Номер провадження: 22-ц/813/3863/25
Справа № 522/24343/15-ц
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Кострицький В. В.
01.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада
відповідач - ОСОБА_1
представники відповідача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3
третя особа - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року, ухвалену у складі судді Бондар В.Я., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
У провадженні Приморського районного суду м. Одеси знаходилась цивільна справа за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання спадщини після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з однокімнатної квартири, загальною площею - 27,0 кв.м., житловою площею - 17,5 кв.м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 відумерлою, визнання за територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради право, власності на квартиру, загальною площею - 27,0 кв.м., житловою площею - 17,5 кв.м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 та витребування майна з чужого володіння вказаної квартири.
На обґрунтування позову зазначено, що у жовтні 2013 року помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при реєстрації актового запису про смерть паспорт померлого не було здано. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14.01.2013 у ОСОБА_5 виникло право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заводилися, що свідчіть про відсутність у нього спадкоємців. Втім, 22.01.2014 приватним нотаріусом ОМНО Фроловою Р.В. посвідчено та зареєстровано договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_5 передає у власність, а ОСОБА_4 приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 . В подальшому, 30.04.2015 ОСОБА_4 продав ОСОБА_1 квартиру. Оскільки спадкоємців у ОСОБА_5 немає, а територіальна громада міста Одеси є універсальним правонаступником спадщини, квартира вибула з власності померлого вже після його смерті, виникли підстав для звернення до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2023 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння - задоволено.
18.09.2024 до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення.
Ухвалою від 25.10.2024 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2023 року у справі №522/24343/15-ц за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_4 про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння скасовано.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння - залишено без задоволення.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що у цій справі ОСОБА_1 набула у власність спірну квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 квітня 2015 року за ціною 149 973 грн, про що вказано в пункті 2.1 договору.
Матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 щодо набуття спірного майна у власність, адже кримінальне провадження внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17.04.2014, а через 13 днів ОСОБА_6 продав квартиру.
Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні не спростовують той факт, що при укладенні договору купівлі-продажу вона не знала та не могла знати про придбання квартири ОСОБА_4 у померлої особи на момент укладення договору.
Таким чином, після набуття ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, у власність спадкового майна, територіальна громада має право лише на грошову компенсацію вартості цього майна, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Одеської міської ради до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 , про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого володіння задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2024 є незаконним та необґрунтованим, ухваленим у результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, тобто таким, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, надав невірну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, а також прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, а саме ст.ст. 11, 89, 196, 263 ЦПК України та з неправильним застосуванням норм матеріального права - ст.ст. 388, 1277, 1280 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору.
Більша частина апеляційної скарги присвячена судовій практиці Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції інакше застосував відповідні норми матеріального права, на що апелянт звертає увагу.
Вказує, щозадовольнивши заяву про перегляд заочного рішення і призначивши справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні без проведення підготовчого засідання, Приморським районним судом м. Одеси порушено визначену цивільним процесуальним законодавством процедуру розгляду цивільної справи № 522/24343/15-ц, що у свою чергу призвело до порушення прав, законних інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської ради та ухвалення незаконного рішення.
Зазначає, що продавець ОСОБА_5 на момент укладання вищезазначеного договору купівлі-продажу від 22.01.2014 року вже три місяці як був мертвим, його воля не могла бути направлена на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1
З огляду на характер спірних правовідносин, обставини справи, правові норми, втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, сформульованим в усталеній практиці ЄСПЛ.
Виконавчими органами Одеської міської ради ведеться облік заяв громадян, які потребують надання житлового приміщення з фонду житла для тимчасового проживання. Станом на сьогоднішній день, враховуючи запровадження воєнного стану в Україні, кількість таких осіб значно перевищує кількість вільних жилих приміщень.
Звертає увагу, що 24.09.2024 року (тобто через 6 днів після подання до суду заяви про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.03.2023 року) за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину зареєстровано право власності на дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 206,3 кв.м.
27.09.2024 року відповідач відчужила вищезазначений об'єкт нерухомого майна на підставі договору дарування від 27.09.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 936.
Судом першої інстанції не зазначено, до кого ж саме Одеська міська рада має звертатися з позовом про стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна з метою захисту свого законного інтересу.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2024 у справі № 522/24343/15-ц залишити без змін.
Вказує, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Щодо явки сторін.
Представники сторін зявились до суду та надали суду свої пояснення.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у жовтні 2013 року помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 86 років. Смерть зареєстрована представником комунальної установи «Спеціалізоване підприємство комунально-побутового обслуговування» Одеської міської ради, про що свідчить актовий запис про смерть №10711 від 05.11.2013 (т.1 а.с.17).
05.11.2013 Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі ОМУЮ надіслало повідомлення до ГУ ДМС України в Одеській області щодо того, що документи ОСОБА_5 у зв'язку з реєстрацією смерті не здані (т.1 а.с.16).
22 січня 2014 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №171 договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_5 передав у власність, а ОСОБА_4 прийняв у власність квартиру під АДРЕСА_2 (т.1 а.с.20).
ОСОБА_5 був власником квартири на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 14.01.2005, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради (т.1 а.с.34, 35).
30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №1000 договір купівлі-продажу квартир, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру під АДРЕСА_2 (т.1 а.с.23-24).
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 з 22.05.2015 (т.2 а.с.16).
Згідно листа Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 21.04.2015, актових записів про державну реєстрацію шлюбу, розірвання шлюбу та народження дітей відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відділам державної реєстрації актів цивільного стану територіальних управлінь юстиції м. Одеси та Одеської області не виявлено (т.1 а.с.18).
Слідчий відділ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області листом від 22.08.2015 звернулося до Юридичного департаменту Одеської міської ради, яким повідомило, що слідчим відділом Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 190 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що підозрюваний ОСОБА_9 за попередньою змовою з невстановленими особами незаконно заволодів рядом квартир в м. Одесі, власники яких померли. Просили сповістити, чи є Одеська міська рада правонаступником квартир, серед яких і квартира АДРЕСА_2 (т.1 а.с.9).
04.11.2015 до Київського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42014160010000041 від 17.04.2014.
Станом на теперішній час кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 зупинено, у зв'язку з тяжкою тривалою хворобою обвинуваченого до його видужання, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 31.07.2024.
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №41655746 від 30.09.2015 вбачається, що в спадковому реєстрі відсутня інформація про спадкову справу відкриту до майна померлого ОСОБА_5 (т.1 а.с.10).
Відповідно до частини другої статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Відповідно до частин першої-третьої статі 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Тож, ОСОБА_5 помер у жовтні 2013 року і спадкоємці у нього відсутні.
Вироку по обвинуваченню ОСОБА_8 досі не винесено, однак договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладений 22.01.2014, тобто через три місяці після смерті продавця квартири.
Відповідно до приписів статті 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Відповідно до статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин, слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не зберіглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А відтак, застосовуючи аналогію закону, й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Аналогічні висновки, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), зроблено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року в справі № 202/8669/19 (провадження № 61-20544св21), від 15 березня 2023 року в справі № 336/665/19 (провадження № 61-13591св21), від 04 жовтня 2023 року в справі № 205/6482/19 (провадження № 61-1253св23), від 11 квітня 2024 року в справі № 756/16117/21 (провадження № 61-795св24), від 24 квітня 2024 року у справі № 569/18608/21 (провадження № 61-6420св23).
У цій справі ОСОБА_1 набула у власність спірну квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 квітня 2015 року за ціною 149 973 грн, про що вказано в пункті 2.1 договору.
Матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 щодо набуття спірного майна у власність, адже кримінальне провадження внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 17.04.2014, а через 13 днів ОСОБА_6 продав квартиру.
Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні не спростовують той факт, що при укладенні договору купівлі-продажу вона не знала та не могла знати про придбання квартири ОСОБА_4 у померлої особи на момент укладення договору.
Таким чином, після набуття ОСОБА_1 , яка є добросовісним набувачем, у власність спадкового майна, територіальна громада має право лише на грошову компенсацію вартості цього майна, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою, визнання права власності, витребування майна з незаконного володіння задоволенню не підлягають.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 947/29377/20 та у постанові по справі №756/4395/22 від 31 жовтня 2024 року.
На підставі викладеного та враховуючи не доведеність позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення без задоволення позовних вимог.
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо посилання на судову практику Верховного Суду, в якій суд касаційної інстанції інакше застосував відповідні норми матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду усунуто неоднакове застосування колегіями суддів Верховного Суду ст.ст. 388, 1277, 1280 ЦК України у спорах щодо визнання спадщини відумерлою та витребування відчуженого добросовісному набувачу майна за позовом територіальної громади.
При цьому, предметом розгляду була, зокрема, наявність/відсутність підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2024 року в справі №756/16117/21 (на яку Приморський районний суд м.Одеси послався в оскаржуваному рішенні).
За фактичними обставинами справи № 754/446/22 керівник Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради вважав, що договір дарування квартири від 21 липня 2009 року фактично не укладався, як юридичний факт не відбувся, а тому не міг породити будь-яких законних правових наслідків. Відповідно наступні набувачі спірної квартири не набули право власності на спірну квартиру і не мають законних прав розпоряджатися нею, яка в силу відумерлої спадщини має перейти у власність територіальної громади м. Києва. Факт незаконного вибуття із власності територіальної громади м. Києва нерухомого майна було виявлено під час здійснення кримінального провадження.
Тобто фактичні обставини зазначеної справи та справи № 522/24343/15-ц є подібними.
Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду у вищевказаній постанові сформульовано наступний висновок:
Стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
Тлумачення зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті.
А відтак, застосовуючи аналогію закону й територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
Закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Крім того, Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду в зазначеній вище постанові наголошено, що висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду.
Посилання апелянта на ту обставину, що задовольнивши заяву про перегляд заочного рішення і призначивши справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні без проведення підготовчого засідання, Приморським районним судом м. Одеси порушено визначену цивільним процесуальним законодавством процедуру розгляду цивільної справи № 522/24343/15-ц, що у свою чергу призвело до порушення прав, законних інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської ради та ухвалення незаконного рішення, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2025 після оголошення ухвали про скасування раніше прийнятого заочного рішення у справі, судом, зважаючи подання сторонами всіх доказів/пояснень/заперечень, з урахуванням фактичного виконання завдань підготовчого провадження, визначених ч. 1 ст. 189 ЦПК України суддею запропоновано учасникам справи розпочати 03.12.2024р. слухання справи по суті.
Представники відповідача та позивача погодились з таким порядком розгляду справи. Жодних усних/письмових заперечень з цього приводу від представника Одеської міської ради не надходило (т. 2 а.с.156-157 ).
Крім того, за змістом ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, лише у разі, якщо це порушення безпосередньо призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 придбала спірну квартиру 30.04.2015р., тобто майже через рік після того, як було розпочато кримінальне провадження.
Спору про витребування квартири у ОСОБА_1 не існувало б, якби у вищевказаному кримінальному провадженні було б своєчасно накладено арешт на квартиру.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Ризик будь-якої помилки (бездіяльності) державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. (постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року, справа № 521/17063/18)
Твердження апелянта, що судом першої інстанції не зазначено, до кого ж саме Одеська міська рада має звертатися з позовом про стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна з метою захисту свого законного інтересу не є підставою для скасування фактично вірного вирішення спору по справі.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 щодо набуття спірного майна у власність і такі не встановлені судом першої інстанцій.
За обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги про визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири (передачу її територіальній громаді) задоволенню не підлягають.
Крім того, під час розгляд справи крім правової позиції Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2024 року по справі № 754/446/22 (якою врегульовувались певні прогалини правозастосування до внесення відповідних законодавчих змін та в якій сформульовано висновок, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації) колегія суддів враховує, що 09.04.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача Закон України від 12.03.2025 № 4292-IX", згідно з пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" якого цей закон має зворотну дію в часі в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом.
Так, вищевказаним Законом частину 3 статті 388 ЦК України викладено у наступній редакції:
Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:
1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років.
Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.
Аркуш справи 22 містить витяг з ДРРПНМ відповідно до якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 (першим набувачем) 22.01.2014р.
Тобто, як на теперішній час, так і на дату ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2024р. у справі 522/24343/15-ц, - з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на спірну квартиру минуло більше 10 років.
Жодних доводів/доказів на спростування добросовісності набуття спірної квартири ОСОБА_1 Одеська міська рада не повідомляла/не подавала.
Вказаний факт - не заперечувався.
Інші доводи апеляційної скарги фактично не впливають на вірні висновки суду першої інстанції.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Одеської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 01 травня 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко