судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі № 9901/69/21 (провадження № 11-203заі24)
Короткий виклад історії справи
1. У березні 2021 року Міжнародна комерційна компанія «EVIRER LTD» (далі - Компанія «EVIRER LTD») звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача (пункт 1 додатка 2 до рішення).
На обґрунтування позову Компанія EVIRER LTD зазначила, що оскаржуваний Указ № 64/2021 не відповідає вимогам критерію практики Європейського суду з прав людини «втручання згідно закону» та критеріям законності і обґрунтованості рішення, передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
2. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 01 липня 2024 року відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2025 року у справі № 9901/69/21 апеляційну скаргу Компанії «EVIRER LTD» залишено без задоволення, рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року залишено без змін.
Причини висловлення окремої думки
4. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Я не погоджуюся зпозицією більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, які вважали, що у цій справі наявний предмет спору і вона може бути вирішена по суті шляхом ухвалення судового рішення.
5. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Ефективний захист прав, свобод та інтересів здійснюється судом у спосіб, який дозволяє: 1) відновити порушене право, свободу, інтерес, або 2) компенсувати втрати, спричинені неможливістю відновлення права, свободи чи інтересу.
Застосовуючи відповідний спосіб захисту, суд у кожному конкретному випадку має встановити, чи досягається цей результат. У протилежному випадку не виконується завдання адміністративного судочинства. При цьому питання про те, чи буде захист ефективним, остаточно вирішується судом на час ухвалення рішення, а не на момент звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що позов підлягає задоволенню виключно в разі, якщо на момент звернення до суду охоронюване право або законний інтерес є порушеним і задоволення позову призведе до ефективного їх захисту (наприклад, постанова від 03 вересня 2019 року у справі № 925/394/18).
Тобто, суд має задовольнити адміністративний позов про скасування індивідуального акту, якщо визнає його протиправним, таким, що порушує права, свободи або інтерес позивача, і якщо дійде висновку, що внаслідок скасування цього акту порушене право, свобода або інтерес позивача будуть відновлені або захищені шляхом компенсації.
6. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Системний аналіз наведеного положення дає змогу дійти висновку, що для закриття провадження у справі з наведеної підстави необхідна сукупність таких фактів: самостійне виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень; відсутність підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними.
7. Частинами першою та сьомою статті 107 Конституції України встановлено, що Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про санкції» рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.
8. За обставинами цієї справи 19 лютого 2021 року Президентом України видано Указ № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2021 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким вирішено підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) та застосувати персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) щодо, зокрема, юридичної особи - Компанії «EVIRER LTD».
Згідно з рішенням РНБО до Компанії «EVIRER LTD», строком на три роки, застосовано наступні види обмежувальних заходів (санкцій): обмеження торговельних операцій; обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України «Про санкції» (заборона видачі та анулювання існуючих дозволів і планів на виконання польотів літаками Т7GЕМ (sn 6377).
Вважаючи вказаний Указ Президента Українив частині введення в дію пункту 1 додатку 2 до рішення РНБО від 19 лютого 2021 року про застосування строком на три роки до компанії «EVIRER LTD» персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом у березні 2021 року.
Однак рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалено лише 01 липня 2024 року. При цьому, відповідно до зазначеного Указу Президента України, він набирає чинності з дня його опублікування. Отже, Указ Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 набрав чинності 23 лютого 2021 року. Цим документом були застосовані санкції до позивача строком на три роки, тобто до 23 лютого 2024 року.
Таким чином, станом на час вирішення цього судового спору судом першої інстанції санкції, застосовані до позивача Указом Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021, уже не діяли. Тобто, вимога про скасування Указу Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо позивача (пункт 1 додатка 2 до рішення) ніяким чином не захистить та не поновить прав позивача, оскільки вказаний нормативно-правовий акт у цій частині вже є нечинним.
9. Звертаю увагу, що положення пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не містить переліку способів виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваного порушення, а відтак відсутні підстави вважати, що припинення дії санкцій не є належним виправленням у розумінні цього положення.
Також, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи немає підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання оскаржуваного в частині Указу Президента України від 19 лютого 2021 року № 64/2021 протиправним та його скасування в цій частині.
Наявність сукупності цих фактів є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
10. Слід зауважити, що у попередні роки Велика Палата Верховного Суду підтримувала подібний правовий підхід щодо необхідності закриття провадження у справах стосовно правомірності прийняття указів Президента України в частині введення в дію рішень РНБО, якими до позивачів застосовано обмежувальні заходи (санкції), якщо під час судового провадження санкції було скасовано, а відтак усунуто відповідні обмеження прав позивачів, що виникли внаслідок застосування до них санкцій (що видно, зокрема, з постанов Великої Палати Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/536/19, від 01 вересня 2021 року у справі № 800/250/17, від 10 серпня 2023 року у справі № 9901/74/21, від 26 жовтня 2023 року у справі № 9901/80/21). Цей правовий підхід я вважав правильним.
Натомість в подальшому Велика Палата Верховного Суду змінила свою позицію та зробила правовий висновок про те, що після відкриття провадження у справі про оскарженні указу про застосування санкцій, скасування такого указу чи визнання його таким, що втратив чинність самим суб'єктом, з одночасним накладенням фактично тих самих обмежувальних заходів на одну й ту саму особу на інший період не є підставою для закриття провадження у справі з підстав пункту 8 частини першої статті 238 КАС України (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16). Із цим висновком я не погоджуюсь.
11. Виходячи з наведеного, вважаю помилковим висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливості розгляду цієї справи по суті заявлених позовних вимог.
Висновки
Підсумовуючи викладене, вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2024 року скасувати, а провадження у справі закрити.
Суддя Ю. Л. Власов