на першому поверсі № 111 площею 205 кв.м., приміщення № 116 прощею 417, 9 кв.м. та приміщення № 121 площею 415, 9 кв.м загальною площею в 1 038, 8 кв.м. (т.1, а.с. 134)
15.06.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 09.06.2021 видано сертифікат № ІУ123210609621, яким засвідчено відповідність закінченого будівництва об'єкта «Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу по вул. Польовій, буд. 73 у Солом'янському районі м. Києва (ІІ черга)» проектні документації та підтверджено його готовність до експлуатації. (т.1, а.с. 137-138)
В подальшому, позивачем було пред'явлено відповідачам вимогу щодо отримання розрахунку та сплати пайової участи у розвитку інфраструктури міста Києва, а також здійснено розрахунок обсягу пайової часті (внеску) станом на 24.05.2024 на підставі Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 15.06.2021 за № ІУ123210609621; дозволу на виконання будівельних робіт, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 21.02.2017 за № ІУ115170520296; пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, відповідно до якого розмір пайового внеску становить 13 176 914, 09 грн. (т.1, а.с. 21-22)
Втім, листом №62 від 16.10.2023 відповідач 2 повідомив позивача про відсутність обов'язку та правових підстав сплачувати пайову участь щодо зазначеного об'єкта. (т.1, а.с. 25-26)
Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв'язку з тим, що відповідачі без достатньої правової підстави та за рахунок територіальної громади міста Києва зберегли у себе кошти, які мали сплатити як пайовий внесок, тому позивачем на підставі п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX було здійснено розрахунок розміру пайової участі станом на 24.05.2024, який становить 13 176 914, 09 грн.
Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог встановив, що в даному випадку замовником об'єкту будівництва здійснено спорудження на земельній ділянці в складі об'єкта будівництва (житлового комплексу) об'єктів соціальної сфери (інфраструктури), а тому в даному випадку замовник не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва на підставі підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX.
Колегія суддів, дослідивши та заслухавши представників сторін, погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва (далі - замовник) - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/ або будівельних робіт. Дії, спрямовані на виконання функцій замовника будівництва, може виконувати особа, якій доручено вчинення дій з виконання підготовчих та/або будівельних робіт на підставі та у межах, встановлених договором доручення.
Відповідно до пункту 2.1. Розділу ІІ Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі Замовник - фізична або юридична особа, яка здійснює, має намір здійснити нове будівництво або реконструкцію об'єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин). Замовниками в розумінні цього Порядку також є особи, яким в установленому порядку делеговані функції замовника.
Колегія суддів зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин була чинною ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» яка встановлювала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону (ч. 1).
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч. 2).
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3).
До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції); 14) об'єктів, що споруджуються на виконання договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (ч. 4).
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (ч. 5).
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків (ч. 6).
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону (ч. 7).
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь (ч.8).
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором (ч. 9).
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту (ч. 10).
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації (ч. 11).
Однак, статтю 40 Закону № 3038-VI виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX ).
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Встановлено, що протягом 2020 замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).
Зі змісту ст. 40 Закону № 3038-VI, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком забудовника.
За змістом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Разом з тим, передбачений «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: - об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; - об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020.
У вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає: - для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Водночас, колегія суддів зазначає про передчасність доводів скаржника з посиланням на положення п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX та Порядок, затверджений Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 за № 411/1415 (у редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 №460/8033), про наявність у відповідачів-1,-2, як замовників будівництва обов'язку перерахувати органу місцевого самоврядування кошти пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у заявленому розмірі з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлювала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пунктами 2, 5, 6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
Крім того, підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX також встановлено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва, зокрема: будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
Товариство з обмеженою відповідальністю стверджує, що в межах єдиної містобудівної ініціативи по одному містобудівному проекту на підставі одного проекту будівництва, згідно одного і того ж Дозволу на виконання будівельних робіт на одній і тій же земельній ділянці відповідачі здійснили будівництво (спорудження) об'єкту, який за своїм функціональним призначенням є об'єктом оздоровчого (рекреаційного) та соціального призначення (протезна майстерня у складі групи нежитлових приміщень).
Отже, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявний висновок експерта №2-02/09 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.09.2024, відповідно до якого згідно наданих документальних даних, а саме Технічного паспорту від 14.01.2022, що складений ПП «КБС-100», група нежитлових приміщень № 111 (медично-реабілітаційний центр) загальною площею 199, 5 кв.м., за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Польова, 73 відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури; згідно наданих документальних даних, а саме Технічного паспорту від 14.07.2021, що складений ПП «КБС-100», група нежитлових приміщень № 116 (протезна майстерня) загальною площею 417, 9 кв.м., за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Польова, 73 відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури; згідно наданих документальних даних, а саме Технічного паспорту від 19.07.2021, що складений ПП «КБС-100», група нежитлових приміщень № 121 (протезна майстерня) загальною площею 415, 9 кв.м., за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Польова, 73 відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури; згідно наданих документальних даних функціональне використання групи нежитлових приміщень № 111 загальною площею 199, 5 кв.м., за адресою: м. Київ, Солом'янський район, вул. Польова, 73 відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури. (т.2, а.с. 126-140)
Отже, відповідно до вказаного вище висновку експерта, відповідачі здійснили будівництво нежитлових приміщень, які відносяться до об'єктів соціальної інфраструктури.
Щодо доводів скаржника стосовно того, що висновок експерта № 2-02/09 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.09.2024 не є належним доказом у розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, статтею 98 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 10 даного Закону судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань.
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.
До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому названим Законом.
До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення Закону України «Про судову експертизу» щодо гарантій, прав, обов'язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.
Згідно з наведеними положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про судову експертизу» висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізованою установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених зазначеним Законом.
Як вбачається зі змісту висновку експерта №2-02/09 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.09.2024, проведення судової будівельно-технічної експертизи доручено судовому експерту Лісниченко Сергію Васильовичу.
В матеріалах справи наявне свідоцтво №965, видане Лісниченку С.В. на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України від 24.02.2006 та присвоєно кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз. (т. 2, а.с. 141)
Також зі змісту висновку експерта №2-02/09 вбачається, що експерт Лісниченко С.В. про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України попереджений.
Матеріали справи не містять жодних доказів відсутності у судового експерта Лісниченко С.В. повноважень на проведення вказаної судової експертизи.
Також в матеріалах справи наявний договір №1/Е-29/07 від 29.07.2024 про надання послуг з організації та проведення експертизи, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Онікс Білд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» та судовим експертом Лісниченко С.В. (т.2, а.с. 77-79)
Отже, колегія суддів зазначає, що поставлені питання належать до компетенції судового експерта Лісниченко С.В., який володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин цієї справи, та який був попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України, що не спростовано скаржником.
Щодо доводів скаржника, що судовим експертом не вказано відомостей хто був присутній при проведенні експертизи, колегія суддів зазначає, що зі змісту висновку експерта №2-02/09 вбачається, що об'єктами дослідження є надані документальні дані.
Отже, з врахуванням того, що в даному випадку судовий експерт Лісниченко С.В. здійснював дослідження саме документальних даних, підстав зазначати хто був присутній при проведенні експертизи немає.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що скаржник вказуючи, що судовий експерт не вказав хто був присутній при проведенні експертизи, посилається на ч. 6, ст. 98 Господарського процесуального кодексу, якою зокрема передбачено, що у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
Тобто ч. 6, ст. 98 Господарського процесуального кодексу не встановлює обов'язку судовому експерту вказувати хто був присутній при проведенні експертизи, а лише за наявності таких обставин.
Крім цього, зі змісту висновку експерта вбачається, що при прийнятті рішення експерт керувався Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.20005, ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», ДБН В.2.2-10:2022 «Заклади охорони здоров'я. Основні положення», ДБН В.2.2-9:2018 «Громадські будівлі та споруди. Основні положення», ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» та Інструкцією «Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Держбуду України 24.05.2001 № 127, що свідчить про дотримання необхідної бази для прийняття висновку.
В той же час, лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.11.2012 № 7/15-18193 не встановлював додаткового правового регулювання врозріз вищевказаних нормативно-правових актів та не створював додаткового правового регулювання.
При цьому, скаржником не зазначено в чому саме полягає неправильне застосування експертом листа Мінрегіонбуду, який цілковито узгоджувався з наведеним вище чинним законодавством у сфері визначення об'єкта як соціального за своєю правовою природою.
Також, колегія суддів звертає увагу скаржника, що Інструкція № 53/5 не містить пунктів 5.1-5.1.1 на які посилається скаржник.
Як вже зазначалося, відповідно до вимог ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.
Згідно ч. 3, ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати:
чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;
чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;
компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;
достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;
узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Отже, колегія суддів, здійснивши аналіз наявного в матеріалах справи висновку експерта №2-02/09, зважаючи на викладене вище, дійшла висновку, що висновок експерта № 2-02/09 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 02.09.2024 є належним, допустимим та достовірним доказом.
Також як встановлено судом першої інстанції в матеріалах справи наявна копія Договору оренди групи нежитлових приміщень від 17.08.2023, укладеного між громадською організацією «Об'єднання громадян «Благодійний центр соціальної, медичної і трудової реабілітації ветеранів афганської війни Печерського району м. Києва» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медикореабілітаційний центр «Персоналіте» (орендар), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування групу нежитлових приміщень № 111, що знаходяться на першому поверсі житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Польова, 73. (п.1.1. Договору оренди від 17.08.2023). (т.2, а.с. 22-27)
Згідно з п.1.4. Договору оренди від 17.08.2023 цільове призначення об'єкту оренди - медико-реабілітаційний центр і передається в оренду Орендарю для використання як медико-реабілітаційний центр.
Отже, відповідно до умов вказаного вище договору оренди нежитлових приміщень, спірні приміщення використовуються з цільовим призначенням - медико-реабілітаційний центр.
Крім цього в матеріалах справи наявна копія додатку № 1 «Перелік здобувачів ліцензій, за заявами яких прийнято рішення про отримання ліцензій на провадження господарської діяльності з медичної практики» до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про ліцензування медичної практики». (т.2, а.с. 28-61)
В п.39 вказаного Додатку містяться відомості про видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики ТОВ «Медикореабілітаційний центр «Персоналіте»; місце провадження діяльності: м. Київ, вул. Польова, буд. 73, за спеціальностями: акушерство і гінекологія, алергологія, гастроентерологія, дерматовенерологія, ендокринологія, загальна практика - сімейна медицина, кардіологія, медична психологія, неврологія, нейрохірургія, онкогінекологія, онкологія, онкохірургія, організація і управління охороною здоров'я, ортопедія і травматологія, отоларингологія, офтальмологія, проктологія, психотерапія, пульмонологія, ревматологія, рентгенологія, терапія, ультразвукова діагностика, урологія, функціональна діагностика, хірургія; за спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою: сестринська справа.
З врахуванням викладених вище доказів, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що замовником об'єкту будівництва «Будівництво протезної майстерні, адміністративних приміщень, гаражів та кімнат відпочинку у складі житлового комплексу по вул. Польовій, буд. 73 у Солом'янському районі м. Києва» здійснено спорудження на земельній ділянці в складі об'єкта будівництва (житлового комплексу) об'єктів соціальної сфери (інфраструктури), а тому в даному випадку замовник не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва на підставі підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону № 132-IX.
Також колегія суддів зазначає, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19 зауважив, що щодо звільнення від сплати коштів пайової участі замовників об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури, то зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об'єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об'єкта споруджує на цій земельній ділянці об'єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).
З врахуванням викладеного висновку Верховного Суду, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що об'єкт соціальної інфраструктури повинен бути побудований окремою будівлею.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» не встановлює умовою для незалучення замовника до пайової участі передачу споруджених об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва та не вимагає, щоб вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури дорівнювала або перевищувала розмір пайової участі за об'єктом. (постанова Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 910/9641/19).
З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що обов'язковими умовами для звільнення всього об'єкту від сплати коштів пайової участі є: 1) одночасне будівництво об'єкту соціальної інфраструктури; 2) одночасне будівництво на одній земельній ділянці; 3) передача збудованого об'єкту соціальної інфраструктури до комунальної власності територіальної громади міста Києва; 4) вартість будівництва об'єктів соціальної інфраструктури повинна дорівнювати або перевищувати розмір пайової участі за об'єктом.
Крім цього, колегія суддів зауважує, що територіальна громада міста Києва отримала безоплатно в комунальну власність водопровідні мережі, які були збудовані відповідачем 2 на спірному об'єкті, що вбачається з копії витягу з протоколу № 3/114 від 19.02.2025 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу; копії наказу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2025 № 131 разом із супровідним листом та додатками 1 і 2 до наказу; копії акту приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються у володіння і користування ПрАТ «АК «Київводоканал» вул. Польова, 73 (І черга будівництва); копії акту приймання-передачі основних засобів, що прийняті до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються у володіння і користування ПрАТ «АК «Київводоканал» вул. Польова, 73 (ІІ черга будівництва), а також копії листа ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 29.04.2025 № 1645/41/36/02.25 про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передачі ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» у володіння і користування водопровідних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури ТОВ «ОНІКС БІЛД».
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі №910/7466/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі №910/7466/24 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7466/24.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.05.2025.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська