Справа № 466/1078/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/122/25 Доповідач: ОСОБА_2
28 квітня 2025 року у м. Львові Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 ,
з участю: прокурора ОСОБА_8
обвинуваченої ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_9
встановив:
вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Призначено ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України покарання у вигляді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три роки) .
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 роки.
Не погоджуючись з цим вироком, захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначеного їй додаткового покарання у виді позбавлення її права керування транспортними засобами, зокрема не позбавляти обвинувачену такого права.
Як вважає апелянт, при призначенні додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд першої інстанції не взяв до уваги, що обвинувачена не є суспільно небезпечною особою, оскільки вперше вчинила злочин з необережності, раніше не судима, щиро розкаялася у скоєному, повністю визнала свою вину та активно сприяла розкриттю злочину і розслідуванню справи, позитивно характеризується по місцю проживання та праці, не має схильності до скоєння злочинів, неодноразово просила пробачення у потерпілої, вживала заходів для добровільного відшкодування завданої їй шкоди , неодноразово пропонуючи 60 тисяч гривень, однак отримала відмову у потерпілої.
Судом встановлено, що обвинувачена ОСОБА_6 19.11.2023 року, приблизно о 18 год. 48 хв., керуючи автомобілем марки «FORD FOCUS» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним у м. Львові по вул. Варшавська поруч із будинком № 125 у напрямку до вул. Тунельна, порушила вимоги Розділу 1 п. 1.10. (в значенні терміну «дати дорогу») та Розділу 18 п. 18.1. Правил дорожнього рух, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, які виразились в тому, що вона керуючи технічно-справним вказаним транспортним засобом, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу не зменшила швидкості та не зупинила свій транспортний засіб щоб надати дорогу пішоходу ОСОБА_9 , яка в цей час переходила проїзну частину дороги по пішохідному переході зліва направо відносно напрямку руху автомобіля і яка мала перевагу в русі, внаслідок чого відбувся наїзд транспортного засобу на пішохода. У результаті наїзду ОСОБА_9 отримала тяжке тілесне ушкодження.
При апеляційному розгляді справи обвинувачена та її захисник підтримали подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, навівши аналогічні доводи у судовому засіданні, та просили таку задоволити.
Прокурор та потерпіла заперечили апеляційні доводи захисника, з огляду на безпідставність таких, та просили залишити без змін оскаржуване судове рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за встановлених судом першої інстанції обставин, та кваліфікація її дій в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому судом апеляційної інстанції вирок суду у цій частині не переглядається.
Доводи апеляційної скарги захисника про безпідставне призначення ОСОБА_6 додаткового покарання не заслуговують на увагу з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Зазначена норма права дає суду дискреційні повноваження, щодо призначення більш диференційованого покарання, в залежності від даних про особу обвинуваченого, конкретних обставин кримінального правопорушення та ступеню порушення правил безпеки дорожнього руху.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При призначенні ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, належним чином врахував дані про особу обвинуваченої, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та обставини, при яких воно вчинено.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, призначивши їй покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та звільнивши її від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Враховуючи наведені у вироку мотиви призначеного покарання, колегія суддів знаходить їх достатньо обґрунтованими та такими, що дозволяють зробити висновок про те, що призначене обвинуваченій, як основне, так і додаткове покарання, відповідає ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та особі винної, а тому воно не може бути визнане явно несправедливим внаслідок суворості, в тому числі в частині позбавлення останньої права керувати транспортними засобами строком на три роки, незважаючи на те, що, відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, має альтернативний характер.
З огляду на характер допущених обвинуваченою порушень правил безпеки дорожнього руху, внаслідок яких потерпіла отримала тяжке тілесне ушкодження, конкретних обставини вчинення кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченої, апеляційний суд дійшов висновку, що застосоване судом покарання є дієвим та необхідним задля досягнення мети передбаченої ст.50 КК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваного вироку.
Керуючись ст.ст. 376,404, 405, 407,419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: