Справа № 458/465/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/881/24 Доповідач: ОСОБА_2
24 квітня 2025 року м. Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження № 12022141290000208 за апеляційними скаргами прокурора Турківського відділу Самбірської ОП Львівської області ОСОБА_6 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 на вирок Турківського районного суду Львівської області від 18.07.2024 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Верхнє Гусне Турківського району Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, неодруженого, який не працює, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_10 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
встановила:
Прокурор та представник потерпілих подали апеляційні скарги на вирок Турківського районного суду Львівської області від 18.07.2024, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та з покладенням на нього відповідно до ч.1,3 ст.76 КК України наступних обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Обраний ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час - залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином.
Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду, завдану злочином в розмірі 12 408,73 грн. та завдану моральну шкоду в розмірі 25 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_12 моральну шкоду, завдану злочином в розмірі 25 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_13 моральну шкоду, завдану злочином в розмірі 264 000 грн.
У решті позову відмоволено.
Речові докази - куртку гірчичного кольору з пошкодженнями - повернуто потерпілому ОСОБА_13 .
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Свої вимоги мотивує тим, що рішення суду про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст.ст. 370, 374 КПК України, має бути належним чином умотивоване, тобто у ньому мають буди наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Зокрема, у вироку мають бути зазначені мотиви звільнення від відбування покарання з випробуванням. Здійснення судом дискреційних повноваження забезпечується відповідним обгрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду (Європейський суд з прав людини, зокрема рішення «Довженко проти України»),
Вищенаведених положень кримінального та кримінального процесуального закону суд першої інстанції не дотримався, при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання із випробуванням не врахував обставин вчинення ним злочину, його суспільної небезпеки та наслідків що настали, не надав цим обставинам оцінку в їх сукупності, мотивів прийнятого рішення по цьому не навів.
Крім того апелянт покликається на те, що обставини, при яких ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння) і наслідки у виді тупої, закритої травми живота з розривом лівої нирки та пристінкової очеревини, кровотечею як в заочеревинний простір так і в черевну порожнину тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння явно свідчать про підвищену суспільну небезпеку як злочину так і особи обвинуваченого, особливо з огляду на фізичний стан потерпілого, який являвся на той час інвалідом І групи загального захворювання і не міг чинити ОСОБА_8 спротив чи якось протидіяти його удару і цей факт судом не врахований. Навпаки ОСОБА_8 фізично міцніший за потерпілого, за станом здоров'я є здоровим, шкоду здоров'ю потерпілому ОСОБА_13 завдав свідомо і умисно, а потерпілий для нього жодної загрози не становив, вдарити його не намагався. Окрім цього, законодавство України рівною мірою охороняє здоров'я будь-якої людини незалежно від того, яким би не було це здоров'я фактично (здоров'я бездоганно здорової людини, здоров'я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби, тощо).
Більше того, саме часткове визнання ОСОБА_8 своєї вини лише в причетності до подій, що мали місце 01.05.2022, жаль про те, що так відбулось, твердження про негативні наслідки для потерпілого, послідовність і в повному обсязі надання показання суду щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, прохання вибачення в потерпілих під час судового розгляду, недопущення зловживання правом на захист, не перешкоджання встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, його раніше не притягнення до кримінальної відповідальності, не перебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, позитива характеристика за місцем проживання і молодий вік - не можуть бути вагомою підставою застосування до такого ст.75 КК України.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не навів жодних мотивів прийняття такого рішення, не врахував ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину та його наслідків у виді заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого і спричинені ОСОБА_8 тілесні ушкодження потерпілому, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння, і за відсутності для цього підстав, ще і не встановив обставину, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 , відповідно до ст. 67 КК України - вчинення злочину щодо особи з інвалідністю.
Представник - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в інтересах потерпілих, в якій просить змінити вирок суду першої інстанції в частині покарання та визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, задоволити повністю цивільний позов ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 судові витрати понесенні в суді першої інстанції; стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_11 , ОСОБА_12 судові витрати понесенні в суді апеляційної інстанції.
Апелянт разом з потерпілими не погоджується з вироком зважаючи на наступне.
Апелянт наголошує, що матеріалами справи підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_8 умисно наніс один удар кулаком руки потерпілому ОСОБА_13 в ділянку підребер'я зліва, чим спричинив потерпілому ОСОБА_13 тілесні ушкодження: тупу, закриту травму живота з розривом лівої нирки та пристінкової очеревини, кровотечу як в заочеревинний простір так і в черевну порожнину тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння. Судом першої інстанції було встановлено та доведено наявність з об'єктивної сторони дій обвинуваченого ОСОБА_8 у вигляді протиправного посягання на здоров'я ОСОБА_13 , наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між указаним діянням та наслідками, що підтверджується відповідними доказами
Апелянт покликається, що сторона потерпілих не погоджується із застосуванням судом першої інстанції ст. 75 КК України, зі звільненням ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов'язків, визначених ч. 1, 3 ст. 76 КК України, оскільки ОСОБА_8 намагався змінювати свої покази, а саме у судовому засіданні зазначив про те, що такий не наносив удар потерпілому, а штовхнув його, тоді як під час проведених слідчих експериментів за своєю участю вказував саме про нанесення удару, що підтверджується позицією останнього, що викладена таким у відзиві на позов де зазначено про нанесення саме удару, а отже висновки суду щодо того, що ОСОБА_8 послідовно і в повному обсязі надав показання суду щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та не перешкоджав встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є такими, що зроблені в порушення вимог закону та не відповідають фактичним обставинам справи.
Апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК, який згідно з вимогами ст.12 КК є тяжким злочином і за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Пом'якшуючих покарання обставин судом першої інстанції не встановлено. При цьому суд першої інстанції залишив поза увагою ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 злочину; конкретні обставини справи, характер та обсяг противоправних дій останнього, який наніс удар особі з інвалідністю 1-ї групи внаслідок психічного захворювання, достеменно знаючи про інвалідність потерпілого, допомоги остатньому не надав, що свідчить про стійку антисоціальну поведінку останнього та його небезпечність для суспільства, а отже і неможливість застосування ст. 75 КК України. З огляду на такі обставини у їх поєднанні, звільнення ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного йому судом покарання, за ч.1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суперечить загальним засадам покарання і не сприяє досягненню мети виправлення засудженого й попередженню нових злочинів, та є невиправдано м'яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.
Апелянт зазначає, що не заслуговує на увагу позиція суду першої інстанції щодо часткового задоволення цивільних позовів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 які пред'явлені до обвинуваченого ОСОБА_8 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином з врахуванням наступного.
Наголошує, що ОСОБА_11 являється - батьком, а ОСОБА_12 - матір'ю, ОСОБА_13 . У наслідок вказаного кримінального правопорушення ОСОБА_13 та його батькам було завдано моральної та матеріальної шкоди.
Неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченого, потерпілим, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у їх житті у зв'язку з заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , (тупої, закритої травми живота з розривом лівої нирки та пристінкової очеревини, кровотечі, як в заочеревному просторі так і в черевній порожнині тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння): щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні, фіксованість уваги на проблемі одужання та правової реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакція замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниження гідності.
У момент коли потерпілі довідалися про неправомірні дії ОСОБА_8 по відношенню до ОСОБА_13 , потерпілі, кожен окремо, перенесли значний фізичний біль, пережили емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, тривоги, який неможливо було зупинити та який триває і досі.
Наслідки події, що сталася з ОСОБА_13 потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу батьків потерпілого, а саме на розшукування особи, яка вчинила цей злочин, проведення правових заходів, тривале лікування ОСОБА_13 та проведення реабілітації останнього, що обумовило необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, які дотепер вимагають компенсаторних можливостей задля їх подолання.
Відтак моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1 ст.1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Отже, наслідки кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, постали для потерпілих, як суттєво психотравмуючі, обумовили порушення фізичної та психоемоційної сфер існування особистості, досі перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, викликали у потерпілих появу негативних психологічних переживань, тобто спричинили останнім стійкі та непоправимі моральні страждання зумовлені заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_13 .
У відповідності до ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зважаючи на вище викладене судом безпідставно не стягнуто моральну шкоду заподіяну ОСОБА_13 у розмірі, що має бути суттєво більшою ніж та, що стягнута судом.
Апелянт наголошує суду апеляційної інстанції, що кошти отриманні ОСОБА_11 в сумі 100 000 грн. є такими, що отриманні від ОСОБА_8 в рахунок часткового відшкодування шкоди заподіяної саме ОСОБА_11 , як потерпілому в межах вимог, що заявлені останнім у відповідному позові, а не як законному представнику ОСОБА_13 та щодо відшкодування матеріальної шкоди, а тому у цій частині висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним доказам, а саме змісту розписки.
Матеріальна шкода зі сторони обвинуваченого не відшкодовувалась, як і витрати на оренду житла, які неслись потерпілими у зв'язку з необхідністю проведення лікування ОСОБА_13 у м. Львові та витрати на паливо, а тому зі сторони суду підлягали стягненню з ОСОБА_8 майнова шкода в розмірі 131408,73 грн, що складає суму витрат на придбання ліків для потерпілого, пального для поїздок до м. Львова в лікарню до потерпілого, витрат, понесених за найм житла на період лікування потерпілого, що підтверджується належними та достатніми доказами у справі.
Звертає увагу, що часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_8 в розмірі 25000,00 грн, кожному, не забезпечує відшкодування останнім тих фактичних моральних та психоемоційних втрат, які зазнали вони у зв'язку із заподіянням їхньому сину тілесних ушкоджень зі сторони ОСОБА_8 внаслідок кримінального правопорушення, а тому позовні вимоги у цій частині підлягали задоволенню судом першої інстанції у повному обсязі.
Окрім того, судом першої інстанції безпідставно не стягнуто з ОСОБА_8 у користь ОСОБА_12 , ОСОБА_11 витрат на правову професійну допомогу, оскільки зі сторони потерпілих були витрати;
- у відповідності до умов договору №01/25.09.2023 про надання правової допомоги на представництво інтересів від 25.09.2023 - представництво під час досудового розслідування, підготовка та подання процесуальних документів протягом вересня 2023 - липня 2024 - 15 000,00 грн. (10 год. роботи);
- у відповідності до умов договору N 01/17.12.2022 про надання правової допомоги на представництво інтересів від 17.12.2022 - протягом серпня 2023 - липня 2024 -в сумі 18000,00 грн. (12 год. роботи);
що підтверджується копією відповідного договору, додатком до останнього, актом приймання виконаних робіт.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що: «Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України).
Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. ОСОБА_8 та інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_14 не скористалася своїм процесуальним правом і не зверталися до суду із клопотанням про заперечення витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт наголошує, що з його сторони, в судових засіданнях до закінчення судових дебатів, неодноразово в усній формі заявлялось ним, адвокатом Лукою, що докази витрат будуть наданні відповідно до вимог ЦПК України, про що міститься посилання і у процесуальних документах, які надавались суду зі сторони потерпілих.
Зазначені докази були надані суду першої інстанції і такий мав можливість стягнути відповідні витрати з ОСОБА_8 з розрахунку 1 год. роботи в сумі 1500 грн.
Крім цього, у зв'язку з вчиненням даного злочину та необхідністю надання правової допомоги для захисту прав, потерпілі змушені скористатись правовою допомогою адвоката, в.т.ч. на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції, розмір якої становить орієнтовно по 2000,00 грн. за 1 год. роботи адвоката докази чого будуть наданні суду в подальшому.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.05.2022 близько 17.15 год. ОСОБА_8 , знаходячись на сільській дорозі, перед будинком № 155, що по вул. Центральній в с. Верхнє Гусне Самбірського району Львівської області, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно-небезпечних наслідків, під час словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_13 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс один удар кулаком руки потерпілому ОСОБА_13 в ділянку підребер'я зліва, чим спричинив потерпілому згідно з висновком експерта такі тілесні ушкодження: тупу, закриту травму живота з розривом лівої нирки та пристінкової очеревини, кровотечу як в заочеревинний простір так і в черевну порожнину тіла, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Потерпілий ОСОБА_11 , який є і законним представником потерпілого ОСОБА_13 та потерпіла ОСОБА_12 , які судом апеляційної інстанції були належним чином повідомлені про розгляд справи, надіслали до суду апеляційної інстанції заяви про здійснення розгляду справи у Львівському апеляційному суді без їх та сина участі, з врахуванням того що їхні інтереси в суді буде представляти адвокат ОСОБА_7 .
У відповідності до вимог ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомив про поважні причини свого неприбуття.
Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора ОСОБА_9 , який просив задовольнити апеляційні вимоги сторони обвинувачення та частково задовольнити апеляційну скаргу представника потерпілих в частині призначення покарання в мінімальній межі покарання, долю цивільного позову та відшкодування коштів за послуги адвоката залишив на розсуд суду; думку представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 , який просив задовольнити його та прокурора апеляційні скарги в повному обсязі щодо міри покарання, а також задовольнити інші вимоги, зокрема по заявленому цивільному позову та про відшкодування витрат на надання правової допомоги потерпілим, думку захисника - адвоката ОСОБА_10 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_8 , які просили відмовити у задоволенні поданих апеляційних скарг, а вирок суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.
Суд першої інстанції вірно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 , за ч.1 ст. 121 КК України так, як ним було заподіяно умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_13 .
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Як передбачено ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, судом першої інстанції дотримані вимоги ст. ст. 50, 65 КК України.
У суді апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції були належним чином досліджені обставини справи, які є в матеріалах кримінального провадження та, з врахуванням обставин вчиненого злочину, часткового визнання обвинуваченим вини у скоєному, судовий розгляд судом першої інстанції проведено повно та всебічно щодо всіх фактичних обставин справи і обрано покарання в межах санкції статті обвинувачення.
Висновки суду першої інстанції щодо заподіяння потерпілому ОСОБА_13 тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, ґрунтуються на всебічно досліджених і об'єктивно оцінених судом доказах, відтак для цього було проаналізовані та оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази в їх сукупності, та саме сукупність дослідження доказів, а не кожного доказу окремо, на переконання суду, мають визначальне значення для встановлення істини у кримінальному провадженні. Всі докази, на яких ґрунтується висновок суд, знаходяться у своєму взаємозв'язку, доповнюють один одного і сумніву в їх достовірності, не викликають.
Суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким. Також при призначенні покарання ОСОБА_8 враховані дані про його особу, а саме те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, молодий за віком, частково визнав свою вину так як причетний до подій, що мали місце 01.05.2022, жалкує про те, що так відбулось; від його дій настали негативні наслідки для потерпілого, однак такі не є невідворотними; обвинувачений послідовно та в повному обсязі надав показання суду суду першої інстанції щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, попросив вибачення в потерпілих під час судового розгляду, не допускав зловживання правом на захист, не перешкоджав встановленню усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Суд першої інстанції оцінив досудову доповідь органу пробації, відповідно до висновків якої охарактеризував особистість обвинуваченого ОСОБА_8 , його спосіб життя, історію порушень, середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, середній ризик його небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 можливе без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк та не становить високої небезпеки для суспільства.
Судом першої інстанції було взято до уваги позицію потерпілої ОСОБА_12 щодо реальної міри покарання для обвинуваченого, однак суд зазначив, що така не є вирішальною для суду, а за конкретних обставин у цьому кримінальному провадженні, на переконання суду, така позиція потерпілої пов'язана з її негативним відношенням до обвинуваченого, який спричинив тяжкі тілесні ушкодження її сину, який є інвалідом І-ї групи, що обвинувачений, як вона це сприймає, не проявив моральності, повністю не відшкодував завданої їм матеріальної та моральної шкоди.
Суд першої інстанції при вирішенні міри покарання обвинуваченому врахував наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які в судовому засіданні були належним чином досліджені та їм було надано відповідну правову оцінку.
Апеляційні вимоги прокурора про те, що судом першої інстанції не умотивовано підстави застосування до обвинуваченому ст. 75 КК України, тобто обгрунтування про звільнення ОСОБА_8 від відбування прокарання з встановленням йому іспитового строку, а також те що суд не врахував тяжкість скоєного обвинуваченим злочину і те, що потерпілий є інвалідом першої групи загального захворювання, не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Зокрема суд першої інстанції при прийняті рішення щодо винуватості та призначення міри покарання врахував наступне.
Покази свідка ОСОБА_15 , який суду пояснив, що 01.05.2022 він сидів біля магазину, а неподалік біля клубу стояв обвинувачений ОСОБА_8 з хлопцями та спілкувався. Вони знаходилися приблизно на відстані 15 м від нього. В цей час до них підійшов потерпілий ОСОБА_13 і почав розмахувати руками перед ОСОБА_8 , а той його легко вдарив збоку. Від удару ОСОБА_13 не впав, стояв. Після отриманого удару потерпілий відійшов в сторону. Чи плакав ОСОБА_13 , чи тримався за бік не бачив. Серед присутніх хлопців були ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Він разом з ОСОБА_18 їздив до батьків потерпілого, щоб перепросити. Що стало причиною конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 він не знає.
Неповнолітній свідок ОСОБА_19 у присутності законного представника - батька ОСОБА_15 вказав, що знайомий з ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та його батьками, всі вони є односельчанами. Пояснив, що 01.05.2022 він спілкувався з хлопцями, серед яких був також обвинувачений ОСОБА_8 . До них підійшов потерпілий ОСОБА_13 і сказав ОСОБА_8 : «Ти - скотина куряща», при цьому, він махав до ОСОБА_8 руками. ОСОБА_8 легко його штовхнув своєю правою рукою в живіт з лівої сторони, та сказав ОСОБА_13 , щоб він не ображався. Чому ОСОБА_8 штовхнув ОСОБА_13 йому не відомо. Після того, ОСОБА_13 ще деякий час катався на велосипеді, а потім поїхав в напрямку свого дому. ОСОБА_8 цього дня попросив його разом з ним поїхати до батьків потерпілого, щоб попросити пробачення, і він разом зі своїм батьком, ОСОБА_8 та його батьком їздили до них. Зазначив, що під час слідчого експерименту він сказав про те, що ОСОБА_8 вдарив ОСОБА_13 через те, що тоді було багато працівників поліції і він злякався.
Дані з протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 (а.с. 246-249 т. 1) з якого видно, що слідчу дію провів слідчий СВ Самбірського РВП ГУНП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_20 , за участі підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_21 , спеціаліста ОСОБА_22 , в присутності понятих: ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , із застосуванням відеозапису, з метою перевірки показань підозрюваного ОСОБА_8 . Підозрюваний ОСОБА_8 розказав та показав, що 01.05.2022 близько 12.00 год. він пішов до продуктового магазину, де зустрівся з друзями ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 і ОСОБА_28 . Разом з ними він поїхав на автомобілі в інший магазин та, в подальшому, поїхав додому, де залишив автомобіль. Після цього, повернувся до магазину пішки. Коли він перебував біля магазину, то спілкувався з ОСОБА_29 . Близько 13.00 год до них підійшов ОСОБА_30 , який пізніше пішов до дівчат, які перебували на ганку. В подальшому ОСОБА_31 поїхав за дівчатами на велосипеді, а коли повернувся, то його поведінка змінилася, почав поводитися агресивно та почав ображати його за кривий ніс, а також нецензурно висловлюватися до нього. В них виник словесний конфлікт. ОСОБА_8 намагався уникати ОСОБА_13 , але той продовжував за ним ходити, ображати його. Конфлікт відбувся близько 17.00 год., ОСОБА_31 почав ображати його в грубій нецензурній формі, на що він зробив йому зауваження. ОСОБА_31 підійшов до нього та замахнувся на нього правою рукою, але він ухилився та наніс ОСОБА_32 удар. Після цього ОСОБА_31 відійшов на декілька метрів та продовжував свої образливі висловлювання. ОСОБА_8 на статисті показав механізм нанесення удару ОСОБА_33 .
До протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 долучено відеозапис проведеної слідчої дії, який міститься на CD-диску та, який був досліджений судом на підставі ст. 359 КПК України.
На відтвореному в судовому засіданні відеозаписі до слідчого експерименту підозрюваний ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_31 підійшов до нього та замахнувся на нього правою рукою, але він ухилився та наніс ОСОБА_32 удар. Після цього вони розійшлись. Через 10 хв. ОСОБА_13 підійшов до нього та сказав, що його болить ребро. ОСОБА_8 на собі показав, що в ОСОБА_13 боліло ребро або біля ребер з лівої сторони. Після цього, ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_13 продовжував його ображати та погрожувати міліцією. Зазначив, що конфлікт з ОСОБА_13 відбувся близько 17 год, а удар наніс йому близько 17.15 год. Після цього, ОСОБА_8 показав місце на сільській дорозі, де наніс удар ОСОБА_13 та на статисті показав як ОСОБА_13 замахнувся для нанесення йому удару спочатку лівою, а потім правою рукою, але він, тобто ОСОБА_8 , ухилився та наніс ОСОБА_13 один правою рукою удар в ліву бокову частину живота. Після цього, ОСОБА_13 відійшов. ОСОБА_8 пояснив, що вдарив потерпілого з метою самозахисту, оскільки знав, що потерпілий має психічне захворювання, а тому сприйняв його замахи руками по відношенню до себе як реальну загрозу для себе, що потерпілий може нанести йому реальні удари.
Дані з протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 (а.с. 250-253 т. 1), який складений слідчим СВ Самбірського РВП ГУНП у Львівській області капітаном поліції ОСОБА_20 , слідча дія проведена за участі свідка ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спеціаліста ОСОБА_22 , іншої особи ОСОБА_34 , в присутності понятих: ОСОБА_35 , ОСОБА_23 , із використанням відеокамери «Panasonic Full HD», з метою перевірки показань свідка ОСОБА_15 . Свідок ОСОБА_15 розказав та показав, що 01.05.2022 близько 17.00 год. він перебував біля магазину в с. В.Гусне. В цей час бачив конфлікт між ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , показав на місце, де відбувся конфлікт. Свідок пояснив, що ОСОБА_38 розмахував руками і ОСОБА_8 наніс удар рукою зліва під ребро ОСОБА_13 . Після цього вони розійшлися. Свідок показав механізм нанесення ОСОБА_8 удару ОСОБА_13 . Чим саме ОСОБА_8 наніс удар ОСОБА_13 не бачив. ОСОБА_39 від удару відійшов та стояв збоку.
До протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 долучено відеозапис проведеної слідчої дії, який міститься на CD-диску та, який був досліджений судом на підставі ст. 359 КПК України.
На відтвореному в судовому засіданні відеозаписі до слідчого експерименту свідок ОСОБА_15 показав місце конфлікту між ОСОБА_13 та ОСОБА_8 , розташування їх один відносно іншого та дії кожного із них, зокрема, як ОСОБА_13 махав різносторонньо руками до ОСОБА_8 , але не наніс удару. А ОСОБА_8 наніс ОСОБА_13 один удар правою рукою в ліву частину тулуба. Якою частиною руки підозрюваний вдарив потерпілого, чи кулаком, чи лодонею, не бачив. Потерпілий від удару стояв, відійшов в сторону. Після цього потерпілий ОСОБА_13 сів на велосипед та поїхав у нижню частину села. Моменту словесного конфлікту між вказаними особами не бачив.
Дані з протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 (а.с. 254-257 т. 1) з якого видно, що слідчу дію провів слідчий СВ Самбірського РВП ГУНП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_20 , за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спеціаліста ОСОБА_22 , іншої особи - матері ОСОБА_24 , в присутності понятих: ОСОБА_35 , ОСОБА_23 , з метою перевірки показань свідка ОСОБА_19 . Свідок ОСОБА_19 розказав та показав, що 01.05.2022 перебував з хлопцями біля магазину в с. В.Гусне, де також був ОСОБА_8 та ОСОБА_31 , які між собою сперечались, але чому він не знав. Після цього ОСОБА_8 вдарив ОСОБА_11 . За допомогою статиста показав механізм нанесення удару. Після удару ОСОБА_31 відійшов в сторону. В подальшому ОСОБА_31 поїхав на велосипеді додому.
До протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 долучено відеозапис проведеної слідчої дії, який міститься на CD-диску та, який був досліджений судом на підставі ст. 359 КПК України.
На відтвореному в судовому засіданні відеозаписі до слідчого експерименту неповнолітній свідок ОСОБА_19 показав місце, де він сидів на мотоциклі та розмовляв з ОСОБА_40 . Біля них також знаходився ОСОБА_8 та ОСОБА_13 , які між собою про щось сперечалися, та ОСОБА_13 розмахував (жестикулював) до ОСОБА_8 руками, лякав поліцією, що мовляв йому нічого не буде, а ОСОБА_8 заберуть, щоб той, якщо такий сильний, то щоб йшов воювати, робив зауваження, що ОСОБА_8 палить. Після цього ОСОБА_8 наніс удар ОСОБА_13 по лівій частині тулуба, в ділянку лівого підребер'я. Свідок уточнив, що ОСОБА_13 намагався вдарити ОСОБА_8 правою рукою, але останній заблокував його удар своєю лівою рукою, пригнувся та наніс один удар рукою в ділянку лівого підребер'я ОСОБА_13 . Від удару ОСОБА_13 відійшов в сторону. Після цього ОСОБА_13 пішов до магазину, взяв велосипед та катався на ньому туди-сюди ще близько пів години, годину та поїхав в напрямку додому.
Дані з протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 (а.с. 258-261 т. 1) з якого видно, що слідчу дію провів слідчий СВ Самбірського РВП ГУНП у Львівській області капітан поліції ОСОБА_20 , за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_41 , спеціаліста ОСОБА_22 , іншої особи - матері ОСОБА_42 , в присутності понятих: ОСОБА_35 , ОСОБА_23 , з метою перевірки показань свідка ОСОБА_43 . Свідок ОСОБА_44 розказав та показав, що 01.05.2022 близько 17.00 год. він перебував на дорозі біля магазину, де між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 відбувся конфлікт. ОСОБА_13 замахнувся на ОСОБА_8 , а той його вдарив. За допомогою статиста показав механізм нанесення ОСОБА_8 кулаком правої руки удару ОСОБА_8 . Під час удару ОСОБА_8 отримав подряпину на пальці. Від удару ОСОБА_13 взявся за лівий бік живота та відійшов в сторону. ОСОБА_13 скаржився, що його болить у місці, де його вдарили.
До протоколу проведення слідчого експерименту від 12.05.2022 долучено відеозапис проведеної слідчої дії, який міститься на CD-диску та, який був досліджений судом на підставі ст. 359 КПК України.
В суді апеляційної інстанції захисник - адвокат ОСОБА_10 наголосила на тому, що обвинувачений ОСОБА_8 є особою молодого віку, який наніс потерпілому лише один удар, який нажаль спричинив тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_13 , однак причиною конфлікту були саме дії потерпілого, який ображав ОСОБА_8 та вважав, що йому за його вчинки нічого не буде. Зазначене підтверджено в суді першої інстанції показами допитаними свідами та обвимнуваченим. Крім того захисник наголосила, що зі сторони її довірителя, після того, як він довідався, що від удару, який він наніс у потерпілого виникли проблеми зі здоров'ям, то він вибачився за скоєне і його родина зібрала 100000 (сто тисяч) гривень саме на лікування потерпілого ОСОБА_45 , які були вручені батькові ОСОБА_11 . Ці кошти не були компенсацією батькові на відшкодування моральних та матеріальних збитків, а були передані саме на лікування його сина. Розписка про отримання коштів надав батько, оскільки саме йому були вручені кошти. Захисник зазначила, що суд першої інстанції при визначення розміру моральної шкоди батькам потерпілої врахував всі обставини справи та відповідно визначив суму, яка підставно підлягає відшкодуванню. Заявлений стороною потерпілих в цивільному позові розмір відшкодувань є надмірним та не відповідає фактичним обставинам справи.
Обвинувачений ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції пояснив, що він визнав вину у скоєнні злочину частково, оскільки повністю визнав факт наесення ОСОБА_13 удару на його образи та приставання, однак не міг знати, які наслідки можуть утворитися в потерпілго, оскільки ОСОБА_13 старший від нього на 4-5 років. Про його розлади психічного стану в селі було відомо, однак ніхто не говорив про те, що ОСОБА_13 є інвалідом першої групи.
Суд першої інстанції, з врахуванням всіх обставин справи, дійшов до переконання про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_8 мінімальної міри покарання, передбаченої ч.1 ст. 121 КК України та виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, шляхом застосвування до нього вимог ст. 75 КК України.
Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, таке рішення має бути вмотивовано у вироку.
Ухвалюючи рішення, про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд проаналізував всі фактичні обставини справи та врахував, що ризики повторного вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення та небезпека для суспільства є невисокими. Беручи до уваги молодий вік обвинуваченого, передумови та причини конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, під час якого було скоєно кримінальне правопорушення, поведінку обвинуваченого після скоєння злочину, а саме, те, що обвинувачений не перешкоджав досудовому розслідуванню, брав участь в усіх слідчих діях, не заперечував проти своєї причетності до подій, після вчиненого прийшов до потерпілого та його батьків попросити вибачення за вчинене, пропонував грошову допомогу на лікування потерпілого, під час судового розгляду, після неодноразових спроб та відмови батьків потерпілого через непогодження з сумою коштів отримувати матеріальне відшкодування, добровільно частково відшкодував матеріальну шкоду батькові потерпілого на лікування в сумі 100 000 гривень, його позитивні характеристики, та інші обставини зазначені вище, суд першої інстанції дійшов до висновку, що перевиховання та виправлення ОСОБА_8 можливе без ізоляції від суспільства .
Суд першої інстанції у вироку зазначив про наявність у потерпілого ОСОБА_13 першої групи інвалідності загального захворювання, однак не визнав це як обтяжуючу покарання обставину.
Обставин, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України суд першої інстанції не встановив. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання та звільнення його від відбування такого покарання виходив з цілей та принципів права, а також вимог щодо справедливості й достатності обраного покарання, Суд дійшов обгрунтованого переконання, що за нанесений один удар потерпілому, саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, особі обвинуваченого та не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.
Покликання прокурора на суспільну небезпеку даного виду правопорушення є частково обгрунтована в тому, що є характер суспільної небезпечності полягає зокрема на життя та здоров'я особи.
Суспільна небезпечність як ознака кримінального правопорушення полягає в тому, що кримінальне правопорушення заподіює або створює реальну загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об'єктами кримінально-правової охорони. Суспільна небезпечність - внутрішня якість кримінального правопорушення, яка надає йому матеріального характеру, закріплена в законі та набуває правового значення, тобто породжує протиправність, яка є юридичним вираженням суспільної небезпечності.
Однак при цьому слід враховувати і ступінь суспільної небезпечності, яка полягає в кількісному вираженні небезпечності діянь, яке визначається інтенсивністю посягання і, перш за все, видом та розміром (обсягом) шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди.
У даному випадку посягання на життя та здоров'я потерпілого було одноразовим, спонтанним та на даний час не загрожує стану здоров'я потерпілого, що підтверджено медичними висновками. З врахуванням зазначено колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було наведено достатньо вагомих та обґрунтованих підстав для застосування до обвинуваченого вимог ст. 75 КК України.
Отже підстав для призначення реальної міри покарання у виді позбавлення волі обвинуваченого ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції немає. Відповідно і немає підстав для визначення максимальної міри покарання у виді 8 років позбавлення волі обвинуваченого, як цього просив представник потерпілих.
Апеляційні вимоги представника потерпілих про необхідність задоволення позовних вимог потерпілих в повному обсязі є безпідставними.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині понесених матеріальних вимог на підставі наданих фіскальних чеків. Інші вимоги сторона потерпілих нічим не підтвердила. Відповідно підстав для їх задоволення не було в суду першої інстанції. Немає їх і в суду апеляційної інстанції.
Щодо покликань представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції не було задоволено його вимог про відшкодування наданої ним правової допомоги потерпілим в межах даного кримінального провадження, то слід зауважити, що вступивши в кримінальний процес адвокат неналежно врахував вимоги чинного кримінального законодавства та подав суду першої інстанції документи на підтвердження затраченого ним час по цій справі після видалення суду в нарадчу кімнату. Такі дії передбаченні чинним цивільним законодавством, а не кримінальним.
Представник потерпілих не врахував зазначеного та в апеляційній скарзі вказав про понесені витрати та можливі витрати під час здійснення своєї діяльності в суді апеляційної інстанції, які мав намір подати після завершення розгляду справи в апеляційній інстанції.
Однак суд апеляційної інстанції діє у відповідності ст. 404 КПК України, тобто розглядає справу в межах апеляційних вимог, а не гіпотетичних вимог.
Відтак наведені в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілих доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
На думку колегії суддів призначене обвинуваченому покарання є виваженим, достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, відповідає принципам призначення покарання, відповідає меті покарання.
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства при розгляді даного кримінального провадження у суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуваний вирок є законним, обґрунтованим, а призначене покарання відповідає особі обвинуваченого, відтак підстав для скасування чи зміни судового рішення не вбачається, а тому заявлені апеляційні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 424 ПК України, колегія суддів,
постановила :
Апеляційні скарги прокурора Турківського відділу Самбірської ОП Львівської області ОСОБА_6 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Турківського районного суду Львівської області від 18.07.2024 року яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: