вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" квітня 2025 р. Справа№ 925/1103/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Коробенка Г.П.
секретар судового засідання: Романенко К.О.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 28.04.2025,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції апеляційну скаргу Відділу комунального майна Уманської міської ради
на рішення Господарського суду Черкаської області
від 14.01.2025 (повний текст складено 28.01.2025)
у справі № 925/1103/24 (суддя О.І.Кучеренко)
за позовом Відділу комунального майна Уманської міської ради
до 1) Приватного підприємства «СОЛОМОН СС»
2) Фізичної особи-підприємця Замотайло Тетяни Георгіївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Уманська міська рада
про визнання договору недійсним та витребування майна,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року Відділ комунального майна Уманської міської ради звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства «СОЛОМОН СС», Фізичної особи-підприємця Замотайло Тетяни Георгіївни третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Уманська міська рада про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна комунальної власності від 08.10.2020, який укладений між відділом з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради та приватним підприємством «СОЛОМОН СС», та посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І.Ю., витребування з чужого незаконного володіння Замотайло Тетяни Георгіївни на користь Уманської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 177,2 м2, які розміщені у підвалі 5-ти поверхового житлового будинку за адресою: Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, будинок, 19, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1209856471108.
Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням вимог статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» при здійсненні приватизації спірних нежитлових приміщень. Внаслідок допущених порушень, вищевказаний об'єкт вибув з комунальної власності Уманської міської територіальної громади на неконкурентних умовах, а саме без проведення конкурсу (аукціону), за заниженою ціною, чим порушені майнові інтереси Уманської міської територіальної громади. За доводами позивача, приватне підприємство «СОЛОМОН СС» здійснило поліпшення орендованого майна у розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, проте такі поліпшення здійснені відповідачем у період вересня-жовтня 2019 року, тобто до надання уповноваженим органом згоди на здійснення цих поліпшень, будь-які докази проведення відповідних робіт після отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень відсутні. Позивач стверджує, що відповідач не виконав дві з шести умов, які визначені частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», тому не мав права на викуп спірного майна, відповідно договір купівлі-продажу від 08.10.2020 є незаконним та таким, що порушує інтереси Уманської міської територіальної громади.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.01.2025 у справі №925/1103/24 у задоволенні позову відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, які встановлені ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11.09.2024 у справі №925/1103/24.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка є добросовісним набувачем спірного майна за договором купівлі-продажу від 20.05.2024, а позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу зворотного, разом з цим позивачем не наведено підстав, відповідно до яких у нього є право витребовувати спірне майно у відповідачки, оскільки спірне майно вибуло з володіння первісного власника - Уманської територіальної громади на користь першого відповідача добровільно з його волі, про що свідчить укладення правочину.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного її вирішення, а висновки, зроблені судом, не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» у вересні-жовтні 2019 року здійснено невід'ємні поліпшення орендованого майна без згоди уповноваженого органу, оскільки таку згоду останній отримав лише у грудні 2019 року, що суперечить статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 25 цього ж Закону такі поліпшення є комунальною власністю та, відповідно, не підлягають компенсації.
Скаржник зазначає, що дві з шести умов, визначених частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», орендарем (ПП «СОЛОМОН СС») фактично виконано не було, а отже останній не мав права на викуп орендованого майна, відповідно договір купівлі-продажу є незаконним та таким, що порушує інтереси Уманської міської територіальної громади.
Апелянт звертає увагу суду, що доказом обізнаності позивача про факт відчуження об'єкту комунальної власності з порушенням законодавства є акт ревізії фінансово-господарської діяльності Виконавчого комітету Уманської міської ради за період з 01.01.2020 по 31.12.2023 №131920-22/1 від 25.06.2024.
Так, апелянт стверджує щодо відсутності законних передумов для відчуження об'єкта приватизації на підставі договору купівлі-продажу, є підстави вважати, що майно вибуло з володіння власника (Уманської міської територіальної громади) не з його волі іншим шляхом, ніж той, який було передбачено чинним законодавством.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідачами-1, 2 подано відзиви, у яких просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Явка представників у судове засідання
В судове засідання 28.04.2025 з'явились представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 07.03.2025 та від 08.04.2025) до їх електронних кабінетів.
Крім того, 28.04.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (підсистема «Електронний суд»), від Фізичної особи-підприємця Замотайло Тетяни Георгіївни надійшла заява про розгляд справи без її участі.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов'язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 12.06.2019 між Відділом з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради (орендодавець) та Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» (орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №20/2019 (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно міської комунальної власності: вбудовано-прибудовані нежитлові підвальні приміщення №№1-9, загальною площею 177,2 м2 в п'ятиповерховому житловому будинку за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19 (майно); майно є захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям №88548 та перебуває в господарському віданні Комунального-підприємства «Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3» (балансоутримувач). Вартість майна визначена станом на 06.05.2019 і складає 365 400, 00 грн без ПДВ (пункт 1.1.).
Умовами договору сторони передбачили таке.
Майно, яке передається в оренду та є предметом цього договору, є об'єктом нерухомого майна, реєстраційний номер якого 1209856471108 та який належить територіальній громаді міста Умань в особі Уманської міської ради, номер запису про право власності 19696540, дата державної реєстрації 24.03.2017 (пункт 1.2.).
Орендар серед іншого зобов'язується своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна, при цьому ця умова не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень (пункт 5.7.).
Цей договір укладено на строк 2 роки 360 днів та діє з 12.06.2019 до 06.06.2022 включно (пункт 10.1.).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у 2019 році Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» здійснило невід'ємні поліпшення орендованого майна.
Матеріали справи містять договір на проведення капітального ремонту вбудовано-прибудованих підвальних приміщень в житловому будинку по вулиці Володимира Мономаха, 19, в місті Умань Черкаської області, який укладений у 2019 році між Приватним підприємством «СОЛОМОН СС», як замовником, та Приватним підприємством «ТехБудЕксперт», як виконавцем. За умовами цього договору підрядник зобов'язався провести капітальний ремонт вбудовано-прибудованих підвальних приміщень.
17.10.2019 складено аудиторський висновок з надання впевненості щодо підтвердження суми витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням невід'ємних поліпшень орендованих вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19.
Додатком до цього висновку є довідка про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням невід'ємних поліпшень, згідно з якою аудитор підтверджує суму невід'ємних поліпшень фактично здійснених Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» на проведення у вересні-жовтні 2019 року робіт по капітальному ремонту орендованих вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19, яка підтверджена кошторисною документацією, актом виконаних робіт та платіжними документами і складає 91 723, 00 грн.
11.12.2019 виконавчий комітет Уманської міської ради розглянув клопотання Приватного підприємства «СОЛОМОН СС» від 29.10.2019 та прийняв рішення №520, яким заявнику надано згоду на здійснення невід'ємних поліпшень майна міської комунальної власності - вбудовано-прибудованих нежитлових підвальних приміщень №№1-9, загальною площею 177,2 м2 в п'ятиповерховому житловому будинку за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19, за рахунок власних коштів, яке орендоване на підставі договору№20/2019 від 12.06.2019.
19.12.2019 орендодавець надіслав орендарю лист №687 «Про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень», у якому повідомив орендаря про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкту комунальної власності - вбудовано-прибудованих нежитлових підвальних приміщень №№1-9, загальною площею 177,2 м2 в п'ятиповерховому житловому будинку за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19.
Згідно з висновком будівельно-технічного експертного дослідження №2-02/2020 від 10.02.2020, який складений судовим експертом Комашко Р.В., обсяги фактично виконаних будівельних робіт по капітальному ремонтну вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19 відповідають обсягам вказаних будівельних робіт на суму 91 723, 00 грн. Будівельні роботи та використані матеріали, фізично неможливо відокремити від приміщень без зменшення вартості, відповідно вони відносяться до невід'ємних поліпшень.
Відповідно до висновку про вартість об'єкта оцінки від 10.03.2020, який складений приватним підприємцем Борейко В.А. ринкова вартість частки орендаря (невід'ємних поліпшень), які здійснені орендарем в орендованих вбудовано-прибудованих нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 177,2 м2 за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19, становить 91 723, 00 грн.
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Уманське ремонтно-експлуатаційне управління №3» від 09.04.2020 №216 станом на 01.04.2020 орендар - Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» належно виконує умови договору оренди №2-/2019 від 12.06.2019 та заборгованості з орендної плати не має.
13.04.2020 директор Приватного підприємства «СОЛОМОН СС» надіслав заяву про приватизацію спірних приміщень шляхом викупу у зв'язку зі здійсненням останнім у межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна, невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму 91 723, 00 грн, що перевищує 25 відсотків ринкової вартості орендованого майна.
Рішенням Уманської міської ради №5.45-81/7 від 31.07.2020 вирішено приватизувати об'єкт комунальної власності територіальної громади міста Умань - нежитлові підвальні приміщення №№1-9 загальною площею 177,2 м2, в житловому будинку за адресою Черкаська область, місто Умань вулиця Володимира Мономаха, 19, шляхом викупу орендарем - Приватним підприємством «СОЛОМОН СС». Зобов'язано відділ з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради в межах наданих повноважень, забезпечити приватизацію об'єкта комунальної власності згідно з пунктом 1 рішення. Усі витрати з оплати послуг юридичних та фізичних осіб, пов'язані з виконанням проведення оцінки майна, поточної інвентаризації, аудиту та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, покладаються на покупця.
08.10.2020 між Відділом з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради (продавець) та Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» (покупець) було укладено договір купівлі продажу майна комунальної власності (далі - договір купівлі-продажу від 08.10.2020), за умовами якого покупець приймає у власність (купляє) нежитлові приміщення, які розташовані за адресою Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19 (об'єкт приватизації або нежитлові приміщення) та зобов'язується сплатити за них ціну їх продажу відповідно до умов визначених цим договором (пункт 1.1 договору купівлі-продажу від 08.10.2020).
Цей об'єкт відчужується шляхом викупу на підставі рішення Уманської міської ради «Про затвердження Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Умань, що підлягають приватизації у 2020 році» №3.28-71/7 від 20.12.2019, рішення «Про включення об'єкта до Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Умань, що підлягають приватизації у 2020 році (вулиця Володимира Мономаха, 19) №5.44-81/7 від 31.07.2020, рішення №5.45-81/7 від 31.07.2020 (пункт 1.2 договору купівлі-продажу від 08.10.2020).
Об'єкт приватизації продається шляхом викупу за 449 884, 80 грн, у тому числі ПДВ 74 980, 00 грн. Покупець зобов'язаний сплатити ціну продажу об'єкта приватизації 449 884, 80 грн, в тому числі ПДВ 74 980, 00 грн не пізніше 30 днів з дня підписання цього договору (пункт 2.2 договору купівлі-продажу від 08.10.2020).
Продавець стверджує, що заявлені права і подані документи відповідають вимогам законодавства, відсутні суперечності між заявленими та зареєстрованими правами на нежитлові приміщення, що є предметом цього договору; технічні характеристики відповідають технічному паспорту та покупцем виконані всі умови, передбачені частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизації державного і комунального майна» (пункт 9.1 договору купівлі-продажу від 08.10.2020).
Договір купівлі-продажу від 08.10.2020 посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І.Ю та зареєстровано у реєстрі за №1869.
Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» перерахувало на рахунок виконавчого комітету Уманської міської ради 449 884, 80 грн, що підтверджено випискою з рахунку виконавчого комітету Уманської міської ради за 12.10.2020. У призначені платежу зазначено: «Плата за об'єкт приватизації за адресою м. Умань, вул. Володимира Мономаха, 19 зг.дог. купівлі-продажу від 08.10.2020, у тому числі ПДВ 20% - 74 980, 80 грн».
12.10.2020 відділ з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради передало у власність спірне майно комунальної власності територіальної громади міста Умань, вартість якого повністю сплачена покупцем, що підтверджено платіжним документом №1 від 12.10.2020.
15.10.2020 за Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» зареєстровано право власності на спірне майно, що підтверджене інформаційною довідкою №390299915 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
20.05.2024 між Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» (продавець) та Замотайло Тетяною Георгіївною (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі - договір купівлі-продажу від 20.05.2024). За умовами цього договору продавець продає нежитлові приміщення, що розташовані за адресою Черкаська область, Уманський район, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, будинок 19 (пункт 1 договору купівлі-продажу від 20.05.2024).
Продаж нежитлових приміщень за домовленістю сторін вчиняється за 550 000, 00 грн, які сплачені покупцем продавцю шляхом безготівкового розрахунку до оформлення цього договору, оскільки сторони встановили, що умови договору щодо сплати ціни договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення (частина 3 стаття 631 Цивільного кодексу України) (пункт 4 договору купівлі-продажу від 20.05.2024).
Договір купівлі-продажу від 20.05.2024 посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Черповицькою І.Ю та зареєстровано в реєстрі за №1207.
20.05.2024 за Замотайло Тетяною Георгіївною зареєстровано право власності на спірне майно, що підтверджене інформаційною довідкою №390299915 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
08.08.2024 відділ комунального майна Уманської міської ради надіслав відповідачам лист №220/09/04-06 від 08.08.2024, у якому зазначив, що Управління Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області направило вимогу про усунення порушень законодавства, які були встановлені під час ревізії за зобов'язано Уманську міську раду та її виконавчі органи забезпечити повернення у комунальну власність об'єктів, відчужених з порушенням законодавства, зокрема і спірних приміщень. З метою відновлення порушених інтересів Уманської міської територіальної громади, відділ пропонував повернути у комунальну власність Уманської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 177,2 м2 за адресою вулиця Володимира Мономаха, 19, місто Черкаси.
У відповідь на цей лист Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» надіслав позивачу лист №4/08 від 31.08.2024, у якому зазначило, відчуження спірних приміщень шляхом викупу було проведено із дотримання умов, що встановлені частиною 2 статті 18 Закону України №2269-VIII.
Рішенням Уманської міської ради від 23.12.2020 №8-5/8 «Про оптимізацію виконавчих органів Уманської міської ради» з 01.04.2021 зі статусом юридичної особи публічного права створено управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради шляхом злиття, зокрема Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради. Управління визнано правонаступником прав та обов'язків Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради.
Рішенням Уманської міської ради №37-65/8 від 23.02.2024 затверджено розподільчий баланс управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради. Пунктом 2 розподільчого балансу визначено, що правонаступництво у сфері управління, приватизації, оренди, використання та відчуження майна комунальної власності Уманської міської територіальної громади покладається на Відділ комунального майна Уманської міської ради.
Отже, позивач у справі є правонаступником Відділу з питань комунальної власності та земельних відносин Уманської міської ради.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
В силу статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як передбачено статтею 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі, грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі у редакції, яка була чином станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу комунального майна - 08.10.2020) право комунальної власності є правом територіальної громади володіти доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, які визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування України» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Згідно з статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
В силу статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об'єктів приватизації ефективному приватному власнику. Приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об'єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об'єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об'єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що ініціювати приватизацію об'єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб'єкти управління об'єктами державної і комунальної власності або покупці.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом: продажу об'єктів права державної або комунальної власності на аукціоні, у тому числі: аукціоні з умовами; аукціоні без умов; аукціоні за методом покрокового зниження стартової ціни та подальшого подання цінових пропозицій; аукціоні із зниженням стартової ціни; аукціоні за методом вивчення цінових пропозицій; викупу об'єктів приватизації.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:
орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;
орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;
невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;
здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб'єктом оціночної діяльності;
орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;
договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або місцевою радою.
Орендар, який виконав умови, які передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу. У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід'ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем. Ціна продажу об'єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід'ємних поліпшень. Якщо покупцем об'єкта приватизації стає орендар, вартість невід'ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об'єкт приватизації (частина 3 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об'єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, за яким об'єкт оренди переходить у його власність.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» на підставі відповідного договору орендувало спірні вбудовано-прибудовані нежитлові підвальні приміщення, які належали до комунальної власності Уманської міської ради.
Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» здійснило невід'ємні поліпшення орендованого майна, що підтверджується належними доказами (аудиторським висновком від 17.10.2019 з надання впевненості щодо підтвердження суми витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням невід'ємних поліпшень, висновком будівельно-технічного експертного дослідження №2-02/2020 від 10.02.2020, висновком про вартість об'єкта оцінки від 10.03.2020, згідно з яким ринкова вартість невід'ємних поліпшень, які здійснені орендарем в орендованих вбудовано-прибудованих нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 177,2 м2 за адресою: Черкаська область, місто Умань, вулиця Володимира Мономаха, 19, становить 91723,00 грн).
При цьому, в апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» здійснено невід'ємні поліпшення орендованого майна без згоди уповноваженого органу та на порушення двох з шести умов, визначених частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» орендарем - Приватним підприємством «СОЛОМОН СС».
Однак, оскільки законодавством не передбачено, попереднього отримання орендарем письмової згоди орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, як і виконання робіт щодо невід'ємних поліпшень нерухомого майна лише після прийняття рішення про приватизацію цього майна, то норми частини 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» і Порядку № 686 у подібних правовідносинах щодо врахування проведених робіт, як невід'ємні поліпшення орендованого майна, до надання згоди на їх проведення орендодавцем та прийняття рішення про приватизацію цього майна, слід застосовувати таким чином: «Надання орендодавцем згоди орендарю уже після здійснення останнім невід'ємних поліпшень орендованого майна свідчить про подальше схвалення радою невід'ємних поліпшень, як і виконання робіт щодо невід'ємних поліпшень орендованого майна до прийняття рішення про приватизацію цього майна, не суперечать положенням Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» і Порядку № 686». (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі Касаційного господарського суду №906/967/19 від 22.09.2020).
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, рішення виконавчого комітету Уманської міської ради №520 від 11.12.2019 надано згоду орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна за рахунок власних коштів орендаря.
Слід зазначити, що рішення Уманської міської ради №520 від 11.12.2019 надано згоду орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна за рахунок власних коштів орендаря не оскаржувалось.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що Приватне підприємство «СОЛОМОН СС» здійснило поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, у розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, яка визначена суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна. Ці невід'ємні поліпшення виконані орендарем в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди, що відповідає нормам Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
Як зазначено вище, орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, яка визначена за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, яка визначена частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»).
Як вбачається з матеріалів справи, Уманська міська рада прийняла рішення про приватизацію об'єкту комунальної власності територіальної громади міста Умань - спірних нежитлових приміщень, шляхом викупу орендарем - Приватним підприємством «СОЛОМОН СС» (рішення №5.45-81/7 від 31.07.2020), на виконання якого між уповноваженим органом від імені власника був укладений договір купівлі-продажу з орендарем цих приміщень.
У пункті 9.1 цього договору визначено, що продавець стверджує, що заявлені права і подані документи відповідають вимогам законодавства, відсутні суперечності між заявленими та зареєстрованими правами на нежитлові приміщення, що є предметом цього договору; технічні характеристики відповідають технічному паспорту та покупцем виконані всі умови, які передбачені частиною 2 статті 18 Закону України «Про приватизації державного і комунального майна».
Наведене свідчить, що орендарем належним чином виконувались умови договору, а передача права власності на спірні нежитлові приміщення відбулась при наявності волевиявлення продавця, тобто Уманської міської ради.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Крім того, при розгляді цієї справи та прийнятті рішення за поданою заявою суд враховує концепцію Доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) в практиці Європейського суду з прав людини та її застосування Верховним Судом (як джерело права).
Доктрина venire contra factum proprium в цивільному праві передбачає добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та заборону суперечливої поведінки як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Своїми діями, які полягають у наданні згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендарю, погодження приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем та виконання цього рішення шляхом укладення договору купівлі-продажу майна комунальної власності - Уманська міська рада дала впевненість покупцю зрозуміти, що вона не буде реалізовувати своє право на оспорення договору купівлі-продажу, і остання пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Прагнення позивача після тривалого виконання умов договору його оскаржити суперечить принципу добросовісності та свідчить про суперечливу поведінку.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем у матеріали справи не надано доказів на підтвердження доводів, що продаж комунального майна відбувся всупереч волі його власника, а також що відчуження майна відбулося з грубим порушенням вимог законодавства.
Щодо доводів скаржника про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння Замотайло Тетяни Георгіївни на користь Уманської міської ради, слід зазначити таке.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати (стаття 325 Цивільного кодексу України).
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Тлумачення статті 330 Цивільного кодексу України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
За приписами частини 5 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
З огляду на викладене, Замотайло Тетяна Георгіївна добросовісно покладалась на гарантії держави щодо достовірності відомостей внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно розраховувала на правдивість внесених даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, слід зазначити, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду № 925/1351/19 від 02.11.2021).
Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v.ROMANIA № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - має загальний характер та закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь - яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
Таким чином, позивачем не наведено підстав, відповідно до яких у нього є право витребовувати спірне майно у відповідачки, оскільки спірне майно вибуло з володіння первісного власника - Уманської територіальної громади на користь першого відповідача добровільно з його волі, про що свідчить укладення правочину.
Разом з цим, не надано підтверджуючих доказів незаконних дій ні Приватного підприємства «СОЛОМОН СС», ні Замотайло Тетяни Георгіївни щодо спірного майна та інших підтверджуючих фактів з якими можливо пов'язати повернення майна Уманській територіальній громаді.
Рішення Уманської міської ради, на підставі яких було відчужено спірні нежитлові приміщення, у судовому порядку не оспорювались, були чинними на момент укладання спірного договору купівлі-продажу і є чинними станом на день розгляду справи, що свідчить про вільне волевиявлення Уманської міської ради, як власника майна, на укладання договору купівлі-продажу.
Замотайло Тетяна Георгіївна придбала майно за відплатним договором, власником нерухомого майна станом день укладання договору було Приватне підприємство «СОЛОМОН СС», що підтверджувалось відповідними доказами, тобто остання є добросовісним набувачем спірного майна за договором купівлі-продажу від 20.05.2024, а позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу зворотного.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2025 у справі №925/1103/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Відділу комунального майна Уманської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2025 у справі №925/1103/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2025 у справі №925/1103/24 залишити без змін.
Матеріали справи №925/1103/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 01.05.2025, після виходу судді Коробенка Г.П. з відпустки.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
Г.П. Коробенко