Провадження № 22-ц/803/3992/25 Справа № 191/676/23 Суддя у 1-й інстанції - Окладнікова О. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 33
23 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у складі судді Окладнікової О.І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Синельниківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 28 червня 2008 року, він є власником 5/9 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Інші 4/9 частки будинку, на підставі свідоцтва про право власності від 18 квітня 1956 року за № НОМЕР_1 , належали на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 .
Позивач зазначає, що з моменту його проживання у будинку, іншою частиною будинку ніхто не користувався, не проживав і відповідно не обслуговував. Будь-які спадкоємці, які б успадкували вказані 4/9 частки будинку відсутні, тому об'єкт нерухомості на даний час не має власника.
Разом з цим, він проживає в цьому будинку, добросовісно та відкрито володіє цим майном більше десяти років, має на руках оригінали документів на житловий будинок, що додатково підтверджує той факт, що володіє вказаною нерухомістю добросовісно.
З урахуванням викладеного, просив визнати за ним право власності на 4/9 частини житлового будинку за набувальною давністю.
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки позов пред'явлено не до всіх осіб, які мають відповідати за позовом та позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини справи, які б свідчили про наявність у останнього права звертатися з позовом до суду про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішенням про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, що мають значення для справи, що призвело до необґрунтованого висновку суду про відмову у задоволенні позову. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що належним відповідачем у даній справі є саме Синельниківська міська рада, а тому дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав не залучення належного співвідповідача до участі у справі. Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу на надані докази в підтвердження заявленого позову, які є належними та допустимими у справі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 28 червня 2008 року, належить на праві власності 5/9 частки будинку, 62 розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Співвласниками іншої частини житлового будинку (4/9 частки або 8/18 частки), на підставі свідоцтва про право власності, виданого міськкомунгоспом 18 квітня 1956 року за № 1056, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 .
Вартість 8/18 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , становить 92116 грн.
24 грудня 2022 року квартальним комітетом № 8 складено акт про проживання особи не за місцем реєстрації та користування вказаним житловим будинком, за змістом якого, починаючи з 01 листопада 2010 року ОСОБА_1 фактично проживає, користується та в цілому утримує домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 по теперішній час.
Співвласник будинку ОСОБА_4 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якого Першою синельниківською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області була заведена спадкова справа №02-14, за заявою його дружини ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 , який проживав за іншою адресою у АДРЕСА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Синельникове.
Відповідно до листа завідувача Першої синельниківської державної нотаріальної контори за вих.№01-16/787 від 10 жовтня 2024 року після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 , справа знаходиться на зберіганні в державному нотаріальному архіві Дніпропетровської області, спадкова справа №80/2003, видача свідоцтва про право на спадщину 07 лютого 2003 року. Спадкові справи після ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ними не заводилась.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з положеннями частин 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків.
При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Таким чином, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. При цьому володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц).
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц.
Враховуючи положення статей 335, 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Таким чином, виходячи зі змісту положень статті 344 ЦК України, враховуючи недоведеність того факту, що позивач не знав та не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на 8/18 частки будинку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для набуття ОСОБА_1 у власність за набувальною давністю 8/18 частки будинку за вказаною вище адресою.
Верховний Суд у постанові від 09 липня 2019 року у справі №920/999/16 зауважив, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном з волі власника, крім випадків, визначених частиною 3 статті 344 ЦК України. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №924/925/17 та від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17).
При відсутності спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Крім того, відповідно до частин 1,3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів та обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 також вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Також Верховний Суд у постанові від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15-ц зазначив, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників, адже незалучення особи до участі у справі позбавляє її права на вчинення процесуальних дій, які передбачені законом лише для відповідача, зокрема, можливості подання відзиву на позовну заяву, зустрічного позову, заяви про застосування позовної давності тощо.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки позов пред'явлено не до всіх осіб, які мають відповідати за позовом та позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставини справи, які б свідчили про наявність у останнього права звертатися з відповідним позовом до суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у даній справі є саме Синельниківська міська рада, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав не залучення належного співвідповідача у справі, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, як і колегія суддів позбавлені можливості залучити до участі у справі належних відповідачів, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі без відповідної заяви позивача. Розгляд справи з неналежним відповідачем або за відсутності всіх належних відповідачів позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті.
Доводи скаржника про те, що на підтвердження заявленого позову надані належні та допустимі докази у справі, що, на думку позивача, є підставою для задоволення позову, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача, суд позбавлений можливості всебічно та об'єктивно розглянути справу по суті спору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 23 квітня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 01 травня 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна