Провадження № 11-кп/803/1843/25 Справа № 204/3992/23 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
30 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 (приймає участь в
режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження матеріали кримінального провадження № 22017040000000032 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, якому продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01 червня 2025 року включно,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали суду, оскільки повний текст ухвали він отримав 22.04.2025 року, також просить ухвалу суду скасувати як незаконну, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді застави з використанням електронного засобу контролю та покладенням на нього обов'язку не покидати межі міста Дніпра без дозволу суду та/або прокурора, повідомляти суд про зміну свого місця проживання.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що у томах 17, 29, 30 наявні письмові докази, які свідчать про необгрунтованість підозри, а також, що заявлені прокурором ризики, є малоймовірними.
Зазначає, що клопотання прокурора не відповідає вимогам ст.184, ч.3 ст.199 КПК України.
Стверджує, що судом під час розгляду клопотання прокурора не було надано оцінку копії висновку експерта РНБО, який був наданий стороною захисту.
Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 не є особою, яка схильна до вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується відсутністю у нього судимостей, а також, що в матеріалах провадження наявні відомості, що ОСОБА_8 , починаючи з 2019 року, виконував завдання ГУР та приймав участь у перемовинах стосовно озброєння, яке було у власності ІР Афганістану.
Вказує на те, що тяжкість обвинувачення не може бути підставою та мотивом переховування від суду.
Зазначає, що висновки суду стосовно деструктивної поведінки захисників та обвинуваченого зводяться до обмеження права сторони захисту на відвід судді, секретарю судового засідання.
Також суд у своєму рішенні некоректно застосовував фрази та фразеологізми, а саме: - зазначив його як пан ОСОБА_6 , а не захисник; - зазначив ОСОБА_9 як його дружину, хоча він такі відомості суду не повідомляв; вказав, що він задіяв особисті та сімейні ресурси.
Посилається на те, що судом під час ухвалення рішення не враховано висновки ЄСПЛ, Конституційного Суду України та висновки, викладені в Пленумі Верховного Суду України, також не застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Стверджує, що суд обгрунтовує своє рішення попередніми ухвалами, які не мають преюдиційного значення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали суду, оскільки повний текст ухвали він отримав 23.04.2025 року, також просить ухвалу суду скасувати як незаконну, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 .
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що судом першої інстанції не надано належну оцінку обгрунтованості обвинувачення за ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України в частині вчинення ОСОБА_8 злочинів за попередньою змовою з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
Також обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.366 КК України є необгрунтованим, окрім того, строк притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення вказаного кримінального правопорушення сплинув, що не було взято судом до уваги.
Що стосується обвинувачення за ч.3 ст.209 КК України, то в цьому випадку відсутній предмет злочину, також прокурором не надано доказів причетності ОСОБА_8 до вказаного кримінального правопорушення.
Стверджує, що обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.111 КК України є необгрунтованим та недоведеним стороною обвинувачення.
Зазначає, що ризики є недоведеними.
Посилається на те, що обвинувачений ОСОБА_8 наказом начальника Головного управління розвідки МО України від 06.08.2021 року був нагороджений заохочувальною відзнакою “Вогнепальна зброя», є автором книги “Синдикат», керівником міжнародної громадської організації “Академія безпеки відкритого суспільства», учасником ТОВ “Р.Б.К. Атлантіс Груп», ТОВ “Юридична компанія “Бізнес і право», ТОВ “Українська бізнес-компанія», має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, 2011 року народження, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, раніше до кримінальної відповідальності не притягався.
Вважає, що враховуючи особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, відсутність обгрунтованої підозри, обставини справи, суд може застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року ОСОБА_8 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01 червня 2025 року включно.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначив, що ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується, оскільки обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, окрім того, враховано покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, наявність введеного в Україні воєнного стану, а також особу обвинуваченого, який має паспорти Російської Федерації, неодноразово посилався на пропозиції його обміну до Російської Федерації, від яких відмовився, втім такі обставини можуть свідчити про певну зацікавленість відповідних російських спецслужб, та тієї обставини, що відносно ОСОБА_8 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190, ч.3 ст.27 ч.3 ст.209, ч.1 ст.255, ч.3 ст.27, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого та його захисників, які підтримали апеляційні скарги захисників та просили їх задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг та просив ухвалу суду залишити без змін, перевіривши представлені матеріали та обговоривши доводи скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційних скарг захисників не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1-1) ч.2 ст.395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Частиною 1 статті 117 КПК України визначено, що пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою суду.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження, ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 постановлена у судовому засіданні 02.04.2025 року в присутності всіх учасників провадження, при цьому судом було оголошено вступну та резолютивну частини цієї ухвали.
В постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 травня 2019 року (провадження № 51-6470 кмо18) сформовано висновок про те, що у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвала суду від 02.04.2025 року була надіслана судом 22.04.2025 року, надання загального доступу було забезпечено 23.04.2025 року, що підтверджує доводи захисників про те, що повний текст ухвали, що оскаржується, ОСОБА_6 міг отримати 22.04.2025 року, а ОСОБА_7 - 23.04.2025 року.
Відповідно до матеріалів провадження захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду - 24.04.2025 року, а захисник ОСОБА_7 подав 28.04.2025 року, що підтверджується штампом суду, тобто протягом 5-денного строку з дня отримання копії ухвали.
Отже, зазначені обставини є підставою для поновлення захисникам строку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до матеріалів провадження, на розгляді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт № 22017040000000032 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що постановою прокурора від 05.03.2022 року до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який в подальшому ухвалами слідчих суддів та суду продовжувався.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції 02.04.2025 року було заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Розглядаючи вказане клопотання прокурора, для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Під час апеляційного розгляду ухвали суду встановлено, що зазначені вимоги закону при розгляді клопотання були дотримані в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, судом правильно встановлена наявність ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_8 , перебуваючи на свободі, може:
- переховуватись від суду, оскільки обвинувачується, в тому числі, у вчиненні особливо тяжких злочинів, при цьому враховано обставини та характер інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним, а також особу обвинуваченого, який має паспорти Російської Федерації, що підтверджується матеріалами провадження та не заперечує сторона захисту, що незважаючи на їх вилучення, свідчить про наявний в обвинуваченого зв'язок з Російською Федерацією. Тому, з наявністю в Україні воєнного стану у обвинуваченого ОСОБА_8 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об'єктивних причин значно знижується.
Водночас, твердження суду, що обвинувачений неодноразово посилався на пропозиції його обміну до Російської Федерації, від яких відмовився, колегія суддів вважає необгрунтованим, оскільки зазначена обставина не підтверджена матеріалами провадження, також суд у своєму рішенні не зазначив, якими доказами ця обставина підтверджується.
Доводи апеляційних скарг про те, що тяжкість обвинувачення не може бути підставою та мотивом переховування від суду, - є безпідставними, оскільки тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризику переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року). З ухвали суду вбачається, що запобіжний захід ОСОБА_8 продовжено з урахуванням всіх обставин, особи обвинуваченого та наявних ризиків.
Посилання сторони захисту на те, що у ОСОБА_8 вилучено паспорти, - не є слушним, оскільки не спростовує висновків суду щодо наявності ризику переховування від суду обвинуваченим, який відповідно до клопотання прокурора підтримував зв'язок з представниками Російської Федерації та мав паспорт громадянина Російської Федерації, а тому є достатні підстави вважати, що обвинувачений може виїхати за межі країни або на тимчасово окуповані території України;
- вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується, оскільки ОСОБА_8 інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо, а також тієї обставини, що відносно ОСОБА_8 наявне інше кримінальне провадження за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, у зв'язку з чим посилання захисника ОСОБА_6 на те, що обвинувачений ОСОБА_8 не є особою, яка схильна до вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується відсутністю у нього судимостей, не є слушним.
Суд апеляційної інстанції вважає, що належна процесуальна поведінка обвинуваченого на цей час зумовлена саме дієвістю обраного запобіжного заходу.
Таким чином, доводи апеляційних скарг захисників щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є необґрунтованими, оскільки зазначені ризики встановлені в ухвалі суду та підтверджується зазначеними обставинами, відповідно до яких, заявлені ризики об'єктивно існують і для їх запобігання необхідно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд апеляційної інстанції виходить з того, що: - особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та встановлені ризики; - заяв про взяття на поруки обвинуваченого не надходило; - домашній арешт, з огляду на інкриміновані обвинуваченому кримінальні правопорушення, а саме, що ОСОБА_8 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, не є дійовим запобіжним заходом щодо обвинуваченого, оскільки вказаний запобіжний захід не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії його належної процесуальної поведінки, та тієї обставини, що відносно ОСОБА_8 наявне інше кримінальне провадження, в межах якого до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Також з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, а тому, відповідно до ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України, враховуючи наведене, а також обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, доводи сторони захисту щодо незастосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не заслуговують на увагу.
Доводи захисників про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , починаючи з 2019 року, виконував завдання ГУР та приймав участь у перемовинах стосовно озброєння, яке у було власності ІР Афганістану, наказом начальника Головного управління розвідки МО України від 06.08.2021 року був нагороджений заохочувальною відзнакою “Вогнепальна зброя», є автором книги “Синдикат», керівником міжнародної громадської організації “Академія безпеки відкритого суспільства», учасником ТОВ “Р.Б.К. Атлантіс Груп», ТОВ “Юридична компанія “Бізнес і право», ТОВ “Українська бізнес-компанія», має постійне місце проживання, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, 2011 року народження, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, позиивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягався, колегія суддів вважає такими, що не зменшують заявлені у кримінальному провадженні ризики, враховуючи те, що він обвинувачується у вчиненні злочинів, в тому числі, проти основ національної безпеки та громадської безпеки, що в умовах оголошеного на території України воєнного стану, враховуючи його виїзди до країни-агресора, лише посилює ризики переховування від суду та продовження вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, підстав для застосування судом до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу колегія суддів не вбачає, з огляду на вищевикладені обставини.
Посилання захисників на наявність доказів, які свідчать про неогрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, а також, що судом не надано оцінку копії висновку експерта РНБО, який був наданий стороною захисту, на підтвердження необгрунтованості обвинувачення, - є безпідставними, оскільки встановлення обставин суб'єктивної та об'єктивної сторони кримінального правопорушення є задачею судового розгляду, відповідно до якого, у випадку встановлення відсутності складу кримінального правопорушення постановлюється виправдувальний вирок. Окрім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в ухвалі, про те, що надання правової оцінки окремим доказам, вилученим із загальної сукупності матеріалів досудового розслідування, під час судового розгляду є неприпустимим. Оцінка доказам надається судом у нарадчій кімнаті, що відповідає положенням ст.94 КПК України, відповідно до якої підлягає оцінці сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до наданої копії експертного висновку № 17/2022 в матеріалах кримінального провадження наявні інші висновки експертів, а тому докази мають бути оцінені судом у їх сукупності.
Закінчення строку притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366 КК України не є підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою згідно із ч.2 ст.183 КПК України не могло застосовуватись до цього кримінального правопорушення, а запобіжний захід ОСОБА_8 був обраний у зв'язку з наявністю інших кримінальних правопорушень.
Твердження захисника ОСОБА_6 про те, що клопотання прокурора не відповідає вимогам ст.184, ч.3 ст.199 КПК України, - не є слушним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 відповідає вимогам ч.3 ст.199 КПК України, у якій передбачено вимоги лише про зазначення відомостей, які викладені в клопотанні.
Зокрема, у клопотанні прокурора зазначені короткий виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, в яких обвинувачується ОСОБА_8 , обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, а також щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою.
Крім того, за положеннями ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Доводи захисника ОСОБА_6 на те, що висновки суду стосовно деструктивної поведінки захисників та обвинуваченого зводяться до обмеження права сторони захисту на відвід судді, секретарю судового засідання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом в частині мотивування тривалості тримання ОСОБА_8 під вартою зазначено, що дана обставина також зумовлена поведінкою сторони захисту, направленою на затягування судового розгляду, з наведенням відповідної кількості клопотань сторони захисту про відводи та їх неявку, що не може свідчити про порушення права на захист.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що суд у своєму рішенні некоректно застосовував фрази та фразеологізми, - не є відповідно до КПК України істотним порушенням та підставою для скасування судового рішення.
Твердження захисника ОСОБА_6 , що судом під час ухвалення рішення не враховано висновки ЄСПЛ, Конституційного Суду України та висновки, викладені в Пленумі Верховного Суду України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам КПК України, так як містить всі необхідні відомості, передбачені п. 2, 3 ч.1 ст.196 КПК України, при цьому судом враховано практику ЄСПЛ під час ухвалення цього рішення, в тому числі рішення у справі «Летельє проти Франції», відповідно до якого право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що суд обгрунтовує своє рішення попередніми ухвалами, які не мають преюдиційного значення, колегія суддів вважає такими, що не є підставою для скасування ухвали суду, оскільки погоджується з тим, що попередні судові рішення в цьому випадку не мають преюдиціального значення відповідно до ст.90 КПК України, водночас, судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 було продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого та наявних ризиків, а ухвала від 23.05.2023 року зазначена в контексті того, який запобіжний захід був обраний обвинуваченому та без посилання на її преюдиціальне значення.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні ухвали, що оскаржується, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів вважає необхідним ухвалу суду залишити без змін, а апеляційні скарги захисників залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Поновити захисникам ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 строк апеляційного оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року.
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ _________ __________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3